Після розмови з Валентином атмосфера в групі була тихою. Ніхто не говорив, всі робили свою справу. Прокачка пройшла непомітно. Цей двадцять восьмий рівень був приємним доповненням до повністю зарядженого професійному умонастрою.
Торгівля не була радісною, тому відразу після прокачки я вийшов з гри. Мисли скакали як метушні, хотілося всього і відразу, але ось так кинути все? Я просто не міг. Вона ще не повернулася, натомість сидів інший адмін. Всю зміну просидів, як на голках. Деякі постійні відвідувачі питали, чи зі мною все гаразд? На що я відповідав за своє перебування « Все гаразд, дякую вам.
Після закінчення зміни, я пішов в кабінет до дядька Грегу. Мені була потрібна порада близького мені чоловіка.
- О, привіт Джо. - Відволікаючи від документів, сказав старий. - Які ж у моєму кабінеті?
- Привіт дядьку Грег. Є розмова. - Зосереджено сказав я, присівши навпроти нього.
- Цікаво. Ти сам не свій. Щось сталося? Якісь проблеми?
- Эх... - Зітхнувши, почав розповідати про пропозицію Валентина. Дядько Грег слухав уважно, не перебивав, а коли я закінчив, він витягнув з ящика столу пляшку і дві склянки. - І тепер мені потрібна порада близького. - Я не міг відірватися від того, як він налив алкоголь у склянку.
- Будем. - Підсунувши мені один з них, Грег перекинув другий у себе. – Кх.. Добре пішло. Не грій в руці, а пий.
Він помітив, що рука трохи підрогує. Я навіть не відчув смаку чи фортуни напоїв. Всі мої думки були зосереджені на дядькові Грезі.
- Я розумію, чому ти відразу не погодився і мені до біса подобається це усвідомлювати. - Кожне слово давалося Грегу дуже важко. Налив ще він кивнув на склянку і я негативно помахав головою. – Но. Ти повинен погодитися. - Сказавши це, дядько Грег перекинув ще одну склянку коньяку в себе.
- Ти не будеш проти? - Я запитав, а тоді з мене наче стержень вийняли.
- Ти хороший хлопець і дуже відданий. - Зі сльозами на очах сказав Грег. - Але я добре знаю, що такі пропозиції не робляться двічі. І в житті вони бувають лише кілька разів. - Коли мій дядько Грег побачив, як я смикнувся, він одразу ж попросив мене не перебивати. - Ти мені дорогий, Джоне, але вставати на твоєму шляху я не стану.
- Но..
- Без але і інших сентиментальних, я тобі кажу, щоб ти погоджувався. Я був новачком в той час, коли організація кібернаємників створювалася. - Відкинувшись в кріслі, погляд Грега затуманився. - І вже тоді за ними стояли люди з великими грошима. Після того як вони себе зарекомендували в усьому РПГ, їхня репутація стала непорушною. - Сфокусувавши погляд на мене, Грег додав. - Я дуже радий, що ти зміг потрапити до них і отримав можливість переїхати в більш комфортні умови.
- Я.. Дякую. - Сказавши це, сльози навернулися на мої очі, а дядько Грег кинув ще одну склянку.
- Все.. Іди збирайся. А то й я розмалюю, а мені ще працювати! - Помахавши рукою, він намагався приховати своє збентеження. - Перед від'їздом не забути проставитися!
Не знаючи як ще висловити свої почуття, я встав і низько вклонився дядько Грегу, а потім вийшов. Я мав поговорити ще з одним віртуальним хлопцем.
***
Привіт! Коли ти будеш вдома?
Відправивши повідомлення Мілі, я вирішив лізти по форумах, щоб не страждати в очікуванні. Але відповідь була короткою.
Привіт! Дивно, що ти не в грі! *Смайлик захоплення* Може прогуляємося сьогодні?
Прочитавши повідомлення, я посміхнувся і написав:
Давай через годину в "Креативі".
Поклавши телефон, почав збиратися.
*вззак зз*
Ого! Романтичний ресторан для парочок? Я вже одягаюся, зустрінемося там! *Смайлик поцілуя*
"А що я буду робити, якщо вона відмовиться?" - незадовільна думка застрягла в голові і зруйнувала весь настрій.
***
Кафе було великим, красивим, але що найважливіше, тут були окремі кабінки для пар. Вартість була великою, але я міг собі дозволити один обід тут.
Вечір встукав у свої права, прохолодний вітерець був приємний. Біля ресторану стояли такі ж « радіни», як і я. Всі були в костюмах і з квітами. Одягнувши не м’яту чорну сорочку і чорні джинси, я теж виглядав дуже навіть непогано. Кожен приїзд таксі був пов'язаний з поглядами « чергунів », і один із нас почувався щасливим, коли давав Даму в ресторан.
Мила написала, що скоро під’їде, тому я не вирішив заходити всередину, хоча столик був забраний мною заздалегідь. З тих, що зупинилися таксі вийшла красива дівчина в синьому ізеленному платтях, у її розпухлених волосах був заплетений квітка. Подивившись на неї, я тільки зігнувся і побачив Міла! Підійшовши сказав:
- Чарівно виглядаєш, я відразу і не дізнався.
- Це все через те, що у мене розпущене волосся. - Розчарована, вона поцілувала мене. - Ходімо?
- Звичайно. - Усміхнувшись їй у відповідь, відтопив лікоть.
- Джентельмен! - Вона сказала, поклавши руку на лікоть.
Засміявшись, ми увійшли всередину.
- Вітаю і ласкаво просимо у "Креатив". - За стійкою стояла адміністраторша. - У вас заброньований столик або ви хочете мережу в загальному залі?
- Доброго вечора. Да. На ім'я Джі. - Усміхаючись, відповів я.
- Ваш столик номер 19. По коридору праворуч. - Мило посміхнувшись, сказала адміністратор і пропустила нас всередину.
- Джи.. - Вдаривши мене лоскотів в бік, Міла посміхалася. - Зовсім завадив на гру?
- Так ніхто не переплутає ж. — Пмикнувши, відповів їй.
- Це вже точно.
На вході в кабінку нас зустрів офіціант. Севши за столик, ми зробили замовлення.
- Як твоя подорож до рідних? - Я запитав офіціанта, що він робитиме після того.
- Так собі. - Зморившись, сказала Міла. - Я була на відключенні дідуся.
- Мої співчуття. - Відразу ж сказав я.
- Нічого страшного. — Посміхнувшись, відповіла вона. - Він більше трьох років хворів і останній рік впав у кому. Всі лікарі, які лікували його однаково.
- Ти була з ним близька? - Я запитав її, коли вона була засмучена.
- Не дуже. Я взагалі не близька з моєю сім'єю, якщо ти ще не помітив. -Ехидно сказала вона. - Батько навіть не обмовився зі мною, коли я приїхала. Якби не брат, я б не знала, що дідусь помер. Але давай не будемо про це.
- Добре. Вибач, що підняв цю тему. - Вибачаючи усміхнувшись, я пожив свою руку на її.
- Все нормально. У тебе як справи?
- Мм... - Мій настрій миттєво загрузло в безодню.
- Щось сталося? - Побачивши зміну мого настрою, стурбовано запитала Міла.
- Так. - Зітхнувши, я прямо і умовно розповів їй про пропозицію Валентина. - Я не хотів тобі брехати і виляти, намагаючись спокусити поїздкою зі мною. Дядько Ґрег офіційно відпустив мене, поблагословивши на доріжку. Залишилася тільки ти. - Сказавши це, у мене ніби кілок з'явився в спині. Я тримав руку Міли і дивився їй в очі, чекаючи її відповіді.
- Ти вже все вирішив. - Сумно посміхаючись, сказала вона. - Ти ж розумієш, що пропонувати дівчині на другому побаченні з'їхатися, а тим більше переїхати в невідоме місце — це марення?
- Так. Але брехати я тобі не хотів. - Після її слів, ніби коток проїхався, сковзаючи подих.
- Тільки це і тішить. - Наша розмова була перервана офіціантом, який приніс перше. Як тільки він пішов, Міла продовжувала. - Значить це прощальна вечеря.
- Ти ще не сказала ні.. - Тихо сказав я, але вона почула.
- Вибач, але я кажу це ні. - Вона поклала на коліна рушник. - І справа не в самій ідеї переїзду до невідомості, а у тому, що я буду там робити? Ти про це ж не подумав? - Сумно посміхнувшись, запитала вона. – Да. Ти гратимеш зі своїми, заробляти, але що робити мені?
- Я зрозумів.. - Знеохочено сказав я.
- Може тоді ми просто добре проведемо час і забудемо один одного? - Мила холодно.
- Добре. - Видихнувши, подумки дав собі ляпаса і запитав. - Мій час звільниться, а нового пекла не буде.
- Заберу його собі. Лишні гроші мені не помішають. - Усміхнувшись, сказала Міла трохи розрядивши атмосферу, а далі розмову потек сам собою, повернувшись в русло старих друзів.