Глава 174 - Ваша Величність, хтось напав на ваших птахів!
Король Чорнокаменська переповнився сумнівами, і сам до кінця не міг зрозуміти, чому раптом у нього виникають пориви страху та кровожерності, І чому він ці миттєвості не може контролювати?
Він намагався переконати себе, що скачучий перед ним темноволосий принц Іван недостатньо просунувся перед королівством Чорнокаменськ, і в той же час боровся з бажанням витягнути меч з ножен. Це відчуття раптово стало для нього ще нестерпнішим, ніж втрата 4000 кращих солдатів і фортеці Чорного Кам'я.
Нічого не підозрюючи темноволосий принц Іван скакав попереду.
Він і знати не знав, що в нього пилася пара кармазинів-червоних кровожерливих очей, і що за такий короткий час він ухилився від смерті з косою вже шість або сім разів.
Вдвоє вони в повному мовчанні неслися по напрямку до столиці Чорної Скелі.
Вони були принижені королем Чемборда, один стільки разів падав, що у нього голова йшла навколо, а інший втік з поля бою, не обертаючись і навіть не побачив, як зробив Сан Фей після того, коли перейшов в [Режим Некроман]. На їхніх обличчях була відображана біль поразки, і одностайно вони вирішили закопати спогади про те, що сталося, та ніколи не обговорювати це з іншими людьми.
У цей час білий сокіл, видавши гучний крик, злетів високо в небо і зник у хмарах.
***
Фортеця Чорного Камня під водою.
Потихенькі крики, що лунали назовні, поступово розвіялися.
« Хто-небудь відважився прийти до фортеці Чорного Каменя і зупинити тут хаос? » — запитав скритний ланцюгами та стояв біля темної і мокрий стіни худорлявий і високий хлопець у свого товариша.
У цей час він смикнув спиною, насправді все його тіло трохи похитнулося. У цьому була вся жорстокість застосовованих чортовими тюремниками тортур: все тіло хлопця було обвите колючим дротом, рани весь час трохи заживали і у той же час через похитання шипи врізалися в м'язи все глибше, розриваючи їх. Бордово-червона кров і гній текли по ланцюгах та капали в чорну смердючу воду, що доставала парню до колін. Що було дивним, незважаючи на те що все його тіло було покрите ранами, і на шкірі не можна було знайти живого місце, а муки його були немов мука в шеолі, вираз обличчя у хлопця був нескінченним та безтурботним. Коли він говорив, на обличчі з'являється слабка усмішка, і в його очах не було відчаю та пригнічення, які виникають у звичайних людей, що потрапили в біду.
« Це група найманців або торговців, які приглянулись до кровопролитних людей з Чорнокаменську. Король Чорнокаменську, здається, знову влаштував грабунки» - чоловік, що стояв поруч з ним, вступив у розмову: « Невпевнений ти ще в майбутньому? Послухай, вже все стихло, у цих нещасних немає виходу. Думаю, натовп дияволів їх вже зжерла і розчленувала.
З такими думками ти краще турбуйся про нашу долю. Цього разу король Чорнокаменська, цей старий виродок, виявив всю свою жорстокість і задумав повністю знищити нас, рабів з Чамборда ...."
Усі, хто був під арештом у в’язниці, були рабами копальні з Чамборда.
Водна темниця Чорного Кам’яної фортеці була в підземних печерах скелі і несильно відрізняла від брухтних темних гір Чемборда за тисячі разів. Вонюча вода досягала колін, а чорна і брудна води заполонили щурі та трупи дрібних гризунів, покритих пліснявою, де навіть плавали суходіл померлих людей. З приходом осені вода ставала холодною до неможливості, дуже багато людей були слабі здоров'ям і не могли протриматися в запертості та пари днів, вони помирали від холоду, голоду або топилися. Людське життя було менш цінним, ніж бур’яни, але люди тут були ще більш житчими, аніж таргани. Незважаючи на безвихідне становище, більшість з них звикли до суворого життя в Чамбордських копальнях та шахтах.
Тому що в їхніх серцях залишилась слабка надія на краще, і це зміцнює їхній дух.
У Чамборде з'явився мудрий король.
Про це їм сказав старий Золя.
Ще старий Золя розповів, що мудрий король Чамборда з майстром, якому немає рівних, збирається знищити королівство Чорнокаменська і викликати їх з лиха.
Хоча... це була всього лише прекрасна фантазія.
Але ця фантазія була надією.
Колись вони жили в копальнях і були наче ходячих трупів, які вже відкидали спроби боротися за свою складну долю. Навіть надія для них вже була розкішшю, тому хоч поява тут мудрого правителя Чамборда здавалося нездійсненним і було більше схоже на самообман, але в будь-якому випадку мати надію краще, ніж не мати її, чи не так?
Однак нині надії майже зникли.
Можливо в Чамборді дійсно з'явився мудрий король, який зможе розбити союзну армію дев'яти королівства, і можливо одного дня король Чемборуд нападе на Чорнокаменськ і знищить його. Але зараз вони відчували, що жахливий і підступний король Чорнокаменську очевидно прийняв рішення їх знищити, і вони вже не дочекаються цього дня.
Вони вже були готові йти слідом за світлом і померти. Вони були приголомшені, і люди у в’язниці замовкли.
"Неправильно... щось неправильно ..." - високий худий хлопець щось відчув. Нахмурившись, він прислухався і раптом його погляд прояснився, і очі забили. Він з хвилюванням звернувся до свого товариша, який стояв біля нього: « Знаряди все стемніло, але зазвичай мало що трапиться матерячі в’язниці...
— Що ти хочеш сказати? — запитав один брат, трясучись всім тілом. Насправді він вже зрозумів, що мав на увазі високий худий хлопець, але не сміявся в це повірити, і тому поставив зустрічне питання, у якому, однак, чувся схвалення.
« Може, старий Золя мав рацію? » — подумав він.
« Хочеш сказати... ні, ні! Це не може бути!» - інша людина втрутився в розмову.
Це був великий хлопець, який раніше міг бути багатірським статуризатором, але довге життя раба в шахтах довело до того, що зараз він здавався виснаженим і висихаючим, проте він опинився серед тих 400-500 уцілілих та виживших, завдяки своєму досить міцному здоров'ю рабів з копалень. Почувши Едді, він дуже зворушився. У його тоні було чутно недовір’я, але всім стало зрозуміло, наскільки сильно він сподівається, що здогад Едді виявиться правдою.
У той час усі раби з Чамборда, які перебували у в’язниці, були дуже зворушені.
Так, може це правда?
А що, коли старенький Золя вже не за горами?
Кожен з них з несподіваною надією дивився на вхід до в’язниці, і всі чекали, що ж станеться.
І саме в цей момент, нарешті, до них донеслися звуки квапливих кроків.
Настав час, коли вирішувалася їхня доля.
У цей момент серця всіх в’язнів стали сильнішими. Найбільше вони боялися, що відкриються двері і з'являться солдати Чорнокаменська з мечами в руках, а не мудрий король Чамборда, якого вони болісно чекали. Навіть у високого худорлявого хлопця Едді, який надихнув інших розпачливих людей пересохло в горлі. Він до смерті боявся і не хотів, щоб його співвітчизники померли у цій темній в’язниці.
До них донісся звук відкриваної залізною іржаю двері. Потім в темницю проникли промені світла.
Яскраве біле світло, що заповнило прохід, осліпило нещасних в’язнів, які звикли до темряви. Прикриваючи очі, вони побачили фігуру молодого чоловіка, одягненого в обладунки, але не могли його побачити.
"Знайде в обладунки..."
"Невже це солдат Чорнокаменська?"
"Тепер ми точно помремо..."
« Де мудрий король? Чому він не прийшов врятувати нас? "
Побачивши його, багато невільників знеохочувались. Деякі в гніві падали на кулаки, готуючись до битви не для життя, а смерті. Але саме в цей момент вони почули неймовірно знайомий голос.
«Ваша Величність — це в’язниця води, всі люди тут. Але вам не варто сюди заходити. Тут брудна смердюча вода!"
Цей голос... це голос старого Золя?
Чамбордські раби заціпеніли від подиву, як це можливо, адже старого Золя побили і кинули в спільну могилу солдати Чорнокаменську? Чотири дні тому на площі Красної перлини старого Золя публічно карали за підбурювання рабів, йому вирізали очі і відрізували язик, переломали руки та ноги, і всі вони бачили його на грані смерті. Як можливо, що тепер вони чують його голос
Але що він щойно сказав?
Його... Його Величність?
Хто ж цей чоловік, до якого старий Золя ставиться з такою повагою?
Майже всі відразу подумали про одне і те ж.
Всі знали, наскільки впертий старий Золя. Ні іншого короля, крім Короля Чамборда, він би не назвав "Ваша Величність". Раніше король Чорнокаменська, який поважав досвід і владний талант старого Золя, навіть хотів звільнити його та присвоїти один з титулів королівства. Старець Золя вимагав лише назвати короля Чорнокаменською « Величносте», але той вперто відмовлявся.
"Мій народ був заточений тут стільки часу, невже їх король не може прийти сюди?" - приємний, але владний голос, якому важко відмовити, донісся до їхнього вуха. Раптом у проході, в якому стояла людська тінь, з’явилось яскраве золотисте сяйво і воно раптово засяяло темним підвалом. У цьому сяйві була сила, яка зігрівала людей, що проникла в кожного з присутніх і зворушила їх. У ці моменти рани, які їх мучили, почали надзвичайно повільно заживати під світлом цього золотистого сяйва.
Молоде і повне відваги обличчя з'явилося в їхньому полі зору. Кожен з присутніх був вражений. Вони на все життя запам'ятатимуть цей момент і це обличчя.
« Александр спізнився, — сказав він. — Воїни Чамборда. Я вже знаю про всі ваші труднощі. Ставши вашим королем, я повинен вибачитися перед усіма вами. Прошу вибачення, Олександр заколов велич королівського будинку Чамборда, не зробивши все, що в його силах, заради захисту свого народу.
Сун Фей поступово увійшов у брудну смердючу воду, золотисте сяйво, що виходило від нього, стало ще більш сильним.
Здатність Паладина - [Молітва].
Застосовуючи свої здібності, можна відновити і життєву силу поряд із загони.
У той же самий час він, тримаючи в руці чорний меч, плавно входив у натовп, обстриг меча вібрувало, від нього виходила яскравий холодний блиск. Усюди, де торкався меч, ланцюги й кандили повністю руйнувалися і впали. Це було надзвичайно витончене вміння володіти мечем, розривалися навіть ланцюги, які раніше обв’язували тіла рабів. Але обстрілення меча не поранило жодного з рабів, навіть трохи.
Під час цієї події раби стояли в заціпенінні.
Вони відчували тепло, яке проникло в їхні тіла. Здається, що від голоду та багатьох ран вони забули, як думати і як говорити, забували про рух. Вони забули самих себе. « Чи це правда? Це відбувається насправді?" Кожен з них запитував себе. Дехто навіть впивався у свої руки, аби довести, що все це не сон.
Через кілька секунд Френк Лемпард, Дідьє Дроґба та інші вже збиралися увійти до водної в’язниці.
« Хай живе король!»
« Хай живе господа! »
« Хай живе король Чамборда!»
Вітання було настільки гучним, що вони отримували аж до вершини в’язниці. У них були й радісні, і напружені та ображені. У цю мить Лемпард та інші також заразилися цим настрійом, ніби знову побачили короля, який одягнувся в рицарські обладунки і був оточений людьми, які кричали: « Нехай живе король!» після того як він сокирою зарубав майстра ворожої сторони, а тим врятував посаду 4 місяці тому на Чамборд напали.
***
Утомлені, голодні та поранені раби з в’язниці дуже скоро були перекладені на порівняно суху і зручне місце із кам'яними колонами. Там поставили намети, розвеселили вогнища й почали варити їжу у котелках.
"А це ти, старий Томе, ти все-таки вижив."
« Господи, хіба це правда? Батько, після того, як ти пропав, ми з мамою думали, що ти вже помер, а ти вижив! Слава богу війни, дякую панові! "
« Тітонька Ніна виплакала собі всі очі, що ти вдягаєш. Тобі швидше потрібно повернутися ...."
«Брат, ти впізнаєш мене? Я Карл, Більшовинний Карл. Я нарешті знайшов тебе! Знаєш, коли ти зник, наші батьки не перенесли такого горя і померли.
Такі діалоги постійно виникали на площі з об’єднаними колонами.
Протягом років у Чамборді зникло багато людей, але невідомо, скільки сімей втратили своїх домашніх. Після усіх життєвих труднощів і проблем вони навіть не могли уявити, що доля принесе їм такий подарунок, бо серед тих рабів з шахти залишаться їхні колишні родичі та знайомі.
Звичайно, кілька сотень людей через погане здоров'я заразилися малярією і померли у водній в'язниці, не дочекавшись приходу Сун Фей та інших.
Трупи рабів, що загинули у Чорному Камоні, були зібрані в спільній могилі на горі Хоушань. Прах, який залишився після спалення, було зібрано в десять великих ящиків. Сан Фей від імені короля пообіцяв усім присутнім, що прах буде перевезений до Чамборди, забраний на вершину східної гори і поховано в геройській могилі!
« Як ваш король, я хочу пообіцяти вам, що жоден мешканець Чамборда не стане рабом! Кожен, хто пошкодить жителям Чамборда незалежно від його статусу та стану буде покараний королем і богом війни!»
Перед палаючим багаттям Сан Фей дав обіцянку своєму народу і собі.
У полоні 400 воїнів Чорнокаменська були розташовані на площі з колонами. Їх поставили в ряд, що раби Чамбрідда могли їх впізнати. Усі солдати, які вбивали чи завдали шкоди мешканцям Чамбріду, були засуджені на смерть. Зцілителі зняли обладунки і вигнали їх до твердині Чорного міста.
Сун Фей почав обговорювати з Лемпардом та іншими воєначальниками, як розмістити урятованих людей.
Експедиційні війська повинні поспішати до столиці імперії Санкт-Петербург для участі в турнірі з бойового мистецтва і військової майстерності серед вассальних королів, їм ще довелося подолати довгий та важкий шлях, тому вони не могли взяти із собою 600-700 колишніх рабів з копалень, виснажених важкою роботою і змучених голодом. Усі ці люди потребували догляду і тривалого відновлення. Під час переговорів вони дійшли висновку, що найбільший майстер, крім Сун Фея, Лампард з двома генералами і 25 воїнами, споряджають 50 охоронців міста для всіх поранених у Чамборд і передадуть їх найстаршому раднику Бетту та потім поспішать приєднатися до Сан - Шей та його людей. Вони будуть наздогнати ще до прибуття в столицю.
У результаті було вирішено, що експедиційні війська поб’ють табір у фортеці Чорного Камня на ніч після того, як сили поранених трохи повстануть, їх скомпроводять до Чамборда.
Сун Фей перейшов у [рим Друїда], він закликав великого чотириголового білого вовка і трьох круків з величезними крилами, щоб вони патрулювали фортецю Чорного Камня. Таким чином, цілий день солдати отримали перепочинок.
"Ваша Величність, щось напало на ваших птахів!" - раптом закричав Дрігба.
Сон Фей зараз помачав. Очевидно, що це ворони, а цей дурень просто назвав їх птахами, хіба не надто двозначно?
Він підняв голову і подивився, і дійсно, в небі звідки ні візьмись з'явився білий сокола, який переслідував покликаних ним воронів, у нього був дуже грізний, навіть лютий вид.
« Застрельте його! »
За наказом Сан Фея, який стояв поряд Фернандо Торреса вистрілив з луки і стрілу вилетіла в голову сокола. Сокол видав крик і впав, плескаючи крилами.