Після легкого сну у своїй кімнаті, пішов гуляти містом Бейл, замість того, щоб зайти в лабіринт.
Треба прийняти висновок, що в лабіринті не можливо заробити гроші, необхідні для придбання Роксанни.
На першому поверсі сума, яку можна заробити, перебуваючи в лабіринті кілька годин, становить від двохсот до трьохсот нар. Навіть за день тисяча нар - це максимум, що можна отримати.
Враховуючи плату за корчму, це не та сума, на яку було б важко прожити. І все ж, цього недостатньо, щоб отримати Роксанну.
Було б інакше, якби перейти на вищий поверх, але важко очікувати, що вона одразу збільшиться вдесятеро чи вдвадцятеро.
Можливо, можна було б розбагатіти, якби з’являлися скрині зі скарбами, але поки що жодної не з’явилося. Не потрібно чекати скринь зі скарбами.
Краще подумати про інші способи заробітку, ніж в лабіринті. Необхідно зосередити свої зусилля на цьому.
Цей варіант був з самого початку.
Полювання за головами, тобто.
Ходжу по місту, оцінюючи кожну людину, яку бачу, перевіряючи її фах.
Вміння оцінювати - це велика перевага для мене. Я можу сказати, хто є бандитом, поглянувши на нього.
Чесно кажучи, мене не цікавить полювання за головами. Не цікавить, але немає сумнівів, що це справа, де я можу використовувати оцінку, що для мене є великою перевагою.
Серед людей, що гуляли містом Бейл, не було жодного бандита.
Як і слід було очікувати, вони, схоже, не прогулювалися вулицями в день.
Я також сходив на північ, де, за словами сільського купця, було небезпечно.
У той час, як південь і центр міста забудовані великими, красивими будівлями, чим далі на північ просуваюся, тим більше обшарпаними ставали будинки. Це, безумовно, виглядає бідно. Але це не схоже на нетрі.
Ні...
Я зрозумів, коли зайшов всередину.
Це нетрі.
Це явно нетрі, звідси й далі. Запах інший. Люди інші. Атмосфера інша.
Будинки брудніші, а повітря більш застояне. Здається люди живуть на вулиці.
В кінці дороги стоїть дитина. Вона стоїть зі своїм човником, нічого не робить і нікуди не дивиться. Цікаво, він під кайфом, чи щось таке.
У будь-якому випадку, це погано.
Тут погано. Може мені так здається, бо я тут вперше, але моє шосте чуття забило на сполох.
Ця атмосфера небезпечна. Абсолютно небезпечна. Хлопці, які сидять, як панки, на упаковках у магазинах - ніщо, в порівнянні з цим місцем.
Я негайно повернув праворуч і вийшов з нетрів. Я швидко евакуювався до безпечного, як мені здається, місця.
Мені потрібно туди потрапляти, щоб знайти бандитів?
Це ж небезпечно. Ні, це не дивно. Я не можу просто стояти осторонь і спостерігати з безпечної зони, поки намагаюся перемогти бандитів.
Повернуся трохи назад і обійду зі сходу.
Здається, на сході є бордель. Якщо там є бордель, навіть у нетрях, то для такого чоловіка, як я, не буде протиприродним бути на вулиці.
Дорогою туди я побачив натовп. Багато людей зібралося на дорозі.
Щоб це могло бути?
Я приєднався до кола, оцінюючи ситуацію.
Чому, коли я бачу чергу, мені все одно хочеться в неї стати?
Люди вишукувалися вздовж дороги. Поперек дороги була вільна ділянка, і хтось лежав на землі. Коли я його оцінив, плаває напис, шкіряна броня, а не ім’я чи фах.
...Іншими словами, він, здається, мертвий. Гадаю, що не можливо оцінити мертве тіло.
– Це бандит.
Звідки знаєте?
У глибині натовпу, старий шукач пригод і купець розмовляли брахімською.
– Поглянь. У нього відрубана ліва рука.
– О... Дійсно.
– Бо вона не виходить через тридцять хвилин.
Не дуже хочеться дивитися, але, здається, ліва рука людини на землі відступання
Отже, це через Інтеллідженскард. Інтеллідженскард, природно, вийшла б через тридцять хвилин після смерті.
Думаю, що, можливо, її забрали, щоб приховати особу жертви, але вирішив нічого про це не говорити.
– Вибачте, будь ласка, дайте пройти.
Хтось, мабуть, повідомив про інцидент. Потім прийшли лицарі. Прекрасна лицарка також там. Здається, що лицарі також виконують роль поліції.
– Все ж бандит? Хлопці, киньте його у морг.
– Так.
Однак прекрасна лицарка кинула погляд на труп і віддав легкий наказ. Це справа про вбивство, а вони так до неї ставляться? Занадто недбало.
– Це бандит. Усім розійтися.
Сказала прекрасна лицарка глядачам, підняла ліву руку і помахала нею. Лицар погнав роззяв і пішов швидким кроком. Чи впізнали вони обличчя вбитого?
Коли прекрасна лицарка пішла, до глядачів повернулася метушня.
Я йшов крізь натовп, прислухаючись до розмов брахімською. Здається, вони не були незадоволені поводженням лицарів. Чи нормальна така реакція?
– Я почув, що бандити, яких вигнали з міста, повернулися, щоб помститися.
Я почув, що хтось розмовляє за моєю спиною.
Помститися?
Я в паніці обернувся.. Не знаю, хто це сказав. Це був хтось з натовпу, хто спостерігав за роботою лицарів.
Бандити, яких вигнали з міста, повернулися, щоб помститися.
Я буквально підслухав це, але це інформація, яку я не можу відкинути.
Бандити, яких я вбив під час під час нападу на село, спочатку базувалися в нетрях цього міста. Бандити, яких вигнали з міста, могли бути одним з них. Якщо так, то кому вони будуть мститися?
Я відчув, як моя кров холоне.
Якщо спокійно подумати, то шанси на те, що мені будуть мститися, невеликі.
По-перше, якщо хочуть помститися, через що їх вигнали з міста, має бути першим.
По-друге, вони напали на село і зазнали поразки, тому було цілком природно. що вони затаїли образу.
По-третє, моє обличчя, ймовірно, буде нелегко впізнати у світі без фотографії.
Однак я не можу бути впевнений у цьому. Навіть якщо хотіли б помститися за те, що їх вигнали з міста, було б складно виступити проти лицарів. Просто тому, що це образа, не означає, що вони зупиняться, якщо ви так не думаєте. Якщо вони отримають інформацію від людей у селі та від лицарів, вони можуть дістатися і до мене.
Якою б не була мета бандитів, я не можу заперечувати можливість того, що вони оберуть мене своєю ціллю.
Я не можу спати з відчуттям безпеки, поки не знайду і не вб’ю бандитів, які стверджують, що їх вигнали з міста.
Я був змушений полювати на бандитів і забирати винагороду, хотів я того чи ні.
Впродовж наступних двох днів я досліджував місто Бейл. Я не заглиблювався в нетрі.
Не знайшов жодного бандита, але отримав загальне уявлення про географію і топографію міста. У мене є Варп, тому мені важливо знати географію міста.
Я також зрозумів, чому на півночі є нетрі.
Через місто Бейл протікають дві річки. Обидві впадали з півдня і витікали на північ. Позаду заїжджих дворів, та в інших місцях, є колодязі, тому я не знаю, якою мірою вода використовується для пиття. Однак, ймовірно, каналізаційні стоки стікали в річку.
Вода з півдня, яка щойно увійшла в місто, чиста, але нижче за течією вона стає каламутною. Коли дійшла до району нетрів, річка смерділа.
Ніхто не хоче жити в такому місці. Припускаю, що будинки будували, починаючи з південного боку, спочатку багаті та впливові. Північний берег, що лишився, перетворився на нетрі.
Причина, чому я не бачив бандитів, полягає в тому, що вони все ще обережні.
Навряд чи є багато людей, які можуть користуватися оцінкою, але не виключно, що їхні обличчя відомі.
Або, можливо, ніч - це час, коли бандити найбільш активні. Можливо, щоб їх побачити, потрібно зайти вглиб нетрів. Якщо бандитів вигнали з міста і вони повернулися, можливо, що вони зазвичай перебувають за межами міста.
Я також ходжу до лабіринту. Це недосліджена територія. Можна знайти якийсь скарб.
Було б непогано підвищити свій рівень у лабіринті. Звичайно, у боротьбі зі бандитами буду використовувати Дюрандаль.
З підвищенням на кілька рівнів, Варп стає простішим. Не виключно, що його можна використовувати безпосередньо. Ймовірно, це означає, що кількість MP збільшується.
Наразі я маю дослідника шостого рівня, героя четвертого, воїна четвертого. Першим фахом встановлено дослідник шостого рівня, тому на Інтеллідженскард, буде відображатися як дослідник.
Лабіринт мав кінець, і в кінці лабіринту часто були приховані двері. За дверима була невелика кімната, а від невеликої кімнати продовжувалася печера, відділена іншими дверима. Таким чином, печери розгалужувалася, утворюючи великий лабіринт.
Перевіряючи всі кінці печери йду в глиб. Час від часу стіни зі скреготом сповзали в низ. Я йду у велику кімнату, яка з’явилася, потім виходжу у печеру за її межами та продовжую дослідження.
Спочатку я не помітив, що тут є двері. Просто ходив туди-сюди місцями, які вже досліджував. Про ефективність не йшлося.
Помітивши приховані двері, я пішов перевірити кінець дороги.
Пошуки бандитів не просувалися, а от пошуки лабіринту просунулися досить суттєво
Входжу до лабіринту, щоб закінчити день. Під час денних пошуків бандитів не знайшов. Я чекав на зміну ситуації й зміну обставин.
Коли доходиш до кінця печери, стіна знову опускається вниз, відкриваючи невелику кімнату.
Мені стало цікаво чи так само й тут.
Думаючи про це, я спробував зайти в кімнату, і побачив...
Ось.
Коричневе тіло, зелена голова. Зробив крок вперед правою ногою і рубанув його в перекиді зверху праворуч. Монстр впав.
Ні, не один. Їх там багато. Це зарості ніделвудів, чи то ліс, чи то гай.
Я ухилився від удару справа, відвівши назад праву руку і праву ногу. Підняв правий лікоть і Дюрандалем заблокував атаку зліва. Повернув меч і розрубав його навпіл по маківці.
Данжінволк, зосередився я подумки, але чорна стіна не з’явилася.
Я припускав, щось таке. Можливо, вона не спрацює, доки триває сутичка.
Хороший аргумент, що варто спробувати, коли ворог лише один, але зараз вже пізно.
Ворогів більше десятка, а може і десятки. У всякому разі, їх дуже багато. Мені пощастило, що мене не оточили, бо я біля входу в маленьку кімнату.
Може, мені втекти?
Це не можливо. Якщо вони все одно мене наздоженуть, то краще битися з ними тут.
Я рубанув ніделвуда праворуч. Скориставшись прогалиною, на мене напав ніделвуд зліва. Біль пронизав моє ліве плече.
Вхід до маленької кімнати досить широкий, Я не зможу самотужки заблокувати його надовго. Якщо вони зайдуть ззаду, мене атакують з усіх боків на триста шістдесят градусів.
Принаймні необхідно притиснутися спиною до стіни.
Я проігнорував монстрів зліва від себе і рушив праворуч. Овервелміг, нагадав я собі..
Придушивши легке відчуття виснаження, що трохи підступило, ступив ліворуч. Вдарив Дюрандалем, перед собою праворуч. Далі висунув праву ногу вперед і саме тоді, коли рвонув угору, намагаючись знести монстра позаду, ефект затримки часу закінчився.
Просто замахнувся і збив демона ззаду. Я зробив ще один крок. Вдарив ніделвуда праворуч больовим ударом
Це віднесло мене в маленьку кімнату. Зі стіною позаду мій діапазон атаки становить сто вісімдесят градусів. Якби міг переміститися в один з чотирьох кутів кімнати, я міг би зменшити радіус атаки до дев’яноста градусів, але зараз я не міг би переміститися так далеко.
Монстри в лівій частині кімнати на мить загальмували через мій раптовий рух. У цьому просторі, я зарубав ніделвуда, що стояв переді мною.
Монстри швидко закрили простір.
Відступаю ногою назад, притиснувся спиною до стіни й виставив Дюрандаль. Заблокувавши мечем гілку, що замахнулася зліва. Потім удар справа у відкрите праве плече.
Гу.
Рухом зап’ястя перерубав ніделвуда праворуч. І у відкрите ліве плече.
Гах.
Розрубую лівого монстра по діагоналі. І з правого флангу.
Ой.
На мене напали. Нічого не поробиш, оскільки це не сам на сам.
Замахнувся Дюрандалем і розрізаю ніделвуда праворуч з гори й вниз.
У мене є Дюрандаль. Він має навичку поглинання HP. Поки кількість поглинених HP не менше за кількість HP, яку я витрачаю від атаки, я в порядку. Що важливіше, на цю мить? Складність полягає в тому, що можна отримати лише приблизне уявлення про це.
Дюраль також має навичку поглинання MP Я подумав про Овервелміг.
Придушивши бажання впасти в депресію, зарізав двох монстрів, що наблизилися попереду. Коли ефект закінчився, я швидко повернувся до стіни. Я не можу дозволити їм зайти ззаду.
Ухилився від гілки з боку, відступивши й рубанув по ніделвуд праворуч від себе. За можливості, я хотів би просунутися далі праворуч, аж до кута кімнати.
Здається, що одного-двох ніделвудів не достатньо, щоб Дюрандаль поглинув MP, необхідне для Овервелміг. Щоб депресія була якомога меншою, краще використовувати її, коли MP заповнений.
Однак, якщо витрачати їх скупо, опинишся в скрутному становищі. За наявності достатніх MP, потрібно використовувати їх агресивно. Мені не подобаються маніакально депресивні гойдалки, але зараз не час для цього.
Прийнявши атаку зліва Дюрандалем, збиваю ніделвуд разом з гілками. І отримав у відкрите праве плече.
Атаки спереду і ззаду почалися знову.
Здається, що втрачена від атаки кількість здоров’я адекватно покривається завдяки поглиненим HP Дюрандалем. Однак я не можу бути впевнений у цьому. Якщо атака проходить кілька разів поспіль, я швидко опинюся на межі життя і смерті. Наразі вони лише підтримується хитка рівновага.
Я усвідомлюю власну смертність.
Хоча це й інший світ, але це реальність. Бути переможеним монстрами тут означало б абсолютну смерть.
Смерть.
Смерть зовсім близько. Вона була так близько.
Це страшно, але не до краю. Це не змушує мене тремтіти, але це теж не те, з чого смішно.
А може, це тому, що я у самому розпалі битви. Я холодно втуплюватися в картину смерті, яку передчуваю.
Розрізаючи ніделвуда, я дозволив йому розвалитися. Мене атакували збоку і вдарили. Битва з монстрами точиться вперед і назад. Ухилився від гілки, якою замахнулися, і б’ю Дюрандалем у відповідь.
Це не так погано, як я думав. Я можу битися навіть коли при смерті.
Я прагнув в кут кімнати, відкидаючи монстрів з правого боку, наскільки це можливо.
Не встиг я озирнутися, як між мною і правим кутом кімнати залишилося лише два ніделвуда. Це мій шанс.
Овервелміг, зосередився на думці я. Спочатку рубаю того, що заважає попереду, а потім рубаю, що праворуч. У цей момент ефект вичерпався, але я замахнувся Дюрандалем вгору і рубанув по голові правого ніделвуда, що залишився.
Я зайняв позицію в кутку, уникаючи атак монстрів, які нарешті наздогнали мій рух. Це дає мені кут атаки в дев’яносто градусів. Тримаючи Дюрандаль прямо перед собою, дивлюся на монстрів.
Ворогів стає менше.
Спокійно оглядаючись навколо, я вперше зрозумів. Їх залишилося близько десяти. Мені здавалося, що я холоднокровно дивлюся смерті в обличчя, але, мабуть, я зовсім не був спокійним.
Чи потрібно було так силитися аби забитися в кут? Треба було бути спокійним і постійно стежити за станом ворога.
Здається, навіть руки спітніли.
Я повинен бути обережним. Якщо Дюрандаль вислизне, на цьому все, мабуть, і закінчиться
По черзі змінивши праву і ліву руку, витер піт на руках, об штани. За цей час мене вже кілька разів нападали, але цього не уникнути.
Міцно стискаючи Дюрандаль у витертій від поту руці й бужу праворуч.
Б’ю ніделвуда, який стояв у крайньому правому кутку, витягнутою рукою. При такій кількості, що залишилася, було б безпечно рухатися рішуче.
Переховуючись в перед, відкидаю Дюрандаль назад праворуч і рубанув монстра, що стояв позаду. Відмахнувся від гілки, що висунулася зліва, і замахуюся Дюрандалем вниз на відкрите плече. Потім рубанув ніделвуда праворуч. Попри те, що тому вдалося уникнути нападу, зробив ще один крок і рвонув угору.
Вдаривши монстра, що стояв попереду. Як тільки гілки були зрізані, ніделвуд вдарив зліва. Один раз відступаю у бік і ухиляюся. Проходячи повз, розрізню стиль. Піднявши Дюрандаль опускаю його на голосу ніделвуда, що стояв попереду.
Їх залишилося троє.
Монстри, схоже, не мають наміру тікати.
Я зосередив думки на Овервелміг і швидко подбав про двох з них.
Залишився тільки один.
Відмахнувся від маленької гілки, яка била мене, і з відскоком підіймаю Дюрандаль. Зробивши великий крок, лівою рукою змахнув мечем, з плеча, в ніделвуда.
– Фух...
Видав я звук видихаючи.
Повне знищення.
Монстри знищені. Останній переможений монстр зникає в клубах диму. Я зробив глибокий вдих і перевів подих.
Оглядаю невелику кімнату. Вона така ж за розміром і обставиною, як і інші маленькі кімнати. Вона така ж, як і маленька кімната з входом і виходом. Це звичайна маленька кімната, характерна для цього лабіринту. Навколо валялося кілька бранчів, залишених демонами.
Інших предметів не має.
Не схоже, що в кімнаті є якісь скрині зі скарбами чи легендарні мечі.
Я склав розкидані гілки в рюкзак і перевірив ще раз, але там все нічого не було. Невже це просто кімната з монстрами. Це наводить на думку.
Якби не Дюрандаль, мене б точно вбили. Лабіринт виявився страшнішим ніж, ніж я думав.
Але це не означає, що я не можу битися.
Я можу жити й в цьому світі.
Я зібрав бранчі й оглянув маленьку кімнату, щоб переконатися, що там нічого не має. Подумав про налаштування фаху.
Дослідник восьмого рівня, герой п’ятого рівня, воїни шостого рівня, селянин п’ятого рівня, купець першого рівня, мечник першого рівня.
Нових фахів не отримано. Хіба не має фахів, які можна було отримати за перемогу над великою кількістю монстрів?
Рівень досить серйозно зріз. Коли наприкінці використав Овервелміг, я відчув, що майже не відчув пригнічення, чи було це через те, що рівень зріс.
Я не відчуваю, що відновився, тому гадаю, що HP і MP не відновлюються при підвищенні рівня.
Я вийшов з лабіринту трохи раніше. Обстежуючи місто, я повернувся до заїжджого двору.
Бандитів все ще не має. Доведеться йти глибше в нетрі.
– Одна ніч з вечерею, після вечері гарячої води та кантару.
– Дякую. Вечеря, гаряча вода та ліхтар включно, тому дам вам спеціальну ціну двісті сорок п’ять нар.
Сказав мені корчмар.
Гаряча вода коштує двадцять нар, а оренда кантари, здається, десять нар. Знижка в тридцять відсотків на гарячу воду не працювала вчора і позавчора, але сьогодні вона запрацювала. Вона не діє на окремі товари?
– Чи перевірите Інтеллідженскард?
– Щойно перевірив. Кімната та ж, як і раніше.
Корчмар простягнув ключ.
Якщо вони не перевірять Інтеллідженскард, можна просто платити за кожну ніч відтепер. У мене є кілька золотих і срібних монет у моїй Айтембокс, тож я впораюся, навіть якщо втрачу торбину-гаманець. Здається, якщо заплачу разом з рахунком за гарячу воду, то зможу отримати знижку в тридцять відсотків.
Після вечері я повернувся до своєї кімнати, обтерся гарячою водою і вийшов на вулицю з кантарою.
Сонце вже сіло і було темно. Кантара не така вже і яскрава. З таким світлом було б важко працювати в ночі. Його не порівняти з флуоресцентним світлом. Але це краще ніж нічого.
Розумію, чому газові лампи25 в епоху Мейдзі були початком цивілізації. Хоча газові лампи, ймовірно не можливо порівнювати з флуоресцентними лампами. Якщо подумати про кантару в цій темряві.
Я йшов зі світлом, яке освітлювало мої ноги.
Але в темряві ходити з ліхтарем дуже помітно.
Де-не-де зустрічалися люди, які йшли з ліхтарями, але їх було не багато. Там, де є світло, там хтось є і якщо оцінити їх, то можна з першого погляду сказати, хто вони. Навіть якщо це тільки у мене з моєю навичкою оцінювання.
Я не знаю скільки людей ходить без світла. Я спробував оцінити їх у темряві, але нічого не вийшло.
Рухаюся на північ. Наближаюся до нетрів. Це небезпечно, але єдиний спосіб знайти бандитів, зайти в середину, а мій попередній досвід у лабіринті зробив мене сміливим.
Оточений монстрами, я усвідомив свою смертність. Смерть точно була там.
Смерть крихітна. Вона маленька. Це просто дрібниця. Чи то моя смерть, чи смерть бандита.
Це світ, де смерть дешева. Я мушу в ньому жити.
Якщо хтось стане на моєму шляху, просто вб’ю злодія і піду далі. Немає нічого страшного в тому, щоб зайти в нетрі. Не увійшовши в лігво тигра, не отримаєш тигреня. Не засунувши в отвір, не дістанеш плід.
Продовжуючи рух на північ, знайшов вулицю, яка в одному з кутів була дуже яскравою. Там є ряд будівель з відкритим першим поверхом, що виходить на вулицю. Це борделі. На першому поверсі, чи то біля декоративного вікна, чи то на виставковій вітрині борделю, були жінки, які закликали чоловіків на вулиці, а чоловіки на вулиці обирають собі жінок.
Це створює дуже святкову атмосферу. Чи вирізняється це від того, що в ночі просто яскраво світить світло. Чи це через мою жадібність?
Ні. Я не зайду. Я не маю наміру туди заходити, але від одного погляду на це, моє серце прискорюється.
Ось що я маю на увазі, коли кажу, що схвильований.
Постривай.
Заспокойся.
Подумай спокійно.
Ти можеш захворіти. Існує ризик бути пограбованим. Правильно буде не заходити туди. Насправді не думаю, що є такі красиві жінки, як Роксанна. Навіть якби була, я не буду першим клієнтом.
Вирішивши не заходити, я спокійно дивлюся на бордель. Чую, як гуде район борделів.
Виглядає весело.
Не так.
...Я не зміг зрозуміти жодного слова.
Те, що чую з борделю - це мова, якої я не розумію. Жінки в борделі, клієнти та сутенери, які, ймовірно, були там, не розмовляли брахімською.
Мене це не бентежило, бо я чудово розумів мову корчмарів і жінки з гільдії, але схоже, багато людей не розмовляють брахімською. Те ж саме з першим селом.
Мова, якою розмовляють місцеві жителі, не є брахімською. Ймовірно, це означає, що борделі також мають справу з місцевими.
Десь там мають бути повії, які розмовляють брахімською.
Я блукав по району розваг, доки не згасло світло мого кантари, а потім Варпом повернувся до корчми.
Виходити на внутрішню стіну було не дуже гарною ідеєю, тому я вийшов на зовнішню стіну біля входу. Вночі темно, тому в цей час було б безпечно перейти на зовнішню стіну корчми.
Повернувшись до корчми я повернув кантару, після чого пішов до своєї кімнати.
Прокинувшись посеред ночі, здав ключ і, Варпом прямую до нетрів
Успіх! Темно, і я нічого не бачу, але це має бути там, звідки я прийшов раніше.
Я дивлюся в тому напрямку, де, ймовірно, знаходиться бордель, але здається всі вже сплять. За для безпеки, я вирішив провести оцінку.
Мені спала на думку одна деталь. Здається, там хтось є.
Я знав це завдяки здатності ідентифікувати монстрів у тьмяно освітлених печерах лабіринту, але, здається, на ідентифікацію не впливає наявність чи відсутність світла.
Двадцять шість років, селянка. Це досить далеко. У цій темряві мене звідти не розгледіти.
Що я роблю в такому темному місці?
Поки я роздумував, раптом, з-за рогу дороги посвітлішало і вийшли чоловіки зі смолоскипами.
Троє чоловіків. Всі троє бандити.
Я вперше зустрічаю бандитів в цьому місті. Однак їх рівні не високі. Всі вони однозначні.
З бандитів, які напали на село, лише за двох була винагорода. Гадаю, вона була за дев’ятнадцятий, але не за одинадцятий рівень. Без хоча б двозначного рівня вони вважаються наполовину бандитами.
Трійка почала розходитися, освітлюючи навколо.
Чи безпечно бути тут?
Поки я думав про перехід через Варп, почувся звук Троє чоловіків попрямували в напрямку звуку.
У світлі смолоскипів, які тримали чоловіки, з’явилася жіноча постать. Селянка в паніці відсахнулася і, здається, перечепилася об щось.
Бандити кинулися до жінки. Вони оточили її, вимовляючи якісь незрозумілі слова.
Один з них завдав жінці удар в живіт ногою.
Жінка впала від удару, але троє чоловіків продовжують насильство над нею. Зрештою, один з них схопив жінку за волосся і потягнув геть.
– Ти змусила нас пройти через усі ці неприємності.
Пробурмотів бандит дев’ятого рівня, брахімською. Четверо людей зникли за рогом дороги.
Тиша повернулася на місцевість.
Тепер, коли бандити пішли, я більше не боюся, що вони знайдуть мене тут.
Ця тривога зникла, але...
Я побачив дещо, що мені не сподобалося. Для молодої жінки неприродно перебувати в такому місці, тому підозрюю, що вона повія.
Вона намагалася втекти, не мала клієнтів, чи погано поводилася з клієнтами. Бандити, ймовірно, покарали її насильством.
Бандити, безумовно, існують у цих нетрях і, здається, відіграють певну роль у пануванні насильством.
Наступного вечора, я пізніше пішов до району борделів.
Здається, що район червоних ліхтарів у цьому світі зачиняється рано. Гадаю, клієнти повинні залишатися на ніч. Перша жінка з клієнтом зникає у своїй кімнаті. А потім заклади з жінками та їх клієнтами зачиняються.
Коли двері багатьох закладів зачинилися, а клієнтів небагато, тут, звідкись не візьмись з’явилися бандити. Здається, що вже настала ніч.
Бандити походять містом, можливо, виконуючи роль викидал. Вони стоять на розі вулиць або влаштовують фурор у відкритих барах.
Здається, бандитів досить багато. Але не можна просто напасти на них навмання.
Я продовжую спостерігати й з’ясовую, що мені робити. Схоже, що у бандитів є своя територія. Різні групи бандитів уникали контакту.
Світло в кантарі вже давно згасло, тому не було небезпеки, що я можу викликати підозру.
Деякі з бандитів розмовляли й ходили разом, але це завжди були одні й ті ж обличчя. Вони тримаються на ледь помітній відстані від інших бандитів і не вступають з ними в неприродні контакти. Кожна група, ймовірно має свою територію.
Я також знайшов чоловіка, вчорашнього бандита дев’ятого рівня.
Майже на тому ж місці, що і вчора. Це територія групи, до якої належить цей чоловік? Здається вона не дуже велика.
Якби хотів з ними поговорити, то тільки з цим чоловіком, який, як ми знаємо, говорить брахімською.
Я тихо підходжу до нього в темряві, щоб подивитися, як він виглядає. Мою присутність ніхто не помічає.
Територія групи, до якої належав цей чоловік, здається не дуже великою. Людей не багато. Не виключно, що лише одна людина спостерігає на відстані.
Але я бачив його тут вчора. Ймовірно це близько до їх схованки. Якщо там хтось стежить, то, швидше за все, це невелика група.
– xxxxxxx
– Незвично, інший бандит підійшов і про щось говорить з людиною дев’ятого рівня. Не брахімською. Про що вони говорять.
– xxxxx Уґо xxxx
Посеред розмови прозвучало слово «Уґо». Я щось не так почув.
Уґо. Так звали ватажка бандитів, якого я вбив у першому селі. Оцінка дійсно показала, що він Уґо, тож помилки немає. Цікаво, чи згадувалося його ім’я?
Якщо так, то людина з дев’ятим рівнем бандита - це той хто вижив після того, як бандитів вигнали з міста, чи він з ним пов’язаний?
Вранці, коли було ще темно, я знову наважився заглянути в район борделів. Це найдальший задній двір, який я зміг побачити. Варп, здається, може правильно прийти в місце, яке я бачив.
Це було в тіні будівель і там звідки я йшов, була непроглядна темрява. На сході було трохи світліше. Я трохи почекав, доки зійшло сонце.
Люди виходять з борделів.
Було ще темно, тому він взяв ліхтар. Це чоловік з села Йова. Він клієнт? Чоловік виходить з борделю і йде на інший бік нетрів, де найближчий вихід з нетрів.
Світло все ще помітне. Не можливо розгледіти облич, але очевидно, що там хтось є. Краще не пересуватися при надто яскравому світлі.
Через деякий час, навколо стало набагато тьмяніше. Було б дивно якби я залишався тут постійно. Я теж вийшов і пішов вулицею.
Кілька клієнтів навколо виповзли з борделю і йшли вулицею. Я змішався з ними й попрямував, через район червоних ліхтарів.
Я також перевірив інший бік рогу, куди бандити забрали жінку. Там є короткий провулок, в кінці якого стоїть будинок. На бордель не схожий. Чи може цей будинок бути штаб-квартирою злодіїв? Це щось на кшталт офісу банди?
Я не можу пильно вдивлятися в будинок, тому швидко проходжу повз нього. Це була звичайна одноповерхова будівля, ні гарна, ні обшарпана.
Район борделів вранці теж є звичайним містом. Тут немає атмосфери нетрів. Якби тут була така атмосфера, звичайні клієнти не пішли б до нього.
Трохи поблукавши містом, я повернувся до корчми.
Вдень я виходив на вулицю, але не бачив жодного бандита. Схоже, вони не виходять на вулицю в день.
– Ночівля з вечерею і гаряча вода після вечері.
– Дякую. Вечеря та гаряча вода включно, і спеціальна ціна становить двісті тридцять вісім нар.
У вечері, коли я повернувся до корчми й сказав що залишуся на ніч, відповів мені корчмар.
Зрештою, це тридцять, навіть якщо не замовляти кантару Знижка в тридцять відсотків все ще діє. Єдиний випадок коли вона, здається, не працює, це коли йдеться лише про гарячу воду.
– Чув, що кілька днів тому сталося вбивство.
Я також вирішив зібрати деяку інформацію.
– Про це? У цій корчмі немає жодної небезпеки. Якщо не ходитимете до нетрів чи борделів, то все буде гаразд.
– Звідки знаєте?
Здається він має якусь інформацію. Поінформована людина знайшлася в несподіваному місці.
Ймовірно, це необхідно для безпеки готелю та його гостей.
– Це боротьба за владу серед злодіїв, які гніздяться в нетрях цього міста.
– Боротьба за владу. Чув, що це помста?
– Ви так багато знаєте? Між нами кажучи, це чутки.
Стишив голос корчмар.
Це не помста?
– Хо.
Нещодавно в угрупуванні відбулися зміни Виникла боротьба за правонаступництво, і фракція, яка програла, покинула місто. Здається, бандити, яких вигнали з міста, напали десь на якесь село, і в результаті були вбиті.
Це ті бандити, яких я побив.
– Тож.
– Бандит, якого вбили днями, був тим, хто виграв битву за правонаступництво і залишився в місті. Ходять чутки, що це була помста за спадщину, але вони сумнівні. Інші угрупування також націлилися на нього. Ідея полягає в тому, щоб розбити угрупування, поки вони розділені через суперечку про правонаступництво. Вони хочуть, щоб це виглядало як справа рук бандитів, яких вигнали міста.
Фракційна війна серед бандитів виглядає напруженою і заплутаною. Ситуація в Європі складна і дивна26.
– Це ще триватиме?
– Не знаю. Ну, в нетрях може бути трохи брудно, але лицарі не спускають з них очей, і вони не створюватимуть неприємностей в місті серед білого для. Тут безпечно.
Корчмар в основному отримує інформацію про безпеку корчми та гостей.
Він хоч знає де бандити?
– Чув, що лицарі висуваються на їх знищення.
– Лицарі завжди діють на знищення. Особливо, коли бандити вбивають один одного.
Хихикнув корчмар.
Здається, ні для кого не секрет, що лицарі марні.
Навіть якщо лицарі марні, якщо це не для помсти, хіба не стану я мішенню.
Наступного дня я вийшов пізніше, до світанку, а не до опівночі.
На сході сонця призначений час зустрічі з работорговцем. Я мушу щось зробити сьогодні.
Я вийшов без кантари й злився з темрявою, щоб стежити за містом.
Ось.
Це бандит дев’ятого рівня, якого я бачив днями. Цей чоловік може говорити брахімською. На щастя, він не схожий на вартового, що стоїть на вулиці. Побачив, що він сам, і покликав його.
– Можна вас на пару слів?
– Ти хто.
– Ні. Я не підозрілий.
Точно не підозрілий.
– Що?
Бандит підіймає кантару і світить на мене. Я вдягнений в плащ та каптур і не повинен бути добре розпізнаним.
– Хочу вас дещо запитати. Знаєш, що це таке?
Я показав з під плаща бандану бандита.
– Це...
– Дай мені інформацію, і я віддам її тобі за одну золоту монету.
– Одну золоту? То, про що ти хочеш поговорити?
– Про Уґо.
Здається, він впізнав його бандану. Він підхопив ідею. Видається ймовірним, що бандит заплатить щонайменше двадцять тисяч нар.
– Я чув, братан Уґо був убитий.
– Зрозуміло. Чоловік Уґо... Розкажи докладніше, якщо можеш.
Попросив я після свідомого зітхання.
Адже саме про Уґо йшлося в розмові на той момент. Адже саме про Уґо йшлося в розмові на той момент
Так звали ватажка бандитів, яких я розгромив в першому селі. Це й чоловік, мабуть, прихильно ставився до Уго, бо сказав, що він його братан. Принаймні, на перший погляд. Якщо це так, то краще так поводитися.
– Гаразд. Золото в моїй кімнаті. Поговоримо там. Добре?
– Так.
Я киваю, і чоловік починає йти. Я йду за ним.
Той заходить якийсь будинок. Схованка бандитів? Мабуть, це той будинок, який я бачив вранці.
Дуже зручно. Все пройшло краще, ніж я очікував. Намагаючись не рухати головою, рухаючи лише очима, намагаюся вивчити оточення. Якщо його лише раз побачу, можна буде використати Варп.
– Зачекай тут трохи.
– Гаразд.
Чоловік змусив мене почекати на півдорозі, а потім пішов коридором сам. Коли я мимоволі відповів, він відчинив двері та зайшов до кімнати. У світлі кантари стіни кімнати трохи світилися. Звісно, я запам’ятав це місце.
– Вибач. Це кімната великої людини. Стежити за порядком це моя робота. Раніше я добре спав. Мій ватажок також знайомий з братаном Уґо. Якщо хочеш, можеш привітатися з ним раніше.
Сказав чоловік, повернувшись. Здається, вони не є ворожою фракцією.
– Так.
Я пішов за бандитом не розмовляючи.
Коли ми дійшли до якогось приміщення, бандит опустив кантару та озирнувся до мене. Кантара мала квадратний корпус, але без кришки. Через верхню частину було видно невелике мерехтливе червоне полум’я.
Це, мабуть, чоловіча кімната. Тут є ліжко. Кімната порожня і безлюдна.
– Перш за все, чи не дозволите перевірити мені бандану бандита?
Засовую руку під плащ.
– Чорт забирай...
Раптом чоловік кидається на мене. Щоб ухилитися, я змінюю позицію тіла. Коли я відходив в бік, ятаган з мого пояса опинився в руці бандита.
– Уґо теж тупий виродок. Нещодавно була битва за спадщину. Уґо мав стати ватажком. Наша фракція об’єднала зусилля ще з однією і ми позбулися його. Очевидно, той покидьок намагався напасти на якесь село і зазнав невдачі.
Можливо, впевнений у своїй перемозі, бандит говорив довго.
– Зрозуміло.
– З банданою бандита я зможу зіграти свою роль. Я не збираюся тут закінчувати. Немає сенсу намагатися втекти. Крім того, ніхто не бачив, як я тебе сюди привів. А тепер віддай мені бандану бандита.
Це правда, я нікого не бачив, поки йшов сюди.
Отже, наміри цього чоловіка і мої - збіглися. Цей чоловік, напевно, з самого початку мав намір відібрати бандану бандита. Тому він і привів мене сюди, щоб ні з ким не зіштовхнутися, як і сказав. Може, у нього не має золотих монет.
– Ну, я відразу зрозумів твої наміри, бо ти весь час поглядав на ятаган на моєму поясі.
– Дурниці, Що ти збираєшся робити без зброї?
– Віддам тобі бандану.
Я знову засунув руку під плащ. Ліву руку обережно завів за пояс. Чоловік не подумає, що я поводжуся неприродно, бо лише повернув зап’ястя.
Щодо зброї, то вона на місці. Навіть якщо зараз її не має.
Дістаю бандану бандита. Злегка обертаючи її правою рукою. Кидаю її на Кантару.
Чоловік у паніці стрибає на кантару.
– Й-якого, хріна ти роби...?
Я всунув Дюрандаль в його незахищену спину. Дюрандаль опинився в моїй руці, і бандит на мить відвернувся, а він пройшов наскрізь. Клинок встромився йому в серце.
Я прикінчив його там, де мене ніхто не бачить. Ідея бандита і моя були однаковими за самого початку.
Чоловік падає. Бандана бандита згорає у вогні кантари. Марнотратство, але нічого не зробиш. Бандану бандита складно носити самому і важко продати за високу ціну. До того ж бандит розгубився, бо не очікував, що я так легко її позбудуся.
Забрав назад ятаган і відрізав бандиту зап’ястя. Розрізав простирадло і загорнув зап’ястя. Залишки простирадла я накинув на чоловіка. Якщо хтось ненадовго, зайде, він виглядатиме так, ніби спить.
Дочекався, коли бандана бандита згорить, я задув вогонь у кантарі. Я зосередився на Варпі, і перейшов до кімнати де за словами, спала важлива людина.
У цій кімнаті також була непроглядна темрява. Ні світла, ні шуму.
Ні. Заспокоївшись, я прислухався і почув тихе дихання сну. Там хтось є.
Я оцінив оточення. Оцінка корисна. Її можна використовувати її без світла.
Бандитів було четверо. Одинадцятий рівень, чотирнадцятий рівень, тридцять п’ятий рівень, тридцять восьмий рівень.
Наче на замовлення. Ніхто не має надзвичайно високого рівня. З такими рівнями можна досить зручно битися і розраховувати на винагороду.
У кімнаті непроглядна темрява, але я бачу, де знаходиться кожен з четвірки. Двоє позаду, тридцять восьмого і чотирнадцятого рівня. Двоє спереду - тридцять п’ятого та одинадцятого рівня. Вони спали парами двоє чоловіків і дві жінки. Їм було весело минулої ночі?
Я повільно просуваюся, бо не знаю, що у мене під ногами.
Пара злодіїв тридцять п’ятого та одинадцятого рівня, здається, сплять на ліжку. Для перевірки їх положення, я легко штовхнув їх, щоб не розбудити.
Це нижня половина. Рухаюся до голови.
Присідаю навпочіпки та перевірив шию. Приклав Дюрандаль до шиї з іншого боку. Потягнув його догори так сильно, як міг, виводячи спереду.
Бандит тридцять п’ятого рівня не видав жодного звуку. Мабуть, я перерізав кілька артерій на шиї.
Відрізав чоловікові лівий зап’ясток. Я пам’ятаю про мету. Мета не в тому, щоб перемогти бандитів. А в тому, щоб отримати Інтеллідженскард.
Розгорнувши простирадло із зап’ястям бандита, докладаю друге зап’ястя. Зв’язую два кінці простирадла навколо талії.
Якщо він бандит двадцять п’ятого рівня, за нього, ймовірно буде винагорода. Якщо трапиться щось несподіване, у найгіршому випадку, я міг би просто варпанути звідси.
Потім я приклав Дюрандаль до шиї одинадцятого рівня, що лежав з іншого боку. Цього разу я сильно підняв Дюрандаль по діагоналі вгору.
– Кха...
Жінка одинадцятого рівня застогнала. Я, мабуть, зробив це занадто сильно, бо між нами була деяка відстань, тому я штовхнув її на інший бік.
З одинадцятим рівнем, вже все мало закінчитися, але залишилося ще двоє. Звук, який я щойно викликав, міг їх розбудити.
Я швидко відштовхнувся, щоб не видати жодного звуку.
– Хто?
Відлунював жіночий голос. Здається, вона таки прокинулася.
Оцінка, підтверджує, що на ліжку підвівся бандит чотирнадцятого рівня. Я замахнувся Дюрандалем і перерізав йому шию.
З іншого боку ліжка чути удар. Бандит тридцять восьмого рівня, здається, втік на інший бік ліжка. Незабаром після цього було чути звук, схожий на те, що чимось замахнулися.
Схоже, що бандит тридцять восьмого рівня озброївся мідним мечем. Той, мабуть, був захований під ліжком.
Було б добре, якби він так перелякався, що не знав, що сталося, але, схоже, так не вийде. Значить вони принаймні припускали можливість нападу.
Це ставить мене у невигідне становище. Я не знаю, що відбувається в кімнаті.
Я Варпом вийшов з кімнати. Чекаю за дверима.
У коридорі також темно. Я вийшов з кінця коридору, отже, кімната з бандитами знаходиться праворуч. Я підняв Дюрандаль і чекав, затамувавши подих.
Чую клацання. Здається, двері відчинилися.
Бандит тридцять восьмого рівня, ймовірно, намагається покликати на допомогу, відчинивши двері. Він, мабуть, думає, що в кімнаті все ще є вороги. Якщо закричить, то повідомить їм, де знаходиться. Краще пройти крізь двері й переміститися в безпечне місце, а потім покликати на допомогу.
Я не можу дозволити йому встигнути. Я спокійно порахував до двох і штовхнув Дюрандаль в вперед.
Дюрандаль пронизує груди бандита тридцять восьмого рівня, який відчиняв двері.
Відчувши опір, витягнув Дюрандаль. Бандит падає. Схопив бандита за руку, коли той падав і кладу його в кімнату.
Рука, яку схопив, здається, ліва. Намацавши її, перевіряю. Перерізав зап’ястя.
Ззовні чути шум. Як і очікувалося, перемогти чотирьох бандитів тихо не вдалося. Вони, мабуть, помітили щось дивне.
Один раз, оглянув кімнату. Навіть, коли я їх оцінив, бандити не відреагували. Знайдено лише мідний меч.
Зараз важко пересуватися і забрати зап’ястя двох бандиток. Є ймовірність, що обшукавши будинок, виявлю якийсь скарб, але не думаю, що можу собі це дозволити.
Я взяв лише ліве зап’ястя бандита тридцять восьмого рівня і Варпом потрапив до лабіринту.
Я це зробив.
Така думка накрила мене.
Ні, це не так.
Я, мабуть, подумав те ж саме, коли вперше використав Овервелміг, коли вперше скористався Варпом.
Я використав Варп тричі за короткий час. Я перейшов з кімнати бандити в кімнату ватажка, перемістився з кімнати ватажка, а потім вийшов до лабіринту. Провина, яку я зараз відчуваю, пов’язана з втратою MP. У цьому світі перемога над бандитами не провинна бути великою проблемою.
Я засунув зап’ястя в простирадло і вибігаю з Дюрандалем. Я вбиваю ніделвуда і поповнюю свій MP.
Цей світ відрізняється від сучасної Японії. Мені також доводиться боротися з монстрами. Поліція, закон і права людини не захищають мене.
Я повернув собі MP і впевненість в собі. Як я думав, те, що сталося раніше, було просто помилкою в суджені, спричиненою зниженням моїх MP. Я теж мушу жити в цьому світі.
Попри це, через мої підвищені емоції, це був не зовсім правильний пошук у лабіринті. Важко було рухатися спокійно. З іншого боку з’являться монстри, тож настав час полювати, але мені, напевно, не варто битися в такому психічному стані.
Я обірвав його раніше і вийшов лабіринту. Вчасно зібрав Інтеллідженскарди, а простирадло і зап’ястя викинув в лісі.
Закривавлений плащ також викидаю в окремому місці. Після того, як плащ знято, нічого дивного не повинно бути.
Повернувся до корчми. Зайшов у свою кімнату, витер руки та обличчя теплою водою. Ліг на ліжко. Я використав ятаган як подушку і закрив очі. Настрій у мене був піднесений, але незабаром я заснув.
Прокинувся я лише тоді, коли повністю зійшло сонце.
Здається, сон минулої ночі був ще коротшим, тому що я виходив бити бандитів. Я спав краще, ніж очікував. Мій настрій був піднесений від перемоги над бандитами, але, мабуть, це було більше полегшення.
Я близький до того, щоб отримати Роксанну. Це ще не точно, тому що не відомо, якою буде винагорода, але поки що я зробив все, що міг. Якщо не вистачить грошей, більше нічого не зможу зробити.
Де перевести в готівку Інтеллідженскард?
Я дрімав в ліжку, думаючи про це.
Зокрема, чи варто це зробити в лимарських казармах міста Бейл, чи краще відвезти в інше місто?
Скільки галасу підніметься через знищення бандитів? Може бути, а може ні. Не в інтересах бандитів підіймати галас з приводу вбивства старшого чина. Це не є чимось незвичним, коли вбивають когось у нетрях, і особливого галасу може й не бути.
І все ж, п’ять днів тому їх уже обмінювали в місті Бейл. Якщо їх приносити послідовно це можуть помітити.
Якщо їх все ж викуплять в іншому місті, шанс бути поміченим зменшується. Однак не зрозуміло, чи можна буде перевести в готівку належним чином, в такому випадку.
Не знаю як працює система винагород. Зазвичай люди цього міста, лицарі цього міста, призначають винагороду за бандитів, які перебувають у цьому місті. В інших місцях винагороду можуть знизити, а можуть і не знизити. Цілком можливо, що винагорода може не бути виплачена в той же день, для проведення розслідування. Це може бути проблемою, оскільки термін виконання обіцянки викупити Роксанну спливає сьогодні.
Існує також ризик, що можуть запитати про обставини, за яких бандити були переможені.
Вони мене нічого не питали, коли я отримував гроші раніше, але, можливо, сільський купець щось їм пояснив.
Не виключено, що купець, який постійно приїжджає в місто Бейл та члени ордену знайомі. Вони могли прийняти навіть просте пояснення, тому що купець заслуговував на довіру, ймовірність того, що все село їм збрехало, була не велика, і цілком можливо, що бандити, яких вигнали з міста, нападатимуть на сусідні села.
Крім того, можливо, що лицарі заздалегідь попередили село. Можливо, згодом хтось із села прибіг, щоб повідомити лицарів про напад.
Наскільки детально вони будуть розпитувати про ситуацію цього разу?
Якщо принести Інтеллідженскард в інше місто і мене будуть розпитувати про те, про се, це може принести ще більше клопоту, ніж варто.
Якщо попросять розповісти, де переміг бандитів, щоб можна було оглянути місце події, вони поставляться з недовірою. Чому б не звернутися до лицарів Бейла?
Враховуючи можливості такого, все ж таки розумно отримати гроші у лицарів Бейла. Існує також ймовірність, що вони сприймуть це як помсту бандита, який напав на село.
Ймовірність привернути увагу на цьому етапі є дещо неминучим.
Після сніданку я виходжу з корчми і йду до будинку навпроти. Я роззирнувся в середині, але, задається, тут немає ні учня-лицаря, ні прекрасної лицарки, яких я знаю.
Що тепер робити? З погляду непомітності, краще, якщо тебе ніхто не знає. Однак, можливо, буде легше поговорити з лицарем, який знає, що відбувається. Якщо вже на те пішло, то чи менше людей знає мене в обличчя, тим краще.
Пройшовся разок до району борделів. Я бачу його лише здалеку, але, здається, там не зчинилося жодного галасу.
Очевидно у лицарської варти була денна зміна. Коли я повернувся, коли сонце було високо, в небі, то побачив біля контрольно-пропускного пункту лицаря-учня
– Йо. Схоже старанно працюєш.
– О, привіт.
Я гукнув лицаря-учня.
Учень - це те що я придумав сам. Лицар п’ятого рівня. Днями він був четвертого рівня, тож його рівень піднявся.
– Можна вас на пару слів?
– Так.
– Взагалі-то, вчора ввечері я зв’язався з якимись диваками. Схожими на бандитів.
Я дістав Інтеллідженскарди бандитів і передав їх лицареві-учневі.
– Бандити, пане?
– Ну звісно це помста.
Надуваю груди. Стратегія, щоб виставити себе великою шишкою й обманути. Також ставало відомо як це сталося, це був просто збіг обставин, це не було те, що я ініціював чи щось подібне, такою була стратегія.
Лицар-учень посміхнувся мені у відповідь, тож, гадаю, це був успіх.
Хочу припустити, що це успіх.
Припускаю, що це успіх.
– Тим часом чи можу я побачити вашу Інтеллідженскард?
– Хм.
Я простягнув ліву руку перед лицарем-учнем.
Лицар перевірив мою Інтеллідженскард, потім сказав, що перевірить, і попрямував до будки.
Операція пройшла успішно, тому що до мене ніхто не причепився. Навіть якщо вони просто вважали мене дивним і уникали, це все одно була успішна операція.
Незабаром після цього вийшов лицар-учень з невеликою сумкою. Схоже, цього разу прекрасна лицарка проігнорує.
– У нас є підтвердження. Троє бандитів, без сумнівно. За двох з них призначена винагорода.
Я приймаю невеликий мішечок з винагородою і швидко йду геть.
Здається, їм не потрібно детально розпитувати про те, де і як їх убили, та що робили з трупами бандитів. Так було і раніше, і з убитими в місті бандитами також поводяться грубо. Може, так і є з бандитами в цьому світі.
Легше зробити ніж турбуватися. Все пройшло краще, ніж я очікував.
Я швидко відійшов в тінь і зазирнув у мішечок. Там було багато срібних монет і кілька золотих.
Побачивши, що золотих монет було щонайменше сім, я відчуваю полегшення.
У мене вже є тридцять три золотих і двісті двадцять вісім срібних монет. Тепер у мене достатньо грошей, щоб купити Роксанну.
Я повернув на вулицю і не поспішаючи попрямував до будинку работорговця. Останні п’ять днів були довгими. І ось вони майже закінчилися.
Придушую мимовільне хихикання.
Залишилося зробити ще одну, останню справу. Я не повинен розслаблятися, поки все не закінчиться. Не виключно, що работорговець може провернути якусь аферу.
– Я Мічіо. Я хотів би попросити вас повідомити про мене вашому господарю, пану Алану.
Прибувши до особняка работорговця, сказав я чоловікові, який вийшов.
Чоловік пішов, потім повернувся і впустив мене.
– … Будь ласка, зачекайте тут.
Мене відвели до кімнати біля входу. У вкритій килимом кімнаті очікування я дістав Дюрандаль. Це просто запобіжний захід.
Рабовласник знає, що я маю понад чотириста двадцять тисяч нар готівкою, тож вони навряд чи звернуть увагу на Дюрандаль.
Можливо, є сенс похизуватися моїм розкішним спорядженням, щоб натякнути на майбутні прибутки. Я не знаю, чи вважатиме він Дюрандаль розкішним, чи ні.
Якщо подумає, що в майбутньому буду кращим клієнтом, він не зробить нічого дивного. У цьому світлі шкіряна броня не дуже витончена?
– Шановний клієнт, ми чекали на вас.
Работорговець прибув не забарившись.
– Так.
– Ви приготували гроші?
– Типу того.
Тоді, будь ласка, пройдіть до кімнати.
– Гаразд.
Мене провели до кімнати, в яку мене вже двічі проводили.
Я сів на диван, а служниця, яка не була Роксанною, увійшла і поставила чашку трав’яного чаю.
– Прошу, пийте.
Коли служниця пішла, запропонував работорговець.
Я підношу чашку до губ і удаю, що п’ю.
Якби работорговець щось задумав, найшвидший спосіб було б домішати до чаю отруту. Не п’ю.
Дістаю з рюкзака мішечок на шнурку. У ньому заздалегідь було двісті двадцять вісім срібних монет.
– Вибачте, забагато срібних монет.
– Нічого страшного. Я цього очікував.
– Очікували.
Це були гроші, які нарешті вдалося нашкребти після довгого відчаю. Скоріше здається, що очікування работорговця не справдилися.
Я даю йому сорок золотих монет.
– Дякую вам. Я їх приймаю. Я зараз же приведу її, тож зачекайте, будь ласка, трохи.
Работорговець перевірив кілька монет, поклав їх на тарілку і забрав усі. Важко порахувати дві сотні срібних і кілька десятків золотих монет. Це межує з переслідуванням.
Я чекав, не випивши свого трав’яного чаю, і врешті-решт він повернувся.
Роксанна була з ним.
Вона була одягнена у світло зелену туніку і штани такого ж кольору. Вона стояла, сховавшись за работорговця.
Чому вона ховається?
Я повернув голову, щоб зазирнути. Її обличчя все ще гарне. Красуня.
Я підозрював, що мої думки зробили її красивішою за той час, що я не бачив її, але це зовсім не так. Насправді вона може бути красивішою, ніж у моїй пам’яті.
– Вибачте. Дякую.
Роксанна подивилася на мене і поспішно вклонилася.
Собачі вуха похитнулися? Ці вушка милі.
Але схоже, що мене точно уникають.
Ну, я сумніваюся, що я зробив щось, щоб мені дякували.
Приємно познайомитися.
– Так. Але я маю за дещо перепрошувати.
Сказала, схиливши голову, Роксанна.
– ...
За що. Вона була в змові з работорговцем і обманювала мене? Вона все одно не хоче, щоб її купували?
– Я чекала, що за мною прийде господар, вірила, що він прийде за мною. Але тільки один раз за п’ять днів я засумнівалася. У мене з’явився проблиск сумніву, що господар за мною не прийде. Прошу пробачити мені. Інакше я не заслуговую на те, щоб господар мене купив.
Гаразд Від сьогодні твоє ім’я Мелоссан27
– Тоді ми укладаємо контракт. Можу я побачити твою картку інтелекту?
До кімнати увійшов работорговець.
– Так.
– Так.
Я простягнув ліву руку. Роксанна також підійшла збоку і простягнула руку.
Схоже, Роксанна просто сумнівалася, чи справді прийду її забрати. Коли я сказав їй, що це не проблема, її відстороненість зменшилася.
Я мав би відмовитися від спроб отримати Роксанну хоч раз. Тоді можна було б поквитатися. Ну, не можливо відмовитися від настільки красивої жінки.
Работорговець накладає заклинання. З’являється Інтеллідженскард. Схоже, що Інтеллідженскард можуть користуватися сільські старости, лицарі, корчмарі й навіть работорговці.
Потім работорговець продовжив щось бурмотіти.
– На цьому контракт укладено. Будь ласка, перевірте ваші Інтеллідженскарди.
– Гм, так.
Роксанна <♀, шістнадцять років, звіро-воїн, рабиня>
Власник: Каґа Мічіо
Роксанна простягнула переді мною руку.
– Зрозуміло. Схоже, що угоду дійсно украдено
На Інтеллідженскард Роксанни має ім’я.
Гадаю, це означає, що работорговець не був шахраєм. Хоча я ще не знаю, чи є якась магія, яка могла б підробити відображення.
Я простягнув руку перед Роксанною, оскільки вона показала свою мені.
– Ем... Ви впевнені?
Красиві очі Роксанни дивилися в мої. Очевидно, Інтеллідженскард не можна показувати рабам.
Що ж це не те, чого потрібно соромитися показати.
– Так.
Роксанна почитала мою Інтеллідженскард.
Каґа Мічіо <Чоловік, сімнадцять років, дослідник, вільновідпущений>
Раб у власності: Роксанна
Після цього, я теж подивився на неї й виявив, що моя Інтеллідженскард була переписана.
Зараз фах дослідник. Здається, що відображається все ще перша робота.
І відображається, що я володію Роксанною.
(Продовження в «Гарем в лабіринті іншого світу 2»)