Ґу Яньджи та Сон Джао спочатку вирушили до передмістя та орендували два великі склади, надіславши адреси складів Ґу Яньліню.
Спочатку всі запаси будуть доставлені на ці склади, а коли нікого не буде поруч, Ґу Яньджи перемістить їх усі в свій простір.
Потім вони вдвох вирушили на найбільший оптовий ринок у місті С. Вони придбали, серед іншого, 50 тонн рису, 50 тонн борошна, 10 000 кілограмів соєвої олії, різні упаковки сушених овочів, 1 тонну сушеного м'яса та 10 000 мішків локшини швидкого приготування з різними смаками.
Щоб не викликати підозр у оптовиків на ринку, вони неправдиво заявили, що займаються експортним бізнесом, купуючи ці товари для продажу за кордоном з метою заробітку.
Вони попросили оптовиків постачати товари партіями протягом кількох днів, щоб полегшити їх отримання.
Оптовики вітали їхні великі замовлення та навіть пропонували їм найвигідніші знижки, оскільки це були великі клієнти, які робили покупки, яких могло б їм вистачити на півроку.
Однак, щоб не привертати уваги, вони не купували забагато товарів на цьому оптовому ринку, а планували натомість подорожувати кількома містами, щоб поповнити свої запаси.
Після оформлення замовлень на оптовому ринку було вже по 15:00.
Вони були неймовірно голодні та знайшли неподалік ресторан, де подають страви з гідним рейтингом, щоб вгамувати свій голод.
Вони також замовили у власника приготувати 200 порцій різних страв та основ для хот-потів, що спонукало власника закрити ресторан на день та вечір, щоб упакувати їхнє замовлення. Виходячи, власник не міг перестати посміхатися та з радістю запросив їх знову відвідати.
З огляду на велику кількість продуктів для хот-потів, Ґу Яньджи негайно зателефонувала Ґу Яньліню, щоб купити рефрижератор для вивезення товарів.
Завантаживши вантажівку, троє знайшли затишне місце подалі від камер спостереження, де Ґу Яньджи перенесла в свій простір продукти, а потім вони поїхали рефрижератором назад до житлового комплексу.
Охоронець біля воріт розмірковував про дивні смаки багатіїв – не лише про розкішні автомобілі, а й про рефрижератори.
На третій день, ще спавши, Ґу Яньджи раптово розбудив дратівливий дзвінок у двері. Хоча Сон Джао обірвав його на першому ж дзвінку, різкий шум все ж розбудив Ґу Яньджи. Позіхаючи, Ґу Яньджи вийшла зі спальні та запитала: «Хто там?»
«Наступного разу не виходь без взуття, – побачивши, як Ґу Яньджи ходить босоніж по холодній підлозі, Сон Джао швидко схопив для неї капці та, одягаючи їх, сказав: – Це охорона внизу, тут Ґу Цян і Ґу Лі, мабуть, хочуть обговорити акції».
«О, тоді я піду назад. Ти поговори з ними, я не хочу їх бачити», – Ґу Яньджи повернулася та пішла до спальні, боячись, що не зможе стримати свій убивчий намір, побачивши Ґу Цяна.
«Ммм, хочеш сніданку? Іди помийся, я принесу це тобі в кімнату», – Сон Джао, який не спав вже трохи пізніше 7-ї ранку, вже замовив сніданок, підігрів його, чекаючи, щоб поїсти разом з Ґу Яньджи.
«Звичайно, дякую, брате Джао», – Ґу Яньджи повернулася і посміхнулася Сон Джао, що приголомшило його.
Це було приємно, Ґу Яньджи була дуже обережною останніми днями, окрім як під час їжі, в інший час її настрій був пригнічений. Минуло кілька днів з того часу, як він востаннє бачив її таку яскраву посмішку, що миттєво розслабило напружене серце Сон Джао.
«Бах-бах-бах-бах…» – звук стуку повернув Сон Джао до реальності.
Однак він не одразу звернув увагу на стукіт, а спочатку приготував сніданок у кімнаті, перш ніж відчинити двері. Щойно вони увійшли, Ґу Лі поскаржилася: «Сяо Джао, що ти робив? Ми довго стукали надворі, хіба ти не чув? Мабуть, зачарував маленьку принцесу нашої родини Ґу, став зарозумілим, га?»
«Не дуже високої думки про нас, бідних родичів», – втрутилася Лі Хон разом з Ґу Лі, роблячи єхидні зауваження.
Спочатку вони думали, що зможуть отримати акції, не витративши ні копійки, але тепер їм довелося не тільки спустошити свої заощадження, але й дозволити своїй невістці втручатися, що наповнило серце Лі Хон гіркотою.
«Якщо ви тут не для того, щоб говорити про акції, будь ласка, йдіть», – холодно сказав Сон Джао.
Знаючи, що пан Ґу та пані Ґу померли через цих людей, Сон Джао тепер дуже не любив цих людей, бажаючи вбити їх. Однак його здатність добре контролювати вираз обличчя не дозволяла іншим помітити будь-які натяки.
«Звичайно, ми тут, щоб обговорити акції. Сон Джао, давайте погодимося на 100 мільярдів. Наша родина та тітка куплять це разом. Принаймні, ми не дозволимо, щоб майно родини Ґу потрапило до рук сторонніх. Тобі пощастило, що це тобі сходить з рук, маленький злодію», – підійшов Ґу Яньці, заговоривши раніше за Ґу Цяна, його тон був сповнений зверхності та презирства.
«Будь ласка йдіть», – коротко сказав Сон Джао, потягуючи чай з чашки перед собою.
«Ляпас!»
Ґу Цян ляснув Ґу Яньці по потилиці: «Вибачся перед братом Джао».
«Вибач», – неохоче сказав Ґу Яньці.
З дитинства він завжди не любив Сон Джао, хоча той був не справжнім членом сім'ї, його дядько та тітка завжди віддавали перевагу цьому сторонньому чоловікові над ним. Тому, коли Ґу Яньці не був на виду у батьків, він часто знущався з Сон Джао. Але він лише наважувався пограти своїми словесними м'язами, боячись, що Джао поскаржиться, він ніколи не був фізично агресивним.
«Дядьку, ти вже сьогодні щось вирішив?»
Сон Джао проігнорував Ґу Яньці, дивлячись прямо на Ґу Цяна. Проігнорований, Ґу Яньці знову вилаявся подумки.
«Сяо Джао, хоча тон твого брата Яньці був дещо різким, він говорив правду. Ми справді не можемо зібрати двісті мільярдів, нам з твоєю тіткою вдалося зібрати лише близько ста. Давай задовольнимось цим, або, можливо, ми можемо залишити тобі трохи більше акцій», – сказав Ґу Цян.
«Так, так, Сяо Джао, давай просто погодимо сто, це не маленька сума. Якби мій брат і невістка були тут, вони б точно погодилися», – поспішно додала Ґу Лі.
Сон Джао скоса глянув на Ґу Цяна, недбало промовляючи: «Я вже казав минулого разу, 200 мільярдів. Сьогодні останній термін. Якщо у дядька та тітки немає грошей, давайте не будемо гаяти час одне одного. Я вже все врегулював з президентом Джаном.