Влада черв'яка. Глава 81
Синя мантія і відмінності у базових знаннях
- Люютюц!
У той момент, коли я побачила обличчя Левца, мене наздогнало відчуття полегшення, вед я повернулася у звичайний світ, де мені все так знайоме, але майже відразу ж відчула, що сила покидає моє тіло. Я мчала до Летця по сходах з усіх ніг, міцно схопила його за руку і качалася носом йому в груди.
- Я так вимочилася, Льотц!
- Та вже, ти виглядаєш трохи блідою. Важкий день видавався, так?
Він подивився на мене зі співчуттям, помахаючи по голові. Все що я робила сьогодні, так це просто читала книги, а вся робота моїх помічників полягала у тому, щоб вони були поруч зі мною, отже майже весь час хтось стояв у мене над душею, постійно спостерігаючи, як я роблю.
Звичайно ж, коли я повністю поглинута книжкою, то дуже байдуже ставлюся до навколишнього світу. Але щоразу, як я приходила в себе, я відчувала, що чийсь погляд згорне мене, через що мені ставало незручно. Хтось би сказав, що я собі щось вигадую або кажу б: це марення божевільного, але в будь-якому випадку постійне спостереження - величезна навантаження, через яку я так сильно втомилася.
Блін, палаци дивовижні. Скільки часу потрібно, щоб звикнути до цього?
Я така щаслива, що йду додому, щоб добре поспати. Якби мені довелося мати справу з усім цим у храмі від "Доброго ранку" до "Спокійної ночі", то я б швидко зійшла з розуму.
- Эй, Лютц. Я хочу зустрітися з містером Бенно сьогодні, він зараз в магазині?
- Насправді він повернувся, коли я вже йшов, тому, швидше за все, він повинен бути зараз там. А що таке? Щось сталося?
Він став стурбованим, тому я відразу похитала головою.
- Та ні, мені просто потрібно піти в гільдію торговців і забрати гроші для мого пожертвування та віднести їх головному священику. Я вирішила сказати йому про це наперед...
- Хм! Ладно, пошли.
Коли він це сказав, то, з якоїсь причини, трио помічників позаду мене пішли за нами. Я не хочу, щоб вони ходили за мною навіть у храмі, а тим більше поза ним! Я не хочу, щоб на мене постійно п'ялися.
- ...Вам вже не потрібно йти за мною, розумієте?
- Боюся, я не можу залишити вас, - відповів Фран. - Зрештою, я ж ваш слуга.
- Так! - Додала Делія. - Не можна з кимось зустрічатися без своїх слуг.
Оскільки жоден тільки Фран сказав мені, що вони не можуть залишити мене, але і Делія, то я думаю, ніби повинно бути відомо, як священики та жриці в голубому ніколи не зустрічаються з кимось без своїх слуг. Мені доведеться додати це до свого списку, який я постійно тримаю в своїй голові.
- Хм? - Начав говорити Гіл. - Ну, якщо мені не потрібно ходити за тобою, тоді я йду звідси. Я вже умираю с голоду.
Як я й думала, Гіл, який не хоче бути моїм помічником, кинув на мене ображений погляд, після чого він повернувся до нас спиною і вже пішов назад у храм. Однак інші не наслідували цього. Якби я мав піти на компроміс і взяти когось із собою, Фран була б єдиним, хто міг би слідувати та шпигувати за мною. Я могла б розслабитися набагато більше, якби у мене не було поряд нікого з моїх помічників. Я просто пішла в компанію Гілберта, куди я ходила весь час, а оскільки зі мною був Летц, то від моїх помічників не було особливого пожитку.
Чи можу я якось їх прогнати?
- О, Делія, — заговорила я. - Не могла б ти передати батькові Фердінанду, що я повернуся з пожертвою, як тільки закінчу розмову з містером Бенно? Мені дуже потрібно, щоб він знав про це. Я розраховую на тебе!
- Хм? Тобі дійсно це потрібно? Тоді добре. Я обов'язково йому зараз же все передам.
Дуже легко читалася, і вона дала мені чудову усмішку. Цікаво, чи вона відразу піде прямо до храму? Вона повернулася, виглядає найщасливішою з усіх людей, що я бачила за весь день, і пішла в храм.
Я зітхнула з полегшенням, коли мені вдалося її прогнати. Проте, у Франа було мимовільне обличчя, він все дивився на мене з Лютцем, то поділена Делією.
- Міс Мейн, якщо вам потрібно передати листа батькові Фердінанду, то я був би щасливий зробити це. Будь ласка, дозвольте мені супроводжувати Делію.
- Фран, я вже відправила Делію. Ти ж сказав мені сам, що у мене обов'язково повинен бути співслуговуючий зі мною, а в такому випадку, чи дійсно ти можеш піти з нею?
Фран похитав головою, і його невдоволення стало більш чітко видно на обличчі.
- Я не можу рватися, чи піде вона взагалі до батька Фердінанда...
- ... Зі мною буде Лютц, так що зі мною все буде гаразд, якщо ти зараз підеш і скажеш батькові Фердінанду. Мені дійсно потрібно, щоб хтось розповів йому про це.
Як тільки я сказала йому це, то схопила низького лютця за руку і пішла геть. Фран якийсь час постояль біля входу до храму, вагаючись повертатись туди-сюди, і врешті-решт, здається він вирішив, що краще буде відрахуватися перед головним священиком, та пішов назад у храм.
- Мейн, ти впевнена, що все буде добре? Хіба він не повинен був вчитися стежити за тобою?
Левц подивився через плече, озираючись на порожній вхід до храму. Якщо подумати, то мені сказали, щоб мої помічники стежили за моїм здоров'ям. Коли я згадала це, то дуже зітхнула.
- ...Хм. Він один із помічників, яких храм призначив спеціально для мене, я думаю, що з ним буде досить важко. По-перше, у нього немає ентузіазму.
- Ха? - Відповів він, не довіряючи мені.
- Я думаю, що він хотів би служити лише головному священику, але його призначили до мене. Він завжди все робить неохоче. Якби я могла змусити його вважати, що я його господиня, а не головний священик, то його ставлення могло б змінитися, але я впевнена, це безнадійна ідея.
- Ти, господиня... Хіба для цього тобі не потрібно гідності та статусу?
Він, бійка, посміявся наді мною, і я не зможу не почати сміятися теж. Тепер, коли я повернулася в таку затишну дружню атмосферу, то відчула себе набагато краще.
- Доброго дня, містере Марку. - А містер Бенно на місці?
Коли Левц відкрив двері в магазин, я побачила Марка всередині і помахала йому на запитання. Але як тільки він мене побачив, то його обличчя зблідло.
- Мейн, швидше.
- А?
Марк, в нетиповому поспіху, кинувся до нас, щоб провести нас всередину. За звичайних обставин, коли ми заходимо в магазин і не домовимося про це наперед, нас зазвичай просять почекати деякий час, а потім проводять у задню кімнату, де Бенно з’являється час і він може нас побачити. Проте сьогодні Марк негайно відкрив двері в задню кімнату і проштовхнув нас туди, його обличчя все ще було блідим, після чого він покликав Бенно.
- Пане Бенно, Мейн прийшла побачити вас. Я вже пустив її всередину.
- Що таке, Марк? - Запитав Бенно. - Чому ти так поспішаєш, коли до мене просто прийшла Мейн... Стривай-но...
Марк закрив за нами двері, а Бенно підняв погляд від свого столу. Коли він побачив мене, то опинився в шокі на мить, а потім відразу ж впав у лють, широко розкриваючи очі.
- Мейн! Ты! Ідіотка!
Я навіть скрикнула від страху, прикриваючи свої вуха і захитаючись назад. Левц теж здригнувся, його дихання перервалося, поки він робив крок назад.
- А? Що? І ви теж? І що тепер?
- Безмозгла дитина! Ти прийшла сюди в такому вигляді? Тільки не кажи мені, що ти пройшла весь шлях від храму в цьому?
Я подивилася на себе зверху вниз, а потім з цікавістю нахилила голову. - Так, а хіба є якісь проблеми з цим?
Левц теж нахилив голову. Бенно подивився на нас двох, коли побачив, що ми не в змозі зрозуміти, де ж тут взагалі може бути проблема і енергійно почухав голову у розладі. Марк закрив очі, потираючи свої віскі.
- Мейн, почав вже більш спокійно говорити Бенно. - Ти зараз в одязі, яку носять жриця у голубому, чи не так?
- Так, - відповіла я.
- Зазвичай жриці в синих мантіях - благородні люди.
- Все правильно, — відповіла я.
- Коли дворикам доводиться подорожувати, то вони їдуть у своїх каретах. Вони не можуть просто так бродити по місту пішки. Можеш сказати, чому так?
Я нахилила голову ще сильніше, поки обмірковувала його питання. Я згадала, як я їздила в кареті. Вона тремтіла, а я почувалась досить жахливо. Проте подорож у кареті - це те, що ми простолюдини ніколи не зможемо собі дозволити. Все, що ми можемо робити - це дивитися з широко розкритими ротами на карети, поки вони проїжджають повз нас. Таким чином, карета - чудовий спосіб миттєво показати всім, наскільки високий ваш статус.
У мої дні Урано мав автомобіль, звичайно ж, для перевезення. Але я не користувалася ним увесь час. Я використовувала її тільки, коли ходила по магазинах і знала, що я збираюся купити трохи більше, ніж зможу винести сама, або, якщо я їду кудись далеко. Також я їздила, коли погода була досить поганою.
- Емм... бо ходити надто важко і не досить добре?
- Неправильно! Якщо вони хитаються вулицями, то їх можуть викрасти і вимагати викупу! Отже, якщо ти не хочеш бути викраденою, то не носи цей халат за межами храму!
- Д-д-да с-сер!
Я відразу почала знімати свою мантію. У мене вже була одяг учня під мантією, а мантія знімається так просто, варто тільки розстебнути пару гудзиків і потягнути мантию над головою.
Я завжди була дитиною бідних людей. Я навіть не думала, що хтось захоче викрасти мене і вимагати викуп.
Тепер зрозуміло. Я думала про цю синю мантії, як ніби це була просто ще одна уніформа, але для інших людей в мене на лобі було написано великими жирними літерами - "привіт, я з благородних і у мене є купа грошей Бурунді.
Після того, як я закінчила акуратно складати мантію, Бенно втупившись зітхнув, дивлячись на згорток тканини у моїх руках.
- Ну... Чому ти прийшла, Мейне? Звичайно ж, ти прийшла сюди не тільки для того, щоб налякати нас до смерті, так же?
- Так. Я хочу попросити вас про допомогу. Не могли б ви супроводжувати мене в гільдію торговців, а потім до храму?
- Для чого ж? - Запитав він, схиливши голову в нерозумінні.
- Я хочу попросити вас про допомогу в отриманні п'яти маленьких золотих монет для мого пожертвування і допомогти мені донести їх до храму. Я вже запитала про це головного священика, і він дав своє схвалення.
- Чому саме я?
- Всі мої великі операції до сих пір велися тільки через мою членську карту, але у них в храмі таких немає. Та й я трохи боюсь розгулювати з такою сумою грошей. Коли я розповіла про це головному священику, він порадив мені зробити так, щоб мої помічники попіклувалися про те, що мене насправді здивувало.
Бенно нахмурився, зрушивши брови. - А що в цьому дивного? Це ж робота слуг, чи не так?
- Я щиро і повністю не довіряю своїм помічникам. Мені було страшно навіть думати про те, щоб я довірила їм такі великі суми грошей.
Бенно замер на мить, широко розкривши очі, потім кілька разів поморгал.
- Виходить, леді, яка ніколи ні про що не думає, вона постійно просто стискає своїми плечима проблеми, які настільки стійкі в навчанні на своїх помилках, що вона все ще ходить до будинку глави гільдії навіть після того, як її там так сильно обдурили, нарешті знайшла когось, кому вона може довіряти? Будь ласка, люди, скажіть мені, хто це переді мною?
Я все ще ходжу в будинок глави гільдії тільки тому, що це корисно для мене. Я змінюю свої рецепти на цукор, і хоча голова гільдії обманув мене з магічними інструментами, не можна заперечувати, що він врятував мені життя. Звичайно ж, у мене немає достатньої довіри до них, щоб дозволити їм нести мої гроші. Але якщо я маю справу з ними на рівних, партнерівських умовах, тоді я просто пожму плечима і погоджуся на неї.
Я не можу довіряти комусь, хто прямо в обличчя говорить мені, що вони наміри заподіють мені неприємності.
- З трьох помічників, яких мені призначили, одна шпигує для голови храму, один шпигун для головного священика, і один з них - проблемна дитина, яка, здається, була призначена мною виключно як покарання. Я навіть не хочу, щоб вони клонувалися поруч зі мною в храмі, не кажучи вже про те, аби вони несли хоч якусь суму грошей для мене.
- Ось як... Я думав, що це може колись статися, але ти вже нажила собі ворогів, чи не так?
Я трохи простонала, адже він потрапив в яблучко.
- Коли мені здавалося, що мені залишилося жити всього півроку, я думала, щоб мені не подобається все це, але поки я читаю книги, то все стерплю, а якщо вже це буде тривати якийсь час, тоді для мене це стало проблемою.
- Зараз дійсно стали інші обставини. Отже, що стосується шпигунів, то все що ти можеш зробити прямо зараз, це спробувати хоч якось поліпшити свої стосунки з ними. Вам не потрібно повністю довіряти їм, спробуйте з'ясувати, де саме ти зможеш їх довірити. ...А до цього проблемного хлопця краще відносися, як до дикої тварини.
У моїй голові відразу з'явився образ Гіла-осінки на дереві, що бавиться в долоні і витискає на мене.
- Але ж люди не тварини?
- В основному в своїй масі одне і те ж. Якщо вони не робитимуть того, що ти їм кажеш, дай їм стять. Якщо вони все зроблять, дай їм пряник. Якщо ти хочеш, щоб цей хлопець знав хто його господар, то тобі доведеться вбити це.
Все менше і більше це нагадує побудову здорових робочих відносин між людьми, які довіряють одне одному.
- ... Похоже, що це займе багато часу, яке я вирішила б витратити на читання.
- Не будь такою стрічкою! Бути шляхетним і не знати, як користуватися своїми слугами - великою проблемою!
- Гхм... я подумаю про це.
Бенно глибоко зітхнув, а потім злегка похитав головою, ніби відкинувши свої думки.
- Ми відійшли від теми. Отже, коли ти збираєшся доставити цю пожертву?
- Я саме прийшла обговорити це з вами. Я вже сказала своїм помо... Ми повернемося з грошима, як тільки вам буде зручно.
Обличчя Бенно миттєво зблідло.
- Це означає, що ти сказала "негайно"! Марку, приготуй речі! Ми вирушаємо до храму!
- Вже готую, сер!
Марк вистрибнув з кімнати, жахливо блідий.
- Е-е, е-і, значить, ми зараз йдемо в гільдію торговців?
- Не можна витрачати на цей час. Насправді нам не потрібно кудись йти. Твоя картка?
Після того, як ми зіштовхнулися нашими картками разом, Бенно сказав мені, щоб я знову наробила мантію, так що ми йдемо до храму, а потім він зник за дверима, стрибаючи вгору по сходах.
Я розвернула свою мантію, яку зняла кілька хвилин тому, а потім наклала її через голову. Я обв'язала пояс навколо талії, а потім сумно опустила голову. Я не думала, що все так обернеться. Я хотіла лише сказати своїм слугам, щоб вони залишили мене у спокої. Але це тільки додало всім багато клопоту.
- Що я наробила, Льотц?
Фрази і спосіб, яким даються обіцянки, можуть змінюватися залежно від організації. Це така проста і очевидна річ. Я знала про це, але не розуміла.
Лютц заспокоювало погладив мене по голові. - Ми ж нічого не знаємо про те, як працює двірництво, адже так?
- Так.
- Звичайно ж, на цей раз ти все зіпсувала, але використовуй цю можливість і виправи свої слабкі місця.
Я нахилила голову. - Мої слабкі місця?
Льотц рішуче кивнув, дивлячись на мене з якоюсь маленькою долею строгості в очах.
- Слухай, я знаю, що ти любиш книги більше всього на світі, і я розумію, ти так давно хотіла їх почитати, але перш ніж ти зможеш це зробити, тобі потрібно навчитися жити за їхнім способом життя, а це означає,що ти повинна ставити всім навколо себе навіть найменші та незначні питання про це, які у тебе є.
- Їхній спосіб життя?
- ...Ось, наприклад, існує так багато речей, які я не знаю про світ торговців. А це всілякі речі, які всі навколо мене вважають очевидними, але я ніколи не чув про це раніше. І що ж я роблю? Я запитую про все, чого не розумію, як би мало це не було. Коли я це роблю, то не має значення, чи інші це учні або навіть сам містер Марк, вони всі навчать мене тому, що мені потрібно знати. Якщо ти не докладеш зусиль, щоб запитати, то ніколи нічого й не дізнаєшся.
Його слова вразили мою уяву. Він син ремісників, кинувся в світ торговців. Я чудово розумію, як важко йому довелося працювати, щоб зрозуміти, наскільки все влаштовано в магазині. Хоч я знала про це, і коли опинилася в подібній ситуації у незнаному світі храму, то не докладала жодних зусиль для того, щоб хоч щось дізнатися про найпростіші знання про храм, просто хотіла витрачати весь свій час на читання книжок.
- Я планую працювати так важко, як тільки зможу, щоб жити як справжній торговець. Якщо ви хочете піти в храм і читати книжки, то перше мусите знати як люди живуть у храмі. Все буде в порядку. Я знаю, що ти зможеш це зробити. Ти дуже розумна!
- Я не розумна! Я завжди роблю це легковажно. Ти набагато розумніший за мене.
Не може бути, щоб я була розумною. Бенно завжди каже мені, що я легковажна дитина. Звісно ж, у мене в голові залишилася купа знань від Урано, але я б не сказала, що це робить мене розумною.
Звичайно, навіть якщо ти і чиниш необдумано, то все одно ти людина, яка завжди зможе пробитися до своєї мети, хіба не так? Якщо твоя мета — читати книжки і не турбувати вас, то чи ж це не так? Тобі просто потрібно багато працювати, поки ти не переконаєшся, що зможеш читати свої книги в спокої.
- Гхм... Ти занадто добре мене знаєш.
Як тільки я задумалася про майбутнє, я почула стук кроків, що спускаються по сходах. Двері закрипеліла, і Марк увійшов до нас. На ньому був одяг з довгими рукавами, яка здається була зроблена з матеріалу, досить легкого
- Вибачте, що змусив вас чекати, - сказав він.
На відміну від звичайного робочого одягу, рукава на його білому пальто були довгі і звисали, це нагадувало мені про кімоно з довгими рукавицями. Підол пальто був розшитий синіми нитоками, і він звисав низько, доходячи до колін. Під ним були порівняно стрункі штани. Увесь одяг видавався мені більш екстравагантною версією гарного одягу, в якій були вдягнені діти на церемонії хрещення. Якість матеріалу було набагато краще, тому я подумала, що цей одяг носять, коли мають справу з благородним суспільством.
- Дякую за очікування, - сказав Бенно, спустившись по сходах незабаром після Марка.
Рукава на великому білому пальто Бенно були навіть довші, ніж у Марка, а подол його плащ був до самих щиколоток. Якість вишивки на його пальто було набагато вище, ніж у Марка. Підвішений плащ Бенно висів на плечі золотий брош, прикрашений голубим самоцвітом. У руці він мав щось схоже на квітку. Він також використовував якийсь помаду (п/пі: Пома́да - косметичний засіб для догляду за волоссям). У середині XX століття вже не вживалось. У сучасній мові слово « памада » асоціюється з губною помадою.) Зазвичай це химерне, молочне волосся кольору чаю, закріпивши його на місці. Він виглядав зовсім іншою людиною.
Таке несподіване нагадування про те, що спілкування з аристократією вимагає такої уваги навіть до одягу, в мене пересохло у горлі. Мене охопив жах усвідомлення того, що я щойно провалилася у світ, про який я нічого не знаю. Я не повинна була щось говорити і втягувати когось ще у цю незбереху зі мною.
- Мені дуже шкода, містер Бенно, - сказала я, кинувшись до нього. - Я не знала, що втягую вас у все це...
- Не турбуйся про це, - сказав він, посміхаючись своєї звичайної безстрашної усмішки. Він тримав кольорову прикрасу. - Це нова модель, - сказав він, а потім вставив її у моє волосся поруч з моєю звичайною паличкою для їжі.
- Мій девіз — ” Ми знаходимо найкраще розв'язання ваших найтяжчих обставин. Якщо ми можемо безпечно доставити ваші пожертви, коли супроводжуємо тебе, то ми повинні зробити це так, ніби ти з дворян, і це хороша можливість показати наскільки оперативно та ретельно компанії Гілберта надає свої послуги. Ходімо.
Впевненість Бенно - не брехня. Я й гадки не мала, що в магазині така субординація, але поки Бенно і Марк переодягалися, працівники магазину зібрали невелику дерев'яну скриньку з моєю пожертвою, рулон тканини, невеликий банк та три складки тканин. Потім, коли ми вийшли на вулицю, нас уже чекав кінний екіпаж.
Коли все це сталося?
Поки я мав ошарашений погляд, Бенно підняв мене набагато ввічливіше звичайного і допоміг сісти мені в карету. Коли я перевірялася всередині очевидно дорогою карети, мій рівень стресу блискавично почав рости. Але коли я з тривогою подивилася на Бенно, він сказав мені прямо в лоб.
- Зараз ти благородна леді. Я знаю, що роблю, так що у нас все вийде, але мені потрібно, щоб ти не хвилювалася що б не трапилося. Просто посміхайся. Будь гідна. І ніколи не вішай голову. Ти ж можеш це зробити?
- Я зроблю це, — відповіла я.
Через вікно у кареті я побачила, як ліц щось кричав мені. Я не чула, але по його губах можна було легко прочитати. “ Ти впораєшся з цим! ” — казав він. Я кивнула у відповідь, як можна більш помітне, щоб він зміг побачити.
Марк піднявся на борт і закрив за собою двері, після чого, через мить, карета стала повільно рухатися вперед. Стук коліс відповідав нестабільному ритму мого серця. Ми йшли до мого першого зустрічі з благородним суспільством.