Розділ 146. Вихід правителя
Шеньхуа, що відчинилися на передніх місцях, не встигли нічого зробити, як були повністю повалені, а наступні мечники Лунанян навіть не добралися туди, немов у мігновому оку. Інші дрібні держави, які йшли за ними і хотіли мати мало крові, також не змогли врятуватися. Командний Чамбрідда діяв дуже методично, він підпускав ворога до табору на відстань менш ніж 10 метрів, це було все одно, що 80-90% сили противника потрапляли в зону, доступну променями; навіть якщо воїни зможуть розвернутися і відразу ж вирватись від нього!
Ця страхітлива магічна атака тривала три хвилини.
Через три хвилини чарівна сила лучниць вичерпалася, і смертельна атака припинилася; на цей момент від більш ніж півтора тисяч наступних воїнів не залишилося й половини, причому більша частина щасливо уцілілих були тими, хто, побачивши, що відбувається щось неправильне, втік з доступної стрілкою області, інакше жертв було б ще більше.
Над полем бою піднявся чорний дим, і звідусіль доносився запах смаженого м'яса. Повсюди були облякані тіла, розбиті зброєю; лежали нерухомі трупи воїнів.
Вцілілі воїни союзного війська і правителі держав не могли заспокоїтися, дивлячись на сцену перед їхніми очима; здавалося, їм знизився безперервний кошмарний сон, холодний потушив їхній одяг наскрізь. Побачивши двадцять шість чудових дівчат на далекому пагорбі, ніхто вже не смів і думати зробити їх наложницями; тільки що минулий смертоносний дощ з стріл він забив чоловічу похіть. Як виявилося, у всіх цих красунчиків була магічна сила, вони були подібні до троянд, красивих і привабливих колючок, які виявилися смертельними.
Звідки у такій маленькій, залежній державі шостого рангу, як Чамборд, з'явилися такі майстри?
Це було неймовірною загадкою.
Однак не це тепер турбувало союзну армію дев’яти країн.
Кожен сподівався, що все це — лише страшний сон, а через хвилину вони прокинуться і з подивом зрозуміють, чого не сталося... На конях правителі дуже швидко розкаялися у своїх діях, якби не слова того підбурювача про те, що Чамборд не витримає і єдиного удару, вони не стали б через свою жадібність розв'язувати цю безглузду війну.
Кожен правитель запитував себе: « Що тепер робити? Чи зможуть вони сьогодні живими вирватися з цього пекла? "
Зараз вони опинилися у скрутному становищі: в них залишилося не більше 500 воїнів, які втекли до семисот-сім'ях солдатів і були налякані до смерті, якщо за наступну секунду жінки просто потрясли б луками, то ці відступники зі страху наробили б штани.
На цьому етапі бою вже неможливо було боротися.
Хоча всі бачили, що луки в руках відьом вичерпалися, ніхто не сміявся ризикувати більше, ніж сто озброєних кинджалів воїнів Красноводська і гора трупів перед очима налякали союзні війська знизу доверху, бойові коні п’ять років тому також відчули подих смерті.
У цей момент Чамборд вперше почав контратаку.
Зареєстрували червоні бойові прапори.
Старо реконструювали свою магічну силу дівчини, які почали діяти; як і інші війська, що зникли в степах навколо Чамборда, вони розділилися на два крила та розлетілися; їх швидкість була набагато вища, ніж у велетнів, і дуже швидко вони зникали в зарослях.
Ці нові дивні дії змусили провідників союзних військ затурбуватися.
"Р-а- а-в!!"
Роздався видовжений собачий лай, і знову почали відбуватися зміни. Коли молодий правитель Чамборда Олександр побачив протилежний табір, він раптом почав повільно спускатися з пагорба. Потім він розділив армію хоронителів і, холодно всміхаючись дев'ять володарів у обличчя, повільно почухався. Він ні краплі не приховував своєї презирливості і дивився на переможені війська як на порожнє місце. Повільно, він наблизився до правителів дев’яти країн з лестощами.
В мить ока він перетнув завалене тілами поле битви.
Сімсот-сім сотень розбитих солдатів і так були налякані до смерті, вони й не сміли перешкоджати; прихід Сун Фея для них був рівносилений поява духу смерти, Вони миттєво відійшли назад та пішли дорогу. Особливий жах їх охоплював великий, більший від скакал Сун Фей, на якому вони могли побачити повні люті очі цієї небаченої звірини, як холод пронизував усе тіло, мозок ланцюгель, ноги звисали із страху перед суднооргою, а в душі все заполонило занепокоєння.
Понад сімсот загиблих воїнів не могли нічого протиставити лише одному чоловіку і собаці.
Навпаки, вони були наче захисниками людей і з’єдналися зі своїм правителем.
Сун Фей проминув порожній шлях, як корабель вартового по морю.
Одна людина і собака створили враження для союзної армії, ніби вони ще страшніші за багатіїв та тих, що мають магічну техніку стріл. Ніхто з війська навіть не бачив Сун Фея в бою і не знав, яка його справжня сила, але одна тільки незворушна його поза змусила їх повністю здатися.
« Як тільки все закінчиться, ось вам два шляхи: або здаєтеся і платите контрибуцію, або смерть!»
Сун Фей зупинився менш ніж за десять метрів від правителів дев’яти країн; його усміхнене обличчя і лагідний голос були для панідарів як мелодійні крики душ преподнів, ніхто не міг подивитися йому в очі. Тільки переможені солдати у Сун Фея за спиною наче повільно очнилися і поступово стали щось усвідомлювати, міцно зтиснувши в руках кинджали, безшумно перегородили Сан Фею шлях назад.
"Вбийте його!"
Цар Красноводська з похмурим виглядом сказав охоронцю, що сидів біля нього; він побачив шанс.
Вбивство королівського правителя торкалося закону імперії і могло спричинити певні незручності, все-таки пограбування та вбивство - це різні речі; закон імператора дозволяв конфлікти між входними країнами, але за жодних обставин не вирішував самолюбства. Але останнім часом через те, що він має вершників [плавних копит] правителя Красноводська намагалися перетягнути на свою сторону два інших володарі, і тому він кілька загордився; крім того закон спочатку як Наложниця в руках найсильнішого, у імперії Зеніт його дотримувалися вже не так суворо, як сто років назад, особливо якщо мова йшла про держави третього рангу. Якщо ви посилаєте трохи грошей до столиці імперії, щоб угамувати свою владу, то можете забути про те, що втихаря вбила правителя шостої ранги; навіть якщо вбити ще кілька осіб, це не було проблемою, яка б вимагала від вас виконання всіх наступних завдань. Правитель Красноводська, який втратив підрозділ добірних піхотинців, був розлючений.
Гвардія відійшла від нього.
Це були жорстокі мечники другого рівня середньої системи металу. Для країни третього рангу це були непогані професіонали.
Раніше союзні війська не бачили, як Сун Фей в бою, але цього разу через підбурювання інших вони пішли на ризик і перейшли у наступ. Оскільки в минулому вони не влаштовували подій, то й гадки не мали про силу Сон Фей. Тому вони були сповнені віри в гвардію, деякі правителі маленьких держав були злегка стурбовані тим, що вбивство правителя Чамбрідда створить проблеми, хотіли їх зупинити, але вже не встигли...
Но...
Цинь!
Блиснула искa.
У повітрі мілина чиясь тінь.
Союзні війська не змогли побачити, що сталося; в одну мить голова і тіло на них перед очима гвардійця виявилися в різних місцях, як ніби розірвали викинений мішок, меч у його руках також розколовся на чотири частини і різко схибнувся на землю. Люди навколо навіть не помітили, коли в його руках виявився зелений гострий меч, це лезо було схоже на зубець пили, з кінчика капала кров, і від неї виходив жар...
Майстер!
У серцях людей процвітав холод.
Правитель Чамборд справді був майстром.
Ще одна несподівана подія прикувала увагу людей до землі.
Ця сцена змусила людей, які боялися смерті, інстинктивно відчути небезпеку. Усі розуміли, що це означає дозволити їм наблизитися до себе на десять метрів професіонала, який міг вбити гвардійця другого рівня. Це було таке саме, що змусити ворога підняти свою шию. Сон Фей тільки кинув побіжний погляд, і правитель Красноводська першим відчув надзвичайний страх, різко скрикнув, душа у нього немов в п'ятки пішла: він схопився на коня і скакав назад.
Це його дія в момент зруйнував залишки волі до протистояння у військах.
Правителі решти держав знехтували цим, голосно викрикнули, ніби їм щось встромили у дупу і кинулися на коней.
Поступок государів змусив діяти гвардейців.
Але дії гвардійців остаточно і безповоротно зруйнували сумніви семи-восьмих сотень воїнів.
Після такої раптової, моментної поразки війська під керівництвом своїх правителів почали знешкоджувати і рятуватися втечею. Ця поразка була такою ж нищівною, як гора. Колись яскраво настроєні мрії про наживу воїни тепер були подібні до зграї розпачливо приліплюючих бездомних собак, вони тільки жалкували за те, що не народилися з лишньою парою ніг; деякі навіть почали вбивати один одного, щоб отримати одну із малочислених бойових коней. моментально став повний хаос...
"Ха-а, тепер вже пізно бігти!"
Сун Фей раптом зіскочив з [Чорного вихору] і перетворився на моторошну тінь, а потім за мить він догнав правителів та розпростував свої жахливі руки. Було видно, як фіолетово-зелений обосічний меч в його руках випромінює світло, немов зорі на темному небісводі. Пронизливий свист меча рознісся по всіх степах; вершники на конях та гвардійці падали на землю там, де проходив меч і жоден ворог не залишився. Тінь Сун Фея була дуже рухомою; він стрибав, як м’яч, за більш ніж десять разів таких стрибок у охоронців не залишилося жодної сили чинити опір, під акомпанацією стонов вони, наче пельмені, потрапляли під копита коней...
"Р-а- а!!"
[Чорний вихр] прискакав, як чорна блискавка, і залаяв; біля коней у радіусі ста метрів від страху пішла піна з рота, та підсувалися ноги, вони обезводнили на землю.
Деякі правителі були дуже здивовані, коли почули різкі крики коней, як м’ясні тефтелі, що називають « багнюкою ».
Коли вони тільки почали підніматися, намагаючись з криками втекти, перед їхніми очима промайнула тінь, Сун Фей спустився з неба і опинився перед ними, зітиснувши в обох руках двоосічний фіолетовий меч. З кінчика його меча кров стікала в кущі перед правителями, розповсюджуючи навколо жару і різкий запах.
Де ж могли побачити це неначе демон, який вибрався з пекла й жив звичайно в холі та незі, правителі? Від страху душа у них пішла в п'ятки, вони впали на коліна і тремтіли всім тілом, помолилися про милість...
Біля них зібралися ті, хто намагався втекти солдати, які вже не могли врятувати своїх володарів.
Яка ганебна сцена!
« Зв'язати їх!» - Сун Фей зробив рух рукою, і за кілька вартових кидалися до них як дикі звірі, та грубо зв"язали їх. Вірування глибоко врізалося у вирані тіла правителів, і вони зазнали нестерпного болю. Правителі вже не могли підтримувати свій високий статус і стали з’являтись, як поросять гумовими, благаючи про милість.