Підбір майстерні та інструментів.
Коли я тихо підбадьорила Бенно у своєму серці, ми дійшли до кінця темного тунелю і вийшли в світ за його межами, де викладена дорога замінилася брудом, а повітря набагато, значно свіжіше. Такі простоти залишили мене з великим почуттям свободи.
- Ааах, минуло вже багато часу з тих пір, як я ходив до лісу, - сказав Бенно.
Я згадала, що ви щойно почали збирати пару. Я думала, що діти торговців не йдуть до лісу. Фрейда сказала, що ніколи не була в лісі, крім як на пікніках...
Я не зможу забути той шок, який я пережила, коли Фрейда сказала, ніби вона ходила на пікніки кожен день. Бенно захихикав, а потім у нього з'явився ностальгічний погляд в очах.
- Я іноді потайки вислизував зі свого будинку, - сказав він.
- Тайком...
- Інші учні мого віку, які працювали в магазині моєї сім'ї ходили туди за їжею, уявляєш? Так природно, що мені стало цікаво, чи не так? Діти досі так роблять, правда?
Аа, так - відповів Лютц, - коли ви сказали про це, я згадав, що часами з нами ходять учні, яких я ніколи не бачив.
Після хрещення учні як і раніше вирушають у ліс на свої вихідні дні, щоб шукати їжі або полювання. На відміну від нас, дітей до хрещення можуть вільно ходити в ліс і з лісу. Однак дехто з них має друзів, які ще не стали учнями. Тому вони час від часу зустрічаються зі своїми дітьми на звичайному місці і йдуть усією гурбобою. Здається, навіть Бенно так ходив з іншими дітьми.
- А як зазвичай діти купців проводять час? – запитала я.
- Більшість часу я вчився. Я вивчав, як правильно приймати клієнтів, які приходять в магазин. Коли я ходив на міський ринок, мені доводилося робити розрахунки за цінами, які я бачив, дізнатися, як визначити непрофесійних людей, яким було б добре продавати товари і коли погано, і так далі...
Хоч би як він це описав, мені дійсно важко зрозуміти життя, де кожна дія пов'язана з торгівлею. Все, що я змогла зрозуміти з цього, так це разюче відрізняло його життя від мого та Летца.
- Це, звичайно ж, дуже відрізняється від того, як ми з Летцем живемо, так вже...
- Я впевнений, що у дітей з маленьких магазинів ще більше відмінностей.
Льотц поклав наше обладнання на березі річки, подивився, чи не постраждав наш камін, і поставив котелок. Я набрала трохи води з річки, налила її в котелок і поставила на нього пароварку. Сьогодні я також кинула туди коріння кальф подібні на картоплю.
- Я збираюся піти нарубати дрова, - сказав Левц. Він підняв погляд на Бенно. - Що буде...
- Левц, - перебив Бенно, — якщо ти збираєшся працювати в моєму магазині, починай називати мене "сер".
- Сер, що ви будете робити? Ви збираєтеся залишитися тут і почекати з Мейн, підете зі мною рубати дрова або ...
- Мене цікавить, яку деревину ви рубите, так що я піду з тобою. Ну що? Ходімо?
Левц і Бенно вирушили вглиб лісу на пошуки дров. Я зібрала весь валежник, який змогла знайти в окрузі і доглядати наші речі. Невдовзі вони повернулися, несучи з собою багато свіжого дерева. Коли Бенно подивився на мене, він злегка підійняв брови.
- Ти нічого не робиш?
- Ви питаєте мене, що я можу робити, вірно? Зараз моя робота - сидіти і мовчати. Якщо я знепритомнію, то зазвичай тут нікого немає, хто міг би віднести мене додому.
Коли левка не поруч зі мною, я мушу докладати всіх зусиль, щоб рухатися якомога менше або ж як я вже сказала. Було вже багато, часто коли я самовільно починала щось робити самостійно і в кінцевому підсумку тільки доводила багатьом проблеми.
- Льотц, ти весь час дивуєш мене своїм терпінням.
- Так! – сказала я. - Ти дійсно дивовижний.
- Припини, Мейн! — Летц відповів, подивившись збентежено на мене. - Я збираюся принести ще трохи дров.
Він втік, і ми з Бенно усміхалися йому в спину, поки він утік. Потім я витягла свій ніж і почала корити його в фолін, з принесеної Лютцем купи дерева. Поки я все це робила, то продовжувала розповідати Бенно про Лютця.
- Льотц справді чудовий. Якби його там не було, я б досі була жива. Вперше, коли поїдач намагався проковтнути мене, саме він врятував мене.
- Ого? - Він сказав, що виглядає трохи вражений.
- Перш ніж ми почали робити речі, які стали приносити нам зарплату, Левц завжди дбав про мене і допомагав мені з багатьма речами.
- Ах, я чув про це. Отже, Люц фактично заступається за тебе завжди?
Цілком можливо, що я могла б забрати собі весь прибуток з нашої зимової роботи і з нашого паперового підприємства. Торговцю, здається, повинно бути дуже дивним ділити права і прибуток на все те, у що я його втягую.
- Це вірно. З того часу як Левц врятував мені життя, я з усіх сил допомагаю йому. Хоча все, що я дійсно можу зробити, так це придумати якусь нову річ, а потім, як тільки ми це здійснимо, продати все через вас і заробити на цьому гроші.
- Ах, зрозуміло... Так що мені потрібно зробити так, щоб він залишився в моєму магазині будь-якою ціною.
- Дякую за постійну підтримку, - відповіла я.
Бенно погладив мене по голові, наче хотів сказати "Залиш це на мене", і я відчула полегшення.
Коли я закінчила нарізати фолін, повернувся Левц. Він додав ще трохи води в котелок, і я, використовуючи свої палички для їжі, поклала дрова у пароварку, виймаючи вже готову картоплю звідти.
- Льотц, швидко добавь масло!
- Так, я знаю!
Він засунув туди трохи олії, приготувавши нам картоплю з маслом. Бенно подивився на картоплину, викладену на дошці імітуючу тарілку з тим же вражаючим виразом обличчя Левіца в перший раз, коли він куштував таку їжу.
- Містер Бенно, сер, Мэйн готує дуже смачно. Навіть якщо це всього лише картопелька
Левц посміявся і відкусив свою картоплю. Побачивши це, Бенно потиснув плечима, піднімаючи свою картоплю до рота, ніби у нього не було більше вибору.
- ...А, однак, дійсно добре.
- Е-хе-хе, пропарювання насправді залишає весь смак, а є обпалююще гарячу картоплю в холодний день просто чудово.
Коли з картоплею було покінчено, ми попросили Бенно приглянути за котелком, поки ми з Летцем сходимо шукати що-небудь додому. У результаті ми зібрали кілька лікарських рослин.
Після того як кора пропарилась, ми ополокали її у річковій воді і відразу почали здирати з неї тонкий шар. Бенно також допомагав нам, але він раптом опинився незграбним зі своїм ножем і просто махнув кору в клочику. Поки він намагався допомогти нам, я спостерігала за тим, як наша загальна кількість корисних кори поступово зменшилась.
- Містер Бенно, - сказала я, — ми вже закінчили з корою. Не могли б ви допомогти Льютцеві прибратися?
Оскільки ми закінчили здирати кору, то повернулися на склад і розвішували її на подушку. Бенно зморщив ніс, коли ми попросили його допомогти розвішити кору на цвяхи, які ми вбили у полиці, але все ж почав допомагати нам. Я трохи заздрю тому, що йому не потрібно було зміщувати лавку, поки він працює, щоб дістатися до верхніх полиць.
- Так, якби у нас було трохи більше кори, то ми не змогли б всю її висушити. Якби ми хотіли висушити її у великій кількості, то вам потрібно було б побудувати щось на зразок цього.
Я наклеїла схему, щоб пояснити вигляд деяких інструментів, яких у нас немає в майстерні. Бенно кивнув, задавав питання і взяв інструменти, які ми повинні були йому віддати.
- Ми висушимо цю партію кори на сонці, поки вона не буде повністю готова. Якщо ми не переконаємося, що кора повністю висохла, то вона може запліснявіти. Потім висушену кору потрібно буде замочити в річці хоча б на день.
- Хм, але ж тоді її можуть вкрасти.
- Верно. І це саме той момент, який мене найбільше турбує. Якщо хтось знає, як все робиться, то для нього це легені гроші. Ось чому майстерня має бути біля річки.
Поки я говорила, я похпала по мішечку з зоною, що лежить у кутку майстерні.
- Після замочування кори в річці ми, використовуючи наші ножі, здираємо зовнішню кору, потім нам потрібно кип'ятити внутрішню кора зі зоною, а тоді залишимо її в ріці ще на один день. Кіп’яні кораби роблять волокна м’якими і еластичнішими.
- Зрозуміло...
- Потім ми видаляємо будь-які домішки або дефекти з волокон, потім б'ємо волокна цією прямокутною палицею, поки вони не стануть м"якими, як бавовна. Це спеціально підібрана палиця для Лютца, тож доросла людина може використовувати більшу і важчу палицю, яка буде найефективнішою для неї.
Я показала на стіл, який ми використовуємо для відбивання волокон, і Бенно підняв палицю та помахав нею. - Мені потрібна була б палиця важча, якби я збирався відбивати щось, - пробурмотів він.
- Потім ми беремо м'які волокна і змішуємо їх із липкою рідиною, що називається зв"язуючим розчином. Оскільки ми використовуємо цю паперову рамку, то робимо кашицю в цій посудині, але дорослі зможуть використовувати її набагато більше. Таким чином можна збільшити розміри та розмір посудини і таким чином виробити значно більший папір. Щоб перемішати м'якуш, ми просто використовуємо палички для їжі, які Левц зробив для мене, але якщо ви будете працювати з великим чаном, то тоді ви не зможете ретельно ними все перевішати, тому вам потрібно більше великий інструмент, щось на зразок великої раси. Ну, якось так.
Я накидала ще одну схему. Бенно замислився і почав чесати підборіддя.
- Після цього ми використовуємо цю паперову рамку. Ми струшуємо і нахиляємо її ось так, щоб все рівномірно розподілити, потім беремо готовий аркуш паперу та складаємо його тут на дошці. Ми даємо час на самостійну подушку, і на виході отримуємо це, - сказала я, вказуючи на купу висушеного паперу. Завтра ми покладемо весь тягар поверх купи, висушивши таким чином все ще сильніше.
- Для чого?
- Так ми виживемо решту зв'язку. Після цього ми покладемо кожен листок до тієї скрині один за одним, і дамо їм висохнути на сонці. Як тільки ми знімемо все звідти, то папір нарешті готова.
Після того, як я закінчила своє грубе пояснення всього процесу Бенно зітхнув, здається, захоплюючись нашою роботою.
- Це набагато довше процес, ніж я думав, - сказав він.
- Ну, поки все сушиться, ви можете працювати над чимось іншим, так що насправді це не такий вже й довгий процес. Якщо ви хочете робити одночасно багато паперу, то тоді ви будете дуже зайняті. До того ж, зараз дуже важко увійти в річку.
Бенно сильно кивнув, адже він допомагав нам сьогодні набирати воду з річки. - Так що це така майстерня, яка буде закриватися на зиму, - пробурмотів він. Якщо ми не можемо помістити дерево в річку взимку, то було б надто важко працювати і тому зиму його неможливо робити.
- Так як не можна зробити папір без річки, то, будь ласка, продумайте краще місце майстерні.
- Добре, я зрозумів. Здається, що для мене починається напружена діяльність!
Хоча він сказав, що все буде на стільки метушні, він виглядав так, ніби йому дійсно це подобається. Ви можете це зробити! Подумала я про себе, мовчки піддаючи його.
Думаю, що з цього моменту все перекладається з моїх рук на Бенно, маючи лише незначний практичний досвід виготовлення паперу, він жваво став вибирати майстерню, а люди, які дійсно метушилися - це я і Лютц. Поки ми не робили папір, Марк приліпився до нас як тавр і супроводжував до різних майстрів, щоб допомогти йому замовити інструменти й обладнання.
- Це все як і раніше покривається вашим інформаційним збиранням, - сказали нам, не залишивши вибору, крім як погодитися з ним.
Інструменти вже виготовлені, люди зібрані, виробничий процес всім пояснено і склад придбаний. На той час, коли все втомилось, весни змінилося влітку.