...Тут так гаряче. І все болить. Таке відчуття, ненавиджу...
Маленька дитина плаче прямо в моїй голові, я чую його одночасно як ніби дуже далеко і у той же час зсередини себе, чую її посилаючий крик, повний болю та страждань.
Ну і як же мені діяти в такій ситуації? Нічого не маю на увазі, що мені робити, але з часом цей голос ставав менш зрозумілим і ніби віддалявся кудись. В один момент до мене прийшло усвідомлення, що я більше не чую плач дитини, і як тільки я зрозуміла це, ніби весь час перебуває в моїй голові щось схоже на міхур підірвалося та випаровувалась, заставляючи мене приходити потихеньку у свідомість.
Мене переповнювала радість, біль і слабкість по всьому тілу. Тепер я погоджуюсь з тією дитиною, в чиїх криках лунали страждання - все навколо дейтствально гаряче і максимально сильно болить. Ненавиджу все це. Але їхній голос більше мені не відповідав.
У мене ніколи не було такого сильного жару. Я спробувала рухати кінцівками, щоб натрапити в ліжко. Можливо через гарячку у мене не виходило контролювати своє тіло так, як я наказую йому. Будь-які спроби виявилися марними, руху мого тіла видавалися мені найбільш дивними і неправильними, і поки я збиралася з думками, смикаючись в різні сторони, від кожного рухи під мене доносився звук струменях один про одного чи то сухої трави, тобто паперу.
- Що це взагалі таке?
Я відчуваю, що моє горло сильно пересушене через хворобу, але голос, який вийшов з мого рота, був схожий на писк маленької дитини, і навіть поганий стан слабо міг би пояснитися. Це точно не мій голос. Він звучить зовсім по-іншому, і, крім того, вже дуже сильно він схожий на той самий голос в моїй голові пару хвилин тому.
Я захотіла спробувати знову поспати, через хворобливий стан клонувало в сон, але тепер я не можу просто думати про те, що я Не знаю, де я, чому лежу на такому дивному ліжку, яка зовсім не схожа на мою, і яким чином голос, який виходить з мене, теж не мій... Поки всі ці думки крутилися в голові, я обережно розплющила очі. У мене було мокре обличчя, зір дихалося, але через сльози я можу дивитися вдалу без оку.
- Що?
Опустивши очі, я побачила маленьку нездорову ручку дитини, що лежала вздовж мого тіла. Дивно. Падіння і хворобливий вигляд мене не сильно злякали, в звичному житті я рідко виходжу на вулицю, і для мене це нормально, але розмір руки явно повинен бути набагато більше, як мінімум у мені повинні бути дорослі руки 22 річної людини, та нічого спільного з цими ручками на ліжку.
Але цією ручкою я можу рухати, ніби вона моя власна, можу стиснути її в кулак і відкрити долоню. Те тіло, яким я можу керувати - не моє власне. У мене навіть більше від несподіваного шоку, ніж у горлі.
- Що відбувається?
Сльози трохи обсохли, і я змогла оглянутися, не повертаючи голови. Не довелося витрачати багато часу, щоб зрозуміти, що кімната ця абсолютно точно не моя. Я мала бути твердою і без матраца, а замість нього лежав щось на зразок подушки з колючого, жорсткого матеріалу, незрозумілої ніж набита. Брудна ковдра дивно і сильно вояло, все моє тіло лускалось, як від укусів блощиць або бліх.
- Зачекайте... Де це я?
В моєму останньому згадуванні мене прищепила лавина книг, і щось не схоже, ніби мене хтось врятував в ту ж секунду. У будь-якому випадку, я точно не в японській лікарні, бо жодна з них не тримає пацієнтів у таких поганих умовах, принаймні на такому жахливому брудному ліжку. Що ж тоді сталося?
- Я... Виходить, що я точно померла, так?
Всі знаки вказують на те. Я померла, будучи приданою купкою книг. Землетрус стався на три - чотири бали за шкалою Ріхтера. Я не думаю, що це вб'є багато людей і мою смерть покажуть по телебаченню. Я маю на увазі заголовки: "Студентка перед самим випуском придала книжкам насмерти в її власному будинку".
Наскільки ж незручна ситуація вийшла, гірше і уявити складно ... Лише за сьогоднішній день я померла двічі, фізично і в соціальному плані. Мені стало настільки соромно, що я захотіла згорнутися в ліжко калачиком і закопати голову у подушку, але все тіло й без того боліло та ламіло, так що страх рухатися зайвий раз пересилював, і мені залишалось просто закрити обличчя руками.
- Ну добре, так, я не раз жартувала про подібну смерть, і я дійсно думала, що якщо й помру, то під завалом книг. По правді кажучи, я навіть думала, що така смерть буде ліпшою, ніж повільно згасати в лікарняній койці.
Все сталося зовсім неправильно. Я мріяла про щасливе життя в оточенні книжок. Як така мила мрія перетворилася на землетрус, від якого книжки у власній бібліотеці розчавили мене так скоро?
- Жах який, я ж тільки отримала роботу. О-ох, моя улюблена студентська бібліотека...
У моєму віці дуже важко отримати роботу, і я чесно заробила своє місце в гарненькій бібліотеці. Моя рішучість здійснити чудову мрію про життя в оточенні цікавих книг, більше ніж будь-коли замотивувала мене завдяки своїй наполегливості я здала всі необхідні іспити, пройшла співбесіду і отримала заслужену нагороду. Завдяки такій роботі можна проводити якомога більше часу серед книжок, а не з будь - якої іншої. Як тільки я представлю, скільки старих книг і документів там на дальніх полках, аж дух захоплює.
Моя мама турбувалася про мою роботу найбільше. Коли вона почула новину про мою нову роботу, вона розплакалася:
- Урано, це просто чудово! Ти знайшла хорошу, поважну роботу, я так пишаюся тобою, - сказала тоді вона, поки сльози сходили по її обличчю.
А через пару днів я просто померла?
Я почала уявляти собі, як мама розголоситься, дізнавшись про мою смерть. Мабуть, вона жахливо почувається зараз, впевнена, що вона буде кричати: "Як часто я казала тобі, позбудься цих своїх книг?!" Я більше ніколи не побачу її...
- Вибач, мамо.
Я витерла рукою сльози, підняти її було складно, як і рухатися в цілому. Від спеки все навколо було потне, до шиї налипили волосся, але зараз це найменше з усіх бід. З великим зусиллям я підняла голову і спробувала всадити своє вогненне, гаряче тіло, щоб оглянутися у новій кімнаті та дізнатися якомога більше про це місце. Навколо стін стояли пара то чи шафи, тобто комодів, два стола, кілька ліжок, кожна заправлена такими ж брудними ковдрами, як моє. На жаль, у полі зору жодної книжкової полиці немає.
- Жодної книги не бачу... Може все це просто кошмар? Передсмертний сон?
Якщо Бог врахував моє бажання і правда воскресив мене, тут же повинна бути хоча б одна книга. Все-таки моїм основним бажанням було не стільки продовжувати жити, скільки продовжувати читати після воскресіння. Продовжуючи думати про свою хвору голову, я наткнулась очима на пачьє гніздо в темному куті під заляпаним копотом потолком.
Але незабаром двері відчинилися і в кімнату зайшла жінка. Мабуть, вона почула як я рухаюсь або розмовляю з собою. Волосся моєї гості покривав трикутний хусточок, виглядає вона дуже мило, думаю, їй років тридцять. У неї гарне обличчя, але жахливо брудне, як і весь одяг. Я була б впевнена, що вона безпритульна, якби побачила її на вулиці. Не знаю, хто ця жінка, але їй явно потрібно помити своє обличчя, прати одяг і взагалі тримати себе в чистоті. Могла бути дуже навіть гарненькою, упустила свій шанс.
- Мэйн, %a $#+@* +%?
Коли я почула її голос, то ні слова не зрозуміла з того, що вона говорить іншою мовою, якої я не знаю. Але варто було цим сказати потрібати мій розум, і в голові ніби прорвалася ментальна дамба, крізь неї пряміком у мене з'явилися стрімкий потік спогадів, якісь однобоко знайомі, але явно не мої. Я ще не встиг моргнути, як кілька років життя маленької дівчинки Мейн обрушилося на мій мозок, наче той, хто скидає все на своєму шляху повінь, заставив мене в паніку за голову.
- Мейн, ти в порядку?
Ні, я не Мейн! Я хотіла чинити опір, але не змогла. Мене приголомшило неймовірно дивне відчуття, що ця брудна кімната і маленькі ручки переді мною стають мені знайомими, ніби вони завжди були моїми. Мова, яку я щойно чула, як набір звуків став мені повністю зрозумілий, і від цього усвідомлення по всьому тілу побігли мурашки.
Велика кількість нев’язаної інформації приголомшила мене, я почала панікувати, всі думки звідусіль говорили мені: Ти більше не Урано. Ты - Мэйн.
- Мейн? Мэйн?
Жінка кликала мене, її голос був повний тривогою, але для мене вона була незнайомкою. Я повинна бути цілком незнайомою жінкою, але з якоїсь причини я почала думати, що знаю її. На секунду я відчула, що любила її. Ця любов відчувається мені якоюсь дивною, чужою, в деякому розумінні інопланетною. Це не мої почуття. Я не можу покірно визнати, що жінка переді мною - моя мати. Одночасно і ненависть та любов боролись між собою в моїх думках, аж поки жінка продовжувала кликати мене. Мэйн.
- ...ма?
Коли я глянула їй в очі, жінці, яку ніколи не зустрічала у житті, я за одну секунду перестала бути Урано і перетворилася на Мейн.
- У тебе все добре? Виглядаєш так, ніби у тебе сильно голова розболілася.
Я інстинктивно не хотіла, щоб моя "ма" чіпала мене, любов до неї існує поки тільки в спогадах, і реальна вона ще не заслуговувала мого довір'я, так що я вкладалася у ліжко та накрилася смердючою ковдрою, аби уникнути дотику її брудної руки. Закутавшись, очі зачинилися самі собою, і голова нарешті звільнилася від гнітючої візуального перевантаження.
- Голова все ще болить. Я хочу поспати.
- Ладно. Добре відпочинь, люба.
Коли мама покине спальню, я почала працювати над розумінням світу і ситуацією. Голова не хоче думати, а свідомість туманна, але я не зможу солодко заснути, поки не розберуся з усім і не перестану панікувати, як зараз. Поняття не маю, як я прийшла до такого стану речей, але зараз важливіше подумати наступний крок. Не бачу сенсу розбирати минуле, це призведе тільки до того, що я застрелю в горіванні по своїй долі. Дізнавшись, як все це сталося, я не зміню того факту, що тепер потрібно щось робити.
Якщо я не розгріну спогади Мейн до повного розуміння мого середовища, сім'я швидко запідозрить погане. Я почала свій шлях просування по її минулому житті, наче повільно занурення у воду, починаю відчувати течія. Знання мови цієї маленької дівчинки настільки слабке, що половина ситуацій не могла ані зрозуміти, ні усвідомити. Я бачила лише малюнки, які б не намагалися виявити, вони нічого не пояснювали мені чи трактувалися двозначно. Вона часто навіть не розуміла, про що розмовляють її мама з батьком. Я почуваюся в дуже незручному положенні. Я не знаю більше половини місцевої мови, але спогади без неї стають беззмістовними.
- Господи, що ж мені робити...
Парочку речей з її візуалізацій вичепити все ж вдалося. По-перше, у моїй новій сім'ї чотири особи: мама Еффа; старша сестра - Тулі; тато Гунтер. Батько здається працює солдатом або щось таке.
Той факт, який найбільше мене вразив, виявився у тому, що я не в світі. Це не Земля. Волосся під косинкою мами в пам'яті Мейн світло-зеленого кольору, найкраще їх можна описати як нефрит. Але вони не виглядають по-іншому або фарбованими. У неї правда своє зелене волосся. Неприродно зелені, але такі реальні, що я хочу дернути цю жінку за волосся, і нарешті переконатися, чи вона точно не носить парик. До того ж Тулі має зелене волосся, а батько синє. Мої власні - темно-синього кольору, близько до чорного. Навіть не знаю, варто мені радіти новонабраному волосі, все-таки дуже незвично, або сумувати з приводу того, що вони таки не чорні, як були у мене раніше.
Наш дім здається не зовсім нашим, ми живемо на горищі у великому будинку, ніби володіємо квартирою. У цьому місці проживання немає дзеркала, тому що в моїй пам'яті відсутні зображення з власною зовнішністю, жодних деталей обличчя, все що я знаю про себе - лише колір волосся. На основі привабливої зовнішності моїх батьків і сестер я можу лише припустити, що виглядаю теж непогано. Моя зовнішність не мала б жодного значення для мене, коли я читаю гарну книжку... Ніщо інше не турбувало б мене. Як і Урано, я й так не виглядала супер-захопливо. Я можу жити і без милого личика.
- А-а-А... Ну правда, я просто книжку почитати хочу. У мене будь-яка хвороба відразу пройде, будь в руках лише одна ма-малочка книжечка.
Я можу вижити де завгодно, поки зі мною книги. Я витримую, переживу все що завгодно. Але будь ласка... Книжки. Дайте мені можливість мати книги. Приклавши палець до підборіддя, я спробувала прошерстити спогади. Цікаво, де вони заховані в цьому будинку.
- Мейн, ти прокинулася?
Маленька дівчинка обережно зайшла до моєї кімнати, перервала всі мої думки і спроби зосередитися. Це моя старша сестра Тулі. Їй приблизно сім на вигляд, зелені волосся заплетені в розшарпану косичку, і все вона була дуже й дуже брудною, починаючи з волосся та обличчя, закінчуючи одягом. Мені захотілося сказати їй піти помитися, але конфлікт Мейн і Урано залагоджуються сам собою, не дозволяючи роті раптово вимовляти що потрапило. Мені б дуже хотілося, щоб вони з мамою старанно вмивалися. Під шаром бруду не видно гарних облич.
Думаю, я розумію звідки у мене стільки думок про чистоту: все-таки я виросла в Японії, країні, змішаній на чистоті настільки, що в решті світу нас вважають одержимими. Але я не повинна так сильно турбуватися про це, тепер є речі набагато важливіші для мене в новому світі. І саме зараз у мене є максимально пріоритетна потреба, з якою необхідно розібратися якомога швидше.
- Тулі, не могла б ти принести мені "книгу"?
Моя старша сестра достатньо доросла, щоб вміти читати, так що я впевнена, десь у неї лежить з десяток книжок із малюнками. Я все ще хочу і можу читати, навіть якщо я хвора та прикута до ліжка. Моє переродження - це велике чудо, але книжки в новому невідомому світі мене все ще цікавлять.
На жаль, Тулі просто злякалася і дивно подивилася на мене, не пройнявшись моєю милою посмішкою.
- Що? Що таке "книгу"?
- Ти не знаєш? Ну-у, це такі штуки з "буквами" і різними речами на них. Деякі ще бувають з "картинками".
- Мейн, що ти взагалі таке говориш? Я зовсім не розумію твої слова.
- Я кажу тобі: принеси "книгу"! Я хочу "книжку" з картками.
- Що це таке? Я не знаю, про що ти говориш.
Слова, яких не було в словниковому запасі Мейн, автоматично вимовлялися японською. Тулі просто затрясла головою в повному замішанні, і вона набилася мені на спину, хоч би як я намагалась пояснити все це. Я просто не здатна знайти слова, щоб пояснитися.
- А-а, Господи! "Та просто роби свою роботу, автоперевідник!".
- Чому ти сердишся, Мейн? Я щось зробила не так?
- Я не злюся, і ти нічого поганого не робила. Просто голова болить.
Здається, що першим завданням на шляху до своєї мети буде спостерігати за людьми, слухати про що вони говорять, досліджувати нові слова і вивчати мову, наскільки це можливо. Мозок Мейн досить молодий, щоб чудово засвоювати нову інформацію, а мій розум дорослого, майже випущений студента з усіма знаннями та здібностями зможе відмінно допомогти їй, і разом ми впораємося з цією незрозумілою мовою, простіше простого. Итак... Я сподіваюся, що це буде досить легко. Я також вивчала іноземні мови, щоб читати книжки в оригіналі. Якщо потрібно вивчити місцеву мову, щоб читати книжки цього світу, я не пошкодую про це. Моя любов, моя пристрасть, мої книги... Я зроблю все заради вас. Чого б мені це не коштувало!
- Так ти сердишся, бо у тебе не проходить гарячка?
Тулі потягнулася до мене своєю брудною рукою, щоб поквапитися лоб і перевірити температуру, але я схопила її майже інстинктивно, мені все ще не хочеться, аби різні люди чіпали мене коли їм захочеться.
- Я дуже хвора, ти теж заразишся.
- Ти маєш рацію, я буду акуратніше.
Чудово. Безпека досягнуто. І яким чином - не те що без втрат, тепер я турботлива сестричка. Приймаючись доброю та турботливою, я уникнула неприємних фізичних контактів. Не те щоб Тулі погана старша сестра, я бачу і розумію, як вона піклується про мене, повторюючи дії дорослих, Я просто не хочу, щоб вона чіпала мене поки не помоиться. Так я думала, поки не подивилася на свої не менш брудні руки, і від усвідомлення змогла тільки приречено зітхати.
- Ех, як же хочеться прийняти "ванну". Голова вся чешає.
Як тільки я пробурмотувала це, спогади Мейн змусили мене визнати сумний факт: максимум, на що я можу розраховувати - відро з водою, яке можна вилити на голову і рвану ганчірку, щоб трохи підтертися. Це було б зовсім не як ванночка! Зачекайте, а як у нас тут справи з туалетом? Сподіваюся, хоч на нічний горщик я можу розраховувати? Мені потрібен час, щоб змиритися з усіма труднощами... Отже, боженька, який мене сюди посадив, звертаюся до тебе, ким би ти там не був: я взагалі-то була б не проти сучасних умов, зручності і комфорту.
Мені хочеться плакати від усього, що відбувається навколо. У моєму новому оточенні не все гаразд. Коли я була ще у Урано, то жила в дуже зручному будинку. У мене ніколи не було проблем з їжею, одягом, туалетом чи книжками.
Це нове життя - повне розчарування.
Здається, я ... Я сумую за Японії. Вона була наповнена великою кількістю неймовірних речей, які я сприймала як належне. М'яко, тільки що постиранний одяг, зручне ліжко, книги, книжки... Я не маю іншого вибору, як жити в новому світі. Сльози ні до чого доброго не приведуть. Я маю показати своїй сім'ї, що є справжньою цінністю чистоти і чистого буття.
Здавалося, що Мейн хворіла на кожен крок так само, як це було в мене. Її здоров’я дуже слабке. Простуди та гарячка приковували маленьку дівчинку до ліжка майже все її свідоме і несвідоме життя. Якщо не покращити якість свого життя, я помру в крайні терміни. Якщо когось тут наздоженуть хвороби, лікарів можна не чекати, на них просто недостатньо грошей. Хоча навіть якщо звідкись тут і з'являться лікарі, я сумніваюся, що мені захочеться, щоб вони мене лікували.
Потрібно прибратися в кімнаті і з'ясувати, як можливо прийняти будь-який зразок ванни якомога швидше. Взагалі, я дуже лінива людина, і зазвичай уникаю будь-яких справ по дому, особливо якщо вони хоч якось замінюються електричними приладами. Мене турбували більше книжок, ніж догляд за мамою. Як я взагалі тут вижити збираюся?
Дуже багато неприємних думок зібралися разом, мені захотілося пурхнути головою, і розум став трохи яснішим. Як я вже казала, те, що я переродилася - дивовижне і прекрасне чудо з усіх. Мені потрібно більше думати про хороші речі, і взагалі бути позитивною. Итак. Яка ж удача, що я хочу почитати книги, яких ще не винайшли на цій планеті! ...ладно, здається тут перестаралася.
Якщо я хочу почитати книжки, то спершу мушу подбати про своє тіло в якому буду їх читати. Очі закрилися самі по собі, і мені захотілося поспати. Провалюючись у несвідоме, в сонливу темряву, моя голова продовжувала крутитися лише одна думка:
Мені не важливо, чого це вимагатиме, але я хочу читати книжки якомога швидше. Який бог мене сюди не помістив, стидайся наді мною! Нагороди хоч однією книжечкою. Ну, може й ще жолуньці є, воно може бути трохи і більше, але я б все-таки хотіла бібліотеку, до кінців заповненої книжками, щоб на кожній полиці не вистачало місця, і всі книги різні, та такі цікаві, одна краще інша...