«Ти, йолопе, не думаєш, що можеш просто так позбутися речей моєї родини Ґу? Що має до тебе спільного родина Ґу? Тягар повинен усвідомлювати, що є тягарем. Поклич Ґу Яньджи сюди. Вона погодилася, щоб ти продав родину Ґу стороннім?»
«Ґу Яньджи!»
«Ґу Яньджи!»
«Вийди сюди!»
Слова Сон Джао якимось чином спровокували Ґу Яньці – він раптом встав, шалено кричачи в будинку.
«Що сталося, кузене? Він хворий чи що, дядьку? Чому б тобі не відвести кузена на Південну дорогу Ваньпін подивитися?» – саркастично сказала Ґу Яньджи, вона притулилася до дверей кімнати, подивилася на Ґу Яньці очима, ніби стежила за дурнем.
«Ґу Яньджи, кого ти називаєш психічно хворим?» – Ґу Яньці ще більше розлютився, стиснув кулаки, а наступної секунди вже збирався кинутися і вдарити Ґу Яньджи.
«Досить, Ґу Яньці, замовкни», – бачачи, що Ґу Яньці дедалі більше не стримує себе, Ґу Цян перебив його.
«200 мільярдів тоді, Джиджи, ти ж знаєш, що в дядька немає стільки грошей. Як щодо того, щоб спочатку дати 100 мільярдів, а решту, чи можемо ми заплатити частинами?» – Ґу Цян зітхнув, говорив доброзичливо, але коли він подивився на Ґу Яньджи, його очі ніби хотіли отруїти.
«Тату!»
«Брат!»
Ґу Яньці та Ґу Лі вигукнули я з недовірою. Для Ґу Яньці це був чистий виклик, для Ґу Лі це було здивування, бо вони вчора не про це говорили.
«Це 200 мільярдів, обидві родини разом могли б собі це дозволити, але якщо викинути всі акції, то в руках залишаються лише неліквідні акції родини Ґу».
«Замовкніть», – тихо дорікнув Ґу Цян.
Ґу Лі та Ґу Яньці неохоче проковтнули слова, які вони збиралися сказати.
«Добре, заради дядька, спочатку дайте 100 мільярдів. Решту 100 мільярдів, як тільки вони будуть врегульовані протягом півмісяця, я дам вам акції», – погодилася Ґу Яньджи, не бажаючи більше бачити обличчя ворогів у цій кімнаті, а потім повернулася, щоб зачинити двері, залишивши Сон Джао, Ґу Цяна та Ґу Лі підписувати контракт.
«Брате, як ти міг просто погодитися?» – спитала Ґу Лі з тривогою, одразу після виходу з дому Ґу Яньджи.
Згідно з їхньою вчорашньою розмовою, вони дадуть цим маленьким бешкетникам щонайбільше 150 мільярдів – 200 мільярдів значно перевищували бюджет, жодного з її основних фондів зараз не можна було врятувати.
«Спочатку віддамо їм, потім ми розберемося з акціями родини Ґу і подивимося, як легко буде їх очистити», – зловісно сказав Ґу Цян.
Після того, як Ґу Цян пішов, Ґу Яньджи та Сон Джао повернулися до особняка Ґу. Вчора Ґу Яньлінь вже звільнив слуг особняка, виплативши кожному чималу вихідну допомогу. Ґу Яньлінь навіть натякнув, що їм краще інвестувати ці гроші у висотні будинки та запастися їжею тривалого зберігання вдома.
Деякі проникливі люди вважали, що роботодавець має інсайдерські новини, як-от неминуче зростання цін на нерухомість у місті С – для багатої родини Ґу не дивно мати такі джерела інформації. Роботодавець був добрим, давши таку значну суму та натякнувши на канал заробітку – було природно піти за ним.
Коли згодом безперервні зливи затопили тих, хто жив на нижніх поверхах, залишивши їх без даху над головою, всі були безмежно вдячні братові і сестрі Ґу.
Звісно, дехто насміхався з цієї думки, не вірячи, що молоді брат і сестра мали якісь достовірні джерела і не послухалися поради, а потім глибоко пошкодували про це.
«Сестро, брате Джао, ви повернулися. Я майже все зібрав. Я тільки залишив твою спальню».
Особняк Ґу був важливим місцем, де вони троє виросли. Вони не могли повернутися сюди в майбутньому, але все одно хотіли зберегти важливі спогади та речі своїх батьків поруч. Тож учорашній розподіл обов'язків полягав у тому, що Ґу Яньджи та Сон Джао відповідали за покупки. Ґу Яньлінь мав повернутися до особняка, щоб відпустити слуг і належним чином упакувати ці важливі речі, щоб Ґу Яньджи було легше розмістити їх в своєму просторі.
Ґу Яньджи, стоячи у вітальні, дивилася на знайомий, порожній будинок. Кінчик її носа заболів, вона мало знову не пролила сльози. Вона ніжно пестила речі в будинку – диван, який мама ретельно вибрала, журнальний столик, обідній стіл, гойдалку, яку тато зробив для неї. Тільки її простір був обмежений, ці великі предмети не можна було взяти з собою.
Проходячи знизу нагору, Ґу Яньджи мовчала, тихо спостерігаючи за домом, який вони назавжди залишать позаду. Ґу Яньлінь та Сон Джао мовчки йшли за Ґу Яньджи, дивлячись на це місце, сповнене спогадів. Вони не могли більше сюди повернутися.
Нарешті Ґу Яньджи зупинилася в спальні своїх батьків. Постоявши деякий час мовчки в кімнаті, Ґу Яньджи взяла себе в руки і почала складати речі, які Ґу Яньлінь вже упакував, у простір. В основному ювелірні вироби пані Ґу та деякі особисті речі.