Я сидів у ліжку під ковдрою і роздумував про життя Шмі.
Коли Енакін зайшов у спальню і почав роздягатись, тут я побачив великий слід антисептики на руці.
- Ти поранився, Ені?
- Так Руд, я і сам не помітив як, але Куай-Гон вже обробив рану, тепер ніби стало нормально.
- А чому він не застиг?
- А хіба джедаї таке можуть?
- Йди до мене і дай руку, - всього-то потрібно налаштувати на Силу, потім на ауру пацієнта і провести вздовж рукою.
- Сяйво і рани більше немає, - Енакін був дуже здивований. - Ти хіба джедай?
Я на це навіть розсміявся.
- Лягай у ліжко, а то замерзнеш, - коли той заліз під ковдру, продовжив: - Ні, мене в лікарні цього навчили. - Кивок в сторону. - Він у тебе кров на аналіз випадково не взяв?
- Так, сказав, що перевірить на зараження.
- Лгун. Він перевірив твою кров на зміст. в основному мідіхлоріан. Це такі корисні бактерії-симбіоти, які не шкодять, а навпаки допомагають розвиватися. І чим більше їх у твоєму тілі, тим швидше йде розвиток. А у тебе їх дуже багато. Так що скоро і тебе заберуть в Орден джедаїв, щоб вчити володіти з Силою.
- А чому він мене не лікував Силою? Він же цілий лицар!
Хмикаю.
- Ось такі у них мабуть лицарі - недоучки. Так що якщо раптом не вийде з Орденом.. не хвилюйся, знайдемо хорошого вчителя і він буде нас двох навчати.
- І маму з собою заберемо.
- Обов'язково Ені, а тепер спи. Пізно вже, - і дистанційно виключив світло.
***
Енакіну снився сон, і йому було багато років. Він не знав ні місця, ані часу, світ навколо нього був чужим, ніколи раніше він не бачив плоских скель, які змінювалися як миржі в пустелі Татуїна. Вітер тріпав його довге волосся, грав старим плащом. Він стояв і дивився, нерухомий, як камінь, на рівнину біля своїх ніг, і видовище це було настільки жахливим. Сповним запахом крові, що він ніяк не міг змусити себе зрозуміти те, чого він бачив. Він міг тільки дивитися і відчувати, як закипає в душі надія від проблиск путівника. Сон здригнувся і розсипався, до Енекіна дійшли голоси, тихі та віддалені. І він повернувся до них, геть від хвилі мороку, раптом зросла перед ним, подалі з страшного сну в бік світла.
- Сподіваюся, ти все закінчив, - почув він голос Падмі.
Но Паде... Світлий ангел стояв на гребені темної хвилі з його сну, а хвиля була армією, що наступала на нього ... Світло врятував, захистив, тривога відступила і навіть на душі з'явилася якась легкість.
Зачитав дроїд Р2, хтось розсміявся, протоколник Ц-ЗПУ заспівал, що все готово, хоча він особисто не схвалює ... Енакін поворухнувся.
Чиясь долоня доторкнулася його щоки, і дивний сон остаточно розвіявся. Енакін потертий кулаками очі, звився і повернувся на інший бік.
Хлопчик відкрив очі і побачив обличчя такої краси, що у нього защипувало в носі. Темне волосся розсипалося по плечах, а пробоване через вікно сонце перетворило їх на корону. А уві сні вона була старшою, сумніша...
Я бачив тебе, коли спав - сказав їй Енакін. - Ти ведеш армію в бій ...
- Сподіваюся, що ні, - посміхнулася йому Падмі, на щоках з'явилися ямочки. - Я не люблю боїв.
Її голос був світлий і веселий, як ранкове повітря.
- Твоя мама сказала, щоб ти піднімався. Нам пора...
Енакін вискочив на ґанку. Він дивився на обліплені пагорбами глиняні халупи рабів, їхніх мешканців, які поспішають займатися денною роботою, яскраво чисте небо, яке обіцяв добрий день на свято Боонти. На подвір’ї Кітстер запрягав епіс у антигравітаційні сани, на які вже був занурений біль. Сонячні бліки грали на свіжочервоних кораблях. Р2Д2 з банкою фарби і кистю в маніпуляторах наносив останні мазки, прикрасячи килимком яскраво-синім орнаментом. Хоча внутрішні деталі все ще були на увазі, нова подруга давала йому поради і вислуховував різке критикування. Другий епі, прив’язаний до ґанка, витягували довгу шию і зачепив будь-кого, хто підходив близько, жорстким кригою.
- А де Куай-Гон? - Озирнувся Енакін.
Рицаря ніде не було видно. Не було і гунгана Джа-Джа.
Падме махнула рукою в бік Великого Арена.
- Він забрав гунгана і пішов на Арену. Сказав, що йому треба переговорити про щось з Вотто.
Я ж підійшов до Енакіну і одягнув на нього страховий грай пояс зі щитом.
- Це мій подарунок. Тепер у тебе такий же, як і в мене. Я його запрограмував так, щоб ти не розбився під час падіння з великої висоти або при великому ударі ввімкнеться щит і допоможе занадто сильно не пошкодитись. Ще по команді може ненадовго злетіти. Поки натискай кнопки, подивися, що і як управляється. Але постарайся собі не зашкодити.
- Дякую! - І хлопчик міцно обійняв мене. Потім ми розмовляли, а коли підійшла його мама і побажала їй доброго ранку я пішов у свої справи.
***
Під ангар було обладнано велику печеру, вирубана в скелі. Тут були гоночні боліди, багато майстерень та допоміжних служб і деколи пригощали запасними частинами й інформацією. Найбільша частина року тут досить людно, але за днів гонок ангар заповнюється народом так, що здавалося ось-ось обрушаться стіни. Вони не змогли вмістити таку юрбу. Снаружи утёс був преврещений в трибуну для глядачів.
У день свята Боонти перегони вважалися престижними, і сьогодні тут було на кого подивитися. Добрих дві десятки гоночних машин перебували на платформах, їх з усіх боків обпікали механіки до останньої секунди відлагоджуючи мотори і перевіряючи параметри. Пілоти сиділи осторонь і робили вигляд, що їх ніщо не турбує. Але час від часу хтось з них нервово вскакував і на пару зі старшим механіком почав перерубуватися з обслуговуючим командою.
Посеред усього цього божевілля височів Куай-Гон. Поруч з одного боку крутився Джа-Джа, який розривається між цікавістю і наказом вести себе тихо, непримітно. З іншого - завис з басівовим гуїдом Вото.
- Як тільки гонки закінчаться, перегони сюди свій корабель, - промовив він.
Це вже втретє за останні десять хвилин.
Ми з Вотто переглянулися за спиною Куай-Гона і ехідно посміхнулись. Він спеціально виводив джедаю, і це приносило йому велике задоволення.
Рыцарь виказав неузгодженість, потиснувши плечима. Теж втретє.
- Терпіння, мій синій друг, - хмикнув він. - До заходу сонця ти отримаєш виграш. А ми підемо в дорогу.
- Якщо твій корабель стане моїм, не відправтеся, - заперечив Вотто, його синє черевце заколихлося від втробного хохоту. Він раптом посхопився. - І дивись, ніяких фокусів!
- Не віриш у перемогу Енакина? - Сухо доповівся Куай-Гон.
Він купив його за собою до яскраво-червоної машини з такими великими двигунами, що одного погляду на них вистачало, щоб переконатися в їх могутності. Ніби взятий зі спортивної яхти. Там закінчився справжній ритуал. Навіть два ритуали, поправив сам себе лицар. Механіки майже не язиками вилизували більд, а дві симпатичні тві'лекки так само ретельно працювали над пілотом - одна масувала йому плечі, друга - розминала кінцівки. Куай-Гон мигцем глянув на їхнього клієнта (на його справжній даґ, що не так давно з'єднався з Джа-Джа на ринковій площі) і став розглядати дівчаток. Тві'леки були молоді, з лазоревою гладкою шкірою, яка говорила про їхнє рутианське походження, в оранжевих майже прозорих сукнях. Дівчатка відразу ж почали мелодійно хіхікати, перемиватися і з цікавістю коситися на лицаря. Дивитися на них було приємно і весело.
- Зрозумій мене правильно... - дзижчав над вухом настильний Вото. - Я дуже вірю в хлопчика, він - прикраса вашої раси. Але переможцем буде Себульба, я впевнений.
- О ні! - Ахнул гунган, побачивши, кого саме викрадають симпатичні тві'лекки.
Куай-Гон ледве відірвався від споглядання блакитного і оранжевого граційного видовища. Даг виглядав зовсім не так привабливо. Звичайний даг, навіть не надто великий для своєї раси. Решта, нічого незвичайного - вузька довга морда, жовті хижі очі, косиці прикрашені намистинами, гострі зуби та ланцюгові руки. Чи це ноги? Не розберешся з цими даними, ходять вони на верхніх кінцівках, а хапають все нижніми.
- Чому? - Здивувався він вголос. Тойдаріанець, не знайомий з його міркуваннями, прийняв питання на свій рахунок.
- Він завжди перемагає! - Я зробив велику ставку на Себульбу.
- Я відповідаю: не задумуючись, відповів Куай-Гон.
Отто оторопел. Він навіть забув плескати крилами. Куай-Гон підпалив, коли той даріанець відірветься від землі і струшить налипий пісок. Потім зробив крок убік від червоного болюда.
- Я ставлю гоночний більд проти. Скажімо, хлопчика з матір'ю.
Він вліз у повітря з завидною для його комплекції яскравістю.
- Болід проти рабів! - Заволив він. - Це вже занадто. - І подивився на мене.
Я був дуже засмучений, коли сказав, що не порушив угоди. По мені так Куай-Гон запропонувавши такий абсурдний, зовсім з головою не дружить і в цінах не розбирається.
https://literna.net/uk/books/444-insha-istoriya-zoryanikh-voi-n