Центральний проспект Чамборда був дуже широкий, настільки що на ньому могли роз'їхатися шість кінних екіпажів. Мешканці Чамборда лагідно називали його [Золотна дорога].
Все завдяки тому, що мости були вимощені жовтою плиткою. Протягом багатьох століть мало помітні сутички між плитами заповнилися зеленою моху, так що здалека здавалося, ніби місто простягалося через полотно ізумрудного шовку, вишитиго золотими пластинками.
Ця дорога йшла через ціле місто від воріт до площі перед королівським палацом.
З висоти [Золотої дороги] виглядала, наче Золотий меч, огорнений зеленою магічною димкою, кинутий якимось богом посеред Чамборда.
А ввечері широка вулиця заливала тепле західне сяйво.
[Золотна дорога] — одна з найгарніших пам’яток Чамборда. Мешканці міста люблять вільно прогулюватися по цій вулиці за неквапливими розмовами з сусідами та друзями, сміяючись і обговорюючи різні чутки й кумедні випадки.
Але після заходу сонця находили дорогоцінні моменти спокою.
Навіть Фей, будучи королем, не раз одягнув плащ з капюшоном і таємно вислизав прогулятися. Він змішався із натовпом людей і вплутувався у сімейну атмосферу, що панує тут. Там Фей буквально відчував, як нагромаджене роздратування перетворюється в небувалий спокій і у тягар королівського обов’язку забувається. Покому і ясність думки поверталися до нього, і він блукав вулицями, наче герой китайських легенд про мудрих непереможних мандрівників.
Однак у цей день мирна атмосфера [Золотої дороги] була порушена непрошеними гостями.
Мешканці Чамборди, як зазвичай прогулювались, усміхалися і віталися одне одного. Вдалеку з’явилася шеренга із шести кінних лицарів у червоному плащі, що розлітається. Вони не зменшували швидкості через міські брами, піднімаючи пил та вітер, але навіть не думали сповільнитися.
Як злі бурі, лицарі врізалися у натовп людей.
Озброєні хлистами праворуч і наліво, вершники населяли людей навмисно даючи кожного, хто не встиг увірватися, чи то молодий, або старий, жінка чи дитина. Одного сивого старого збили з ніг, а коли він впав, йому подушки розтрощили голову. Жінок же, що прикривають своїх дітей, хлишали по спині, розриваючи одяг разом з шкірою і залишаючи глибокі криваві рани...
В мить ідилія [Золотої дороги] була розбита, як відблиск заходу у дзеркалі ставка розбивається кинутим в воду каменем. А лицарі, тим часом, насміхалися з дітей, які плачуть, благаючи їхніх батьків, жалюгідними криками старих і жінок... Крик і гомон розступилися по всьому натовпу гуляючих.
Розмаїтий пастораль Чамборда став збентеженим і безладним.
« Жалюгідні люди, забирайтеся з дороги!... Його Пресвященство, найвірніший з 34 слуг Святої Церкви Імперії Зеніт, призначено папою Мішелем Платіні до церкви Чамборда єпископом — сам чорний священик Золя - їде сюди! Солдати Чамборда, швидко передайте своєму королю Олександру з'явитися! Жителів, які не мають нічого спільного з справою, негайно розігнати від дому до дверей. А якщо хто дурний вислизне на вулицю і потрапить на дорогу Чорно-партнера Золя -, стратити їх тут! "
Важко було б перелічити всіх лицарів і зарозумілих королів, які мусили покірно ковтати образи цього Святого Царя.
Це був високий, більш дух метрів Лучано, що розкладається у блискучі срібні обладунки з яскравим символом бога сонця на грудях. Неперервна магія вітру роздмухувала його червоний плащ, з-під доспеха на заздрість кожному мерал вогненно-алий шовк, а його обличчя з акуратною бородою не залишала гримасу нескінченної зарозумілості. Рука з хлистомом, яким він охажив захищену дитину мати, присідалася на правому стегон і кров із христа стікала по віконечному залозі чобота.
« Перекрити вулицю від воріт до храму заради безпеки Золя!»
"Бистро, швидко, виявити і усунути небезпечні елементи!"
"Схопити всіх підозрілих, а насмішок чинити опір страті на місці!"
Коли Рицарі почули команду, вони поскакали в обидва кінці вулиці і вигукували до мешканців Чамбрідда. Невдовзі через міські брами пройшла добра сотня співаків-кробарвників, одягнених в кольчуги і такі ж круглі шоломи, як у перших шести лицарів. Все в цьому свиті було дуже агресивним, деякі озброєні дворучними мечами, а декотрі круглим щитом з одноручними зброєю. Кожен з них тут же попер на натовп голосно кричачи і тесня людей, швидко утворюючи кордон вздовж обочини.
Після цього через широкі Чамбордські ворота повільно і велично пройшли довгий коортедж.
Вона очолювала гасло великої карети, окрім облямівок та підношів, які покрили бога сонця золотом. Вона буквально приваблювала людей. І, здається, мало розкішного відділення у цій кареті було ще дещо дивовижне - вона була без коліс. Два сірих вітряні потоки, завдаючи і гуляючи, несли карету немов пирхло, а запряжені в неї коні йшли без усякого навантаження.
Це була священна карета Святої церкви, яка стала частиною самого верховного священика. Який особисто навів на неї кілька магічних схем середнього рангу магії повітря. Магічний малюнок був зроблений за допомогою філософського каменю, для нескінченного забезпечення енергією, і виглядав неймовірно розкішно. Отже, священна карета сама по собі була символом статусу, який мав право користуватися лише офіційним представником церкви.
З обох боків карети смиренно йшли понад 40 ченців-службовців, одягнених у чорні шати з комірами, розшиті червоними символами Святої церкви.
Священики починають служити церкві з постановою ченців, які виконують накази старших церковнослужителів, служачи їм і навчаючись у них. Усі вони відомі, як найчисленніші слуги Бога. Кожен чернець носить на тілі важкі чорні ланцюги, які розгойдуються під час ходьби і звеніють. Звук багатьох монахів настільки пригнічує, що люди починають тремтіти і жатися подалі від них.
Священики і Святі Лицарі — ось два стовпи сили святої церкви на континенті Азерота.
Вони чудово оперуються, як зв'язок воїна і мага. Деякі з них корисні у нарощуванні фізичних сил, інші могутні чари та ворожіння (по зірках і прикметах). У битві вони взаємодопоповнюють один одного. Тому свята церква створила дві гілки служіння, де кандидатів поділяють на Священних Рицарів і священиків.
Невдовзі вулиці розчистили, а жителі Чамбрідда наказали вибудуватися вздовж обочини. Страх перед смертю заборонявся будь - які різкі рухи і навіть нешанобливий погляд на життя.
Позолочений магічний віз повільно їхав по середині дороги, забезпечуючи пасажирові гарний огляд на місто вздовж [Золотої доріг].
Очі людей по обидва боки вулиці були наповнені сильним страхом.
Звичайно, їхні погляди також викликали сильну відразу й ненависть.
Це все через нещодавню облогу Чамборда чорною армією, коли місто опинилося на краю знищення. У давні часи лицарі-храмів і священики щедро використовували в Чамборді всі привілеї служителів Святої церкви. Але коли виникла реальна потреба, вони кинули місто і втекли, немов боягузливі собаки. Але, як і сарана, шакали поспішали повернутися за своїм царством та вшанування... У святої церкви взагалі є сумління?
Здається, що після того як магічна карета несподівано зупинилась, її дух почав об’єднуватися. Двері відчинилися, піднялася чорна фіранка і назовні виглянув лисий старий. Він кинув натовп ледачим поглядом, а потім крокнув на передню підніжку.
Це був священик Зола.
Жадібний, підступний і жорстокий старий, не вище метра 65 сантиметрів росту, худорлявий та дуже холодний блиск. Золя описували: « Старий, тільки брови брешуть на його обличчі, а в цей час мозок вже придумав 1000 смертельних пасток». Граждан Чамборда за спиною дали йому дуже гостре прізвисько [Лосий змій про двох ніг].
І ось, ця лиса двонога зміюка і бородатий лідер храмовників Лучено, « герой», який побив батогом беззахисну жінку - були повноправними представниками Святої церкви в Чамбрідді. Парочка, яка вчепилася у Чамборд заради встановлення влади над ним. Свята церква мала величезний вплив на Азеротському континенті, крім того в її розпорядженні була славетна Інквізиція. Багато паладинів служать Святій церкві і посмішники повстали проти неї негайно знищуються. І ці два служителі Святої церкви не могли забути про свою роль, адже і Чамборд коли-небудь зможе досягти вершини та конкурувати з Імператорами й королями.
Зоря, погладивши улюблений скіпетр, оглядав натовп крижаним поглядом.
Його темні очі охопили обидві сторони вулиці і міські роз'їхалися. Ніхто не зможе зупинити цю змію, яка пожирає їх поглядом.
Наступного разу, Золя указу на натовп людей.
Ніби посланець смерті, він тільки насолоджувався видом їх переляканих облич, звуками плачу, і відчайдушним протистоянням... Але жодні прохання і угортки не могли допомогти його жертвам. Монахи по обидва боки воза жадібно стежили за тим, що вказівають пальцем Золя. Вони замахувалися ланцюгами, як арканом, щоб витягнути людей з натовпу.
І ніхто не противиться, бо злі храми вдерлись у натовп і поб’ють бідолашного. Так, монахи вилучили жінку з дитиною на руках, молоду дівчину і ще кілька жінок.
Улицу оголосив гіркий плач немов пекло зійшов на землю.