Але таймер показав, що пора на вихід. Ще 10 хвилин до зміни. Спеціально його встановив для того, щоб не загратися. Вийшовши з гри, він пішов на зміну.
- Ти сьогодні пізно.. - Це було перше, що сказала Міла, побачивши мене.
- Загрався. Мені дали пару вихідних, ось і вирішив провести їх на фармі. - Присів поруч, став їсти охолоджений суп, який купила мені Міла. – Спа..фибо.
- Їж. Підключи до гри функцію телефон, а то я раз п'ять дзвонила. - Якось по материнській матері сказала вона.
- Фень.. - Сковтнувши, відповів їй зрозуміло. - Лен, так і навіщо витрачати гроші на таке?
- Ага, а якщо дядько Грег буде тебе звати? Йому що, твій шолом вирубувати? - Посміхнувшись, запитала вона.
- Хм..
- Включи смски тільки. Десяток доларів і долар за відправлену смс. - З вигляду експерта, розповіла вона.
- Ладно.. Уболтала. - Буйен одним махом, запитав. - А є ще че?
- Сходи купи або закажи, я посиджу. - Змилосердно дозволила вона.
***
Після зміни сходив у невеличкий ресторанчик, яким керував іммігрант із європи. Купивши у нього великий прожарений шматок м'яса, насичився ним, порівнюючи його з віртуальним. Різниця була, але незначні ..
Повернувшись додому, він включив в Інтернет функцію зв'язку з грою. Я повинен вистачити 100 доларів на довго. Повернувшись у гру, він опинився на порозі старої крамниці.
Всередині було темно. Скверне світло кількох магічних ламп, які майже виснажили свій ресурс, не міг розігнати темряву з усього приміщення. Порожня стеля розкинулась по всіх краях приміщення. Прозоре скло було видно лише пилюкою. Пройшовши глибше, я підійшов до заснулий НПС. Немолодій, небритий чоловік вольготно розташувався на стільці, закинувши ноги на прилавок.
- Кхм.. - Прокашлячися, спробував розбудити його.
- Ням.. Ми всі розпродали... Приходьте завтра. - Сно пробурмотів НПС, влаштовуючись зручніше.
- А, чим ви взагалі торгуєте? - Я вирішив запитати.
- Нічого немає, не заважайте спати... - отмахнувся НПС.
- Дивний якийсь НПС. - Пробурмотів я, розвертаючись на вихід.
- Сам ти дивний... - Розпочався позіхання. - Розбудив людину, і йдеш.
- Так ти сам сказав, що все продано. - Я повернувся до нього.
- Чи мало що я сказав. — Знизивши плечима, НПС почав розгойдуватись на стільці. - Камір тебе не вчив, що наполегливість для Пастиря важлива?
- Ого, ти знаєш мого вчителя? - Я був здивований.
- Так, в тобі сліпий не побачить шати пастиря. - Він помахав рукою, показуючи на мій одяг. - До того ж явно молодий. Убогий вигляд, відсутність прикрас. - Він скривдив обличчя. - Смію припустити, що ти тільки почав свій шлях, а єдиний вчитель Пастирів у столиці це Камір.
- Все правильно. - Я з повагою кивнув.
- Так ось, що забув пастир у мене в лавці? - Позявши, чоловік витягнув флягу і присмоктався до неї. У повітрі відразу ж запахував суходіл. - Будеш?
- Кхм.. Ні, дякую. Я просто гуляв по місту, заходячи в усі крамниці. - Чесно відповів йому.
- Гулял? І знайшов мою крамницю? - Хлопець почав пити, поцікавившись на мене.
- Так.
- Як цікаво. - Він поставив флягу на стіл, відкинувшись на стілець. - А ти знаєш, що це за лавка взагалі?
- Ні, тому мені було цікаво зайти і посміятись. — Потиснувши плечима, відповів йому.
- Хм.. І як мені тепер бути? - НПС покотився на двох ніжках стільця, задумливо бурмоча. - З одного боку доля, з іншого пастиря. Камір не пробачить якщо його учень визначить ..
- Вибач, ти взагалі про що? І хто ти? - Нарешті я поставив правильне запитання.
- Я Вольтер. - Сказав мужик, відволікшись від своїх думок. - Вищий, дванадцятий власник "Проклятого благословлення"... Лавки, до яких може потрапити лише унікальна істота.
- Вищий? - Здивовано запитав я. - І що тут продається?
- Про історію поговоримо пізніше. - Він прибрав ноги з крамниці, встаючи. - Раз ти сам хочеш дізнатися, чим тут торгують. Будь ласка. - Він показав на плівку в стіні. - Приквися. І на стелажах з'являться речі. Все буде залежати від твоєї удачі. І піти, не купивши хоча б одну з речей ти не зможеш. Готовий до такого?
- Чому б і ні. - Підійшовши до стіни, приклав руку.
У цей момент вся лавка потонула у сліпучій спалахі. Проморгнувши, я почав оглядатися. Звищення лавки перетворювалося на новішу, навіть елітну. Над усіма стелажами з'явилося зображення речі, яка знаходилася всередині неї.
- Силен, - з повагою сказав мужик, якого спалах також перетворювала, одягнувши його в красивий білий комзол. - Перший пастир? - Він дуже запитав.
- Так. - Я кивнув, не задоволений просвященством Вольтера.
- Тоді зрозуміло. - Він пройшов до першого залу, погладивши його. - Дякую, що дав можливість перетворитися на щось нормальне. Треба було прозябати з невдахами.
- Як би, не за що. - Усміхнувшись, я почав оглядати стелажі.
Тут зброя була унікальної рани, але коли побачила ціну, мені стало погано. Кілька десятків мільйонів кредитів за річ. Донатери б зійшли з розуму і побігли сюди акупатися, але на всіх речах стояла позначка:
Тільки для гравця Джі.
« Проблом з усіх статей. І купити я тут нічого не можу, і не зможу в найближчому та далекому майбутньому." - з жахом думав я, розглядаючи речі.
- Бачу по твоєму обличчю, що тут для тебе все не по кишені. - Посміхаючись, сказав Вольтер.
- Навіть і близько не по кишені. Мені грошей на поліпшення навичок не вистачає, а тут все унікальне і з ціною близької до неба. - Я сказав йому.
- Зміна речей коштує 4 очка характеристик. - Він показав на стіну. - Приркнися до неї і речі зміняться.
- Кхм.. Я подивлюся. - хіпло сказав йому. Втрата чотирьох рівнів, це не те чим можна було так пожертвувати.
Проходячи від одного стелажа до іншого, я не розглядав речі, а дивився на ціни.
30 мільйонів. Не то..
64 мільйони. Знову не те..
100 мил.. Точно не те!
18 мільйонів. Вже близько, але чого б менше.
40..
53..
Зрештою найдешевшим виявилося унікальні рукавиці.
Перчатки поганої людини.
Унікальне.
Тільки для Пастиря.
Тільки для гравця Джі.
Рівень 20.
+30 до тіла.
+10 до розуму.
+10 до магії.
Броня – 20.
Коли ми створюємо навички або закляття, шанс невдалого використання стає рівний 10%.
При створенні навичок або заклинання шанс підсилення уміння в 5 разів становить 10 відсотків.
- Я з жахом думав про чорні рукавички, вкриті білими і золотими плямами. - « Я не маю грошей на них, навіть якщо зароблю всі долари.
- Бачу, що ти не хочеш втрачати ні характеристики, ані свої гроші. - Чоловік втомився присіло на свій стілець. - Шкода. Так хотілося вийти на місяць інший.
- Емм? - Я здивовано на нього подивився.
- Присядь. Давай я тобі дещо розповім. Чи ви чули справжню історію створення Безмежного світу? - Він дістав золоту флягу і присмоктався до неї. У повітрі з’явився аромат сонячного дня і трави.
- Справжня історія? - Я присів на стілець поруч з Вольтером.
- Так. Не ту, що нам втюхує король, а справжня?
- Ні.
- Тоді сідай. - Він знову ковтнув з фляги. - Історія така...