ІНТЕРМЕДІЯ ТРЕТЯ
Кілька хвилин Ральф витріщався на світло-сіру стелю без жодної думки в голові. Метушня навколо нього сприймалася наче крізь товстелезне скло. Спогади та враження нагадували зламаний калейдоскоп — дрібка яскравих уламків, які ніяк не хотіли складатися до купи.
Але раптом скло, що відділяло його свідомість від реальності, тріснуло й осипалося друзками, змішуючись та остаточно ховаючи під собою ту дрібку уламків пам'яті.
— Містере Брізак! Містере Брізак! О, Боже, що ж робити! Він вже давно мав прийти до тями!
— Чого ви метушитесь! Закрийте рота та дійте за протоколом!
— Не можу я колоти йому психотропні засоби! Це ж не просто пацієнт!
— Ттиххо, — просичав Ральф пересохлим горлом.
Його тихий хрипкий голос подіяв краще за сирену: обидва робітники центру миттю принишкли, наче сполохані коти. Лікар одразу повернувся до присувного столика з купою медичних засобів й задзеленчав склянками, а замдиректора обсмикнув піджак, непомітно витираючи моментально спітнілі долоні й несміливо наблизився до оплутаної дротами фігури.
— Я-як... Як почуваєтеся, містере Брізак? — напівпошепки запитав він.
— Не дужше... Щшо відбувається?
— В-ваше підключення пройшло невдало. Хоча це був цілком очікуваний результат, але ви аномально довго не приходили до тями, тож ми дещо запанікували...
— Очікуваний?.. Звільніть мене, — говорити було ще трохи важко, але свідомість швидко набувала кристальної ясності. «Психотропні засоби? Якого дідька?!»
Лікар нарешті полишив свої мензурки та взявся тремтячими руками від'єднувати електроди та датчики.
— Так, за протоколом ми підключаємо наших підопічних до всіх розроблених субреальностей за порядком, — почав тим часом пояснювати огрядний замісник директора, нервово протираючи лисину хустинкою, — але щодо першої відторгнення відбувається у 92,5% випадках. Маємо гіпотезу, що це відбувається через психічний стан пацієнтів, адже перший віртуальний світ був створений максимально наближеним до реального. Але, дивлячись на ваш випадок, можливо, проблема зовсім не в цьому…
— Зрозумів. Повторне підключення?
— Н-ні в якому разі! — підскочив лікар. — Принаймні, не зараз, будь ласка, — він знову сів й заговорив тихіше. — Не менш ніж доба відпочинку. Й краще під нашим наглядом. Будь ласка, я вас дуже прошу, — закінчив він майже пошепки.
Ральф удав, що обмірковує його слова, а тим часом вибрався, нарешті, з цього чортового крісла.
— Я повернуся за кілька днів. Тоді продовжимо з тими ж установками. А зараз я хочу ознайомитися з документами стосовно протоколу дій в подібних ситуаціях.
----------
// На цьому я досягла ліміту в 5 тис. слів, встановленому в умовах конкурсу, тому продовження буде вже після 1 березня. За планом має виходити приблизно одна глава на два тижні. Не знаю, чи завжди мені вдаватиметься дотримуватись такого графіка, бо реал мій вельми насичений, а досвіду написання в такому форматі просто немає, але докладатиму всіх зусиль, щоб не розчарувати своїх читачів. Якщо вони в мене будуть 😅.
Дрібка спойлерів:
- розвиток подій у реалі буде поступово нарощувати свою важливість, а відповідно, і місце в тексті;
- романтики буде не так вже й багато, як здається спочатку, але екшена теж не сильно очікуйте))
- заплановано чотири томи, у кожному з яких у фокусі будуть різні персонажі, але всі вони (сподіваюсь)) дістануться фіналу центральної сюжетної лінії.