-А...
Я повільно опустила очі. І як пташеня, що випав з гнізда під час дощу, моргнуло століттями.
У цій захоплюючій атмосфері я відчувала, наскільки всі навколо були зосереджені.
-Це означає...
Я це сказала і заплющила очі.
Прикриваючи рот, кутки моїх губ злегка тремтіли. Ви ж знаєте, як ваші повіки теж тремтять, коли вам смішно.
Я більше нічого не сказала і тільки поспішила нещасний вираз обличчя.
Опустимо подробиці. Окей?
-Ох, боже мой...
-Ось це так...
У тихому мовчанні розступилися важкі зітхання.
Здивування, збентеження, розгублення... у всьому цьому букет емоцій, я побачила в поглядах людей навколо, що вони впевнені в одному, це точно.
Тим часом, я зберігала сумний вираз обличчя. Коли мені сумно, я зазвичай обмахуюся віялом. Дивлячись на небо, я помахала віялом, ніби намагався заспокоїтись.
-Герцогиня, цей благодійний вечір... буде визначним!
Поспішно сказав джентльмен, який стояв поруч.
Потім, один за одним, гості, які прийшли в себе, вишикувалися у ряд і сказали, що картина, дійсно, прекрасна, саме захід шикарне, і що вони хочуть купити цю картину.
Звичайно, всі ці слова були сказані аристократично.
Я ще довго отримувала слова підтримки і навіть якісь дивні лікарські рослини від знатних дам.
Ні, ну хто ж з дам приніс таблетки від еректильної дисфункції? Це співчуття?
Коли вона почула чутки, які поширилися в суспільстві, то принесла їх сюди як співболіснів, хоча й не знала подробиць.
Я помітила, що вона розуміє мене на мить.
Спочатку, щоб все і всі могли спокійно обговорити, головний герой пліток повинен зникнути на якийсь час. Я відхилила запрошення - відправитися в санаторій трохи раніше і продовжувала сумний вираз обличчя, і жваво спілкуватися, хоча це не було так добре для мене.
Може, піти в тихіше місце?
На щастя, усі слова передавалися і палаци вітали погляди одне одного замість того, щоб підходити один до одного.
Це сталося тоді, коли я проминула всіх гостей і перемістилась у місце неподалік від входу в коридор галерею.
Двері в кінці порожній коридору широко відчинилися.
Чому двері відчинилися?
Я рішуче просила закрити її, починаючи вечірку.
Я вже перевірила тих, хто повинен був прийти. Більше ніхто не повинен був з'явитися.
Топ, топ.
Почувши звук кроків, він виявився мені надзвичайно знайомим.
Несподівано все припинилося.
Я підняла очі і подивилася на стрункий чоловіча силует, схожий на звіра.
- Дорогой?
Що ти тут забув?
Чорні, як смола волосся, повільно б’ються через вітерець з вікна. Білий, наче шедевр скульптора, обнажався лоб і гострий ніс був злегка нахилений.
Я визнала, що хоч би як там було, але ззовні він був незрівнянний. Я знову усвідомила, що він мав особливу вибухову силу при місячному світлі.
Хіба я не знала, що прийде мій чоловік?
Звичайно, не знала.
- Жорна.
Його солодкий низький голос рознісся під нічним небом.
По його злегка тремтячиму голосу, я помітила, що в нього на плечі потрохи дрижали. Здавалося, що він прибіг сюди.
Я могла бачити в злощасне волосся і пошарпаний одяг.
Чому він прибіг?
- Я чула, ти поїхав у командира? Як тут опинився той, хто повинен бути в Фавелі?
Він злегка перевів погляд, легко повів плечима і витер піт. Такий його образ був дуже стимулюючим.
- Я не поїхав.
- От чого ж?
- Мені треба було їхати... Але я хотів би у що б то не стало, сказати тобі ці слова.
Під нахиленим підборіддям через виріз було видно, що піднімається і опускається груди.
Також я побачила, як його червоні очі горять. Він проколов мене поглядом наскрізь.
“ Я постійно бачу, як ти з мене спостерігаєш. Дивно".
- Чому... Ти вирішила зі мною розлучитися?
Ти правда питаєш тому, що не знаєш?
Я дивилася на нього з обличчям, що задає таке питання.
Якби він ставив питання тому, що правда не знав, то ніколи б для цього не приходив на мій офіційний захід.
-Хіба ти не сказав, що згоден?
Я замовкла замість того, щоб продовжити.
А... Пам'ятаю. Законна дружина сказала, що не проти зустрічей з коханкою?
У той же час у мене просто не було слів.
https://literna.net/uk/books/495-lyubii-chomu-ti-pro-tse-zhalkuyesh