Проходячи трохи далі, він знайшов чудове місце. Це місце було недалеко від табору гоблінів. "Лес відмовлених гоблів" - так опис локації, в яку я заїхав. Тут блукали гоблі, які обняли гобліни з 20-24 рівня елітки, але з фіолетовою зброєю. Оскільки вони блукали по самотності, постійно щось підбираючи з землі, проблем з ними у мене не сталося. Я багато рухався у пошуках нового моба, але потрохи я втягнувся, збираючи за раз два-три моби. Саме стільки еліктів я міг утримати, не просиджуючи за здоров'ям і мані. Під бафами моя швидкість була непоганою, а відсутня велика кількість гравців робила цю місцевість дуже навіть непоганою.
На міні-боссів я нападав не сміявся. Вони були більше своїх зібрати, ростом майже з мене. Кожен бос був унікальний, але всі вони були озброєні дубинами, які непогано оглушали і давали всім міні-боссам уміння на довгий нянь.
Голбло Дук. (Міні-Босс)
Рівень 25.
Уміння 1 - Коварний удар.
Вміння 2 - Зельє вибуха.
Побачивши, як декілька гравців вбивають цього міні-босса, я і відмовився від спроб. Жахливий удар — довгий оглушений, а Зельє вибуха — масове уронство, яке може завдати серйозної травми в одного гравця.
***
Досвід практично не був, але потік кредитів і барахла був непоганим. Коли я приїхав у столицю, то весь час був під патронажем Валентина. Тепер, віддавшись соленому фармі, я отримував все. У начальному місті з мобів не падали якісь інгрідієнти, а ось тут ще як впали. Медальйони, коряги, ягоди, частини тіл, яких тільки не валилося з гоблів. Одна добра річ падала тонну лайна, яку я дбайливо зберігав, не знаючи наскільки це лайно цінне.
Зустрічаючи гравців, пропонував їм свою бафе, якщо вони не були у мене в відкаті. Багато хто дивувався такій щедрості, особливо коли побачив значок гільдії « Гілд» який займав другий рядок у списку топ гільдій після Богів. Але вона така, і всі її заманюють. Усі почали стукати до мене по бафу. Мені не було важко бафнути, тому нікому не відмовляв. Через кілька годин люди вже напрошували до мене в друзі і запитували, чи варто йти у гільдію.
Народ, тут про прийом запитують, до кого мені посилати людей?
Бобоша: К черту *смайлик бугашка*
Корона Лева: Джі, у нас немає прийому.
Голд: відсилай на наш форум <Силка на Форусі>
Джі: Зрозумів.
« Туп гільдія, топей... Хехе. я відсилав запитаних гравців посилання на форум гільдії "Голд".
***
Всі вибиті білі і зелені речі я скинув гільдейського-боту. Це було з двох причин: лінивство і брак торгових навичок. Лень було йти кудись і шукати покупців за високу ціну, а потім навіть торгуватися, що я не вмів робити. Тому, погодившись з запропонованою ціною за річ, я скинув усі гільд-боту.
За годину до виходу з гри я вирішив зайти на аукціон. Барахло, що випало у великій кількості, вимагало оцінки, а довіряти боту в цій справі я не решився.
Для гравців аукціон був розташований у південній частині торгового району. Тут була найбільша зосередженість людей на квартатний метр. Крики, лань, розмови, все злилося в єдиний гул, який було чути за десятки метрів від будинку. Коли я зайшов всередину, то здивувався великому залу, який явно не відповідав зовнішнім рисам. Сама будівля була багатоповерховою, і вона дозволила найбагатшим клієнтам перебувати поза "чорними" та знімати вершки з елітних речей, якими торгували в режимі реального часу.
Знайшовши собі ділянку, відкрив вікно аукціону. Пошуки речей були надзвичайно зручні й зрозумілі. Нічить не важче, ніж пошук у будь-якому пошуковому рушієві. Чим більше потрібно, тим більш точно видається список речей. Пробігши по барахлу, він знайшов лише кілька речей, які цінувалися гравцями, як і інгрідієнти. Все інше коштувало копійки. Виставивши речі за середньою ціною, відправився до будинку « Барахолка ».
У ньому кожен гравець міг продати всі непотрібні речі НПС. Ціни були смішними, але деякі незрозумілі речі НПС купував за вищі ціни, ніж була на аукціоні. І це була своєрідна « рамка» тому, що кожен гравець НПС купував за різними цінами системи яких ніхто не міг зрозуміти.
« У підсумку 10 000 кредитів. Не густо, за цілий день безупинного фарма. - «Хотя.. Майже двісті доларів, що вже виглядає непогано!» - перевівши кредити в справжню валюту, трохи збільшив свій настрій.
***
- Вітаю, Алісія. - Привернув увагу помічниці Каміра.
- Доброго дня, Джі. - Привіталася вона, посміхаючись. - Прийшов поліпшити навички?
- Так. Хотів би покращити ТДУ. Книгу природно я придбаю у тебе. - сказав їй.
- Сто п'ятдесят тисяч. – сказала Алсия.
- Тримай. - Передавши їй гроші, поліпшив свій основний бойовий досвід.
Темний духовний Удар 3.
Наносить 9000+(магія*5) урона.
Відкат - 5 секунд.
« Коли рівень смертності досягає чотирьох тисяч уронів, то збільшується. Непогано. Дуже непогано.. З моїм рівнем магії, це буде майже десять тисяч урону.
- Дякую, Алісо. Зайду завтра ще що-небудь влучу. - Я подякував дівчині.
- До зустрічі, Джі. - Мило посміхнувшись, вона повернулася до своїх справ за стійкою.
***
Прогулюючись по Ахрону, я насолоджувався своїм життям віртуального міста. У матерних виразах гравців добре вплуталися слова НПС, які не поступались їм. Незрівнянний брат, який купував або одержував образи, інтегрував у життя міста. Праща постійно прикривала лавочки гравців, які намагалися поставити їх у невідповідних місцях. Вербувальники постійно спали у всі чати набори в гільдії. Багато хто просто вигукував про пошуки групи в тому чи іншому місці.
Дивне примирення прийшло до мене, під час прогулянки. Переходячи з однієї крамниці в іншу, я перекидалися парою слів з НПС і йшов далі, якщо в лавці не було нічого цікавого. По дорозі мені потрапила таверна, де я з радістю перекусив віртуальну їжу. Замовивши м’ясо з овочами, він взяв стакан компоти.
"Саме смак!" - захоплено думав я, доїдаючи м'ясо з овочами. - "Надо буде частіше насолоджуватися їжею тут."
Під час походів ми всі їли хліби. Звичайно, це не так, але він вбиває таймер голоду. Зібрання м'яса, я нарешті зрозумів чому гравці заходять і проводять час у тавернах. Тут був чудовий смак їжі, який ти ніколи не зможеш спробувати в реальності. Побіжно цього, в таверні витав дух авантюрізму. Це неможливо було зловити, але кожен вхідний перетворювався обличчям і мусив перейти поріг.
Несспішним кроком, прогулюючись містом, я зайшов у крамницю, над якою висіла розкішна повітка, яку мені не вдалося прочитати. Сама будівля була вицвятою і вітхнутою. Народ проходив повз, а мені чомусь захотілося увійти і подивитися, що там всередині.