Глава 11. Чутки III
Наступного дня рано - вранці я поїхав до університетської Башни Магії.
[Бурний вогонь]
Я прогортав записи Аллена та інші книжки з магії, розкидані по моєму столі на своєму офісному стільці. Я все ще не розумів, як мені слід викладати "магадію елементів", тому намагався визначити напрямок руху.
- Це допоможе пояснити "чорні елементи".
Однією з найскладніших сфер магії для студентів Венеція Магії були "Чорсті елементи". Якщо порівняти це з сучасною наукою, то це буде схоже на вищу математику.
І серед « чистих елементів» [Яросний вогонь] був надзвичайно складний. Принаймні, це було не на тому рівні, який могли зрозуміти дебюти. Але на моє здивування, я легко зрозумів [Ярольний вогонь].
Тому що це була не побічна магія, а чиста. Іншими словами, « розуміння » є максимально ефективним у таких випадках. Звичайно, розуміння теми не означало, що я можу легко опанувати цю магію, але я зможу використати її як приклад для того, щоб студентам було легше зрозуміти « Чисті елементи».
- Гадаю, ця підготовка до вивчення буде достатньою.
Поєднавши план занять, я покликав Аллена через кришталевий шар:
— Аллен, зайди до мене.
Через 5 секунд Аллен вже стояв переді мною.
- Так, професор?
Аллен примчався швидко, але виглядав дуже виснаженим. Через темних кіл під очима він нагадував панду.
- Ти пам'ятаєш, про що я просив тебе востаннє?
— Да, вот.
Аллен поринув у кишені своєї мантії і витягнув брошурку. Це був аукціонний каталог.
- Сніжний Обсідій включено до списку аукціонного будинку Роутен і буде виставлений на аукціон у це середовище.
Я попросив Аллена знайти аукціони, на яких продають рідкісну руду. Коли я оглядав каталог, наприкінці списку побачив мінерал під назвою « Обсідіан». Це був один з десяти кращих мінералів у цьому світі.
Краще було тільки такі міфічні та легендарні предмети, як кістки дракона, роги драконів тощо. Але їх не можна було купити, навіть якщо у вас є гроші. Отже, Сніжний Обсідій був « найкращим серед тих, які можна придбати».
— Молодец. Повідом їм, що я буду брати участь в аукціоні.
- Добре, зрозумів.
Аллен вклонився і пішов.
До речі, я вже перевірив суму на своєму аккаунті. Адже банківські карти вже винайшли у цьому світі.
[205,238,039 he]
На мою думку, було понад 200 мільйонів машин. Цього було більш ніж достатньо. До того ж, це був мій особистий рахунок, тому я міг вибудувати хоча б все відразу. Сім’я Юклайн ніколи не потребувала грошей, оскільки була власником важливих земель. Їхні зв’язки відкривали перед ними всі двері.
— Якщо подумати, Аллен всього лише аспірант.
Мені знову стало його трохи шкода. Аллен був лише звичайним аспірантом, але моє прохання було приватне. Що ще гірше, темні кола під очима Аллена ставали темнішими з кожним днем через те, що всі маги, які раніше ділили з ним роботу, звільнилися минулого року. Через особистість Декляна ніхто не хотів працювати під його початок. У результаті Аллен не тільки сам виконував обов’язки всіх аспірантів, але й брав участь у роботі професора.
Якщо так продовжуватиметься і далі, то або він одного разу заколе мене ножем, або сам помре від перевтоми. Думаю, варто краще ставитися до Аллена.
— Професор.
Саме тоді, коли я думав про це, Аллен повернувся і простягнув мені конверт.
- Щойно надійшов офіційний лист з Вежі Магії.
— Ладно. Можеш завершити свою роботу на сьогодні. Відпочинь.
— Д-да.
Я відкрив конверт і прочитав лист, який зберігся всередині.
[Через шість місяців проводитиметься слухання для перевірки ходу дослідження "Свідтворення чистих елементів і пов'язаних з цим заклинань"], який проводить старший професор Деклейн. Будь ласка, підготуйтеся до того часу відповідні дані.]
— Ах.
Це був момент, коли мене могли позбавити посади професора, якщо я допущу помилку. Це була досить важлива подія, але чи Деклейн працював над цим дослідженням? Якщо так, то де проводились дослідження і які були результати цього?
« Дослідницька лабораторія».
***
Приватна лабораторія Декляна була досить брудною. Звичайно, це могло бути через те, що я так і не відвідував її з тих пір, як став Деклейном.
- Не думаю, що тут щось є.
Я вирішив знайти будь-які дані, що існують у цій лабораторії. Я навіть використовував свій телекінез, щоб перевірити навіть найдальші кути. Я перевірив все, що міг, але так нічого і не виявив. Чи він спалив результати досліджень або дослідження взагалі ніколи не проводив?
"Огромне приміщення з павутиною на стелі, пляшками із реагентами і якоюсь гнилістю всередині, олівці на підлозі, екстрактор мани..."
Якщо описати це одним словом... Безпорядок. Повний безлад.
Раптом я помітив, що одна з плиток на підлозі лабораторії сяяла золотим кольором.
« Ось воно!»
Я обережно відсунув плитку за допомогою телекінензу і виявив, що щурі покрили весь простір наче покривало. Це був ідеальний захисний механізм, щоб відлякати Декляна. У мене навіть на мить закрутилася голова, оскільки його риси характеру вплинули і на мене, але я швидко позбувся всієї цієї бруду через телекінезу. В результаті, у нижньому відсіку був виявлений портфель, наповнений, як я вважаю, старими паперами. Портфель був навмисно похований під сумішшю фекалій і пилу. Це явно зробив не Деклейн.
Я дістав портфель і відкрив його. Усі засинали розкрищеними шматками фекалії.
До горла підступила нудота, але я стерпел, щоб перевірити вміст портфеля. Як я і очікував, в портфелі виявилася купа документів. За допомогою телекинезу я дістав їх, взявши у руки.
"Добре, що я в рукавичках".
- Магічна формула.
Приблизно 70 сторінок документів були описами « техніки». Але все було зашифровано.
- Проти мене це не спрацює.
Я тлумачив магічну формулу, використовуючи своє розуміння. Коли моя мана була витрачена, кожен рядок, починаючи з першої сторінки, відкрився мені. Мені навіть довелося на мить закрити очі, щоб пристосуватися, оскільки золото було таким яскравим, що я мало не осліп.
Свічка, що виходить від документа, заповнила всю лабораторію, і здавалося, однієї кімнати недостатньо, щоб стримати його.
- Гадаю, це надзвичайне дослідження.
Але здається, що воно не було завершене. На сторінках були пропуски, порожні абзаци і абсолютно невірна структура. Я обережно перегортав сторінки, намагаючись не зіпсувати їх, коли раптом краєм ока побачив якийсь аксесуар на дні портфеля. Це був кулон.
Усередині кулона була фотографія, яка вицвіла і потерта.
Це був портрет батька і дочки. Частину фото з батьком була роздряпана, тому його не можна було розгледіти, а ось на обличчі дитини була виразна усмішка. Дівчинка висунула руку вперед, розсунути пальці у формі літери V. Коли я придивився до дитини, то зрозумів, що знаю її обличчя. Дитина була маленькою, милою і наївною, але я був упевнений.
« Іфріне Місяць».
Можливо, саме з цим пов’язувалося ворожість мага Місяця до Декліна.
— Не хвилюйся.
За допомогою "Порозуміння" я спробую реорганізувати, інтерпретувати і зібрати докупи роз'єднані дані вашого дослідження. Можливо, я навіть зможу прийти до чогось, про що ви не думали.
Якщо я зможу завершити дослідження, тоді...
- Я покажу тебе як співавтора.
Було шкода, але я не міг просто опублікувати це під її ім'ям. Мені потрібен власний послужний список. Я закинув документи і кулон у власний портфель та покинув лабораторію.
***
У той же час...
Першокурсники спілкувалися в кафе при університеті « Свет і кава».
— Я думаю, ми повинні триматися разом. Я маю на увазі, що ми повинні створити клуб.
Усі одягнені в мантію, а на столі стояли десерти кави. Іфріна була єдиною, хто замовив одну лише воду. Вона просто дивилася на пиріжне, яке зникло в роті її однокурсника, під приводом того, що їй не подобаються солодощі та кава.
— Цього разу лише 30 звичайних людей знають. Краще б нам об'єднатися.
Це були слова Джулії, однієї з однокурсниць. Вона була рудоволосою простолюдинкою, яка входила у клас буржуазії.
— Ифрин, ты же приєднаєшся до нас, вірно?
— Хм?
Іфріне, яка мовчки випила воду з склянки, замислившись про щось, здивувалася від такої пропозиції.
— Нет. Я...
- Іфріне, ти мусиш вступити в клуб. Ти виступила проти Сильвії, вірно? Одне це вже зробило тебе знаменитою. Ти ж знаєш, що це за людина? Вона справжня принцеса.
Іфріне дуже посміхнулась.
З того часу, як сталася ця сутичка, чутки розлетілися по всьому університеті, і Сильвія стала лідером знаті, в той час як керівником простолюдинів була вона сама. Те, що вона теж була палацом, хоча й пащею, нікого не бентежило.
— Но... Нам потрібен дозвіл професора, якщо ми хочемо створити свій клуб ... А вони не хочуть, щоб ми створювали щось подібне... — Пробурмотів під ніс боязкий хлопець на ім'я Феріт.
Джулія кивнула на знак згоди, надувши губи.
— Верно.... Це наша найбільша проблема.
Клуб, який вони хотіли створити був клубом тільки для простолюдинів. Їм подобалось боротися за свої права, але було б нелегко отримати дозвіл професора. Більшість професорів були дворянами. Звичайно, були професори, які також були простолюдинами, але коли їх призначили викладачами, вони стали « почесними дворянами » і починали поводитися відповідно.
- Як щодо професора Реліна? — запитав Ферит.
Але Джулія тільки похитала головою.
— Хіба ви не знаєте чуток про цього товстого професора? Він знаний тим, що виявляє доброту лише до дворянів. Я також чула від старшокласників, що він не приймає скарги від простолюдинів.
— Ах. Правда? А я думав, що він хороша людина...
— И не говори. А в якому світі ми живемо?
Вони обговорювали, який професор буде хорошим вибором. Але здавалося, що не було авторитетних і благородних професорів, які допомогли б їм у створенні цього клубу простолюдинів.
« Звичайно, професор Деклейне не може бути й мови », — тихо пробурмотів маг на ім’я Рондо.
Тіло Іфріне затремтіло, коли ми згадували його ім'я.
— Ах, верно! Цей професор!
Джулія широко розплющила очі, клацнувши пальцями.
- Принаймні, він однаково ігнорує і простолюдинів, і аристократів. Звучить справедливо.
"Що, чорт візьми, в цьому справедливому?"
Ірин хотіла заскочити з місця і піти, але не могла.
Стіл був заповнений чашками з кави і десертами, і вона хотіла дістатися хоча б до одного з них.
« Я вирішила брати участь у цьому зборі саме заради цих “війних трофеїв ”. Вони - діти буржуазії, тому я впевнена, що вони просто залишать все на столі. Якщо я не скористаюся випадком, то залишуся сьогодні голодною..."
— Ифрин, спитай у него!
Ірина, яка думала про тортільї, лише прикусила губу, коли Джулія звернулася до неї.
— Ифрин, я чула чутки, що ти не понесла ніякої дисциплінарної вимоги завдяки професору Деклейнові.
— Хм? Н-ні. За кого ти його приймаєш? Він просто прикривав свою дупу.
— Ось як? Тоді... О, голова навколо йде! Вирішимо пізніше. Нам пора йти.
Джулія встала, розмахуючи планом по створенні клубу.
« Я чекала цього моменту! »
Іфріне гірко посміхнулася, похитала головою.
— Ах, простите. У мене справи. Ви, хлопці, йдіть першими...
— Я угощаю всіх сьогодні ввечері.
— А!
— Хм? Іффі, що ти сказала?
Вечірний перекус.
« Вони, мабуть, закажуть купу їжі, а це буде більш ситим ніж тістечка!»
Вона була не прискіплива до їжі. Все, що їй потрібно було зробити це набити шлунок. І якщо щось залишиться після перекусу, то вона може віднести це в гуртожиток.
— Я допоможу лише зі створенням плану.
Іфріне відразу змінила думку і в передбачанні заткнулася губами.
Група вийшла з кафе і попрямувала назад до вежі. Джулія продовжувала розмахувати папером, бормочуючи собі під ніс:
— Якщо я спробую приховати той факт, що це клуб лише для простолюдинів, то вони обов'язково вважатимуть це за шахрайство... Як же це складно...
Джулія раптово застигла, коли щось побачила. І не тільки Джулія. Усі перестали думати про те, що замовити на вечір, за винятком хмар Іфрін. Всі вони стояли нерухомо, наче вросли у землю.
Він виділявся будь - де і коли. Його горда ходка і задраний підборіддя явно демонстрували, що він був вищий від будь-яких інших палаців... "Він" йшов по тій же доріжці, що й вони.
— И-Ифрин! Будь ласка!
— Хм? Що? Хочеш, щоб я вибрала закуску?
Джулія раптово вручила план Іфрін.
- Якого біса? Чому ти віддала його мені?
А потім вона з усіх сил штовхнула побиту з пантелику Іфрін в спину.
— А-а!
Іфріна летіла вперед, намагаючись втриматися на ногах, і ледь не врізалася в когось. Чоловік був настільки високим, що єдине, чого вона могла бачити перед собою, була його груди.
У цей момент подув вітер, і її окутав відсвіжний аромат лісу. Цей чистий запах, який донісся до її носа, раптово змусив його нервувати.
Ірин почала повільно піднімати голову, зануривши кому в горлі.
Ідеально одягнений костюм, розкішний краватка з затиском зі щирого золота. Далі слідував акуратний комір і ідеально гладка лінія підборіддя.
И...
Нарешті, його обличчя ...
Деклейн.
Він дивився на неї зверху вниз.
Іфрін була приголомшена, коли втупилася у його холодні очі, які сяяли наче дорогоцінні камені.