Цинцин і Ван Цзе гуляли по території кампусу. Хоча репутація школи Дун Вей вважалася не ахті, але її територія виглядала надзвичайно красиво. Крім того, коли стався вбивство одного зі студентів, шкільна брама була зачинена і тепер там було дуже самотньо. Цинцин взяла собі звичку щодня прогулюватися навколо школи.
Дуже багато місцевих учнів вже добре знали цих двох і тому з ними хтось привітався. І, звичайно ж, найбільше людей вітали саме з Цінцін, а не Ван Цзе. Від неї так і велося вправності, що привертало увагу не тільки хлопців, але й дівчат.
Але юнак не дуже засмучувався і просто продовжував розмову.
"Через кілька днів у школі почнеться перший навчальний рік, для нових" - це він.
« Невеликі? » — здивувала дівчина.
Ван Цзе злегка розсміявся і вирішив пояснити, в чому справа: « Школа Дун Вей проводить набір нових студентів двічі на рік — навесні та восени. Зараз осінь. Хе-хе. І якщо мені не почулося, то хтось мені розповідав, що цього разу вони дуже високо підняли планку для зарахування."
« Очевидно, ми допомогли їм добре", — майже пошепки висловила свою думку про це.
« Угу. І керівництво школи вирішило не втрачати такої можливості» — відразу ж додав Ван Цзе: « Вони не єдині, хто бажає жити за рахунок інших. Останнім часом тут дедалі більше чужих очей, які спостерігають за нами."
« Нехай дивляться, скільки хочуть".
Він трохи зітхнув з цими словами, і Ван Цзе відчув її емоційний стан. Після цього він поцікавився: « Що сталося? Ти в порядку?»
Навіть сторонні можуть помітити, що між ними були більше ніж друзі. Але Ван Цзе не ставало все легше, бо насправді між ними нічого не було і не могло бути. Хоча вони пішли в Зірки Палату за один рік, Цінцин була набагато молодшою від нього і годилася йому тільки у молодші сестрички.
Потім дівчина потрапила у внутрішнє подвір’я академії, і між ними майже припинилася спілкування. Тепер же вона була учнем внутрішнього двору, першим вищим у зовнішньому світі за 10 років, а він лідером студентів зовнішнього подвір'я і їм обом було доручено дуже важливе завдання. Нехай вони вже давно не спілкувалися один з одним, але їхні стосунки все ще були дуже теплі.
Цинцин злегка усміхнулася: « Нічого. Просто мені в голову прийшла дуже неприємна думка. Боюся, що Східна Цитаддель скоро загрузне в хаосі.
Вона стурбовано озирнулась і додала: « Це може трапитися в цьому тихому місці".
« Не хвилюйся про це» — сказав хлопець з упевненістю: « Я вірю, що ми повинні витримати цю боротьбу. До того ж тепер у нас є ти - наш козир".
« Здається, мені доведеться прикласти всі свої сили» — сказала дівчина і знову показала свою милу посмішку.
Ван Цзе не втримався і видав гучних сміх, зовсім не помітивши у її посміхці відчуття гіркоти.
*
Чен Му зупинився біля входу на територію навчального закладу і втупився у ворота. Він вже багато разів проходив тут раніше, але зараз не міг дихати від болю. У його думках пробігли спогади про ті часи, коли він продав енергетичні карти дядька Хуа і як мріяв тоді поступити в цю школу. Що ж, його мрія, здається, нарешті збулася, нехай і трохи не так як йому хотілося б. Його досвіди в цей момент змішувалися з почуттям радості.
Але що його чекало попереду?
Тільки небезпечно!
Раптом він побачив, що за воротами були дикі джунглі.
Він потряс головою, приводячи себе в відчуття. Чого це з ним? Якщо він втрачає мужність навіть зараз, то там його точно вб'ють.
Привівши свої думки в порядок і взявши себе у руки, він знову заходив уперед назустріч своїй долі.
« Здрастуйте, ось мій лист про внесення вступного зносу» — вимовив Чен Му, підійшовши до воріт і простягнув папір викладачеві, що відповідав за студентів.
Дівчина-демон зробила з нього багатого сина, чиї батьки померли від нещасного випадку, залишивши йому в спадщину маленький стан. До того ж, хоча мажором не був потрібен йому курс етикету, всі його нахальні витівки вважатимуться ознакою поганого тону таких людей.
Так дійсно буде набагато простіше.
Вчитель взяв листа і пальцем показав йому у напрямку групи інших, таких як він: « Іди туди й чекай».
У голосі було явно зневага.
У школі Дун Вей часто зазнавали дискримінації від учителів і тих, хто мав добрі оцінки.
Тільки такі, як Зуо Тінгі з високим соціальним становищем і тими, хто діяв власними силами, могли шанувати всіх людей.
Чен Му мовчаво підійшов до групи студентів-платників. Всі ці молоді люди виглядали гарно, майже на всіх були одягнені як яскраві і броські речі, що вважалося дуже модним. У натовпі малися і дівчата, Чен Му зрозумів це, коли його ніс вловлював аромат духів, яким здавалося, тут було просочено вже все.
Його органи чуття тепер працюють набагато краще, ніж звичайні люди і тому йому трохи погано від такої кількості змішаних запахів. Чень Му мимовільно зробив кілька кроків в сторону.
Така поведінка не могла привернути увагу пихатого натовпу.
« Що за селюк? »
« Хто знає. Зараз багато таких розлучилося. А що він зробив?»
« Коли я подивилася на нього, він чесався свого носа. Хи-хи, може він ще незайманий? Эй! Може навчиш хлопчиську!"
« Такого селюка? Не заважай мене брудом!»
Зі своїм слухом Чен Му, звичайно ж, розчув всі ці слова і відразу ж натягнув свою посмішку, відчайдушно борючись з бажаннямчесати ніс ще сильніше.
« Еті муки можна назвати тренуванням терпіння» — заспокоював він себе.
У полудень до них підійшов інший вчитель і відвіз їх у класну кімнату. Вчитель носив ім’я Фен, а звали його Цзиан. Він здавався дуже спокійним, але судячи з того, що він пояснював їм все впопухших, і дуже недбало, легко можна було здогадатися, Що він також не в захваті возитися з такими студентами, як вони. А що ж самі студенти-платніки? Ці сиділи і спілкувалися на свої теми, повністю ігноруючи все, що їм говорять.
Чен Му не міг стримати гіркої посмішки. Він відчував, що дуже відрізняється від всієї цієї натовпу і не знав, як з цим можна вдіяти. У нього ще ніколи не було такого досвіду.
Коли вчитель Фен оголосив, що у наступні два дні занять не буде, вся класна кімната наповнила радісний крик. Через кілька хвилин тут нікого не залишилося. Тільки Чен Му і викладач, який обурений головою з боку в бік.
Побачивши хлопця, Фен Цзиан трохи здивувався.
« Учителі, дозвольте запитати, а де моє суспільство? » — запитав Чен Му.
Він знаходив трохи дивним, що нікого з його групи більше не турбував таке питання.
« Емм...» — викладач відразу ж засинав у пошуках потрібного списку: « Як тебе звати? »
Чен Му насправді, як тільки побачив цього чоловіка, подумав про те, що його зробили вчителем зовсім недавно: « Мене звати Яо Ке.
« Яо Ке. Яо... Кэ... О! Ось! Нарешті знайшов! Ти живеш у корпусі Б3 в кімнаті 301. Ваші ключі повинні знаходитися в конверті з документами про вступ» - через деякий час відповів Фен Цзиан.
« Дякую вам! » — відповів Чен Му і вийшов з класної кімнати, залишивши розгубленого вчителя у цілковитій самотності.
Попитавши про дорогу в інших студентів, він швидко дістався свого гуртожитку. Відчинивши двері ключем, він на своє здивування виявив, що його номер виявився повністю обладнаний всім необхідним, і він з полегшенням видихнув.
На щастя, хоча б в цьому бути студентом-платником виявилося не погано.
Тільки для Чен Му це вважалося надлишоком, він не був таким вже прискіпливим.
Юнака обережно закрив за собою двері і озирнувся, оцінили меблі. За останні дні він спав дуже мало, і тому зараз це було єдиним, чого йому не вистачало, тому він знайшов найтемніший кут, приліг там і відразу ж провалився в сон.
Але навіть тоді він не міг забути слова своєї наставки: « Темнота твій друг, вона допоможе тобі вижити ».