Су Хо отримав заклик Ха Рім і зібрав інших. Він, високий на зріст, зіграв свою роль у знятті тривоги членів команди, коли президентки Ха Рім не було поруч.
Школа знаходилася в пішій доступності. Однак не було сенсу не зустріти жодної людини навіть на короткий час дорогою до школи.
Попри відчуття невідповідності, ніби це місто-привид, учасники виконували свої ролі. Су Хо взяв на себе ініціативу, Кьон Мін щось записував у своєму блокноті, а Ин Чжон уважно озиралася, щоб побачити, чи є хтось.
–У школі є люди? – запитала Ин Чжон.
Кьон Мін відповів, піднявши окуляри: – Я не знаю. Зазвичай там був би охоронець або вчитель, але якщо навіть з поліцією не можна зв'язатися, це серйозно.
Вираз обличчя Ин Чжон спохмурнів. Су Хо поплескав її по плечу та заспокоїв: – Не хвилюйся надто сильно. Давай подумаємо, що робити, коли ми приєднаємося до Ха Рім.
Су Хо та учасники на мить розмірковували, чи чекати Ха Рім перед школою, чи всередині. І коли пролунала думка, що краще перевірити, чи присутній вчитель, Су Хо кивнув головою та першим зайшов у головні ворота.
Саме тоді. Він побачив когось на сміттєзвалищі позаду школи. На ньому був одяг охоронця.
–Там охоронець!
–Добре. Давайте запитаємо, чому ми не можемо нікого побачити, поки не прийде Ха Рім.
Вони пішли за охоронцем і зайшли до сміттєвої зони. Там нікого не було.
–Його тут немає?
Коли Су Хо вагаючись нахилив голову, Кьон Мін показав на відчинені задні двері і сказав, що, схоже, він зайшов всередину. Іншого місця не було, тому вони зайшли до школи. Ин Чжон торкнулася руки Су Хо.
–Су Хо. Дивись, на сходах сліди бруду.
–Справді, це охоронець залишив їх там?
Сліди бруду на сходах, що ведуть нагору, це дивно. Зазвичай, навіть коли діти піднімаються сходами, вони не забруднюють так, і, як не дивно, слідів було багато. Здається, він кілька разів ходив туди-сюди під час роботи. Патрулювання, здається, важка робота.
–Якщо ми не можемо знайти його нагорі, давайте повернемося вниз і підемо до кабінету директора.
Після того, як учасники погодилися, Су Хо піднявся сходами. На другому поверсі також були сліди, але вони закінчувалися в коридорі. А вікно поруч із місцем, де були відрізані сліди, було відчинене. Ин Чжон визирнула у вікно і сказала: –Він вилетів у вікно?
–В жодному разі...
Бух!
Слова Су Хо на мить обірвалися. Він рефлекторно повернув голову в напрямку звуку. Задні двері, що вели до сміттєвого звалища внизу. Ось звідки долинав звук.
Тук! Тук! Тук! Тук! Тук! Тук!
Вони почули звук бігу кількох важких людей. Шум був гучний, тому діти відступили на крок назад, навіть не усвідомлюючи цього. Люди біжать? Тоді що це за неприємне відчуття?
На сходах у кінці коридору визирнуло обличчя охоронця. Потім він кинувся на дітей, тягнучи своє тіло дванадцятьма ногами.
Су Хо закричав:–Тікайте!!!
Тук! Тук! Тук! Тук! Тук! Тук! Тук! Тук! Тук!
Усі в жаху побігли.
–Куди! Куди нам бігти!?
–Вниз! Спускайтеся вниз!
Щойно Кьон Мін сказав це, він побіг униз. Але ще не спустився й півдороги, як на щось натрапив.
Це був пошарпаний труп, ніби його по шматочках з'їла маленька тварина. Закривавлений шматок плоті, з якого були вигризені очі, ніс і рот. Навіть попри це, він міг зрозуміти, що він їм посміхається.
–Ах... Нагору!! Нам треба нагору!!!
Діти знову поспішно піднялися вгору. Ин Чжон закричала, почувши кроки когось, хто вдавав з себе охоронця, що наближався все ближче й ближче.
3-й поверх.
–Ні, воно наздожене! – крикнув Су Хо.
–Можливо, ми зможемо виграти трохи часу, якщо зайдемо в клас! Парти його сповільнять! – так сказав Кьон Мін.
З таким великим тілом воно себе сповільнить. Однак, було прийнято замикати двері класів, щоб запобігти крадіжці.
–Але якщо вони замкнені...
–Я чула, що черговий у 6-му класі 3-го кабінету був дуже забудькуватим і часто не замикав їх! – сказала Ин Чжон, яка майже плакала.
Її слова дають надію. До речі, що вони зроблять після того, як сповільнять монстра?! Су Хо не знав. Поки що він побіг нагору, щоб вижити.
4-й поверх.
Місце, яке ділять учні 5-го та 6-го класів. Він кинувся прямо до 3-го кабінету 6-го класу. Але Кьон Мін, який мав хороший зір, побачив щось за вікном. Це була Ха Рім, яка бігла збоку дитячого майданчика. Вона вказала на свою кишеню і щось кричала.
–... Ц... ки... Чек... Кхм...
Він не чув цього. Занадто далеко.
–Ха Рім надворі!
–У нас немає часу зараз дивитися!
За ними женеться монстр!
[Неохееїїїїїдододуїїїїї!!!!!]
Су Хо помолився, щоб двері 3-го кабінету 6-го класу відчинилися, а потім з силою штовхнув.
Бам!
Вони не були замкнені. Діти поспішно увійшли до кабінету. Перш ніж він встиг замкнути їх знову, охоронець, який їх переслідував, проштовхнув своє тіло крізь двері.
[Інуумдеу!!! Джабассдаа ]
–... Зупинись, відпусти її!
У надзвичайній ситуації у Кьон Міна раптово запаморочилася голова, щоб не пропустити жодної підказки. Повідомлення Ха Рім промайнуло в його голові. Вона...чітко підкреслювала кишеню.
Кьон Мін понишпорив у кишенях. Там було маленьке дзеркальце.
–Коли, чорт забирай, це сюди потрапило?
–Уф!
Навіть Су Хо потрапив у обійми охоронця. Немає часу вагатися. Він має щось робити!
У ту мить, коли він збирався кинути дзеркало в охоронця, охоронець зупинився, відбившись у ньому.
–...?
Охоронець дивився в дзеркало. Ніби там було щось ще. І – січ!
Шия охоронця зламалася і впала. Звідти хлинув фонтан крові. Ин Чжон і Су Хо, яких спіймали, поспішно втекли, щоб уникнути цього.
–Що це, чорт забирай...
Кьон Мін дивився в дзеркало. Усередині було щось, що вселяло йому страх. Кошмар, від якого, як він думав, вони ледве втекли. Божевільна дівчина-привид. Елла.
–Привіт~?
–А...
–А?
–Ааааа!
Кьон Мін кинув дзеркало та розбив його.
Зміна точки зору – Елла.
Я не очікував, що він розіб'є дзеркало прямо тут. На щастя, я перейшов до дзеркала в повний зріст, яких є по одному в кожному класі, тому мені не довелося повертатися до ручного дзеркала Ха Рім. Кьон Мін, цей покидьок... Давайте подивимося на нього! Він скиглить і здригається. Мені не слід цього робити, але це весело.
–Ем... Ти за нами йдеш?
–Я тебе пам'ятаю. Хіба ти не той хлопець, який кинув пляшку вина в Еллу?
Кьон Мін, який набрався сміливості заговорити, знову здригнувся. Я маю припинити гратися. Але як мені пояснити це так, щоб ти добре зрозумів? Поки я думав про це, до класу зайшла Ха Рім. Вона задихалася від бігу з дому сюди.
–Ха-ха... Ха-ха... Як і сказала Елла... Ха-ха... Я обійшла і зайшла через задні двері сміттєвої зони...
–Молодець.
На щастя, схоже, вона не зустріла жодних інших монстрів.
Погляди дітей були зосереджені на Ха Рім, яка розмовляла зі мною невимушено. Доведеться залишити пояснення їй. Це зовсім не тому, що це дратує. Ні.
Ха Рім подивилася на мене і почала пояснювати дітям про мою допомогу. Однак, це було сказано на основі того, що сама Ха Рім та інші повинні підготувати подарунки та ігри для Елли.
Вони все ще сумнівалися. Ха Рім послала мені сигнал, просячи мене залишатися на місці.
–Слухайте, не дивуйтеся. Це не той світ, у якому ми жили раніше. За словами Елли, це світ, повний монстрів. Місце, де монстри можуть напасти на нас, як і раніше. Ми потрапили сюди.
Атмосфера стала холодною.
–Не може бути! Як ми опинилися в такому місці?
–Невже я маю жити з монстрами вічно?!
Здебільшого Су Хо та Ин Чжон були дуже вражені. Здається, навіть Кьон Мін, який у всьому зберігав самовладання, цього разу не витримав. Так, це нормальна реакція. Дивна Ха Рім, яка так швидко це подолала.
Який же тут безлад. Але добре, що історія розвивається швидко...
–Зітхання...
Давайте просигналізуємо про це, видаючи неприємні звуки та примружуючи очі. Ха Рім злякалася і запропонувала мені свій шоколад. Ні, я не хотів просити шоколад. Чоп-чоп... Як ви дивитеся на людей... Чоп-чоп...
–Друзі, що б не принесло нам майбутнє, ми повинні вижити. Давайте на хвилинку заспокоїмося!
–...
Збентеження дітей вщухло. Президентка клубу. Здається, це робота не для всіх. Ха Рім спокійно продовжила свої пояснення.
–Оскільки ми друзі Елли, Елла сказала, що допоможе нам вижити. Ми зараз живемо завдяки їй. Розумієш, про що я?
–Га?
–Ми? Друзі? Правда?
–Так! Ти маєш рацію, ми друзі Елли. Ха-ха-ха.
Кьон Мін, ти не вмієш грати. Я ледве стримав сміх. Ставши Еллою, було важко не сміятися чи не висміювати когось. Здавалося, що навіть мій мозок став схожим на Еллин.
Я чув абсурдні історії про пересадку органів депресивного пацієнта комусь іншому та перетворення його на депресивного, але порівняно з цим все тіло змінилося, тому я думаю, що це чеснота, що особистість не зникла.
–Я поясню пізніше. Пріоритет зараз – дотримуватися слів Елли та вижити.
Інші діти дивилися з сумнівом в очах. Здається, вони вважають мене зараз небезпечнішим за будь-яких інших монстрів. Однак, це правда, я щойно їх врятував, тому у них не було іншого вибору, окрім як мовчки підкоритися моїм словам.
–Я скажу, що робити спочатку.
На мить я матеріалізувався за дзеркалом. Діти були шоковані, але я не хотів звертати на них увагу зараз. Я поклав руки на труп монстра-охоронця. Як і у випадку зі Слендерменом, він почав перетворюватися на дим і поглинувся мною.
Я можу сказати, що час матеріалізації збільшився.
Після того, як труп зник, щось упало. Сяючий білий талісман.
–Звичайно ж, знищити монстрів і знайти ці талісмани.