Влада черв'яка. Глава 60.1
Особисте зацікавлення
Наступного дня нам довелося принести кору з річки і відділити темну зовнішню частину від світлої внутрішньої частини, тому ми захопили зі собою дошку, котелок та відро. Коли ми сідали біля вогнища (і час від часу, обпалюючи руки в гарячу воду), то роздягли кору своїм ножем.
- Я повинна сказати це: я більше ніколи не буду робити таке, крім літа. - Я сказала, що мої пальці вже повністю заніміли.
- І не кажи, - відповів Лютц. - Входити в таку річку - це жахливо.
Поки ми бурчали, ми все ж змусили себе тримати в руках і почали поступово закінчувати відділення внутрішньої кори тронбея. Навіть коли ми відокремили його, я все ще не бачила плям, які виглядали б як плісень.
- ...не схоже, що на ньому виросла хоч якась пліснява. Я так рада!
- Я ж казав, що фолін - це одне, але хіба я не сказав що з тронбэй все буде в порядку?
- Це досить небезпечна рослина, так?
Після того, як ми закінчили зачистку кори, ми пішли в ліс. Через те що було багато лікарських рослин, які ростуть тільки протягом цього сезону, ми з Летцем йшли поруч, поки він навчав мене де рослина.
- Эй, Лютц. Чому б нам не забрати цей червоний фрукт? Він отруйний?
Я помітила, що Левц втікав від фрукта, який висів на нашому шляху. Він червоний і розміром з великий палець дорослої людини. Я повинна була здогадатися, що цей фрукт якось небезпечний. Я вказала на нього, щоб не чіпати.
- Ах, краще просто залишити ці фрукти тау в спокої. В принципі все, що в ньому є - це вода. Його не можна з'їсти, тому, якщо ти принесеш його додому, все що він зможе зробити - це висихнути, отже від них прямо зараз немає ніякої користі.
- Що ти маєш на увазі “прямо зараз?"
- Ох, влітку вони виростають приблизно такими ж великими, як твій кулак, і коли про них щось ударяють, вони вибухають та виливають воду всюди, тому ми всі кидаємося їх один в одного.
Здається, нам потрібно дивитися на них як на природній водяній кульці. Оскільки все, що він зможе зробити, це зачахнути, якщо ми принесемо його додому, здається, ніби було б краще залишити його в спокої, у іншому випадку він не зможе вирости.
Який дивний фрукт.
Усі діти і дорослі збираються разом, щоб провести велику фруктову битву. О боже, да Зоряний фестиваль не чудо?
Я тут вже як мінімум рік, але нічого не можу згадати про це фестиваль.
- Агов, Летц, я нічого не чула про цей Зоряний фестивал? Він схожий на якийсь літній ... фестиваль...
- О, приблизно в той час, коли ти практично помирала, пам'ятаєш? Я хотів запросити тебе, але твоя мама сказала, що у вас зовсім не температура. Я приніс тобі твої бамбукові палички після цього.
А, приблизно в цей час, хах?
Він сказав, що я могла зрозуміти, в який час була одною ногою на тому світі. Коли мій моккан згорів, що викликало перший епізод, в якому я чітко пам’ятаю, ніби мене пожер живий пожирач. Оскільки мені здалося, що я була абсолютно без свідомості протягом декількох днів, і застрягла в ліжку на деякий час після цього, навіть якщо б був який-небудь фестиваль, про якийсь його візит не могло бути й промови. Вважаю, моя сім'я теж не пішла.
- Торі, напевно, хотіла піти, але, мабуть, не змогла через мене?
Можливо, я позбавила Торі її щасливих дитячих спогадів! Я повісила голову, коли подумала про це, але Льотц просто потиснув плечима.
- Ні, твоя мама залишилася доглядати за тобою, так що Торі теж змогла брати участь. Ми з Ральфом зібрали багато тау, щоб об’єднатися проти неї.
- О, дійсно? Яке полегшення.
- Було б чудово, якби і ти змогла піти на фестиваль цього року, Мэйн!
- Так!
Я пообіцяю йому, що буду стежити за своїм здоров'ям, щоб взяти участь у Зоряному фестивалі, і ми закінчили наше збирання. Незважаючи на те, що я дала цю обіцянку, то не знала чи мої батьки дозволять мені брати участь у фестивалі, який включав закидання водяних куль один в одного.
З наступного дня ми почали працювати поза складом. На даний момент це перетворилося на рутинну роботу. У нас завжди має бути тепла вода поруч, щоб постійно розігрівати в ній руки, поки ми працювали над створенням паперу з фоліну, використовуючи нові бамбукові паперові циновки розміром із контракт. Поки ми сушили папір протягом декількох днів, ми почали працювати над створенням паперу з внутрішньої кори тронея.
- Папір для фоліна вже досить суха. Я думаю, це тому, що сьогодні погода була досить ясною.
- Можливо, папір тронбей повинен вже висохнути після завтрашнього дня?
Поки я перевіряла процес виробництва, я взяла двадцять шість аркушів паперу фоліну і розділила їх поровни з Лятцем. Коли він взяв у мене свої тринадцять аркушів, то нахмурився і занепав.
- Гей, Мейн. Чому ти одягла їх зараз? Хіба це не краще, розділити гроші після того як ми принесемо всі папери містеру Бенно?
- Ну, те що я дійсно хочу так це вже закінчити свій продукт. Було б неправильно з мого боку взяти собі папір, для якого Бенно купив нам матеріали, з іншого боку, я цілком можу забрати собі паперів, які ми зробили самі собі, чи не так?
Якби я продала папір Бенно, а потім викупила б його, він би зняв свої 30% комісонних зверху. У такому разі, мені краще було б просто не продавати її йому відразу ж.
- То ти не збираєшся їх продавати?
- Я продам тільки половину. Я збираю папір, щоб зробити книгу!
Тепер, коли ми не просто з'ясували правильну формулу виробництва, але й почали все більше познайомитися із промисловими нюансами, наш показник успіху почав зростати, а це означає, що ми виробляємо щораз менше шлюбу. Це робить мою кінцеву ціль - зробити книгу все більш складною. Моя мама розповіла мені так багато історій, що записати їх все буде величезним завданням.
Після закінчення нашої роботи ми негайно попрямували до магазину Бенно, щоб принести йому наш готовий папір і залишити ключ від склада.
- Ох, вже все готово?
Бенно взяв дві стопки паперу фоліна у Летца і в мене, потім підрахував їх. У сумці Летця було тринадцять аркушів, а в моїй шість. Він нахмурився, помічаючи чітку різницю в кількості.
- Мейн, у тебе тут набагато менше. Чому так сталося?
- Тому що я вже хочу папір. Звичайно, я взяла папір, не зроблений з матеріалів, за які ви заплатили, а зі матеріалу, який ми самі зібрали, так все повинно бути в порядку, чи не так?
- ...Хм, звичайно ж. Мене не особливо турбує, що ви робите зі своїми власними матеріалами, але для чого саме ти збираєшся використовувати весь цей папір?
У нього було трохи стриманий вираз обличчя, коли він поставив мені це питання.
- Я збираюся зробити книгу. Ось чому я хочу папір.
- Книгу? Навіщо ти робиш таку штуку? На продаж?
- А? Але я просто хочу хоча б одну книгу, яку я можу почитати...
Ми з Бенно обмінялися дивними поглядами, одночасно нахиливши голови в сторону. Щоб Бенно, який не розуміє, використання такого цінного товару, як папір, на щось крім продажу, зміг зрозуміти ту, яка просто хоче книгу і насправді не піклується про матеріальні цінності.
- Ну, та яка різниця. Цей папір продадуть за одну велику срібну монету. Моя комісія тридцять відсотків, яка ваша частка?
Левц ще не зовсім розумів відсотки. Поки він заїкався, відчайдушно намагаючись розібратися в математиці, я швидко відповіла правильно.
- Сім маленьких срібних монет, сер.
- Що? - Закрикнув Льотц. - Сім маленьких срібних монет? Та... Це... Це ж занадто багато, адже так?
Левц, почувши таку велику суму своїх сподівань, подивився на мене в шокі.
-Лютц, заспокойся. Я знаю, що це прозвучало, як великі гроші для такого заробітку, але ми ж тільки так будемо бачити прибуток з цього до наших церемоній хрещення, ти же це знаєш, чи не так? Якщо ти подумаєш про те, скільки грошей сам містер Бенно запрацює на цьому папері, то ми зараз отримали дійсно маленьку суму, так що не турбуйся про це так сильно.
- Не турбуйся про це? Ты...
Я спробувала заспокоїти його, але очі закрутилися від такого шоку.
- Оскільки ти продаш тринадцять аркушів, - сказала я йому, то ти отримаєш дев'ять великих і одну маленьку срібні монети. Я продала шість, так що я отримаю чотири великі і дві маленькі срібні монети.
- Е-е, коли ти говориш “дев'яти великих срібних монет" я не можу подумати, що це“ мізерна сума..." Чи знаєш?
- Хм? Тоді, чи повинні ми знизити ціну продажу?
Я схилила голову трохи в сторону у сомнії, дивлячись на Лютця, оскільки він, здається, був паралізований страхом, коли я зробила свою пропозицію. Проте Бенно, який все ще сидить перед нами, усміхнувся і відвернув нашу пропозицію.
- Ми не можемо продати папір за меншу ціну. Ми просто створимо непотрібний нам конфлікт з деякими людьми, які мають егоїстичні інтереси в цій галузі. Давайте поки залишимо все за тією ж ціною. Коли вона почне поширюватися по ринку, то тільки тоді я почну думати про зміну ціни. Гей, якщо ти боїшся таких грошей то може тоді я збільшу свою комісію?
Ці останні слова він націлив прямо на Левця, широко посміхаючись.
- У нас немає права голосу в тому, за скільки вона буде продаватися, - сказала я, тому ми залишимо визначення фактичної ціни для продажу вам, містер Бенно, але я не згодна на будь-яку зміну вашої комісії. Эй, Лютц. Якщо тобі не потрібні такі гроші, може віддаси їх мені?
- Ніби я збираюся віддавати кому-небудь з вас! - Він закричав. - Я був просто трохи шокований такою сумою грошей, ось і все!
Льотц міцно притиснув карту гільдії до грудей. Оскільки карти гільдії пов’язані з їх власником кров'ю, ніхто, крім самого власника, не міг би ними скористатися. Це абсолютно безпечне місце для зберігання ваших грошей.
- Якщо ти зберігаєш всі гроші в гільдії, то тобі не потрібно дивитися на самі готівки, так що все не настільки страшно, чи не так?
- Чорт, я трохи заздрю, як ти так безсоромно про все це говориш, Мейн.
- Що, безсоромно? Це підлоо!
У часи Урано я відкладала свої гроші в банку. Потім, у цьому світі, коли я заробила аж маленькі золоті монети, і потім витратила майже все на оплаву цього чарівного інструмента, тому мені здається, що я просто вже звикла до руху великих сум грошей. Я ні в якому разі не соромлюся цього.
Коли я дувся, я простягаю руку, щоб витягнути карти гільдії з широко посміхаючим Бенно, розраховуючися з нашими рахунками. Я отримую п'ять великих мідних монет готівкою від нього, щоб повернути свою сім'ю. Левц робить те ж саме, отримує монети для своєї сім'ї, і ми закінчуємо наші угоди.
Через кілька днів, коли Люц пішов за ключем від складу, він повернувся з листом і досить великим упаковкою. Точніше, це було не лист, а дерев'яна дошка, на якій було написано запрошення. У пакеті була пара пальто з капюшоном, призначені для натягування на голову, як свого роду пончо.
- Що це таке? - запитав Лютц, нахмурившись на свій різноманітний пончо.
Я переглянула наше запрошення. У ньому коротко перелічили час, місце і причину збору.
- Тут говориться, що ми повинні зустрітися на центральній площі біля четвертого дзвона з метою купити одяг, - сказала я.
- А? Одяг?
- ...У ньому також говориться, що з'явилися деякі люди, які приходили, щоб висловити заперечення проти паперу, яку ми зробили. Тоді як відправник хоче зустрітися з ними, щоб обговорити можливе розв’язання проблеми, здається, що для нас було б краще не виділятися, аби наше існування стало незнаним. Оскільки наша поява не вписується у інтер'єр магазину, то ми повинні носити це, коли підемо на зустріч з відправником.
- А? Що це? Звучить дуже небезпечно, правда?
Ми вдвох наділи пончо на голову, щоб їх приміряти. Вони були дуже сердечними і повністю закривали наш одяг. А поки що найліпше прикрити наш ганчірковий одяг. Коли ми піднімемо капюшони, наше волосся і наші обличчя будуть сховані, тому, коли будемо ходити, ми повинні надіти їх. Моя заколка здається дуже помітною.
- Я не знаю, чи дійсно це небезпечно, але оскільки ми збираємося зустрітися з містером Марком, як щодо того, щоб ми заздалегідь віднесли папір тронбей, аби ми змогли її продати, поки є шанс? А може, було б краще, якби ми не ходили з нею, коли нас попросили відокремити?
Я почала перевіряти стан паперу тронбей, але Лютц раптом розлютився.
- Maerne, чому ти така спокійна?
- А? Нуу, я в принципі вже очікувала, що наш новий продукт, подібний до цього, спрацює проти чиїхось егоїстичних інтересів. Тільки, думаю, що це сталося трохи раніше, ніж я очікувала...
- “ Користі інтереси."?
Лютц нахмурився, повторюючи незнайомий термін.
- Якась людина (або люди), які вже мають права на отримання прибутку від чогось. Містер Бенно згадував про це вчора, пам'ятаєш? Якщо ми знизимо ціни, то створимо проблеми. Якщо ви спробуєте здогадатися, то це можуть бути люди, які роблять пергамент.
- Що ж творці пергаментного паперу хочуть зробити? Наш же папір зроблений з дерева, так що вони ніяк не пов'язані, вірно?
Якщо просто подивитися на сам виробничий процес, то вони абсолютно не пов'язані, але як продукт кінцевого використання, так і рівень клієнтури були цілком однакові. До цих пір не було нічого, що могло б загрожувати приїзду пергаментних виробників, тому раптове появи раніше невідомого виду паперу, ймовірно, викликало у них паніку, я так думаю.
- Емм, так що, якби ніхто, крім них, не міг би робити будь-якого сорт паперу, то незалежно від того, наскільки високими вони виставили б ценник, у всіх все одно не було б вибору, окрім як купити такий пергамент, якщо б вони хотіли написати який-небудь контракт, розумієш? Але якщо з'явиться якийсь новий вид паперу, тоді цей новий папір зможе переманити деяких із потенційних клієнтів, розібрався?
- Ах, я думаю, що ти права.
Здається, він все зрозумів. Якщо з'являється новий продукт, який хороший для того самого, то звичайно ж, деякі клієнти вибирають нову річ.
- Якщо так, то вони вже не зможуть отримати ті ж доходи, правда? Їм би це не сподобалося. Плюс, якщо ми дійдемо до тієї точки, коли зможемо продавати велику кількість паперу, то ціна продажу також почне зменшуватися.
- Ха, правда?
Я намалювала графік на своєму аркуші. Я позначила дві лінії на осях X та Y, а потім намалювала два перетинні криві, витворивши прості представлення попиту і пропозиції, і почала пояснювати їх зв'язок.
Отже, графік показує як пов'язані "пропозиція" і "попит". Ця крива — « Крива попиту » (англ.). "Представка" - це кількість товару, а "спит" — кількість людей, які хочуть його купити.
- Ах,- відповів він.
Якщо існує безліч людей, які хочуть купити якийсь товар і не мають достатньо грошей на ринок, тоді ціна цього продукту зростає.