Глава 10. Чутки II
У той момент, коли я вже збирався підійти до Ганеше...
- Цього не може бути! Боже мой... Хіба це не професор Деклейн?
Хтось з приторно-сланим голосом від ніг до голови обризганий духами перешкодив мені шлях.
- Радий зустрічі. Давно не бачилися.
Це був чоловік з світлим волоссям.
Хоча зріст був нижчим за мене, він був дуже сильним чарівником.
Я знав обличчя цього хлопця. Врешті-решт, це я смоделував його.
— Имель?
Имельм фон Гэріан Ревинд.
Не знаю, чи затаїв він образу на Декляна, але він напевно заздрив посаді старшого професора, яку він пропустив.
— Да. Професор Деклейн, як там ваше університетське життя? Я чув, що на вашому першому зайнятні стався інцидент.
— Проблема була швидко вирішена.
— Ха-ха. Звичайно. Однак у наш час деякі сучасні новачки, здається, ставлять під сумнів репутацію професора.
Їхній дім підніс шум.
Існує приказка: « У брехні короткі ноги». Так як натякнув Імельм, обман Деклейна рано чи пізно розкриються.
— Я з нетерпінням чекаю результатів великого магічного дослідження професора Деклейна. Ви наполегливо працюєте, щоб досягти чудових результатів. Ви так довго відкладали це... вже майже три роки...
Я подивився на Імельма. Це хиткий вираз обличчя, жовтуватий колір шкіри і розташування зморшок.
Неначе сир ожив.
— Якщо це ваше грандіозне дослідження занадто складне для вас, не вагайтеся попросити мене про допомогу, щоб закінчити його. Я негайно прибіжу.
Це була саркастична провокація.
Якби це був справжній Деклейн, він би вже пробурив у ньому діру своїм зловісним поглядом, але я ніяк не реагував. Я навіть оком не кліпнув.
Чесно кажучи, мені було байдуже.
- Насправді, я вам співчуваю. Звання старшого професора досить критичне. Це як велика честь, так і більша відповідальність бути наділений подібною посадою у Башні Магії Імперського університету... Ви мене слухаєте?
Після якогось монолога, який, здавалося, втомився від цього, зморщив лоб і втупився на мене.
— Нет.
— Тц... Оскільки ви так зайняті, я додам ще дещо.
Я подивився через його плече в бік Ганеші.
Вона зникла.
Праворуч, ліворуч, біля дверей, у вікна, її ніде не було.
Цей важливий персонаж просто зник.
- Ніхто у цьому світі не буде прихильно ставитися до вас, якщо ви продовжуватимете прикидатися таким надзвичайно благородним, розумієте? Пониження статусу не є рідкістю серед знатних. Тож припиніть ваше безглузде дослідження « Створювання чистих елементів »...
У цей момент я відчув, як температура піднімається по моїй шиї.
Я втратив Ганешу через цього хлопця, але цей виродок продовжує гнати.
- Так, професор Деклейн. Якщо так, то ви чекатимете на справжнє пекло. Тому будь ласка, усміхайтеся якомога частіше, поки зможете. Я б радив вам...
Це його "наостанок" занадто розтягнулося.
Якщо я буду мовчки слухати його, він буде продовжувати, поки я не помру від старості, тому я підійшов до нього на крок ближче.
- Дозвольте мені дещо вам сказати.
— Хм?
Я подивився на його жовтувате обличчя і нахилився до його вуха.
А потім прошепотів:
— Перестань ити і зникни з очей долой, що прогнив сирий ублюдок.
Це може призвести до смерті, але на душі стало легше. На моєму обличчі навіть розлилася усмішка. У будь-якому випадку, Імельм ненавидів справжнього Деклейна і без цього.
— Ч... Щ-що? П-прогнив сирний ... Та як ви...
— Мені пора йти.
Я пішов, залишивши цього нахального покидька позаду.
Я втік від Вельми, але було багато інших людей, які хотіли поговорити з Деклейном. Багато палаців відразу кинулися до нього, наче чекали слушного моменту.
- Я чув про інцидент. Сильвія Іліаде посварилася з дитиною невістого двореянина, вірно?
- Але тоді професор Деклейн з'явився як герой. Мій син мені все розповів. Хе-хе-хе. Просто слухаючи його історію, я так сильно зворушився і що почув у той момент. Я навіть уявити не можу. Ох, мого сина звуть...
— Старший професор Деклейн, ви вільні сьогодні ввечері?
Вони багато всього розповідали мені. Були люди, які збирали інформацію, ті, хто був просто стурбовані, а дехто навіть намагався спокусити.
Через деякий час у мене захворіла голова від усього цього шуму. Запах солодких десертів і цих жахливих духів, здавалося, дав на мене через мої гострі почуття, включаючи нюх, викликаний особливостями [Жезлесна людина].
Я втомився від усього цього, тому відхилився і пішов шукати спокійне місце без людей.
Я піднявся на третій поверх, де було найменше людей, і притулився до віконної рами в коридорі, щоб подихати свіжим повітрям.
— Професор Деклейн?
Хтось покликав мене на ім'я. Оглянувшись, я здивувався.
Це була Ганеша, чоловік, якого я шукав.
- Що ви тут робите? — Вона запитала мене, дивлячись на мене круглими очима.
Чи Деклейн і Ганеша знали, що це був перший раз?
Я не мав уявлення.
Без будь-яких емоцій на обличчі я відповів:
— Загубився.
— О боже. Ви навчилися жартувати? Ви мене чекали, вірно?
Що ж, схоже, Деклейн все-таки був пов'язаний з нею.
—...
Я тільки мовчки подивився на неї, коли вона підійшла ближче. Очевидно, через неправильний погляд Ганеша посміхнулася і перед собою склавши руки.
- Вибачте за те, що мені не дали завдання. Я вже повернула передоплату і навіть відсотки. То що могли б ви пробачити мене цього разу?
—...
Я продовжував зберігати мовчання, через що Ганеша піджала губи і надула щіками, похитаючи хвостами з боку в бік.
— Загалом... Коли я досліджувала архіпелаг, я знайшла дитину з величезним талантом, як ви і хотіли. Хоча не можу сказати, що це магічний талант... Це була дівчинка.
Я просто дивився на небо за вікном, не кажучи ні слова. Перед тим як я зрозумів це, настала ніч і синьо - місячне світло освітлює наші обличчя.
Ганеша простежила за моїм поглядом і продовжувала:
що я не змогла привести її до вас. Ні, я вирішила не робити цього тому що прив'язалася до неї. Я просто не можу віддати її вам.
Я зрозумів всю історію і без [Порозуміння].
Усвідомлюючи свої власні магічні недоліки, Деклейн хотів поневолити легкокеровану і обдаровану дитину. Він доручив Ганеші знайти таку дитину.
- До речі, професоре, як довго ви плануєте вести такий спосіб життя?
Я все ще дивився у вікно, не відриваючи очей від місяця.
Коли я не відповів, вона викинула цигарку з кишені і запитала:
— Не могли б ви дати даме вогника?
— Нет.
—...
Справа не в тому, що я не хочу, я просто не можу цього зробити. Я ще не вивчив [Вопламена].
Поки Ганеша прикидалася ображеною, я сказав:
- Відтепер я збираюся жити по-іншому.
— Хм? Серйозно?
Ганеша перемістила цигарку з рота в її руку. Я кинув, не дивлячись на неї.
- Це дуже несподівано. Я думала, ви намагаєтеся позбутися мене. Я прийшла сюди, щоб вирішити це питання. Це дивовижно.
Що в цьому такого дивного?
— Я втекла, не сказавши ні слова, а ви навіть нікого не послали вбити мене.
Хвістки Ганеші покаралися з боку в сторону.
Фшух... Фшух...
Напевно, так вона виражає своє здивування, але це дратувало.
— Ваше занепокоєння надто.
Ганеша була одним з кращих іменних героїв з точки зору бойової сили. Її тіло було натреноване до досконалості.
Вона мала такі особливості, як [Адамантійське] світло і, звичайно ж, знамените [адаманістове тіло]... Вона була ім'ям, який міг буквально « вбити кого-небудь одним змахом свого хвостика".
Хто б наважився послати вбивцю за цим монстром?
Хтось божевільний, ось хто.
— Ви в порядку, професор Деклейн? — запитала Ганеша, поплескавши своїм хвостиком по моєму плечу.
- Якщо ви прийшли сюди просто побачити мене, повертайтеся.
Я розвернувся і пішов до сходів.
Я прийшов, щоб завести з нею знайомство, але Деклейн зробив це і без мене.
Це означало, що в мене більше не було причин залишатися тут.
Наостанок Ганеша сказала мені в спину:
— Правда? Чи можу я довіряти вам? Ви дійсно не спробуєте позбутися нас?
Зрештою, велика родина Юклайн була достатньо сильною, щоб накликати Гільдію Авантюрістів. Ганеша порушила правила гільдії і відмовилася завершити місію без поважної причини, так що це було б виправдано.
Звичайно, вона теж була небезпечною. Так що я просто продовжував йти, все ще відчуваючи на собі погляд Ганеші.
— Хм... Він щось не те з'їв? Може, він хворий? Чи це через заручення? Що з ним не так?
Незважаючи на те, що вона вже була досить далеко від мене, я все одно чув її бурмотіння.
І потім з запозінням я відчув їдкий запах дегтя. Ніби хтось підпалив феєрверки.
Саме в цей момент...
Ви уникли „Фапа смерті"!
• Купування +1
- Що це?
"Свобода злочинців" спрацювала.
Однак на днях було сказано, що я « перемагав » і тепер « вибіг ».
Це означало, що розмова з Ганешею також була « харизмою смерті »..
*
— Ого... Шоколад ллється, як вода з фонтану.
Джулі широко розплющила очі, коли побачила визначний фонтан цього світського прийому.
— Райлі, глянь на це. Це дивовижно.
Тоді її родичка Райлі схопила за руку і потягнула в сторону.
— Ах, боже. Припини це і йди сюди...
- Чому ти робиш це кожного разу, коли я кажу щось?
- Думаєш, мені це подобається? Просто ти говориш все, що спадає тобі на думку. Ти ж лицар, Джулі, будь ласка, дотримуйся етикету! Не потрібно висловлювати здивування, просто дивись спокійно.
- Я взагалі не хотіла сюди приходити.
Джулі покинула погляд на Райлі, перш ніж знову зосередитися на шоколадному фонтані.
Бульк... Бульк...
Спостерігати за шоколадом було цікаво, але вона хотіла б з'їсти його.
Темний шоколад. Від одного лише виду смакові рецептори танцювали від радості...
— Хм? Що сталося з Вельмом?
Але дехто відволікає її увагу.
Краєм очі Джулі помітила зблідного, невдоволеного на вигляд Імельма.
— Хто знає? Він про щось розмовляв з професором Деклейном і відтоді, як ніби сам не свій.
—...
Деклейн, Імельм, Сіріо, Лейпел, Джордж і т.д. Також відомі як Золоте Покоління континенту, усі були однолітками і старшими студентами під час навчання Джулі в Імперському університеті.
Деклейн майже не змінився, коли його жителі завжди були біля нього наче паразити.
Але через якийсь інцидент вони посварилися один з одним.
- До речі, як у вас справи? — запитала Райлі.
- Що ти маєш на увазі?
- З професором Деклейном. Проходить багато розмов.
Слухи швидко поширювалися серед вищого суспільства. Те, що ми обговорювали вранці, до вечора дізнається навіть пес з дворянина.
Райлі питала відкрито, тому що вона ненавиділа Деклейна так само, як Джулі.
— ... хорошого, - тихо, але чітко відповіла Джулі.
У цей момент, мабуть, всі, хто був поруч, наволожили вуха, щоб розчути ці слова.
— Стоило згадати...
Деклейн, який деякий час відсутній, з’явився на сходах другого поверху.
Його елегантний вигляд завжди прикововував увагу людей до себе.
— Цей хлопець... він все ще виглядає так само. Йому зараз 33 роки? Чому він не старіє?
Деклейн був аристократом, чий стиль відповідав його винятковій зовнішності, які беззастережно віталися у будь - якому колі.
Навіть тим, хто ненавидів Декляна, нічого не залишалося, крім як визнати це.
Ось чому Деклейн завжди залишався до кінця світських прийомів, демонструючи свою гідність, однак...
Сьогодні він вів себе дивно.
Він пішов до виходу.
Він уже накинув на себе пальто.
Деклейн з подивом спостерігала за тим, як вона відкинулася від своєї звичайної поведінки.
Топ! Топ!
Гучні кроки розносилися по прекрасному залу, аж поки натовп палаців покірно розчищав шлях Деклейну.
На деякий час зал був тихий, поки присутні намагалися зрозуміти, що сталося.
"Куди попрямував Деклейн?"
« Він повернеться?»
« Він вже їде?»
« Але ж сонце тільки сіло».
« Чому?»
"Невже це через Джулі?"
Деклейн вийшов за двері, залишивши позаду себе повну тишу, переривану тільки булькаючу звуком шоколадного фонтану. Скільки б вони не чекали в цьому залі, він не повернувся...
Здається, що Деклілін пішов на побачення з Джулі.
Це відразу призвело до того, що на землю з’явилися сплетіння.
*
[Побічний квіст виконано: відвідати світський прийом "Вісінні квіти"]
• Валюта магазину +0,5
• Поточний баланс валюти: 4,5 он
Слуги здивовано подивилися на мене, коли побачили, що я повернувся так рано.
Я відразу ж запитав їх, чи є де-небудь просторе, немебловане приміщення, як склад. І тоді покоївка середнього віку нерішуча повела мене за собою.
На великій території цього маєтку розташовувався не тільки головний особняк, в якому я жив, але й гори за ним, чудовий ліс, сад і приміщення для слуг та занедбаний будинок, який раніше використовували як склад.
— Как брудно.
Це було приблизно половину футбольного поля, і воно виглядало так, ніби не використовувався довгий час, що покрило павутину та пилюку. Я не прикрив рота і так себе вів, ніби пил мене не турбувала. Адже навіть якщо я просто прикрию рот рукою або кашляну, це буде порушенням правил етикету. Але насправді Деклейна вивертала від такої бруду.
- Чи є хтось ззовні? — голосно запитав я.
Слуги швидко вбігли всередину.
— Приберіться. І Принесіть металеві зливки сюди.
— Як скажете.
Я мовчки спостерігав, як вони вбираються, заклавши руки за спину. Слуги Деклейна чудово спрямували свої ноги, повністю розчистили цей величезний простір за 15 хвилин.
— Ось сталеві зливки, пане. Якщо ви хочете, щоб ми привезли якісь меблі, тільки скажіть.
Вони також швидко принесли мені злитки.
Чудово. Ви можете відпочивати. І поки я вас не покличу, не заходьте сюди.
- Як скажете, сер.
Слуги відступили, кланяючись.
Переконуючись, що всі пішли, я зняв одяг і повісив його прямо в повітрі. Це називається телекинетичною вішалкою.
Я кинув сталевий зливок на підлогу і потім використав "Базову деформацію металу", якої навчився на днях. Сталь, піддаючись впливу моєї мани, швидко розтягнувся у формі « Маталічного стержня».
Піднявши цей стрижень, я на всяк випадок застосував [Приторгнення Мідаса]. Я вклав 3000 мани, що було моїм обмеженням.
✔ Металева перекладина ✔
◆ Опис
:Металева перекладина, створена магічною деформацією.
:Властивості покращені за допомогою [Приторгнення Мідаса]
◆ Категорія
:Обладнання > Фітнес
◆ Особливі ефекти
:Тренуючись за допомогою цього обладнання, ви досягнете великих результатів.
[Приторкнення Мідаса: Рівень 3]
Це підвищить ефективність тренувань.
Особливий ефект, який відповідає категорії « Фатнес».
- Дуже універсальна особливість.
Закріпивши перекладу в повітрі, я простягнув обидві руки і вхопився за неї. Я почав підтягуватися і розчавив руки, щоб зберегти положення тіла якомога міцнішим.
Один, два, три...
Мої руки затремтіли і послизнулися. Я зробив лише три підтягування.
Це було дуже неприємно.
- Цей хлопець взагалі не займався спортом?
Навіть з особливою властивістю [Железна людина] я не міг нормально підтягнутися, тому що Деклейн був зосереджений тільки на магії.
На щастя, мої м’язи швидко відновлювалися і я знову знайшов перекладку.
Друга спроба.
Один, два, три...
Цього разу справи пішли краще.
Чотири, п'ять, шість...
Тепер вийшло шість разів.
Цифра різко зросла.
Лише за один підхід мої фізичні здібності значно покращилися.
Це був ефект [Жілозної людини].
Усього за два підходи Деклейн перевершив Кім Ужина.
- Це трохи бентежить.
Я не знав, сміятися мені або плакати.
Усміхнувшись, я знову потягнувся до перекладу.