Зайшовши на перший же ринок, ми побачили картину, де рекламу Аукціона мала зображення чаплі. Вирішивши запитати у місцевих жителів, ми з Гуреном відповіли, що Аукціон повинен відновитися через п’ять хвилин. У центрі міста є величезна двоповерхова будівля, де і має проходити аукціон.
- А ти не хочеш нічого виставити? - Запитав мене Гурен, як тільки ми підходили до переповнених людьми вулиці. Без поняття, що всім цим людям тут потрібно, адже аукціон вже повинен бути відкритим, може тут на вулиці теж щось продають...
- Навіщо? У мене досить грошей після грабування піратів. Мені потрібні ще костюми. Як тільки приїду в маринфорд, то заберу свою зарплату за весь час, і поставлю пару більш якісних костюмів.
Ми з Гуреном пробралися через великий натовп людей, і незабаром опинилися перед аукціоном, перед дверима якого було велике вільне місце, та тільки двоє охоронців зі шрамами по всьому обличчю.
Ідучи по порожньому участку, голови двох охоронців відразу повернулися в наш бік, і вони, мовчки нас пропустили. - А я то вже думав, що знову буде якийсь ідіотизм. - Я похитав головою і оглянув прийомний зал. Дівчина на ресепшені, кілька дверей, золоті шпалери, декілька диванів біля стінок, ну і шум, який доноситися з одного двері, де й повинен проводити аукціон.
- Вітаю вас, ви прийшли, щоб вставити лот на аукціон або щось купити? - Через те, що у всій приймальній не було жодної людини, дівчина вирішила запитати нас через весь зал.
- Ми прийшли подивитися виставлене тут щось цікаве. - Ми з Гуреном підійшли до стійки за якою сиділа дівчина.
- Тоді я можу запропонувати вам подивитися список лотів, які будуть на аукціоні. - Дівчина дістала якусь книжку, і відкрила десь посередині. - Сьогодні другий день, і деякі лоти вже продані, тому раджу вам дивитися з цієї сторінки. - Дівчина передала Гурену книжку, і мені довелося відбирати її у Ґурена, щоб подивитися лоти.
- Хм... Мечі виковані якимось майстром, унікальна риба, спіймана десь у Вест-Блю. - Я прогортав сторінки книжки, і дивився на кожен виставлений лот. Продавалися всілякі кораблі, меблі, унікальні п'єси, навіть послуги якихось крутих найманців. Але нічого цікавого для мене тут не було. Якби я плавав без Гарпа, то міг би закупити якийсь корабель з меблями, але нічого з цього мені зараз не потрібно. Я віддав книжку Гурену, а сам подивився на дівчину. - Я думаю, що нічого з цього мене не приваблює, але нам все одно нема чого робити, так що ми могли б просто подивитися.
Дівчина на це тільки криво посміхнулася. - Не всі лоти у книжці, а деякі особливі будуть представлені під кінець цього дня і в кінці завтрашнього. - Дівчина переввела погляд на Гурена, і почала чекати, поки він не доглянеться.
- Гей, Гару, тут є пістолети, якими користувався Донкіот Дофтламінго. - Гурен показав мені книжку з зображенням двох позолочених пістолетів.
- І на кой вони нам? Навіть якщо це дійсно його пістолети, то з таким же успіхом я можу продати ядро Гарпа за ціни в шість разів дорожче ніж ці рушниці. - Гурен на це тільки з кривою посмішкою почухав затилиць, і продовжив читати. – Хм... Тут дійсно немає того, що нам могло б придивитися. Красуня, а не могла б ти показати нам каталог унікальних товарів? - Гурен обдурився остовпленням, і підсунув книжку, яку він щойно читав ближче до дівчини.
- Хіхіхи, цей каталог доступний тільки віп гостям, але я можу зробити виняток. - Дівчина підійшла до Гурена і поцілувала його в губи. Гурен відразу ошукав і завис з тупим обличчям. - Тримай. - Дівчина передала Гурену чорну книжку одночасно облизуючи свої губи. Навіть я трохи завис, дивлячись на те що сталося. Може вона хвора?
Я взяв книжку, замість Гурена, і відкрив на одній закладці поряд з серединою. Сама книжечка була зовсім маленькою, швидше вже буклетик. Мені відразу з'явилася якась незрозуміла херня. Прочитавши опис, я зрозумів, що це унікальна головоломка, яку придумав якийсь правитель триста років тому, і який сховав всередині вірш, котрий написав для своєї хворої дружини.
Згоден, це може привернути увагу, до того ж це романтично, пані будуть в екстезі. Наступним ліком були... Наручники з кайфу. Не написано жодної чистоти, але думаю, що якби вони були найгіршими, то продали б за високу ціну.
Так я проглянув маленький буклет і зупинявся на кожному товарі довше. Різні мечі класу Мейто, навіть дерево-сокровще пекла, але те, що мене привабило найбільше, це невідомий диявольський фрукт. В принципі, це я і шукав спочатку на аукціоні. Правда не було великих надій, що тут буде диявольський фрукт. Тільки фотографія, на якій зображено зелений фрукт у формі ананаса, була прикріплена до його плоду з двома маленькими квітами із завитками.
Не маючи найменшого уявлення, що це за фрукт, я дав буклету відшестому Ґуренові, який з усмішкою дивився на дівчину. Я міг би спробувати виграти фрукт на аукціоні, але цей фрукт буде представлений тільки завтра ввечері, тому я не знаю, як склаться ситуація. Так само мені хотілося б провести деякі експерименти, але думаю це потрібно зробити не в місті, повний людей.
Гурен відірвався від споглядання прекрасної леді, і проглянувши буклетик, він повернув його дівчині, та підійнявшись до неї, поцілував її в лоб. - Дякую цій прекрасній леді за такий чудовий шанс. - Дівчина на це тільки посміхнулася, і дала нам два номерки.
- Це місця в залі, якщо ви звичайно все ще збираєтеся туди йти. - Я тільки кивнув головою, і ми пройшли в одну з дверей, де нам відразу постала велика сцена, навколо неї було багато сидіння, на яких сиділи власне люди. Пройшовши повз нас, я подивився на Гурена, який сидів зліва від мене.
- Може б просто там потрухатися, чого соромляться то? - Гурен подивився на мене з червоними щоками, але з піднятим підборіддям.
- А може прямо зараз піду і відведу її в готель.
- Готовий посперечатися, ти не перший кого вона так цілує, а потім заманює в готель, де і вбиває своїх жертв. Ти знаєш, що я чув про те що в цьому місті живе маньяк, поторошник вбиваючого чоловіків. І вбиває він саме таких молодих хлопців, як ти.
- Та перестань ти гнати. - Очі Гурена трохи розширилися, і він з нервовою посмішкою відвернувся від мене, та став дивитися, як якийсь старий представляє якісь ліки від простати. Так і пройшов цілий день в аукціоні.
Єдине, що відбулося тут цікаве, так це те що якийсь чоловік спробував вкрасти клаптик паперу, на якому зазначено, де закопано скарб. Чоловіка скрутили відразу, як тільки він застрибнув на сцену, більше ми його не бачили.
Аукціон під вечір закінчився, і я втомлений від сидіння на одному місці, почекав, поки натовп не вийде з будівлі, щоб не толпитися разом зі всіма, а ми з Гуреном спокійно вийшли. Гурен тільки на виході нервово поглянув на дівчину, яка розмовляла з якимось хлопцем, а я з посмішкою дивився на це.
Тільки ми вийшли з будинку, як знову наткнулися на великий натовп людей, через яку нам довелося пробиратися. Моєю метою зараз було знайти менш шумне місце, щоб подзвонити Гарпу, і запитати де ми можемо зустрітися.
Пройшовши через натовп людей, ми опинилися біля житлових будинків, але довелося пройтися ще трохи, щоб перестати чути шум. Під час подорожі ми з Гуреном озиралися на подвір’я будинків, в яких грали діти.
Труруро* Турура *
Раптом я почув дзвінок, і спокійно потягнув руку до Дан ден муші в кишені. - Лейтенант, ми знайшли лігво бандитів. Вони переховувалися в каналізації, але ми хотіли діяти за відпрацьованим планом під час штурму. Але ваш звірок увірвався швидше, ніж ми встигли помітити. Там зараз якісь страшні звуки, що ви накажете робити?
- Звірек... Зайдіть туди через 15 хвилин, якщо хтось залишиться живим, просто убийте їх. Можете ще обшукати їх базу в пошуку скарбів. Розберетеся. — Я поклав трубку, і прибрав завитку в кишеню.
- Хто ж виграє, один тушканчик або складанок бандитів? - Гурен хіхикнув, і незабаром ми повернулися до бенкету. - Це інша дорога? Від пірса ми ніби йшли через ринок.
- Можливо. — Потиснувши плечима, я знову дістав завитку і набрав номер Ґарпа. Тільки дзвінок був прийнято, як я відкрив рот. - Ми вийшли з аукціону і зараз стоїмо біля бенкету, де ти?
- А, так уже пора. Я зараз вдома у Фукумі, давай зустрінемося... За містом, біля східних воріт.
- Це Гару там? - З слимаків почувся голос Ацу. - Я піду з вами, вдома дуже нудно.
- Ну, акха, звичайно, може ти також приєднаєшся до тренування?
- Гарп, не говори дурні, вона все ще дитина, тренування їй тільки пошкодить. - Почувся сердитий голос Фукумі.
- Чому? Якщо ти мені не дозволиш, тоді я знову втечу на всю ніч! - Почулося початок якогось скандалу, і Гарп швидко поклав трубку, що змусило мене вигнути брови. Ситуація була складною, але ми переглянулися з Гуреном і визначили місце на схід та пішли в бік воріт.
- А місто красиве. - Прознес Ґурен, коли ми підходили до воріт. Ми зараз напевно десь у багатому районі, або щось в цьому роді, інакше я ніяк не можу пояснити, чому саме тут такі гарні будинки, та навіть дорога прикрашена. Але, здається навіть там є особливі особи. За нами йде один чоловік, від якого смердить рибою на цілу вулицю. Я вже хотів повернутися і прогнати його, як він сам подав свій голос.
- Гоніть сюди гроші сосунки, або я поріжу вас на ламтики, палапа спалю. - Почувся голос позаду, а за секунду відвертий сміх. Ми з Гуреном повертались, і побачили старого чоловіка з ножем у руці. Старик повільно йшов до нашої надрізаної ноги і потихеньку кидав ножем, а його божевільні очі тарощувалися на всі боки.
- Що цей божевільний робить в такому районі? Чи ж не правда, що місцеві охоронці можуть врятувати це місце хоча б від такого сміття? - Я похитав головою і витягнув руку, з неї зірвався стовп темряви, який закрив старого. - І що тільки робить сторожа? - Темрява розсівалася, і стало видно тільки шматки м'яса, розкидані по всій вулиці. Гурен поклав руку на очі, щоб не бачити цієї картини, і начебто навіть мало не блюяв. Похопивши його по плечу, я привів його далі до воріт. - Не хвилюйся, просто уяви скільки людей він раніше вбив? Вже легше? Ну і молодець.
Незабаром ми дійшли до східних воріт, де було принаймні чотири вартових. Пройшовши ворота, я озирнувся на нього, але Ґарпа так і не було видно, тому вирішив стати подалі від мене й бурити поглядом вартових.
- Чувак, це дивно з боку виглядає. - Похлопав мене по плечу Гурен, коли я протягом п'яти хвилин дивлюся на одного вартового, той же похмурий дивився на мене. Через п’ять хвилин після того, як охоронець змінив позицію на загрозливу, з’явився Ґарп, який пройшов через ворота і пішов до нас.
- Старий, ми чекали тебе занадто довго.
- Так-так, просто якийсь псих розчленував старого прямо на вулиці, мені довелося кликати дозорних, щоб вони розібралися. Підемо, тут недалеко є каньйон. - Ґарп похлеснув мене по голові, і пішов по протоптаній доріжки.
- Та вже й куди сторожа дивиться. - Гурен подивився на мене і підвів мені.
- Эх... - Видихнувши, я нагнав Гарпа, і ми пішли разом. - До речі, а де Атсу? - Ґарп тільки потиснув плечима і продовжував мовчки йти. Через двадцять хвилин земля перейшла на камінь, і невдовзі нам з’явився великий каньйон. - І як буде проходити ця тренування? Невже замість бою, ти просто скинеш мене в каньйон?
- Ще чого. – Гарп фиркнув. - Ми будемо битися в каньйоні за допомогою геппо. - Ґарп зістрибнув з скелі, і відштовхнувся від повітря, розвернувся в мою сторону. - Битви в повітрі набагато складніші, ніж на землі. А тут ще є небезпека того, що ти впадеш прямо на ці гострі камені. - Я глянув вниз і побачив, що внизу каньйону знаходяться чортові кам'яні шипи.
- Удачі тобі, а я напевно піду камені поб'ю. - Гурен поклав мені руку на плече, і тільки хотів втекти, як я схопив його за руку.
- Ще чого, ти візьмеш в руки той камінь. - Я вказав пальцем на триметровий камінь. - І будеш за допомогою геппо тягати його з одного боку каньйону на інший. - Відпустивши руку Гурена, я підійшов до краю скелі і закривав руки волію, використовуючи зброю, щоб відразу з'явитися перед Ґарпом, та завдати по ньому удар.