Глава 18 Університет II
— Обернись.
Сильвія повернулася, як і було наказано. Деклейн стояв навпроти неї, пронизуючи її душу своїм холодним поглядом.
— Дебютант Сильвия.
— Да?
— Наскільки мені відомо, ця бібліотека призначена лише для викладачів. Тут зберігається багато конфіденційних документів. Отже, всім іншим вхід заборонено.
- Ох, ось як. Я не знала. Я загубилася.
Деклейн похитав головою, почувши виправдання Сильвії.
- Ти дійсно думала, що я повірю? Бібліотекар порушила правила, пустив тебе сюди і ти теж несеш відповідальність ...
— Мені дозволили бути винятками.
- Жодних винятків.
— Мне жаль. Вона просто була моєю книгою, і я врешті - решт зізналася Сільвію.
Потім книжка несподівано вилетіла з її рук.
— Ах!
Сильвія витягнула руку, щоб зловити її, але промахнулася.
Вона відразу втратила рівновагу і впала на підлогу. У ній закипіла лють, але вона не показала цього, коли встала і відтрухнулася.
Потім вона втупилася на Деклейна.
Він вже розгорнув книжку, щоб перевірити її зміст. Сільвія подумки фирнула, знайшовши цю ситуацію забавною.
« Це етиноль. З огляду на те, що у нього немає інших захоплень, окрім спілкування в вищих суспільствах, він нічого не зрозуміє. Краще б він перестав марнувати час і повернув мені книгу."
— Минулої ночі я провів з нею.
— Хм?
Їй це здалося дивним.
— Червоні квіти танцювали на шляху до неї.
Професор Деклейн несподівано почав говорити щось дивне, ніби читав з книги, навіть використовуючи м'який тон, який відрізнявся від його голосу під час лекцій.
— Я не хотів думати про те, звідки ці почуття.
Він спокійно продовжував говорити, але Сильвія не могла зрозуміти, що відбувається.
- Якщо ти хочеш бути зі мною, цього достатньо.
Він читав це? Чи просто бурмотів думки під ніс?
— Я зняв з неї одяг...
Потім професор зупинився і закрив книжку.
— Ты... Любиш романтичні романи? У цьому немає нічого страшного.
— А?
Вона не в стані підібрати правильні слова і закусила губу та похитала головою.
— Любовные романы? Я...
— Забудь. Можеш взяти її з собою. На перший раз я прощаю тебе.
— Я не...
Вона підплила до неї повітрю і обняла її, притиснувши на груди.
- Але тебе чекає дисциплінарний пошук, якщо ти прийдеш сюди знову, коли тобі заманеться.
— Не те щоб мені подобалися любовні романи...
- Ти прийшла сюди, щоб показати владу своєї сім'ї? Я не могла б приходити сама. Досить було запитати когось, хто вірний до вас.
Він навіть не слухав її. Губи Сильвії скривились. Уперше в житті вона зазнала такого сорому і приниження. Її бліде і байдуже обличчя засяяло гнівом. Вона не цікавилася романтичними романами. Вона намагалася вивчити звичаї фей по книжці.
— А намагатися вивчати щось по таких книгах непрактично. Це не звичайна історія.
Це був домагаючий удар, від якого всі думки вилетіли з її голови. Здавалося, ніби її щойно вдарили тупим об'єктом по затилку.
На мить закрила очі Сильвія і привідкрила їх.
Сильвія подивилася на книгу в руці. На щастя, він її не забрав.
Вона вирішила, що Деклейн намагається контролювати її, можливо тому, ніби він уникав сім’ї Іліаде.
Сильвія покинула читальний зал і відразу ж повернулася в особняку, вирішивши вивчити книжку.
- Міледі, ви рано прийшли додому.
— Да. Їжу можете не готувати.
Вона вирішила перевірити, наскільки правильно професор тлумачив зміст книжки. Тому вона підготувала словник ентель.
Чим більше вона читала, тим більш дивувалася те, наскільки точною була інтерпретація Деклейну. Він навіть знав незнайомі їй слова. Чи це просто припущення з контексту? Навіть якщо це так, його речення звучали плавно і природно.
Але ці питання невдовзі зникли з голови Сильвії, коли вона зрозуміла, що це не зовсім романтичний роман.
[Їє оголене тіло виявилося в моїх обіймах... Я ✔ її і "hange"
Це була порнографія.
- Як таке могло...
***
Коли я повернувся з дивним романом Сильвії, то пішов на гору разом із викладачем.
Ха-ха! Я не думав, що на практичні заняття запишеться п’ятдесят чоловік.
— Ченемо, — байдуже відповів я.
Це місце, яке називається Горою Тьми, нагадувало зловісний ліс на території однієї знаменитої школи магії, але було набагато небезпечнішим. Але оскільки воно лежить у найдальшій частині університетського кампусу і є бар’єром, то студенти не звертали уваги на нього як на звичайне соціальне життя. Але Башта Магії, яка володіла горою і відповідала за безпеку студентів, вважала це місце цінним навіть попри небезпеку.
Без нього всім довелося б подорожувати набагато далі, щоб відчути справжній бій. А найголовніше, що тут можна було знайти вогняних саламандр, попільні кущі, квітка-людоїд, гратендрижська олія і багато інших корисних магічних інгредієнтів, які дуже дорого коштували.
— Хіба ви не пишаєтеся ними?
Сьогодні викладачський склад, включаючи мене, і п’ятдесят дебютів вирушили на Гору Тьми для практичного заняття. Незважаючи на те, що в назві місцевості була "Темма" зараз було досить світло, тому що сонце було ще високо.
— Всі вони еліта. Від студентів Імперського університету не слід було очікувати меншого.
Професор Релін проводив тут різні магічні дослідження, вихваляючи студентів, які боролися зі злими істотами, що часто з'являлися там.
- Взагалі, це досить небезпечне місце...
Літо було ще далеко. Але Релін з якоїсь причини щедро пітнів.
- До речі... Прийшов час чергувань. А черговий професор цього тижня ще не визначений. У такі моменти думка старшого професора...
У Башнші Магії було близько 50 штатних професорів. Були й інші викладачі, у тому числі асистенти. Але згідно з статутом лише штатним професорам дозволялося по черзі охороняти Гору Тьми. І, як видно з реакції Реліна, бути першим досить небезпечно.
— Я займусь этим.
Але я зголосився.
— Ох! Кхем, добре. Як і очікувалося від старшого професора, ви взяли на себе ініціативу й подали приклад усім іншим.
Я не подавав приклад. Я просто виконував квіст.
Гора Тьми.
• Купування +1
• Додаткові нагороди за досягнення
Щось манило мене. Може тому спрацював побічний квіст.
- Що ж, старший професор Деклейн, до неділі це місце лежить під вашою відповідальність. Я заміню вас наступного тижня, - з радістю в голосі сказав Релін.
— Ладно.
Слабкі люди піддадуться небезпеці. Особливо вночі, коли страшні монстри чекають на нещасних жертв у темряві. Сам жанр гри в цей момент змінюється.
***
00:05. Пізня ніч.
У квітні все ще могло бути досить холодно, але це не турбувало Ірин. Не через магію або її одяг, що має опір холоду. А може, це через алкоголь в крові? У цьому був сенс, але вона все ще думала, що справа не в цьому.
Вона не відчувала холоду, тому що її кишені були набиті грошима!
— Ах, все в порядке, усе гаразд. Я плачу. Я пригощаю всіх за свій рахунок, локшину поїдаючи і гордо вигукнула Іфрін.
Випивши трохи алкоголю, вона була навіселе.
— Правда? Ти не переохолоджувала, Іфрін? — боязко пробурмотів простолюдин Ферит.
— Эй... Про що ти говориш? Мій гаманець лягає від грошей. Ломиться!
Ставши лідером групи простолюдинів, Іфрін сиділа за столиком нічного ресторану на узбіччі дороги разом з Джулією та іншими учасниками.
Джулія посміхнулася:
— Я вже уявила план створення клубу. Він повинен бути відкритий найближчим часом.
— Правда? Ясне, ясненько--
— Так, але простолюдини не поспішають приєднуватися до нас. Вони як ідіоти, все ще насторожі.
ФСCS!
Іфрін смачно втягнула лапу ротом.
— А-ах! Як смачно!
— Хи-хи. Іфріне, ти п'яна?
— Пьяна? Я? Ніколи!
Вона похитала головою з серйозним виразом обличчя.
« Скільки склянок я спустошувала? Не пам'ятаю, але я точно не п'яна..."
— А-А-Е-О-ДА!
Несподівано почувся крик, що здивувався з Іфрін та її друзів. Вони навіть подумали, що їм почулося.
- Що? Ви чули це?
— Да!
— Вперед! Ми повинні перевірити!
Феріт, Рондо, Джулія та Іфрін, сповнені почуття справедливості, кинулися зі своїх місць і побігли в бік крику.
— Звідки пролунав цей крик?
— На допомогу! Допоможіть!
- Сюди!
Звук доносився з переулку справа.
- Допоможіть-е-і!
Вони йшли криком і побігли темним провулку.
- Я тут! Будь ласка!
Вони продовжували бігти, але незабаром помітили дещо незвичайне. До їхнього вух постійно доносилися звуки розплавлених опалих листя і трави. Вони бігли по брусчатці, але кожен їх крок звучав так, ніби вони йшли по лісі.
- Хлопці, щось тут не так. Переконайтесь, що ви... — Почала говорити Ифрин. — Хм?
Вона обернулася і зрозуміла, що нікого поруч немає, а сама вона перебуває в оточенні дерев.
П’яниця, наче рука, вилізла з ладу і по спині пробіг холодок.
— Спасите! — Знову пролунав крик.
Страх відразу відступив. Але це не було причиною того, що люди виявляли справедливість. Це була магія, яку вона не могла зрозуміти.
- Де ви?
Оскільки вона не вчилася в академії, то мала дві основні недоліки: слабкий опір магії і охайний захист. Ці базові навики навчали в академії ще до вступу в університет.
- Де ви?
Вона, нарешті, знайшла її через ліс.
- Тут! Я тут! Я тут!
До неї йшла жінка в рваному одязі і з простягнутими руками.
Ірин намагалася їй допомогти, проте...
Бах!
У цей момент щось її вдарило по нозі.
— Кх!
Іфрін впала на землю, відкотившись в сторону. Вона намагалася встати, але її ікри заніміли. Все, що вона могла зробити це підняти голову.
- Обережно!
Вона спробувала попередити жінку, що потрапила в біду, але була пізною. Промінь світла, випущений з темряви, проколов плече жінки.
— А-А-Е-Оа-A-Я-КАХ!
— Ах!
З відчайдушним криком Іфрін змусила себе піднятися на ноги і спробувала вивільнити магічну силу зі свого браслета в ту сторону, звідки походила атака...
Але з темряви вийшов чоловік, якого вона не очікувала побачити тут.
Старший професор Деклейн. Його зловісний погляд на неї налякав її.
— П-профессор! Що ви робите?
— Дебютант Ифрин.
У той момент, коли він гукнув її, жінка спробувала улизнути, але знову піддалася атакі, цього разу промінь світла пронизив її кісточку.
— А-А-Е-О-A-Я-а-АНГХ!
- Ні, професоре! Що ви...
— Відкрий очі. Це не людина.
- Що?
- Ти п'яна. Просто не рухайся.
— Нет, я...
— Не двигайся! — Погрожував Деклейн.
Його рев затряс округу. Навіть гілки затремтіли, коли ехо пронеслося по лісі. Дивовижна Іфрін напружилася, не в силах нічого зробити, крім як дивитися на нього. Його погляд був шаленим, майже як хижий птах. Він був набагато страшнішим, ніж звичайний.
Холодний вітерець доторкнувся щоки Іфріне. Тільки тоді її розум почав прояснюватися.
- ...це маніпуляція. Спеціалізація демонів.
Поки він пояснював, Іфріне відчула, що піднімається над землею.
- Що за... М-мої ноги не достають до землі...
— Я вмістив свій метал під твою мантію.
— А?
Вона прогулювалася в повітрі і подивилась на Декляна.
Він дивився на неї, ніби принизив саме її існування. Вираз його обличчя, здавалося, було повно презирства до неї, низької істоти.
— Підняти людські тіла складно, а ось метал - легко.
Вона не могла зрозуміти, що він мав на увазі. Ні, чи був він взагалі професором? Може, це була ще одна ілюзія демона?
- Що ви маєте на увазі...
— Не заважай на ноги і забирайся звідси, обірванка.
—...
Його слова були такі ж гострі, як кинджали. А його погляд був більш ляканим і похмурим, ніж будь-який з тих, що вона коли-небудь бачила. Декляна поведінка була не такою, як звичайно.
... Нет. Ні. Навпаки, він поводився... як Деклейн, якого вона знала. Він різко відтягнув Іфріна в сторону, навіть не намагаючись бути акуратним.
— А-а-А- а...
Фшух!
Як пилососи, що засмоктуються, Іфрін відлетіла з гори, де вона відразу втратила свідомість.
***
КРИР!
Тим часом ця жінка перетворилася на дивну істоту. Її волосся та одяг розташували, а по обидва боки від скриня виросли роги. У цієї істоти були великі очі, але без віку, а шкіра була червоною.
- Мертва тварюка.
Ядру між очима, подібному до коштовного каменя, демон знову спробував скористатися нанапругою, але Деклейн не справився з цим. Незважаючи на мізерну кількість хороших рис у [Характері] Декляна, він міг похвалитися майже ідеальним рівнем несприйнятливості до таких заклинань.
Мої емоції люто бурили.
[Робословна].
Це була характерна риса сім'ї Юклайн, схожаючи з [Особностями]. Його ворожість до демонів була характерною рисою їхнього родоводу. Тому, коли я відчув демона поблизу, то відразу відчував невимовне почуття ненависті та огиди. Така була характерна особливість магів, які з давніх часів полювали на демонів.
Це була доля Декліна, придумана ігровим сценаристом. Чи грав гравець за злий демон чи доброго лицаря, мага або авантюриста, він не міг зробити Деклейна своїм союзником.
— Скоро ти будеш гнити під землею.
Я рідко злився, але через демон я не міг зберігати холоднокровність.
— Гр-р р-ер!
Чудо почало ричати, мабуть, намагаючись атакувати мене фольклором ментального нападу.
У вухах пролунав дзижчаючий звук, але не більше того. Не звертаючи на це уваги, я вдарив демона п’ятьма куною в повітрі. Я був у очікуванні. Я знав, що тут проходив іспит для того, щоб допомогти іншим опанувати свої навички, але природа Декляна погнала мене в бій.
Я розвів чотири кунани по сторонах, націлив їх у демона з обох сторін.
Демон стиснув зуби, слідкуючи за ними.
Він спробував уникнути їх траєкторії, зробивши сальто назад, але п'ятий кунай націлився прямо в його серце, поки демон все ще був у повітрі.
У цей момент його суглоби гротескно зігнулися, оскільки він намагався уникнути моїх атак трансформуючи власне тіло, але я не переставав наступ. Його знову атакували чотири інші куна. Він докладав усіх зусиль, але його смерть була неминучою. Протягом усієї битви демон міг лише оборонятися і уникати нападу.
Зрештою, він вирішив, що має лише один варіант: кинутися вперед. Він різко відштовхнувся від землі і побіг у мій бік на великій швидкості, але це було очікувано.
Фшух!
Він витягнув свої кігті в мою сторону, але не зміг дотягнутися до мене. Шостий кунай, який витягнув Іфріна звідси, повернувся вчасно, щоб пробити його лоб.
- Розсипав свою кров всюди... Яка гидота.
Моє обличчя було залито кров'ю. Нестерпно мене охопило почуття ненависті, вбивства та руйнування. Я не міг цього винести. Я не міг цього приховати.
[Гочна квіст виконано: Гора Тьми]
• Купування +1
Перший, хто вбив демона
• Купування +1
[Робословна: Юклайн]
• Овоювання особливості [Юклайн]
Прийшла серія повідомлень про мої винагороди, але я не відчував радості. Поява демона. Це був знак.
Знак, який сигналізує про те, що це був повноцінний старт гри без гравців.
Я просто стояв і дивився на небо. Воно було темним і давленим. На небі не було жодної зірки, а місяць був занадто блідий...