ІНТЕРМЕДІЯ СЬОМА
Впевнившись, що після чергового короткого звіту син вийшов з кабінету й повністю зачинив за собою двері, пан Брізак ще раз передивився папери, що лежали перед ним на столі, а потім набрав телефонний номер на своєму багатопрофільному комунікаторі. На голографічній проєкції монітора перед ним з'явилося обличчя.
— Докторе, я ознайомився з вашим звітом, — почав він без привітання, трохи розтягуючи слова, — але мені здається, ви трохи неправильно зрозуміли завдання. Мене не цікавить, чи здатні ви діагностувати стан закоханості мого сина. Мені потрібно, щоб ви могли цей стан створити. Й керувати ним.
Обличчя Дока на екрані насупилося:
— Хм, власне саме цього ми й намагалися досягти, але... розумієте, пане Брізак, оскільки в цьому випадку ми маємо справу зі стосунками між реальними людьми, а не між людиною та енпісі, то завжди залишається місце сумнівам: чи потрібні нам почуття виникли під впливом програми, чи зародилися самовільно. Якби ви дали дозвіл...
— Докторе, — перебив його Брізак, — такі питання розв'язуються елементарно. Поспостерігайте трохи й якщо більш-менш точних свідчень так і не з'явиться... просто примусьте його розлюбити цю й закохатися в іншу. Здається, піддослідних у вас більш ніж достатньо. Один раз можна списати на випадковість. Подвійне попадання дасть більш обнадійливі результати, ви так не вважаєте?
— Але ж... безпечніше було б... Це ж ваш син... — на зазвичай холодному обличчі співбесідника директора корпорації поступила розгубленість.
— А ось це вас зовсім не стосується. Робіть свою справу, докторе, й не лізьте в чужу.
Док, звично набурмосившись, довгу хвилину спостерігав за безтурботним обличчям Брізака-старшого.
— Я зрозумів. Це займе певний час. Можете без поспіху обирати наступний об’єкт, — і він обірвав зв’язок, не прощаючись.