Глава 173 - проклятість жахливих духів
Бах!
Ще раз, коли лука завдовжки з широких крил розтрощила, Сун Фей випустив стрілу.
Однак під час пострілу король Чорнокаменську схопився на коня.
Шлеп!
Король Чорнокаменська, вже перелякався до смерті в одну мить, втратив здатність воїна рівня двох зірок, його бойовий кінь впав і сам він, не встиг опам’ятатись, звалився з коня, помазався у багнюці та пилі й втратив кілька зубів. Його блискуча золотом корона з рубіном полетіла з голови і впала в траву.
Останній охоронець, який був попереду, обернувся і зараз же змахнув битвою та, понураючи свого коня, що є силом піти, рятуючи своє життя, не турбуючись життям пана. У такі моменти, коли батько помирає, мати знову виходить заміж і кожен відповідає сам за себе. Вартовий боявся, що наступна випущена Сон Феєм стрілу наздожене його.
Коли ж супернику важко було побачити холодну посмішку, то уста Сун Фея зачепили кутки обличчя.
Він швидко перемкнувся на некроманта, в одну мить з голови до ніг його ковтав мутно-білий холодний без життя дух, повністю приховуючи його обличчя. Потім Сун Фей кинувся на короля Чорнокаменська, який розділяв їх 20 метрів. У цей момент у короля Чорнокаменська все ще кружляла голова від падіння, і він не помітив наближення Сун Фея.
Сун Фей однією рукою випустив стрілу, мутно-білий дух швидко вистрілив, і в наступний момент звернувся у п'ять фантомів, які виглядають як блідо-серві привиди, що видаються гіркости криклі. Як тільки вони побачили найсмачнішу криваву жертву, то перебігли до короля Чорнокаменська і пробралися всередину й зникли.
Здатність творити прокляття — « чари старіння»
Можна проклясти ціль, щоб вона почала швидко старіти і дрихлеть, а її рухи стали повільними. У декілька разів, коли він нападає на пошкодження, його кількість збільшується.
Замінивши прокляття, Сун Фей залишився незадоволений. Леґонько розкрив долоню, і дух, схожий на мініатюрний смерч, почав звиватися та вертися. Перевернув долоню і штовхнув — дух ніби занурився всередину тіла втікача короля. Тільки Сон Фей міг бачити, як раптово з макушки голови короля Чорнокаменська почав литися потік блідо-червоного світла, не переставаючи струмитися.
Здатність чинити прокляття, як - от « чари »
Через це люди можуть потрапити в хаос і роздратування, а також почати нападати. Іноді їхня мета виходить з - під контролю, не розрізняючи своїх ворогів, але де вони є.
Нарешті Сун Фей опустив зброю. У нього не було ні краплі сумніву, і він зараз переключився в режим [Варвара], використовував здатність [Прижок] і відлетів. Загинувши кілька разів, людська тінь зникла. Вздовж дороги повернулася до таємного ходу і поспішила в бік фортеці Чорнкаменська.
Це був перший раз, коли Сун Фей використовував свої здібності проклять Некроманта.
"Прокляття старіння" могло вплинути на втрату життя і фізичних сил королем Чорнокаменська, він перебував у стані швидкого старіння та хвороби і, крім того, відразу після цього його атакували, і нехай схопанка була незначною, але він все одно отримував поранення одне за одним. « Проклясти замішання» занурило його в стан безперервного роздратування і запальності. Не розуміючи, хто інший, хай навіть це були і найближчі люди, нехай навіть довірений міністр, навіть будь його власний син чи королева, він все одно би безжалісно атакував їх.
Під двома такими сильними проклятьми король Чорнокаменську дуже швидко може перетворитися на безумця, стати лютим і кровожерливим звірем, в приступах гніву він втратить свою думку та стане тупим та жорстоким. Що стосується короля Чорнокаменська, то такий король означає хаос, смуту і вбивства для королівства. Він обов’язково мусить відчувати страх і тривогу.
Обидва прокляття Некроманта могли супроводжувати короля Чорнкаменська аж до його смерті, якщо він не мав людей, які б допомогли йому позбутися їх. Але ймовірність цього була мізерною. Декарда Каїна, незважаючи на те що магія духовних духів у темному світі має одне походження з магією Азерота, виявляє неабияку різницю в технічних і майстернях. Сун Фей посмів припустити, що в імперії Зеніта немає жодного майстра подібного магії, який би міг усунути жахливі прокляття темного світу.
Звичайно, Сан Фей не міг подумати про те, щоб знищити короля Чорнокаменська.
Однак ще не настав відповідний час.
По-перше, експедиційні війська Чамборда поспішають до столиці Санкт-Петербург для участі в турнірі з бойових мистецтв. Така можливість була дуже важливою для Чамборда. Коли немає достатньої сили протистояти монархічній імперії Зеніта, Сан Фей повинен брати участь у цих іграх відповідно до встановлених порядоків і участі в турнірах з бойових мистецтв Чамборд може отримати землю та ресурси для подальшого розвитку. Але саме існування такої імперії, як Зеніт, могло стати для них захисним щитом від зовнішніх загроз на початку розвитку.
По-друге, раптова війна між двома царствами вже похитнула закони імперії. Якби це була лише сватка, то цьому було б якесь пояснення, наприклад, кілька тисяч трупів рабів з копалень, колишні мешканці Чамборда серед десятків 000 похованих під скелі Чорного Камня. Перед цим об’єднані війська дев'яти королів наважилися атакувати Чамборд, і звичайно в якості привіду можна було використовувати те, що принц був незаконно арештований. Але незважаючи на те, який шум підняли королі дев'яти королівства, насправді не мало значення, скільки ти вбив або скільки будинків зруйнував, вторгнення в Чамборд і знищення його царського дому — ось це жахливий злочин. Кожен царський будинок Вассальних держав отримував славний титул від верховного імператора, тому знищення одного з будинків у царству означало бунт, особливо вбивство короля вассальної імперії четвертого рангу, як князь Чорної Скелі, за статусом в імперії його не можна навіть порівнювати до такого королівства Вашласного царства шостого ранги як Сун Фей. Якби Сун Фей у пориві гніву знищив короля Чорнокаменська, то імператорські лицарі могли б влаштувати Сеун Фаю неприємності. Хоча це не лякало Сун Фея, тепер Чамборд потребував спокійного і мирного розвитку. Наймудрішого рішення було уникнення непотрібних проблем. Отже, тепер було лише спокійно планувати і чекати на нагоду стерти з лиця землі свого смертельного ворога.
Сун Фей, пройшовши темним вузький шлях, швидко повернувся у твердість Чорного Кам’я.
Бої, в основному, були оголошені завершеними.
Понад дев'ять десятих чотиритисячної елітної армії в Чорній Скелі було вбито або поранено, що залишилися три-чотири сотні людей покидали свою зброю і стали на коліна на площі Малого Камня з трепетом очікуючи вироку людини Чамбрідда.
***
Бойові коні заржавіли, король Чорнокаменська, який впав у бурю, з останніх сил підняв голову і побачив перед собою того « працівника», що кинув його, рятуючи своє життя, убивця всупереч сподіванням повернувся.
"К-король, ви... в порядку?"
Вартовик зірвав шолом і обнажив молоде обличчя, яке спотворилося від пережитого раніше страху, його темні волосся мокрими прядиками повисли на вухах та виглядали сплутаним комком. Тон, яким він розмовляв, був зовсім не схожий на ставлення вартового до свого власника, якому присягався у вірності. Але, очевидно, розуміючи, що покинув короля, рятуючи своє життя, він намагався говорити ввічливо.
« Ах! Ви живі...»
Король Чорнокаменська, який не загинув у битві, затримався від цього часу. Він повільно піднявся з землі, і хоча в його серці палала ненависть до молодого вартового, він подолав свої почуття, озброївшись розумом. Він пильно дивився, куди йде Сун Фей і його обличчя палало підступністю та злобою: « Пане Чамборда, ти шкодуватимеш за тим, що я не помер цього разу. Дуже скоро я поставлю тебе обличчя, як у Чамборд вторгаються численні війська, так само на твоїх очах вбивають і катують його жителів, і я присягаюся, що замучу тебе благати про смерть! "
« Так дивно, чому король Чамборда раптово відступив?» - здивовано запитав юнак.
"Немає нічого дивного, хоч характер цього кретина і вибухівки, але він не повний дурниця і знає, що станеться, якщо він, з статусом князя Вассаального королівства шостого рангу, вб'є мене ...Ха-ха, хоча він і не наважився вбити мене, я рано чи пізно його убью, коли мені випаде такий шанс!"
У погляді темноволосого хлопця не було схвалення, але йому нічого було сказати, і тому він зітхнув з полегшенням: « Добре, якщо ви все в порядку, тоді нам слід повертатись до Чорної Скелі та приготуватися до походу гірським хребтом під палючим сонцем.
« Добре, але втрати моїх військ у цей раз величезні, кіннота, яку вдалося відвезти до Чорного Кам’яну форту. Я хочу послати людей стежити за місцезнаходженням короля Чамбольда, тільки боюся, що доведеться повідомити Господареві про потребу вибору іншого майстра!» - подумавши про те що фортеця Чорного Каменя потрапила в руки ворога і про повний розгром чотиритисячної елітного війська, король Чорнокаменска прийшов у нестямство.
"Це нічого...сили Чамборда і його короля перевершили наші очікування, потрібно терміново доповісти Господареві про те, що сталося у фортеці Чорного Кам'яня ..." - сказав темноволосий принц Іван. Він помахнув рукою, і величезний білий сокол з гучним криком спікрував вниз, приземлившись на його плече. Він промовив кілька фраз на незвичній мові, і сокол полетів вгору з крилами.
Король Чорнокаменська відчував приниження і страх, могутність Чамборда і правда набагато перевершила його очікування. Не тільки сила самого короля Чамбрідда була дивовижною, але й під його початком були дивовижні сили майстрів. Це змусило його відчути дотоле незнаний страх. Він сперся рукою на камінь, щоб встати, але саме у цей момент його тіло раптово затремтіло, і він відчув порожнечу та слабкість, яких раніше не відчував. У своїх діях, які він розрубав мечем сильних противників, не залишилось сили. Він тріснув ніс, і на його долоні проникла борду-червона кров.
"Чорт... повинен бути, поранився, коли впав з коня."
Король Чорнокаменська не надав цьому великого значення, він був князем на бойовому скакуні, поранення для нього були звичайною справою. Він ледве піднявся і притягнув до себе коня застреленого вартового, бажаючи піднятися на нього. Він знав, що відчуватиме слабкість у ногах і коли б не тримався міцно за повода, то випав би з палиці. Йому важко верещати й кричати, і він зійшов на коня.
Саме в цей момент незрозуміла хвиля тривоги накинулася на нього.
Король Чорнокаменська бачив перед собою вассаного принца Івана, і сам не знаючи чому, відчув напад ненависті. У цей момент він навіть стиснув меч за поясом, і мало було не вхопив його і не проколов принца Івана. На щастя, решта рис раціонального і самовладання стримувало його від цього.