Влада черв'яка. Глава 72
Роздільна здатність
Хоча моє тіло кипіло від гарячки, моя свідомість була прохолодною і чистою. Я відчувала, що моє тіло було легше, ніж будь-коли. Коли я подивилась прямо на главу храму, який зарозуміло стояв біля дверей, то ясно побачила, як вся кров скла з його обличчя зробила його жахливо блідим.
Ну, якщо ти став таким тільки від того, що на тебе хтось подивився, то може тобі не варто було взагалі погрожував мені такими жахливими речами, а? Ідіот.
- Мейн, ваша мана тече. Контролюйте свої емоції!
Коли головний священик побачив, що голова храму так швидко втратив самовладання, то раптом почув гуркіт і сильно напружив голосні зв’язки й покликав мене. Я, почувши несподіваний голос звідкись з боку церкви, перевела погляд від голови храму в сторону головного священика. У момент, коли глава храму залишив моє поле зору я почула звук від сильного падіння об підлогу.
Здається, що як тільки я відвернулася, то священики в сірих одежинах, які стояли весь цей час нерухомо, наче їх пришили до підлоги, раптово стали рухатися. Я почула, як вони поспішили до голови храму в розпачі запитуючи, чи все гаразд. Звук їх голосів віддавався в моїх вухах, поки я дивилася на головного священика.
- І як же ти чекаєш, що я це зроблю? - Огризнулася я на нього, нахиливши голову в сторону.
Він простоал, схопившись за груди. - Ох... як... Як ти зазвичай це робиш?
- Ви запросили мене сюди, щоб поговорити по-дружинськи, а потім раптом почали викрикувати накази та і ще напали на нас, але коли ми наважувалися захищатися, ви стали загрозою для нас смертю. Будь ласка, просвіти мене, як я можу проконтролювати свій гнів? Я не зовсім розумію, як.
Я почала зневажливо дивитися на головного священика і знову зосередилась на голові храму. Він сидів, притулившись до стіни. Тепер він навіть не зміг поглянути мені в очі. Він нудьгував, жах був виграний прямо на його обличчі, я не змогла не сміятися, дивлячись на це, що трохи охололо мій запал.
Який же смішний вираз обличчя.
Це вже обличчя не доброго старого, і особа не пихатого дворянина. Це було обличчя людини, яка дивиться на слабку маленьку дівчинку і з'їжається, наче б бачить замість неї монстра. Мене ця ситуація трохи дратує, цей багатоликий глава храму не може навіть на мене подивитися і піти на поступки.
- У... Убирайся! Тримайся подалі від мене! Не підходь ближче до мене!
Його дихання переривалось, поки він кричав на мене, наче йому було дуже боляче. Він просто кричав одне і те ж знову й знов, як ніби він так сильно панікував, що навіть не зміг придумати, чого-небудь ще.
Через праве плече я почула, як священик поспішно покликав мене.
- Будь ласка, зачекайте! Якщо ви продовжите дозволяти емоціям контролювати вашу ману, то серце батька Бёзеванця зупиниться!
- Хмм? — Я почала відповідати, роблячи один повільний і розмірений крок за іншим на чолі храму. - Але я не проти, якщо він помре. Якщо він виживе, тоді він вб'є мою маму і мого батька, так? Так що, можливо, він повинен померти перш, ніж у нього з'явиться шанс зробити це. Якщо ти готовий когось вбити, хіба ти не повинен бути готовим, що вб'ють і тебе? Ви, мабуть, повинні радіти з цього! Хіба ти не наступний в черзі на його посаду, якщо він помре?
З моїм четвертим кроком храмовий вчитель обм’як, широко розкриваючи очі, його рот заселенився. Наступної миті священик заблокував мені шлях. Він встав на коліна переді мною, закривши зубами, наче від сильного болю, холодний потікав струмкою в його обличці, але все ж він дивився на мене з дуже серйозним виразом обличчя.
- Давайте поговоримо.
- "Говорити"? Ти маєш на увазі розмову на кулаках? Можливо, розмова за допомогою магії?
Очі головного жерця широко розкрилися, і він почав сильно кашляти. Трохи крові скло з кутків його рота. Я зачарувалася виглядом яскраво-червоної краплі.
- Ні. Вбивайте. Його. - Змовився він. - Якщо ви вб'єте батька Безеванця, то вся ваша родина буде убита двореями. Я не думаю, що ви цього захочете?
Його слова трохи прояснили мені ситуацію. Я ніяк не можу дозволити своїм бажанням захистити батьків розгулятися настільки, що вся моя сім’я буде страчена. Я швидко заморгала, і довгий зітханий подих прослизнув по губах головного священика.
- Ви вже прийшли в себе? - Запитав він.
- ... Надійне.
Головний жерець з полегшенням впав. Він витягнув носовичок з нагрудного кишені, витер рот і поправив розтрепану щелепку. Після цього він став виглядати так само круто і спокійно, ніби нічого й не сталося взагалі.
- Давайте поговоримо, - наполягав він. - Що ви хочете?
- І ви дійсно будете слухати всі наші вимоги?
Він здригнувся, потім злегка похитав головою. Він поклав руку мені на плече.
- Якщо ти хочеш, щоб це сталося, то мені потрібно, аби ти взяла свою ману під контроль. Як думаєш, ти зможеш зробити це?
Я зробила повільний, глибокий вдих, зібравши весь жар, який встиг поширився на моє тіло і стиснула його глибоко назад в моєму серці. Я робила це так багато разів, але змогла відчути, що стала трохи більше пожирача, ніж було.
Але справа була не в пожирачі. Це мана?
Я сказала собі, що це вже не має значення в будь-якому випадку, оскільки я повинна закінчити збирати все разом і щільно загерметувати. У цей момент вся моя сила покинула моє тіло, і я впала, як лялька маріонетка з перерізаними мотузками.
- ООП, - закричав головний священик простягнув руку, намагаючись врятувати мене від падіння на підлогу.
- Мейн!
- Ти в порядку?
Мої батьки поспішили до мене, а головний священик плавно опустив мене. Моя мама впала на коліна і взяла мене, міцно притиснувши до себе. Мій батько нервово дивився на мене, очі його були заповнені тривогою, поки я мимоволі базікалася в обіймах матері.
- Я в порядку, - видала я. - Пожирач трохи здичав, тому моя температура піднялася і опустилася дуже швидко, ось і все. Це відбувається постійно, але зараз мені не можна розслаблятися.
- Це відбувається весь час? - Перепитав мій батько. - Що?
Мені вдалося вичавити маленьку посмішку. Мої емоції рідко коли бурлять, але з півроку як, коли мені здалося, що пожирач ось-ось мене поглине, моя гарячка стала бушувати досить часто.
Коли я розмовляла з батьками, головний священик встав і поговорив зі священиками, даючи їм вказівки щодо того, як справлятися з цією ситуацією. Він попросив декого з них наглядати за головою храму, а інших підготувати кімнату для нашої розмови.
- Ви двоє, укладіть батька Бьозеванця в ліжко, а потім вирушайте до своїх кімнат і відпочиньте. Зустрітися з таким магічним примхом обличчям до обличчя ... Ви, мабуть, втомилися.
- Але батько Фердінанд, що ж щодо вас ...?
Як сказав один з схвильованих священиків, чоловік, який повинен бути сильнішим за всіх виснажений тут, був не одним із представників духівництва, а головним священиком. Він стояв між мною і головою храму, встав прямо переді мною, був зі мною обличчям до обличчя, поки ми розмовляли.
- Вы... Справді в порядку? - Я запитала, не задумуючись, раптом згадавши ту кров, яка витікала з кутка його рота.
Головний жерець здригнувся і подивився на мене, потім криво посміхнувся. - Це буде мені покаранням, - відповів він. Я навіть не знав, скільки манів можна було придбати у того, хто вижив до хрещення. Тому я спокійно сидів осторонь від батька Бьозеванца, який так сильно злив вас. Це буде абсолютно справедливо.
Після того як він дав розпорядження, я почула, наскільки важко йому було дихати. Було видно, на скільки сильно він себе б’є.
- Чому ж ви просто спостерігали?
- Я думав, що для нас буде краще, якби ти приєдналася до храму без будь-яких додаткових умов. Це б позбавило нас багатьох неприємностей, і я повинен зізнатися, я був трохи жадібний, думаючи про ті перспективи, що перед нами розкриються після цієї угоди. Я і не думав, що ваші батьки, ці простолюдини, зможу поставити під сумнів наказ палаца, нічого вже й сказати про те, щоб вони були готові до смертної кари, намагаючись захистити тебе.
Поки головний священик бурмоттів про те, як далеко від його очікувань все сталося, мій батько приглядав очі, дивлячись на нього.
- Мейн - наша дорогоцінна донька. Скільки разів я повинен повторити вам це, сер?
Головний священик подивився на мене. Він посміхнувся багатозначним, з натяком на самообвиніння і з виглядом, як ніби він подивився на щось жахливе яскраве. Він ніжно вдарив мене по голові, поки я відпочивала в обіймах мами.
- ...Мейн, я абсолютно щиро заздрю тому, як люблять тебе батьки. Зрештою, хто тут у храмі, лише сироти й палаци, ті люди, яких батьки покинули.
Ці неймовірно сумні слова, сказані мені в цій сліпучо екстравагантній кімнаті, залишаться у моєму серці на весь час мого перебування в храмі.
Поки керівник храму вкладав спати, ми перешивали до кімнати головного священика і спокійно поговорили. В основному розташування кімнати та якість меблів були такими ж, як і у голови храму, але тут не було демонстраційної полиці з дощечками. На її місці був робочий стіл, вкритий дерев’яними дошками і шматочками пергаменту. Здається, що головний священик мав відповідальність за практичне управління храмом.
Цього разу нас попросили зайняти місце за столом. Оскільки я все ще не могла ворушити навіть пальцем, то лежала на дивані. Потім ми почали наше обговорення.
- Повертаючись до наших баранів - почав нагадувати мій батько, - ви згадали якесь "примусити", вірно? Чи можу я запитати, що це означає? У Мейн очі заблисками райдужним світлом, і якийсь жовтий туман став виходити від неї ...
Якого біса? Я й гадки не мала, що такі дивні речі відбуваються! Веселкові очі і дивний туман, якого біса?
Мої очі буквально вискакували з очних очей, коли я почула, як він це описав. Я єдина, хто не знав про це (або, мабуть, не бачила), тому моє мовчазне здивування було дуже непоміченим і розмова швидко продовжувалася.
- Це явище виникає, коли емоції занадто сильно закочують. Мана весь час циркулює по тілу, а в цей момент активується, і ефект примусовості застосовується до всіх тих, кого людина вважає своїм ворогом. Це часто трапляється у дітей, яким важко контролювати свої емоції. Напевно ви вже бачили таке, ну хоча б один раз?
Мої батьки переглянулися, намагаючись щось подібне згадати.
- Я бачила, як її очі міняли колір кілька разів, — зізналася моя мама. - Зазвичай, коли вона поводиться розпещеною, але таке я ніколи б не описала як "вибагнення". Коли я говорила їй заспокоїтись, вона відразу заспокоювалася.
- Подумати тільки - сказав мій батько, - був такий момент, коли вона пішла в ліс щоб щось там зробити, а Фей і інші її унизили. Думаю, це був перший раз, коли я побачив таке. Це було трохи моторошно.
Мої батьки вели жваву розмову, згадуючи подібні ситуації, але я третя сторона розмови тільки більше й більше усвідомлювала свою власну дивацтво. Я була майже впевнена, що будь-яка маленька дівчинка, чиї очі почнуть змінювати кольори і випускати моторошну атмосферу кожного разу, коли така дівчина почне бути нерозумною, буде описана як, відверто кажучи, жахлива.
Не було б дивним, якби вони позбулися мене. О боги, вони дуже сильно намагалися виховати мене правильно...
- Степінь впливу залежить від кількості використаної мани, - став пояснювати головний священик, так що, ймовірно, різниця в силі порівняно з попередніми інцидентами викликана тим, що Мейн поступово набрала дедалі більше манів. Будь ласка, подбайте про те, щоб вона не втратила контролю в майбутньому.
Якщо нічого екстраординарного не станеться, - відповіла я, — то я не втрачу контролю над своїми емоціями.
Поки я непрямо звинувачувала голову храму в тому, що він змусив мене втратити контроль, головний священик дивився на мене зузивши свої очі.
- Я чув, що пожирач зазвичай означає що у когось відносно велика кількість мани, але я не думав, щоб ти міг випустити її так багато що навіть ваше примусове змусить храмового майстра впасти в свідомість. ...Звольте запитати, як ти досі жива?
- А?
Я не знала, як взагалі відповідати на таке запитання. Я нахилила голову, не до кінця розуміючи значення питання, і головний священик почав пояснювати.
- Тобі була б сила волі, яка значно сильніша за ману, яку ти намагаєшся утримати в собі. Для дитини, яка не знає, що слід контролювати свої емоції, кількість маніпуляції, яку вона може витримати зі своєю делікатною волею, є малою. Якщо дитина народжується з магією, вона швидко помирає. Оскільки кількість манів, які людина має, збільшується під час дорослішання, то магічна сила дитини до хрещення не викликає страху. Дивно, що хтось з такою могутньою магією, як у тебе, прожив так довго.
- Я впевнена, що вже була близька до смерті, але один дуже добрий чоловік одного разу продав мені зламаний магічний інструмент, який дозволив мені пожити ще трохи.
Перша Мейн померла два роки тому, а тоді, якби Фрейда не врятувала мене, то я б померла півроку тому. Як і сказав головний священик, пройти весь шлях до хрещення з пожиральником було не легко.
- Я не розумію. Але хіба ви не захотіли, щоб ця ж добра людина допомогла вам знайти якогось палаца, з яким можна було б укладати контракт? Без контракту ти не зможеш продовжити жити. Звичайно ж, тільки тому, що ви не уклали такого контракту, ми і змогли зустрітися таким чином, але я не можу не задатися питанням, чому ж ви зробили такий вибір.
Він дійсно виглядав цікавим. Я нахилила голову в сторону.
- Якщо документ з палацом означає, що я буду замкнена, то не було б сенсу продовжувати жити, чи не так? Я хочу залишитися зі своєю родиною. Я хочу робити книги. Я хочу жити заради себе, бо інакше життя було б беззмістовним.
- ... Жити заради себе... Я просто не можу зрозуміти такого мислення.
Він похитав головою, зробив повільним вдих, щоб заспокоїтися, а потім подивився на мене, на мою маму і мого батька по черзі, перш ніж відкрити рот, аби знову заговорити.
- Мейн, я хочу, щоб ти приєдналася до храму. Це не наказ, а прохання.
- Я чула від торговця, що кількість палаців у храмі поступово зменшується, так що у вас вже є недолік в мані, це вірно? Правда, що ви використовуєте магію, щоб допомагати урожаю зрости?
- ... який добре обізнаний торговець. Ну, тоді добре.
Здається, якось Бенно вдалося отримати достовірну інформацію. Якщо це так, то брак потрібної кількості мани дійсно матиме жахливі й далекосяжні наслідки.
- Хіба ви не можете співпрацювати з іншими палацами? - Запитала я.
- Є різні та інші магічні інструменти, які повинні бути запущені, щоб захистити місто. Врешті-решт, фундаментальна основа оборони нашого міста є його магічні інструменти.
Мені було цікаво, чому інші палаци не потурбувалися про допомогу, але вони, здається, мали й іншу турботу.
- Голова храму той, хто він є - сказав головний священик, - більша частина практичних справ по управленню храмом лежить на мене. Дуже незвично для дитини з пожирачем мати стільки мани, як у тебе. Як і обіцяв, я влаштую вас так добре, як тільки зможу.
- Тату, тут я покладаюся на тебе.
Він серйозно поставився до наших обставин. Тепер настав час моєму батькові, голові дому, взяти верх. Мама ніжно погладила мене по голові. - Ти виглядаєш такою втомленою. Ти повинна відпочити, - сказала вона, але я не повинна розслаблюватися, щоб всі самій почути. Це ж розмова про моє майбутнє, якщо я не приділяю належної уваги, то Бенно знову вдарить мене по голові. Після того як я лежала на дивані, то уважно спостерігала за розмовою батька з головним священиком.
- Тоді, сер, ось наші умови, - сказав мій батько. - Якщо вам найбільше потрібна її мана, ми б хотіли, щоб до неї ставилися як до благородного священика. Вона абсолютно не може бути відправлена на ту саму роботу, що й священики в сірому.
Головний священик кивнув, не задумуючись.
- Я приготую для неї особливий синій одяг. У неї будуть ті самі обов’язки, що й у молодих палаців, які в основному доглядають за магічними інструментами в храмі. Це я спочатку хотів запропонувати вам, якби тільки глава храму не збунтувався, тому у мене тут немає заперечень. Що ви думаєте, якби я наказав їй доглядати за магічними інструментами і, як вона й просила, працювала б у бібліотеці?
Моя думка про головного священика, який так от дав мені дозвіл на вхід до бібліотеки без будь-яких додаткових умов, швидко поліпшилась.
У нього може бути й крута поведінка, але він так ризикував своїм здоров'ям, щоб зупинити мене, виходить, що він досить досвідчений, аби одноособово керувати справами храму, а ще він читав мені священні писання, і тепер він впускає мене до бібліотеки! Він впускає мене до бібліотеки! Він впускає мене до бібліотеки! Урааа!
- Отче Фердінанде, ви така хороша людина!
- А?
Здається, я не відчула до нього глибокої сердечної радості. Вони з батьком кинули на мене скороминущий погляд, а потім без реакції повернулися до розмови.
Якби нашу доньку тримали тут, у храмі поза нашим полем зору, ми б постійно хвилювалися. Ми б хотіли, щоб вона могла повертатися додому. У нас немає наміру відмовлятися від неї.
- ...Хм, розумію. Оскільки Мейн не є сиротою, то вона повинна мати право вийти з храму додому. Майже у багатьох з подвір’їв цього храму є будинки, в які вони можуть повернутися, так що це не повинно принести жодних проблем.
- Вибачте, - заговорила мама, — але Мейн дуже слабка, тому вона не зможе виконувати свої обов'язки кожен день. Ви могли б щось з цим зробити?
Моя мама злегка прикрила мій рот однією рукою, забороняючи мені стріляти в розмову, поки вона домовляється про нові умови.
- Їй не потрібно завдавати собі клопоту, коли їй стає вже нездійсненне. Ви думаєте, що вона зможе ходити в ліс коли буде досить здорова, але зараз же не здатна рухатися, чи не так?
Розчарована за те, що сказала раніше, я почала дивитися на обличчя головного священика.
- Навіть якщо я буду почуватися добре, то все марно, якщо зі мною не буде Летца.
- Левц? А той хлопець, який приходив за тобою на дні?
- Так, сер. Він завжди допомагав мені з моїм здоров’ям. Якщо його не буде зі мною, то я часто раптово падаю, а в такі моменти моя гарячка повертається. Мені потрібен хтось, хто допоможе мені впоратися з моїм здоров'ям.
Перш ніж я змогла продовжити свою наступну думку, яка була б в тому, що я зможу приходити до Левця тільки тоді, коли моє самопочуття буде добрим, а головний священик вже кивнув. Нічого не промовляючи, він щось записував на сусідній дошці.
- Ах, так вам знадобляться супроводжуючі? У мене немає жодних заперечень. Священики і жриці зазвичай мають кілька припилених у голубому одязі.
- Ха?
Він тільки що сказав щось типу "надійний персонал"? А що сказати про кількох осіб, яких я призначаю допомагати їм? Чи це справді буде для мене дуже важко?
Коли я сиділа в німому замішанні, головний священик відвів від мене погляд і подивився на моїх батьків.
- У вас поки що немає заперечень? Може бути ще якісь умови?
Він іде на будь - які компроміси. Здається, Бенно мав рацію: ці люди зроблять все можливе, щоб я приєдналася до храму.
- Емм, - заговорила я, батько Фердінанд. Тепер я зареєстрована в гілдії торговців. Чи можу я продовжувати працювати у своїй майстерні?
- ...Глава храму, мабуть вже сказав вам що ти не зможеш нею користуватися під час служби богів.
Це перше, чого він не схвалив. Він нахмурився, будучи в глибоких думках. Як мене вчив Бенно, я почала вести справжні переговори.
- ...Тим не менш, ця майстерня працює вже цілу вічність. Це мій основний ресурс доходу. Ви ж керуєте притулком тут, чи не так? Якби я найняла дітей-сирот на постійну зарплату і відклала б частину прибутку з моїх продажів для пожертв храму, то ми могли б щось придумати?
На відміну від голови храму, який я впевнена, що відмовлюся від роздумів, головний священик відповідав за щоденні справи в храмі і звичайно ж включав облік пожертв. За словами Бенно, з меншою кількістю дворахян, пожертви почали приходити все менше і більше. Тому тепер храм має бути вкрай потрібний. Поки я спостерігала за ним, терпеливо чекаючи на його відповідь, він зітхнув і потирав свої віскі. - Як багато ти вже знаєш? - Він обговорив з жалем.
- ...Дуже добре. Пізніше ми поговоримо про відсоток вашого прибутку, який ви будете відкладати на потреби храму і тоді закріпимо все письмово. На даний момент у мене недостатньо інформації, щоб обговорювати це.
- Я розумію. Розгляньмо тепер питання про пожертви і гроші.
Я дійсно не хотіла б зараз говорити про пожертви, особливо в присутності моїх батьків. Головний священик, можливо, помітив це і підняв одну брову, але нічого не вимовив, а замість цього він знову оглянув моїх батьків.
- Які-небудь ще умови?
- Ні, сер. Якщо їй видадуть голубий одяг, дозволять жити вдома і вона зможе стежити за своїм здоров’ям, то як її батьки ми не заперечуємо. Дякую за увагу.
Коли ми закінчили розмову, головний священик запросив нас на обід. Проте ми троє пішли відразу, а моя мама заявила, що буде краще, якщо ми дозволимо головному священику трохи відпочити. Коли ж ми пройшли через високу браму храму, я побачила освіжливе та голубе небо, яке простягалося прямо переді мною, і була вражена відновленим відчуттям свободи. Я вирішила всі свої проблеми, які переслідували мене.
Ми попрямували додому, мій батько ніс мене на руках. Ми йшли мовчки деякий час, але коли ми побачили центральну площу, пробуригнувши нам, що ми повернулися до нашої звичайної сфери буття, мій батько пробормотів - ми зробили це, ух...
- Угу, — відповіла я.
- Ми щойно виграли, так? - Невиразно запитав він.
Я подарувала його своїй найбільшій усмішкою, енергійно закинувши. - Так! Це дійсно велика перемога. Мамо, тату, дякую, що захистили мене.
Нарешті я можу хоч трохи відновити свої сили, так що я зігнула кулак і схилила лікоть. Мій батько усміхався, тримаючи мене в одній руці.
- Ну ні вже, це ж ти захистила нас, чи не так? Це твоє “заснування ”.
- Ні, це просто я так злюся, що навіть моя гарячка починає заскочувати. Я не дуже добре пам'ятаю цей момент.
Посміявшись один над одним, ми з батьком стукнули кулачками. Хоча фінансова розмова може відбутися пізніше, ми змогли задовольнити всі наші вимоги. Мені доведеться обговорити цей момент з Бенно і придумати дійсно хороший план, щоб я змогла б виграти й наступного разу.
- Я трохи заспокоїлася, - сказала моя мама. - Поки цей старший священик у храмі, я впевнена, що все буде добре.
Я з цікавістю нахилила голову. Звичайно, старший священик здається дуже здібною людиною, але я не знаю чому моя мама заспокоїлась.
- Він зупинив тебе, так? Ти завжди була легкою на підйом, так що не будь нікого, хто міг би зупинити тебе, було б жахливо. Навіть якщо щось трапиться, і твоя мана знову розкинеться, то у тебе хоча б буде хтось, хто зможе стримати тебе і відрубати. Це дуже важливо.
Це була саме та причина, яку я очікувала від моєї мами. Я могла з легкістю уявити, як мої дні в храмі наповнилися головним ксьондзом і що він повністю схвалив мою маму.
- ...Він буде дуже сильно на мене злитися.
Обидва мої батьки засміялися над моїм передбаченням.
Я подумала, що якби я не змогла зупинити голову храму, то зараз б не дивилась на моїх батьків прямо тепер. Я зітхнула і відчула полегшення, бо змогла повернутися додому разом зі своєю сім’єю.
Я була така рада. Я навіть трохи злякалася, але нічого не зіпсувала.
Ми повернули з головної дороги і вирушили вузькою провулку, яка вела до нашого дому. Коли ми побачили, як на площі з’явилася панорама, я побачила Торі, яка нервувала біля криниці, очевидно, чекала нашого повернення додому.
- Торі! - Закричала я, зайшовши в усмішку.
- Мейн! Ти в порядку! Ви всі повернулися додому!
Коли вона побачила мене, то відразу побігла до нас і затопила всі бур’яни. Мій батько поставив мене на землю, залишивши руку за спиною і намагаючись втримати мене. Торі стрибнула на мене, міцно обнявши.
- Я такий радий, що ти повернулася, Мейн! Я ніби прочекала цілу вічність!
Торі була така щаслива, що в неї на очах покотилися сльози. Я посміхнулася їй у відповідь.
- Я теж рада повернутися додому.
