Глава 19. Університет III
- Де він? Куди він пішов?
Ситуація розв’язалася, і через деякий час я почув голос з лісу, коли прибирав кунаї у свій портфель.
— Покажися!
Це був голова. Вона прилетіла на своїй палиці.
— Ах!
Її очі широко розкрилися, коли вона побачила демона з дірою в голові.
— Ви вже розібралися з ним!
—...
Я намагався змити кров за допомогою Очищення, але мана в крові демонів чинила опір моїй магії. У мене не було вибору, окрім як протерти обличчя хустком, який після цього довелося викинути.
— Як і очікувалося від члена сім’ї Юклайн! Ви вже вбили демона! Яку магію ви використовували? Ах! Схоже, його прокололо металом... Це випадково не [Клінок лютої бурі], який я створила!
— Яка дитяча назва.
Ненавмисно я відповів занадто різко, поставивши голову від здивування нахилити голову.
- Ч-що? Всі казали, що це добра назва!
- Ви думаєте, хтось наважиться сказати вам таку болісну правду?
Сказавши це, я обернувся і почув, як вона бурмоче собі під ніс:
— П-правда? Невже так погано?
— Да.
— Ах...
Її звичка прикидатися незрілою додавала мені дискомфорт, але після моїх слів вона сильно змінилася. Головуючий підняла тіло демона і зірвала його.
Фшух!
Воно пролетіло через моє плече, перш ніж впасти на землю. Його тіло і кров розлетілися всюди.
— [Клинок лютої бурі] погана назва...
Голова продовжувала бурмотіти собі під ніс, коли я мовчки пішов. Завдяки телекинезу жодна крапля крові не потрапила на мене.
Коли я спустився з гори, там вже зібрався багато магів.
Я відразу згадав про Іфрін, з якою повівся досить грубо і схопив найближчого до себе мага, запитавши:
— Тут повинна була бути дівчина дебютант...
- Старший професор Деклейн.
Чей-то голос перервав мене на півслове. Я обернувся і побачив статую чоловіка.
- Вітаю. Як ваші справи?
Я відразу розпізнав його, як тільки побачив його золотисто-світле волосся і чорний костюм. Він був ім’ям, який мав зв’язок з церквою і прославився своєю глибокою вірою.
Терпе.
— Я врятував інших дебютатів і хотів би попросити вас про демона, старший професор Деклейн.
Терпе був добрим серцем, але його доброта не поширювалася на Декляна. Зрештою він допомагав тим, хто затаїв образу на Деклейна.
— Поговоріть з головою. Вона знімає стрес на тілі демона.
— Ах, ладно.
Кивши, Терпе усміхнувся врятованим дебютантам і пішов на гору, а вони зі страхом витріщилися на мене.
Я запитав їх:
— Джули, Ферит, Рондо.
— Д-да? — Джулі відповіла з тривогою.
— Ваша подруга в порядке?
- Що? Ох, да! Іфрін зараз в університетській лікарні...
— Ладно.
Я обернувся, не слухаючи інших, так як виснажився. Я ніколи не тужив за домом так сильно, як зараз, але я ще не міг піти. До мене підбігли інші професори.
- Старший професор! З вами все гаразд?
Детальна промова, возьми з папірами та спілкування з представниками церкви... Мені хотілося втекти, коли я зрозумів, що мене чекає.
***
Сонячне світло прокинулося через вікно, і Іфрін відкрила очі під спів птахів.
Вона моргнула кілька разів, дивлячись у білу стелю, перш ніж оглянулася і зрозуміла, що знаходиться в університетській лікарні.
— Вы очнулись.
Приємний голос, такий же теплий, як сонце, пощекотив її вуха.
Здивована, Іфрін швидко сіла.
- Вибачте, але хто ви?
- Приємно познайомитися. Я Терпе, священик юрефського собору.
Терпе?
— Ви сильно виросли, Іфріне Місяць.
- Ви мене знаєте? — З підозрою запитала нахмуріла Іфрін.
- Ваш батько був моїм знайомим. Я часто бачив вас на фотографіях, які він мені показував.
— Правда?
Вона зайняла оборонну позицію, почувши, що він згадав її батька.
— Я прийшов сюди сьогодні, щоб запитати вас про горе Тьми, але... - Терпе м'яко посміхнувся. — Здається, ви самі не дуже зрозуміли всю ситуацію.
— Да... Соромно визнавати, але я потрапила під вплив магії на православ'я.
- Старший професор Деклейн врятував вас.
— Ах, точно...
— Там з'явився демон, так що доступ до гори Тьми був закритий, поки Церква разом із Башнею Магії досліджує її околиці.
Іфріна лягла в обличчя ладонами. Як і очікувалося, це був не сон. Деклейн дійсно допоміг їй.
"Оборванка".
Його холодний голос все ще звучав в її вухах.
- Але забудемо на мить про цей інцидент. Я б хотів поговорити з вами, як з донькою свого друга...
— Друга?
— Да. Можливо, це було односторонній шлях, але я знаю, через що він пройшов. Якщо вам коли-небудь знадобиться допомога...
— Нет.
Проте Іфріне не вагалася похитати головою і здивувала Терпе.
— Можете не соромитися.
Деклейн і вона. Цей вузол вона хоче розплутати сама. Ніхто не має права втручатися в її помсту. Вона сама покарає Декліна за смерть батька.
- Ні, мені не потрібна ваша допомога. Ви не повинні втручатися в мої справи, містер Терпе.
Терпе усміхнувся, побачивши таку рішучість.
- Тоді... продовжите відпочивати?
— Хм?
— Сьогодні середовище, 14:45. Минуло рівно тридцять шість годин з того моменту, як стався інцидент.
Сталося це опівночі у вівторок, але до того часу, як вона прийшла в свідомість, вже була середовище. Іфріне подумала, відчуваючи, що вона про щось забула.
Терпе люб’язно нагадав їй:
— Сьогодні лекція професора Деклейна. Звичайно, ніхто нічого не скаже, якщо ви пропустите її, але гордий професор все одно зверне на це увагу...
— Ах!
Іфріне вискочила з ліжка.
- Міс Луна, таке прагнення до навчання вражає, але не перестарайтеся. Ви все ще мляво ослаблені.
— Я поняла! Хай щастить, містере Терпе!
— Хм? Ха-ха-Ха. Так, дякую. Бережіть себе.
Ірин відразу пішла з університетської лікарні.
— Візьміть з собою ліки!
Вона проігнорувала голос і замовкла. Якщо вона побіжить, їй знадобиться п'ятнадцять хвилин, щоб дістатися до вежі.
— Ха-а! Ха-а!
Завдяки відчайдушному спринту вона змогла прибути до місця свого призначення в 14:55. Задихаємося, вона відкрила двері в аудиторії А-класа на третьому поверсі і, ввійшовши, розгубилася.
— Хм?
Це місце відрізнялося від того, що було минулого разу. Глядач був просторішим, і навпроти кожного учня стояв довгий стіл з такими елементами, як земля, дерево та вода.
— Иффи! Сюди!
Джулі помахала рукою. Кивнувши, Іфрін підійшла до неї.
- З тобою все гаразд? Я відвідувала тебе, але ти була без свідомості. Все настільки серйозно?
— Нет, я уже в порядке. Просто я давно не спала як слід.
Вона страждала від безсоння, коли її батько наклав на себе руки. Вона не спала більше чотирьох годин на день протягом трьох років, так що це було досить відсвіжаюче.
- Я почуваюся краще, ніж будь-коли!
- Рада чути...
Незабаром відчинилися двері, і увійшов професор Деклейн. Слідом за ним увійшов невисокий маг, який їй не був знайомий.
- Приємно з вами познайомитися. Я асистент Аллен.
Усі були здивовані цією несподіваною заявою, особливо Іфрін. Деклейна ніколи раніше не мала асистента. Навіть її батько працював під керівництвом Декліна як раб, залишаючись з рангом "Солда" в 30 років.
Коли Ірин пригадала свого батька, вона відчула, як в горлі пересохло. Вона не розуміла, чому він раптом вирішив призначити асистента.
- Сьогодні ви будете займатися магією.
На мить Іфріна відчула запаморочення, тому вщипнула себе за стегно, щоб зосередитися.
- Ви повинні будете створювати три закляття, спираючись на мою лекцію. Це вплине на ваші оцінки, так що віднесися до цього серйозно.
Потім асистент Аллен бізнесіто пройшов по класу, розставляє годинник на стіл перед кожним учнем.
- Зараз я покажу вам закляття.
Щелк!
Деклейн клацнув пальцем, і назви заклинань з'явилися в повітрі.
[Блукаючий вогник], [Сквітає туман і [Цвветьн.
— У вас є три години. Йдіть.
Студенти відразу взялися за справу. Ірин теж поспішно підсумувала до себе елементи на столі.
По-перше, вона хотіла створити [Блукаючий вогник].
Вона швидко розібралася, бо це було просто поєднання чистих елементів: вогню і вітру.
Іфріна відтворила магічну формулу в голові, наповнюючи її масою.
— Трохи маны...
Мимо її пройшов асистент Аллен. Вона несвідомо подивилася на нього.
У цей момент ланцюг закляття перервалася, і її магія була порушена. Вона прикусила губу, відчувши біль у зап’яссті. Її браслет палав, сигналізуючи про те, що щось пішло не так.
— Черт...
Вона знала, що помилялася, але не могла зрозуміти де саме. У неї боліла голова. Я відчуваю занепокоєння, але Іфріне на мить опустила голову щоб заспокоїтися, та...
- [Блукаючий вогник] готовий. Чотири хвилини і одна секунда.
"Уже?!"
Ірин озиралася, щоб дізнатися хто це був. Звичайно, це була Сильвія.
[Блукаючий вогник] ширяв над її столом, а вона вже працювала над другим заклинанням.
Ірин швидко повернулася до свого завдання, але їй було важко зосередитися.
— Тц...
Все йшло не за планом. Її мана рухалося, як вона хотіла, але через порожній шлунок вона не могла зібратися з думками.
Її було скинуто з ману, і ланцюги знову були зруйновані. Хоч вона старанно тренувалась, хоч би як старалася, нічого не виходило. І чим більше вона втрачала впевненість у собі, тим важче було працювати над заклинанням.
Голос Деклейна все ще звучав у її вухах.
"Оборванка, обірванка, Обірованка..."
Вона не хотіла звертати на це увагу. Зрештою, це була неправда.
Але я не могла змиритися з цим.
« Я не обірванка!»
Іфріна дуже дихала і виглядала так, що ось-ось розчавиться.
Сільвія звернула увагу на це.
— Ха...
Легка усмішка зірвалася з її губ.
Ірин була занадто тендітною і нескінченною. Вона не могла контролювати свої емоції.
« Ти дійсно не варта уваги, Іфріне» — подумала Сильвія.
Зітхнувши, Сильвія відвела погляд Іфрін.
— Дебютант Сильвия. Двадцять п'ять хвилин і 15 секунд. Всі закляття завершено.
Вона виконала завдання менше ніж за півгодини. Перед нею були акуратно скомбіновані елементи, наповнені магією.
— Професор.
Деклейн підійшов до неї по виклику свого асистента і подивився на результати її праці.
Сильвія трохи нервувала. На її обличчі також був натяк на сором через непристойний інцидент, що стався під час їх останньої зустрічі.
« Сильвія », — почувся Деклейна.
— Да.
Вона вже подумки готувалася до причіп з його боку. Однак...
— Бездоганна робота. Можеш йти.
Замість цього вона отримала несподіваний комплімент. Сильвія широко розплющила очі. У той же час вона відчула на собі погляд Іфрін і негайно втупилась у відповідь.
Руки Іфрін затремтіли, коли вона поспішно опустила очі. Бо вона досі не просунулася.
« Не будьте ревнивими. Тобі не про що турбуватися, адже це рівень, якого ти ніколи не досягнеш. Продовжуй дивитися на мене знизу вгору." - подумки всміхнулася Сильвія.
Дякую.
Сильвія вклонилася Деклійнові і вийшла з класу. Проходячи повз Іфрін, вона помітила дещо незвичайне. Іфріне тремтіла, як переляканий щеня. Тільки тоді Сильвія зрозуміла, що відчуває. Хвилювання.
Те, як впала ця обірванка, приносило радість.
***
- Джуліє, можеш йти.
- Рехін, можеш йти.
- Ехарон, можеш йти.
Учнів у класі залишалося все менше і менш. 150, 100, 50, 25... А Іфріне завершила лише одне закляття. Не було ніяких сумнівів, що вона вела гірше всіх.
—...
Голова кружляла від розпачу. Однак вона не здавалася. З силою вона видала ману, але [Сквіт не показував жодних ознак.
Вона спробувала використати решту ману, але її тіло вже не могло боротися. Капли крові з носа падали на випарований ґрунт стіл.
- Дрен, можеш йти.
Тим часом голос Деклейна продовжував поширюватися по аудиторії.
- Ротон, можеш йти.
Її руки тремтіли, а коліна оніміли.
- Каїне, можеш йти.
Їй здавалося, що вона потрапила в кошмар. Але це була невтішна реальність.
- Елдон, можеш йти.
І, нарешті...
- Ераджан, можеш йти.
Вона залишилася сама.
Вона не хотіла здаватися, але все було скінчено.
Бам!
Ірин опустила голову на стіл, забруднюваний землею і кров'ю з носа.
Тік-так-тика-та...
Глядач опустіла.
Тік-так-тика-та...
— Старший професор, три години минуло, — почувся збентежений голос асистента Аллена.
— Ладно. Тоді ти вільний.
— Ладно, я...
Вона не чула їхньої розмови. Вона навіть не знала чому. Може бути, кров залила їй вуха.
Ірин постукала по столі, її переповнив сором. Вона звинувачувала себе в тому, що не змогла цього зробити. Вона хотіла помститися за свого батька, пішла з дому, пообіцявши ніколи не повертатися, поки вона не зробить це. Але тепер вона почувалася нікчемною через те, що не змогла виконати навіть таке просте завдання.
Вона заплакала.
Тік-так-тика-та...
Все навколо розчинилося. Єдине, що не зникло - це звук годинника.
Тік-так-тика-та...
Скільки часу пройшло? Скільки часу вона провела на самоті?
Тік-так-тика-та...
Ірин повільно підняла голову. У класі вже стало темно. Настав пізній вечір.
— Ах...
Вона витерла ніс і очі. Її обличчя було змащене. Вона намагалась стерти все за допомогою рукавиць, але від цього стало ще гірше.
Вона була в повному безладді.
Вона випустила зітхання, яке було легко подолати. Лекція вже закінчилась. Давно скінчилася. Що ще важливіше, вона провалилася.
Ірин здавалося, що все її тіло стало настільки важким і вона навіть не могла нормально пересувати ногами.
Коли Ірин встала, щоб повернутися до гуртожитку, і широко відкривала очі, кинувши погляд убік. Її покриті піском губи мимовільно відкрилися.
— А?
Він все ще сидів залежним столом, дивлячись прямо на неї. Вона не знала, що він залишився. Звук його голосу вдарив по вухах:
- П'ять годин і 47 хвилин.
Його блакитні очі сяяли в темряві. Він дивився на неї з жалем.
— Ифрин Луны.
Все ще холодний, але відрізняється від тієї ночі голос. З якоїсь причини на душу стало тепло. Вона перестала чути цикання годинника.
- Скільки ще чекатиму?
Час ніби завмер у цей момент.