- Хлопчик сказав, ви хочете найняти його гонщиком! - Вотто вивергав слова, наче вулкан лаву. - Яким чином? Запчастини не купити, а тут нате вам, будь ласка! Не за республіканські ж датарі, а?
Ще раз цей синій схрещує будь-яке слово, що наводить на роздуми про республіку, похороню його тут же, серед такого люб'язного його серцю мотлоху, - пообіцяв сам собі Куай-Гон Джинн і дістав з-під пончо кошинок. Над його долонею зависало крихітне голографічне зображення корабля. Зображення повільно поверталося, дозволяючи роздивитися зірку з усіх боків. Яхта була прекрасною, з обтіненими аеродинамічними формами. Вмить розтанув.
- О-о, непогано, - простоал він в екстазі, — це ж "Нубіан". Ум- мм...
- Вона в порядку, - поспішаючиво додав Куай-Гон. - Треба тільки замінити частину деталей.
Наприклад, головний генератор гіперперемедії, але про це зараз краще і не заїкатися. Куай-Гон дозволив Вотто ще пару секунд насолоджуватися солодким видовищем і прибрав комлінк. Лапки Вотто тягнулося слідом за захованим скарбом.
- А де візьмете гоночний бабак, а? Хітро запитав продавця, залітаючи з іншого боку. - Мій хлопчик розбив на колишніх гонках. Чинити його доведеться довго. Верно?
Синій корявий палець ткнув Енакіна в макушку.
- Я в цьому не винен! - Засперечив Енакін. - Правда. Себульба осліпив мене вихлопними газами. Можна сказати, що я врятував біль... - Куай-Гон продовжував на нього дивитися, так що довелося зізнатися. - Майже.
Він виготовив рик, Куай-Гон відразу ж зробив вигляд, що йому розійшлася ідея гонок, так що гарчання миттєво переросло у подобу веселого похватання:
- Це вірно... Хлопчик - молодець.. Без сумніву!
Джедай продовжив розмову з ігроманом, проблискуючим азартом.
- Я виграв гоночний більд у дев'яту. На шостому прикупі. - Куай-Гон трохи схилив голову, пропонуючи оцінити весь блиск його досягнень. - Найшвидший бабак, який я бачив.
Він не озирався на Енакина, але міг легко уявити собі те, що зараз написано на його обличчі. Рицар пройшовся по лавці, тим винудівши Вотто йти за собою. Проблема однієї чесно-зрозумілою фізіономії була таким чином вирішена. Принаймні, на час.
- Сподіваюся, ви не вбили через нього когось з моїх знайомих, а? - З радісним уривком запитав Вотто.
Куай-Гон зобразив двозначну усмішку в стилі "помірковував про це, але вирішив - нехай живе", ніж викликав новий вибух холота Вотто. Тойдаріанець довго не міг прийти в себе.
- Так! - Справа є справа. Тим більше для тодаріанця. - З вас заявка і гоночна машина, потонув Вото. - А з мене тоді хлопчик. Виграш ділимо навпіл. Йде, а?
- Ну, якщо навпіл, - Куай-Гон зробив вигляд, що ретельно розмірковує. "Куди тебе тільки несе?" - Тоді ви вносите гроші за заявку. Якщо виграємо, то виграєте свій виграш за ціною зап'ятків. Якщо програємо - берете мій корабель.
Зітхаю.
М-так, за настільки бездарний торг треба топити ще в дитинстві. Хто б не були батьки джедая, торговцями вони не...
А може йому все настільки байдуже? Хм, теж варіант.
- Ви залишаєтеся у виграші в будь-якому випадку... - Продовжував Куай-Гон.
Залежить від думки. вже боляче хороші умови здавалися умовами - хто завгодно піде на піну від підозр. Він гудел, дзижчав, хрукав і люто тёр ногами хоботок. І врешті-решт вирішив:
- Йде! - Відто стукнув лапкою по відкритій долоні Куай-Гона.
Рицар вийшов з крамниці, і поки він негромко переказав Падумі та іншим про те що сталося, через двері неслося досить ухання тодаріанця.
- Вона-на пікета мигдаля! - Прорал Вотто, зауваживши, що Куай-Гон ще не пішов далеко. Джедай зробив вигляд, що не зрозумів.
Я ж відійшов подалі від сторони і швидко зв'язався комлінком через гіпер передатир в дроїду з представником нашої сім"ї на Корусканті.
- Привіт, Малюк Руден. Давно ми з тобою не спілкувалися. Та і про батьків зовсім забув, не добре це, - потім він схвильовано подивився. - З тобою все гаразд?
- Все добре дядьку Гуриг, не переживай. Ми зараз на Татуїні.
- І що ви там забули? - І тут же понятиво хмикнув. - Дай здогадаюся, зараз ви посилаєтеся на Маластар або вже там.
Ти розумниця Гуриг, як і весь наш клан Рекуїрунтів. Скажи, тут на змаганнях ставки бувають дуже великими?
- Були випадки, коли переходили з рук до руки цілі промислові світи. На Корусканті також вистачає любителів спортивних ставки. А що... Хочеш взяти участь?
- Скажи, що б ти зробив, якби гарантовано заздалегідь знав хто виграє?
- Поставив би на кон навіть свою нижню білизну, - розсміявся співрозмовник. Але побачивши, що я дуже серйозний, недовірливо втупився на мене. - Справді?
- Абсолютно, тут особливий випадок, що трапляється можливо тільки раз у житті. Постав всі мої гроші з рахунку зміст титулу і ось із цього. анонімного на Енакіні Скайуокера. І постарайся переконати весь наш клан поставити на нього. Звичайно в першу чергу опрацювати мою сім'ю. Намагайся не лякати ставки.
- Не учи вченого, малюк. Якщо все буде так, як ти говориш - весь клан стане тобі винен. Все, я побіг працювати.
Коли я виключив комлінк, то побачив ті, хто пасував до мене Куай-Гона та Енакіна.
- Ти так віриш у перемогу друга, Руден? - Усміхнувся Куай-Гон. А Енакін дуже розгубився, подивився на мене.
- Так, зараз я ставлю все, що у мене є, та і в моєї сім'ї з заначки на віру в Енакина.
- Руден..? - Пробурмотів хлопчисько.
- Не намагайся нікому нічого довести Ені, просто роби, що вважаєш правильним і в тебе вийде.
- Ти так і живеш?
- Так, я і весь наш клан.
***
Гоночний біль був подібний до наконечника стріли. Плочі дні, вузький кокпет, який граціозно зітхає за сидінням пілота у антикриловому повітрі. Козирами цієї машини були двигуни. Де Енакіну пощастило дістати два ще річних "радон-Улькерів", які використовуються на сучасних зоряних винищувачах краще не питати. Тепер двигуни були вкладені у нові шкірки і пов'язані з кабіною стилтонових кабелів - ще однією успішною дитиною. Напевно, він всі смітники на планеті перекопав заради них. Але більод був вражаючим - ніби в дитячі санки запрягли пару матрих бант.
Уже все було закінчено, бо на цьому болідному майданчику не залишилось жодного завдання. Енакіна відпустили з крамниці відразу ж. Отже, коли навантажувана покупкою компанія повернулася до будинку Шмі, хлопчик вже перепрошував машину. Що не завадило йому ділитися з Куай-Гоном: як Вотто наказав упевнитися, що машина і справді може скласти належну конкурацію іншим, і що це не мотлом, гідний прикрасити собою лише сміттєву купу, а що тоді він ось так руки склав і так подивився на цього блакитного га ...
- Енакін, - суворо сказала Шмі. - Не смій так висловлюватися.
- А що я сказав, мамо? Куай-Гон сам його так називав...
- Енакін, - сказав лицар. - Ти чув, що говорить мама?
А я стояв поруч і посміхався.
Хлопець зробив вигляд, що образився, підмигнув мене і повернувся до роботи.
Сидячи на задньому ґанку будинку Куай-Гон стежив, як Енакін, Паде і Джа-Джа возяться біля машини. Р2Д2 доручили тестувати електроніку, а ЗОП за неімінням рук і технічних талантів обмежувався усними радами. Куай-Гон викликав по комлінку корабель.
- Вчитель, - з сумнівом в голосі сказав Обі-Ван, вислухавши його розповідь, а що, якщо план провалиться? Тоді ми надовго застрелимо тут.
- Ми і без енергосистеми далеко не відлетимо, - резонно заперечив Куай-Гон і поспішив вимкнутися, поки Обі-Ван не став сперечатися.
Ось що, а в суперечках цей хлопець - просто талант. Невже Обі-Ван навчився цьому від нього? Чи це зародок?
Два місцевих сонця забиралися по небоскло все вище, наче грали один з одним в догонянки. Глиняні мури халуп розкаялися, залишаючись у прохолоді. Над пустелею звисало туманне марево, що розмило обриси віддалених гір. У бік космопорту було краще не повертатися. Пісок, що пропливав від численних стартів, був ніби дзеркалом. Він віддзеркалював сонячні промені і осліпив очі.
А ще... А ще в цьому хлопчику дійсно щось є. - Подумав джедай.
З будинку вийшла Шмі з підносом в руках. Вона несла дітям напитися. Побачивши Куай-Гона, вона зупинилася, поставила піднос, налила в чашку води з глека і простягла йому. Було так легко уявити, ніби... Він похитав головою, проганяючи неформовану думку. Шмі зрозуміла його по-іншому і сказала, що води вистачить на всіх. Нехай бере.
Якийсь час вони стояли поруч, дивлячись на шалену кампанію в дворі.
- Ви можете пишатися сином, - раптом сказав лицар. - Він пропонує допомогу, не думаючи про винагороду.
- Він нічого не розуміє в пожадливості, - по стомленому обличчі жінки ковзнула усмішка. - Він знає тільки у своїх фантазіях. У нього є...
Вона замешкалась.
https://literna.net/uk/books/444-insha-istoriya-zoryanikh-voi-n