Влада черв'яка. Глава 82
Зустріч Бенно з головним священиком.
Карета зупинилася прямо біля входу до храму, кучер спустився вниз. Я почула, як він щось говорив зі вартовим біля воріт.
Я встала зі свого місця, готуючись виходити, але Бенно не кажучи ні слова стримав мене. Я неважливо подивилася на нього, він повільно відвернув голову в сторону, все ще мовчазний. Я подумала, що він так намагається сказати мені сидіти і мовчати. Тому я трохи кивнула йому на місце.
Ух, як моє серце б'ється!
Я навіть не знала, що відбувається і ще менше розуміла, як це може статися в найближчий час. Я не могла перестати тремтіти. Я міцно тримала кулаки, озираючись на карету. Марк, використовуючи момент, коли карета зупинилася, щось написав.
Марк, помітивши, що я дивлюся на нього, підняв голову, щоб показати мені свою заспокійливу посмішку. Я постаралася усміхнутися, але була занадто напружена, так що я прискорила щось більше схоже на гримасу. Марк прикрив рот рукою, щоб не засміятися. Я й досі не розуміла, чи можу я порушити це мовчання, тому я просто хмурилася на нього, сердито надувши щоки. Бенно, який сидів поруч зі мною, штовхнув мене в мої надуті щоки. Ніби вони висміюють мене за те, що я єдина, хто так сильно нервує через всю цю ситуацію.
Через деякий час карета трохи закачалася — це так кучер піднявся на борт. Марк швидко прибрав ручку і чорнила, а потім передав Бенно папір, на якій він щось написав. Бенно мигцем переглянув її і широко посміхнувся. Я нахилилася, намагаючись побачити, що там написано, але в цей момент карета знову почала рухатися. Коли гуркіт коліс карети заповнив салон, Бенно почав говорити.
- Біля цих воріт гості представлені і просять оголосити про свою присутність, після чого ворота для них відкриваються. Ми будемо виходити з карети так: Марк піде першим, потім я, а потім ти. Ти візьмеш мене за руку і повільно підеш. Не стрибаючи і не втрачати опори на сходинках.
Під ” не стрибай " він, мабуть, мав на увазі той момент, коли ми з Летцем їхали в кареті глави гільдії. (Щоб спуститися, ми просто стрибали одночасно, кричачи при цьому "юху!"). Я вже хвилювалася, бо була настільки напруженою, що не могла прослизнути. Я збентежено подивилася в сторону.
- Так, вони вже пішли оголошувати про нашу присутність, я сподіваюся, що твої слуги уже чекають за брамами. Коли ми увійдемо в кабінет головного священика, я хочу, щоб хлопець, якого він призначив тобі, був попереду всіх, потім буду я разом з тобою, а потім Марк та інші твої слуги з нашими дарами.
Коли я планувала вручити головному священику гроші, то думала, що просто віддам їх і скажу » (Отже мій внесок!), але це було так легко. Якби я сама принесла гроші, то навіть не зрозуміла б грубих помилок.
- Отже, коробку з твоєю пожертвою ти змусила мене нести. Коли ми доберемося до кімнати головного священика, відкрий її і заглянь всередину, щоб перевірити вміст, а потім подякуй мені за мої зусилля.
- А? А як? Наприклад, "Дякую", або "Я ціную ваші зусилля", чи щось в цьому роді?
- Щось більш благородне було б краще, але і так теж піде.
А що сказати про вдячність аристократів? "Я ціную ваші зусилля над цим ретельним завданням.-- Але це звучить так, ніби я занадто важлива!
Я обмірковувала себе, поки копалася у своїх спогадах. Я змогла згадати середньовічні легенди та поетичні збірки, але ті слова звучать занадто драматично, ніби я б говорила з тим, хто просто цитував рядки з книги. Якби я розмовляла з торговцем, то змогла б використовувати різні фрази, які я дізналася із книжок про ділові звичаї, але відчуваю, що не зовсім так благородна людина зазвичай говорить.
Врешті-решт, я спробувала згадати як же звучать розпещені багаті дівчата, і намагалася зобразити одну з них.
- Емм ... Я дуже вдячна вам за те, що ви так охоче прийняли моє прохання, хоч би як важко це було... Щось у цьому роді?
- І де ти тільки навчилася так говорити?
Бенно втупився на мене, його очі були круглі від шоку. Я не могла зрозуміти, чи це було занадто владним, або це була надто ідеальна, інакше я все знову провалила?
- Отже... Нічого доброго?
- Ні, це прекрасно. Продовжуй так говорити, поки ми не повернемося в карету.
Я відреагувала на це з недовірою, моє обличчя спотворилося нерівною гримасою. Тепер я виглядала зовсім не елегантною багатою дівчиною. Я змусила себе повільно і глибоко вдихнути, випрямивши свою спину.
- Я зрозуміла, - відповіла я так спокійно, як тільки могла в той момент.
Невдовзі після цього карета пройшла через ворота, і ми зупинилися на території храму. Двері нам відкрив наш кучер, і Марк вийшов першим. Наступний був Бенно. І нарешті, я ступила вперед і встала у дверях.
Картину, яку я побачила, коли подивилася у двері, була зовсім не схожа на храм, який я знала. Здається, що вхід на якому зупиняються карети може бути справжнім парадним входом до храму. Цей вхід, здається, для виняткового використання двірництва і дуже багатих людей. Цей вхід був прикрашений скульптурами та барельєфом з різних матеріалів, і все це було розміщено серед зелених садів, що літали від квітів. Сам вхід прикрашали кольоровою плиткою, приблизно такою ж, як передня стіна поклоніння.
Вхід, який я використовувала до цих пір, що був прямо біля головної дороги, здається був входом використовується простолюдинами, які прибувають пішки. Порівняно з цим, мій звичайний входи до храму - просто задні двері. Існує чіткий поділ між тьмяним монохромним світом простолюдин і яскравим кольором еліти суспільства. Сцена перед моїми очима - суворе нагадування про те, що існує занадто багато відмінностей між цими двома світами, які я навіть не здогадуюся.
Храм, яке претендує на те, щоб бути домом для самих богів, настільки різний для людей з різних смоків, що навіть звичайний вхід так сильно відрізняється - цього я б не подумала ніколи. Коли несподіваний доказ цього явного невідповідуваності потрапив мені на очі, моє серце застигло.
- Мэйн, ваша рука...
Голос Бенно вивів мене з трансу, і я простягнула руку. Я дивилася вниз на свої ноги, турбуючись про падіння, і в цей момент він міцно схопив мене за руку і підняв.
- Не дивися вниз, - сказав він тихим голосом, не прибравши свою посмішку. Холодний струм стік по моїй спині, і я широко посміхнулася, кивнувши йому. Один з ключових моментів, який він пояснив мені - навіть якщо у тебе немає впевненості в собі, не опускай голови-- здається, що це поширюється і на цей час.
Він м'яко поставив мене на землю, більш ввічливо, ніж я могла б очікувати за нормальних обставин. Фран швидко наблизився до нас.
- Сестра Мейн, - сказав він.
- Містер Бенно, - сказала я, — це один з моїх слуг. Фран, - продовжувала я дивлячись на нього з легким нахилом голови, чи можу я просити про зустріч з батьком Фердінандом?
Погляд здивування мікнув на обличчі Фран, потім він плавно схрестив руки на грудях і злегка вклонився.
- Приготування до вашої зустрічі вже йде, - відповів він.
- Міс Мейн, - сказав Марк, — кого мені слід попросити про допомогу для підношення подарунків містера Бенно для настоятеля?
Маленький поштовх паніки пронизав моє серце, я озиралася на нього через плече. Коли я повільно озиралася довкола, то не побачила ні Ґіла, ні Делії ніде. Я не могла вирішити, чи варто мені турбуватися, що їх тут немає, щоб допомогти нести нам речі або я повинна відчувати полегшення, коли вони відсутні, адже вони могли б створити для нас проблеми. У будь-якому випадку, я не знала, якою буде правильна відповідь на цю конкретну проблему, тому вирішила перекласти тягар на Франа.
- Фран, чи можу я попросити тебе знайти кілька надійних людей, які будуть допомагати мені?
- Як забажаєте, - відповів він.
Незважаючи на те, що я тільки - но вручила йому таку проблему, він негайно кивнув і почав швидко виконувати моє прохання. Ніякого незадоволення, ніяких "але", просте визнання чудового слуги, який виконує будь-яке прохання свого пана.
Я нахилила голову в сторону у повному замішанні. Чому це він раптом став поводитися по-іншому? Єдине, що змінилося між цим ранком і зараз, це той факт що я почала говорити по-іншому...
А потім мене осеніло. Фран вважає дуже важливим, щоб я говорила як справжній палац.
Я була роздратований тим, що він, дивився тільки на головного священика, але в той же час він сам обурювався тим фактом що я не виявилася ні у найменшій мірі з благородного суспільства. Якщо я хочу, щоб він почував себе добре, виконуючи працю, яку я йому призначаю, тоді те, що я досі робила, недостатньо хороше. Як сказав Левц, мені потрібно докласти неабияких зусиль, щоб дізнатися, як мешканці палацу говорять і поводяться.
Фран викликав кілька священиків у сірих рясах і почав відправляти їх нести дари, розділюючи роботу між ними. Після перевірки, що нічого не залишилося в кареті, він сказав, - Будь ласка, ходімо за мною, — і повів нас. На відміну від сьогоднішнього ранку, коли похмуре повітря незадоволеності переслідував його, він здавався зараз жвавим, ніби він перебував у своїй погодній стихії.
Бенно кинув на мене погляд, мовчки підштовхнувши мене вперед, і я почала слідувати за Франом. Як ми і домовлялися, всі йшли на своїх місцях, як і сказав Бенно. Але Фран дорослий чоловік, і за його швидким темпом мені було досить важко втекти. Поки я відчайдушно рухала своїми ногами так швидко, як тільки можу, Бенно заговорив, не в змозі мовчати у такій ситуації.
- А ти не занадто поспішаєш? - Запитав він.
Фран подивився через плече. - Вибачте, я винен. - Сказав він, кліпнувши.
- Міс Мейн твоя господиня, чи не так? Я добре знаю, що ти був призначений їй тільки сьогодні вранці, але якщо ти не звертатимеш уваги на свою швидкість, то вона швидко впаде від втоми. Може це трохи зухвало з мого боку просити тебе про таке, але не міг би ти постійно стежити за своєю швидкістю?
- ... Прийміть мої щирі вибачення.
Фран став виглядати трохи присоромлено, адже якийсь відвідувач храму, на ім'я Бенно вказав йому на таку річ. Справді, як його господиня я повинна була розповісти йому про це. Він одразу ж почав вибачатися, але я зрозуміла, що якщо дозволю йому і далі так продовжувати, то я не виконаю свої зобов'язання як палац.
- Містер Бенно, прошу вибачення, що змусила вас хвилюватися. Фран - чудовий слуга, якого мені призначив сам головним священиком. Я не сумніваюся, що він швидко пристосується. Я ціную ваше занепокоєння, але воно занадто, повірте мені.
- Добре, - відповів він. - Що скажете про те, щоб сьогодні Марк поніс вас, адже він вже звик до цього? Було б досить складно, якби ви втратили свідомість сьогодні, як було раніше.
Подивившись на Бенно, можна було легко побачити, що написано на його обличчі - ” Тебе краще не падати в знепритомніння посеред коридору після того, як ми зайшли так далеко". Марк простягнув обгорнутий тканиною цвіркун, який він ніс, Франу, а потім, ввічливо вибачившись, м'яко підняв мене на руки.
ІК! Він принесе мене прямо як принцесу?
Я подавалася криком через те, що мене підняли зовсім інакше, ніж я звикла. Елегантно, елегантно, я повторювала собі, начепивши саму естетичну посмішку, яку я могла зобразити.
- Фран, якщо дозволиш, - сказала я, вказуючи вниз по коридору.
- Звичайно ж, сестра, - відповів він.
Коли одна кімната головного священика з'явилася в полі зору, Марк поставив мене на ноги, забрав свій свердло у Франа, а потім відступив, щоб приєднатися до ескадрильї людей з дарами. Фран, хоча кімната головного священика була буквально перед нами, постійно озирався через своє плече, поки ми йшли, переконавшись, що він відповідає моїй швидкості ходьби. Я посміхнулась і кивнула йому у відповідь, намагаючись мовчки сказати, що його швидкість в порядку. Вираз очевидного полегшення з'явився на його обличчі.
На відміну від кімнати голови храму, жоден священик не стояв на варті поза кімнатою головного священика. Коли Фран дістав двері, він витягнув з стулки маленький дзвіночок і подзвонив у нього один раз. Я бачила, що такі двері відкривалися тільки після того, як хтось звернеться до священика в сірому поруч з дверима, який потім і відкривав двері для них, але на цей раз Фран відкрив двері сам після одного дзвінка.
Я почала йти до дверей, коли вона відчинилася, але Бенно стиснув моє плече і застав мене зупинитися. Я подивилася на людей довкола і побачила, що всі терпеливо стоять осторонь. Здається, ми не повинні зараз входити, поки двері буде повністю відчинені. Я ступила назад і стала на попередню позицію, зберігаючи абсолютно спокійне обличчя, наче нічого не сталося, і почала чекати, поки двері повністю відкриються.
За дверима були два священики в сірих мантіях. Головний священик сидів за своїм столом, поруч з ним стояв Арно. Фран увійшов до кімнати після відкриття дверей, зупинившись перед столом первосвященика. Побачивши це, я теж зупинилася. Бенно і Марк встали за спиною, а ескадрилья носіїв подарунків розійшлася вздовж стіни.
Бенно плавно зробив один крок вперед, опускаючись на ліве коліно, як я робила під час церемонії обітання, потім м'яко схилив голову.
- У цей чудовий день, даний нам силою Лайденшафта, бога вогню, а самі боги привели мене сюди. Нехай вони благословлять цей благородний збір. ...Я думаю, ми вперше зустрілися, святий отець. Я Бенно, власник компанії Гілберта. Сьогодні я тут з велінням міс Мейн. Я дуже радий з вами познайомитися.
Бенно бігло вимовив ім'я бога вогню, наче це було найбільш очевидне, але я все ще не пам'ятаю їх сама. Я припускаю, що якщо я не запам'ятаю імена богів, які впливають на кожен сезон, то мені не вдасться належним чином вітати будь-яких благородних людей. Поки я думала, що треба знати, щоб правильно представитися, я відчула, як кров почала стікати з мого обличчя. Раптом я усвідомила, наскільки важливим є завдання запам’ятовувати святі писання, які дав мені головний священик. Здається, мати справу з дворянством буде дуже важко.
- Я даю тобі своє благословення, - відповів головний священик, — від глибини мого серця. Та ніспаде благословення Лайденшафту, бога вогню, на компанію Гілберта.
Він підняв ліву руку над серцем, простягнувши праву перед собою, аж поки пальці не зупинилися вище голови Бенно. Ніжний синій світло засяяв з його долоні, і бліде волосся Бенно, зазвичай кольору молочного чаю, раптом розсіялися в блакитний колір. Світло швидко зникло, але всім стало ясно, що Бенно отримав благословення.
Ця несподівана сцена захоплює дух. Це голубе світло має бути і є та сама МАНА, чи не так? Все, що я можу робити - це витіснити свою ману використовуючи свої емоції, створюючи ефект примусу, але якщо мене навчать нею користуватися, то чи зможу я мати такі ж благословення? Чи, можливо, оскільки я ще учениця, то поки що не зможу давати такі благословення, як це?
Список речей, які мені потрібно відстежувати в моїй голові продовжує рости. Слова Летца повністю осіли в глибині моєї свідомості. Мені потрібно багато зробити, перш ніж я зможу читати свої книжки.
- Сестра Мейн, - сказав Фран. - Будь ласка, чи можу я запропонувати вам місце?
Його голос повернув мене до реальності. Я побачила, що він вказує на крісло поряд зі столом головного священика. Коли я думаю про це, враховуючи моє соціальне становище в даний момент, то, якщо не сяду, я впевнена, що ніхто інший не зможе сісти за стіл.
Я підійшла до крісла, яке запропонував Фран. Принаймні це не створює жодних труднощів. Але оскільки я маю п’ятирічне немовля, то щоразу мені треба вдягнутися на нього. Зазвичай це не створює жодних проблем, але сьогодні так просто не буде.
Я про це навіть не подумала! Як, чорт візьми, я сяду елегантно в крісло, яке занадто високий для мене? Що б зробила елегантна багата дівчина в такій ситуації? Може, мені просто встати у позу ”ох і набридло все це" та сподіватися на краще?
Я витріщилася на крісло, не знаючи, що робити далі. Потім, не зовсім впевнена, чи дійсно це передасть те, що я хочу, я підняла праву руку, поклавши вказівний палець на обличчя, потім поднесла ліву руку до правого ліктя, як якщо б я хотіла схрестити руки. Я подивилася на Франа, злегка нахиливши голову в сторону.
Я стояла так близько трьох секунд.
- ...Вибачте мене, сестра, - сказав Фран, піднімаючи мене і засідаючи в крісло.
Ого! Все-таки прокатило?
Я посміхнулася Франу, коли він посадив мене у моє крісло. Слабка, майже крива усмішка дернула кутки його рота.
На той час, як я відвернувся від нього, Бенно вже зайняв місце поруч зі мною. За ним стояв Марк, а за столом сидів головний священик і позаду нього стояв Арно. Фран, мабуть також стоїть прямо за мною. Священики з дарами все ще стояли в рядах біля стіни.
- Міс, - сказав мені Бенно, — ось предмет, який ви просили принести вам. Чи вам буде завгодно?
Він потягнувся до мене, простягнувши дерев’яну шкатулку, яку він тримав обома руками весь цей час. Він відкрив коробку, показавши мені її вміст. Усередині було п’ять маленьких золотих монет. Я вперше побачила золоту монету. Я дивилася лише мить, дивуючись їх сліпучому блиску і потім подякувала Бенно за його зусилля, як ми й практикувалися.
- Містер Бенно, я від усього серця вдячна вам за те, що ви так охоче прийняли моє прохання, хоч би якою важкою вона здавалася вам.
- Це не було великою проблемою для мене, - відповів він.
Він поставив коробку на стіл, залишивши кришку відкритою і підсунув її головному священику.
- Святий Отець, - сказав він, — ця шкатулка містить пожертву міс Мейн. Будь ласка, прийміть це пожертву.
- ...Хм, все насправді в порядку. Мэйн... Бенно. Я ціную, яку ретельну задачу ви повинні бути виконали.
Головний священик заглянув у ящик, перевірив його вміст і закрив її. Він передав її Арно, який забрав її кудись, швидше за все туди, де вони зберігають свої гроші.
- Крім того, - продовжив Бенно, — я хотів би запропонувати вам свої власні дари на знак моєї вдячності.
З цими словами священики в сірих одежах, які вишикувалися вздовж стін, кладили на стіл свої вузлики. Марк також опустив свій пакунок. Головний жерець подивився на все це, насупившись.
- Я б зрозумів ці дари, якби це на знак привітання, але на символ "дякую"? Не думаю, що я зробив щось за що ви були б вдячні мені.
- Саме завдяки вашій милості Мейн тепер може працювати у вас в храмі. Саме за це я так глибоко вдячний вам.
Бенно схрестив руки перед груддю, опустивши очі вниз. - Ах, зрозуміло, - пробурмотів головний священик. Потім Бенно став представляти головному священику речі, які він приніс.
- Ця тканина найвищої якості, яку тільки може запропонувати мій магазин. А це називається риншам. Поки я зараз тримаю всі права на цю продукцію, цей продукт спочатку був виготовлений майстерні Mann. А тут також представлені товари з її майстерні, а саме папір на рослинній основі, яку ми тільки-тільки починаємо продавати.
- Хм...!
Здається, що головний священик найбільше цікавився рослинним папіром. Він підняв аркуш, промазавши його фактуру.
- Я хотів би присвятити ці дари Вам, Святий Батьку і Преподобному главу цього храму, який, здається, не зміг бути тут з нами сьогодні. Я також хотів би присвятити ці дари і міс Мейн, через чиєї милості ця зустріч відбулася.
А? МНЕ?
Я не могла приховати шок в моїх очах, але мені принаймні вдалося зупинити себе і не сказати нічого вголос. Двоє з них не звертали уваги на моє розчарування і продовжили розмову.
- Це чудові подарунки. Я вам дуже вдячний.
- Я дуже радий, що вони вас потішили, отче.
Головний священик подивився на священиків у сірому. - Покладіть ці подарунки на полиці, якщо можете.
За його словами, вони почали все перекладати. Марк допоміг їм з речами, він почав обертати папір назад у тканину.
Ааа... Все скінчено.
Моє пожертвування нарешті доставлено, дарунки всі вручені, так що наш “Бізнес ” сьогодні пройшов без сучка і задороки. У той момент, коли я вийшла з полегшенням, рука Бенно проповзла під столом і трохи постукала по моїй нозі.
Я повернулася, щоб подивитися на нього, з цікавістю схиливши голову. Він дивився на мене, повторюючи мій здивований вираз обличчя. Він посміхнувся підробкою посмішкою, а потім демонстративно подивився вниз. Обережно, щоб не сильно схилити голову я теж подивилася вниз і побачила, що між його пальцями був маленький клочок паперу.
Я тихо простягнула руку, щоб взяти папірець, і раптом мене наздогнала нога. Який школяр не передавав таких записок під час занять? Я, особисто, обмінювалася кількома такими примітками з дівчатами раніше, але я ніколи не отримувала жодних заміток від хлопчиків. Бенно більше, ніж старатся, щоб його називали хлопчиком, але я вперше отримала листа від когось протилежної статі. Я знаю, що це просто Бенно, але я ледве-лежила вела з хвилюванням, поки розказала записку.
Коли я заглянула під стіл, намагаючись все побачити таємно, то побачила в ньому акуратний почерк: “будь напоготові ”, ідіотка.
Ти мене нервував тільки через це?
Головний священик подивився на мене, можливо, зауваживши, що моя елегантна поведінка раптово зійшла з рук. Я відчайдушно спробувала знову усміхнутися, але це могло бути занадто очевидно, оскільки його вираз обличчя раптово змінилося. Я випросталася, скотнувши, а головний священик простягнув руку в сторону і ніжно розмахував нею. Жреці в сірих одеях, побачивши це, схрестили руки на грудях, м'яко поклонилися і один за одним вийшли з кімнати.
- Поки у нас є така можливість, - почав говорити він, — я маю до тебе кілька запитань, Бенно.
Обличчя головного жерця стало напруженим. Він подивився на Бенно свердлим поглядом, такий погляд не дозволить увилювати комусь або брехати. У той же час я відчула, що Бенно вирішив піти.
Здається, це був початок справжньої розмови. Я сиділа прямо на пороховій бочці, стискаючи нагадування Бенно "будь напоготові, ідіотка" в кулакі.