Глава 8. Професор III
Підземелля Вежі Магії. Кімната для допитів дисциплінарного комітету, від якої мурашки йшли по шкірі.
У цій кімнаті вирішувалися питання про дисциплінування. По одному боці «стекованої стіни» стояли стільці для семи членів дисциплінарного комітету, відповідальних за винесення рішень, а провинні розташовувалися по інший бік.
- Чому ці двоє підростали?
- Поки не знаю.
Перше місце, яке я бачив на найвищому місці, належало голови уряду. А я спостерігав за тими, хто провинився з другого місця поруч.
- Чому ви не знаєте?
- ...тому що ще не питав.
— Ох, ясно.
Іфрін, яку доставили сюди, схилила голову і нервово перебираючи пальцями. Але Сильвія здавалася досить впевненою і спокійною.
Вони обидві опинилися тут через нещодавню суперечку. Але Сільвія була наслідницею родини Іліаде, а Іфрін — з сім’ї пагонів.
— Ах, голова і старший професор Деклейн, ви вже тут.
Двері відчинилися, і один за одним увійшли інші члени дисциплінарного комітету.
Картованим професором-мужчиною з хитрою посмішкою на губах був Релін з кафедри підтримки.
- Я не можу повірити, що це сталося на першому вивченні. Мені дуже шкода, професоре Деклейн.
Професійним чоловіком з опущеною головою був професор Летран, мовчазний чоловік у мантії.
Загалом, всього тут зібралося сім чоловік.
— Боже. Хто посмів доторкнутися до « чарівника року»?
Як тільки Релін сів на стілець, він незадоволеним поглядом витріщився на Іфрін. У Летрана був такий же погляд.
— Да уж. Очевидно, вона навіть не пройшла академію.
На щастя, Іфрін цього не чула. Хоча ми могли бачити Іфріне, вона нас не бачила.
— Але я чув, що старший професор Деклейн добре справився з цією ситуацією.
Релін випадково подивився на мене, але я не відповідав на це лестощі.
Справа не в тому, що я не хотів. Я просто вибився з сил.
Навіть зараз я ледве тримав поставу.
Я випрацьовував свою ману, а то й більше, щоб запобігти катастрофі. У відповідального професора будуть великі проблеми, якщо хтось постраждає через його недбалість.
— Здається, що так. Я не недооцінювала нашого професора Деклейна! Недарма він маг ранга "Монарх"! Навіть сотня дебютатів для нього ніщо.
— Ви абсолютно праві.
Голова правління і Релін продовжували жваво спілкуватися, а я дивився на Іфрін, не кажучи ні слова.
Мої брови в цей момент самі собою нахмурилися.
— У будь-якому випадку, професор Деклейн, не гнівайтеся. Я у всьому розберуся.
Здається, що Релін помилково сприймав це як гнів, але справа була зовсім не в цьому.
Дивне повітря окутав з'їдену Іфрину. Чорний дим поширюється, наче вода.
Я нахмурився, намагаючись розглянути це дивне явище.
Якщо моя здогада правильна, то це був візуальний вияв особливостей [Судьба злочинця], яке я міг спостерігати тільки через іншу особливість [Ясний погляд].
[Спів] БАТЬКІВ
• Ранг
: ?
• Опис
: Ви лиходій. Весь світ бажає вашої смерті.
Але те, що вас не вбиває робить, робить вас сильнішим.
Весь світ бажає моєї смерті.
Пропозиція моєї смерті, так званий прапор смерти. І [Ясний погляд] дав мені знати, що Іфрін одного дня вб'є мене...
— Отже, тепер, коли ми всі тут зібралися, почнемо засідання дисциплінарного комітету про магам-дебютанам Іфріні та Сильвії!
*
— Як ви посміли влаштувати бійку під час занять? Тим більше, з використанням магії! Якби не старший професор Деклейн, люди б постраждали!
Члени комітету з дисципліни не почали вгамовуватися.
Через скло можна було бачити тільки силуети, але Іфрін по голосу зрозуміла, що це був професор Релін.
На вчорашньому зайнятні він здавався дуже добрим професором, але зараз, коли він був злий, він дуже боявся.
— Отже, у чому причина вашої бійки? — запитав Релин.
Іфрін глянула на Сильвію поруч з нею.
« Ця сука образила мого батька... Хоча я теж не стримувалась у словах після цього."
Як би там не було, вона нічого не могла сказати, тому що там був Деклейн.
« Хочу... Навіть якби його не було, я б все одно нічого не сказала."
Справа в її батькові.
Вона не хотіла ні з ким про це говорити.
Тим більше, як причина уникнути дисциплінарного перепитування.
- Я не можу вам сказати.
- Що? Ти жартувала зі мною?
Обличчя професора Реліна було спотворене злістю.
— Нет. Просто...
- Тоді скажи, через що ти билася? Тому що ти почувалася неповноцінною?
Але Іфріне лише схилила голову, не давши відповіді. Тоді хриплий Релін змінив свій погляд на Сильвію.
— Сильвіє, тоді я хочу почути відповідь від тебе.
— Під час занять я випадково завадила їй. Це призвело до суперечки.
- Що? Це і є причина інциденту? Винен ця неосвічена дівчинка, я правий? у тебе проблеми з гнівом? Я навіть не пам'ятаю твого імені ...
Іфрін зшила кулаки. Вона відчула смак крові в роті. Це сталося через те, що вона занадто сильно прикусила губу.
— Гм~ зрозуміло-- Що ж, думаю питання майже вирішене. Професор Деклейн? Вам є що сказати з цього приводу? Це ж все-таки було ваше заняття.
Головуючий назвала ім’я людини, яку вона ненавиділа найбільше.
Деклейн.
Вона відчувала, як погляд Декліна проникає крізь скло. Серце Іфрін забилося частіше.
Знав він її чи ні, у неї не було іншого вибору, крім як змиритися з цим зараз.
— Я, Деклейн, старший професор і член дисциплінарного комітету Вежі Магії...
Їй здавалося, що вона падає в глибокий темний колодязь. І ось-ось потоне в ньому.
- Я хочу задати питання Сильвії.
Але це було не те, чого вона очікувала.
З якоїсь причини суб'єктом допиту виявилася Сильвія, а не вона.
— У чому ти провинилася?
Іфріне, яка вже була готова до гіршого, швидко підняла голову і моргнула. Сильвія, вихователя, облизнулася губами.
— Спрошу ще раз. У тій ситуації ти дійсно не зробила нічого поганого?
Це був несподіваний розвиток подій. У Іфріні виникли багато запитань.
« Я була впевнена, що Деклейн нападе на мене з обвинуваченнями. Чому він починає допитувати Сильвію? Ах! Він робить це як Юклайн, а не як Деклейн, щоб тримати під контролем спадкоємця сім'ї Іліаде? Чому? Будь-хто зрозуміє, що це моя вина".
— Сильвія, я впевнений, що ти могла легко запобігти цій ситуації - роздався холодний і різкий голос Деклейна. - Але ти цього не зробила. Ти хотіла, щоб хтось постраждав від того вибуху?
Маска, яку Сільвія носила з самого початку зібрання, у цей момент дала тріщину.
— Чи це межа твоєї здатності, яка все так хотіла побачити?
Одного дня тріщина, що з’явилася внаслідок розпаду, зрештою призведе до знищення. Вона опустила голову і просто слухняно визнала:
— Мне жаль. Я могла б це запобігти, але не стала. Я хотіла, щоб маг Іфрін покаталась.
— А? — Вирвалося з рота Ифрин.
« Ситуація, яку я ледве могла зрозуміти, стала ще більш хаотичною. Що з нею? Вона могла б це запобігти, але не стала? "
— Кхм! Але, старший професор Деклейн, хіба вона не захищалася? Винен той, хто напав, хіба ні? - Професор Релін негайно втрутився.
Деклейн схилив голову і подивився на нього.
— Якщо ви хочете оцінювати цю ситуацію, то хіба не я винен у цьому? Професор Релін, ви хочете мене звинуватити?
- Що? Н-ні. Я зовсім так не думаю.
- Говоріть прямо.
Твердий красномовний голос рознісся по кімнаті для допитів. Ірина та Сільвія несвідомо сковтнули слину.
Злякавшись Релін кілька разів кликнув зубами, трохи порізав на місці, а потім сказав:
— Ні, ні в якому разі. Вся справа в цій жахливої ...
— Це я організував сприятливу атмосферу для вивчення. А також я не дав жодних вказівок щодо того, що студентам потрібно було робити. Отже, коли виникає сварка, її можна вважати частиною організації.
Це була просто софістика.
Проте члени виправної комісії, придушені авторитетом Деклейна, не наважувалися висловитися. Голова була єдиною, хто міг дати відсіч, але вона просто сиділа, склавши руки, всім виглядом показуючи, що їй подобалося виставу.
- Тому слово "вувесний" може також бути образою до мого заняття, але я мушу визнати, що воно призвело до небезпечної ситуації.
Хоч би як вона розмірковувала над цим, наскільки сильно б не хотіла це заперечувати.
Ірин не могла визнати.
Деклейн... Захистив її.
— Але що залишиться, якщо ви не маєте достатньої чари? Крім того, вони всього лише "дебютани", тільки ті, що пішли до нас.
« Чи Деклейн мого батька знає чи ні, я була впевнена, що мене виключать. Деклейн, якого я знаю, наполягав би на цьому."
Іфрін зупинялася на силует Декліліна, відчуваючи, що вона його зовсім не розуміє.
— Замість того щоб убивати в них нові досягнення, погрожуючи їм за їхні провини, я вважаю, що наш обов'язок навчити їх усіх « глибокого досвіду » і таким чином випробувати подібні ситуації всередині Вежі Магії, аби потім зберегти гідність на зовнішньому світі. А ви як гадаєте, професор Релін?
— А... А-а! Так! Звичайно, ви абсолютно праві! Як і очікувалося від старшого професора Деклейна! За допомогою кількох простих слів ви мене повністю переконали!
— Вы прав.
Професора погодилися. І хто б посмів відреагувати інакше?
Навіть якби Деклейн не був професором, він все одно був шанованим «графом Юклайну » і вони всього лиш професора.
Хлоп, блощиць, горла...
Звук оплесків, який зовсім не відповідав атмосфері, заповнив кімнату для допитів. Кожен, хто б випадково побачив це, міг би подумати, що вони проводять тут концерт.
— Ах~ Верно говорите. Я досі пам'ятаю старі часи. Усміхаючись на обличчі голови влади, я також мало не відлучилася від занять. - Так що, хлопці... ви вільні.
- Що? — Іфрін, яка не знала, хто говорив, запитала збити її.
- Що ви не розумієте? Ніяких дисциплінарних переговорів не буде. Врешті-решт, діти завжди б’ються доти, доки стануть дорослими-- Але щоб наступного разу не було!
Почувши це, Сильвія підскочила зі свого місця і пішла без озирання.
Але Іфріне цього не зробила. Вона просто тупо дивилася в скляну стіну перед собою.
Нам теж треба йти! Я думала, що це буде порожнеча часу, але я була рада дізнатися, як професор Деклейн так піклується про нових магів.
Не звертаючи уваги на Іфрін, члени комітету дисципліни встали і почали виходити один за одним.
Іфріне, яка весь цей час не рухалася, незабаром прийшла в себе і голосно закричала:
— Професор Деклейн!
Інші професори тільки подивилися на неї, виходячи за двері.
Лише одна людина, яка нібито була Деклейном, залишилась на місці.
Тоді Ірин сказала:
- Я хочу вам дещо сказати!
— Ха-ха...
Роздався слабкий сміх, який майже неможливо було розчулити.
Цей голос здавався надзвичайно красивим, хоча й не повинен був сприйматися так.
- То це ти була в лекційному залі.
Ірин здригнулася від цих слів. На чолі виступив холодний піт, а губи обсохли.
Однак вона справилася з хвилюванням.
- Я хочу дещо запитати.
« Чи пам’ятаєте прізвище Місяця? Ви знаєте мого батька? Ви знаєте людину, яка закінчила з собою три роки тому? "
— Загалом...
Однак...
Якщо вона запитає про це...
Він, ймовірно, проігнорує її ...
Оскільки Іфріна вагалася, Деклейн сказав першим:
- Не питаєш.
У цей момент Іфрін прийшла в себе.
Ти талановита, тому не марнуй своїх талантів.
Сказавши це, він просто пішов.
Вона не змогла підловити його цього разу.
—...
Вона залишилася одна в кімнаті для допитів.
Іфрін, яка роздумувала над словами Декляна, тепер була переконана.
« Він знає. Мене. Мого батька. Тому він пройнявся жалем. Він відчував деяку частку вини за смерть мого батька... Тому допоміг мені".
— А-ах...
Ірин відчула, як її серце стисалося від гніву, і, хоча вона була засмучена та збита з пантелику через те що трапилося і через це, що вона прийняла цю жалість з його боку ... Зрештою, вона все ж відчула полегшення.
- Він знає.
« Цього достатньо. Якщо він знає. Якщо він не забув. На даний момент цього достатньо".
Витеривши сльози з кутків очей і енергійно проривши кінчик червоного носа, Іфрін залишила кімнату для допитів.
Тим часом...
Деклейн з полегшенням зітхнув, обернувшись.
Ви подолали « прапор смерті»...
• Купування +2
Я успішно позбувся прапора смерті і отримав валюту магазину.
Як і очікувалося, вибір на користь Іфріна був правильним.
Звичайно, сталася несподівана зміна. Сильвія могла затаїти на мене злобу через цей інцидент.
Я хотів сказати щось у дусі: "Ти неправа, і вона теж, але в цілому, це ніхто не винен". Але я не думав, що Сильвія охоче визнає свою вину.
Але що я повинен був зробити? Мені довелося гасити вогонь, який вже підбирався до моїх ніг.
Завдяки цьому вони обидві залишилися без покарання, так що можна сказати, що до деякої міри це був хороший результат.
— Але можна було зробити і краще...
Тим не менш, я все одно трохи шкодував. Це було через марноту впертого характеру Декляна, який не розумів стосунків між людьми.
Проте невдовзі Кім Уджін почав думати про Деклейну, коли залишив підземелля Магії.
***
Сильвія сиділа на лавці в дворі університету і думала. Вона затулила очі і перемотала в уяві подію, яка відбулася три години раніше.
У той час вона миттєво піддала магічну силу Іфріні. І на її місце затримувала свою магічну пастку.
Вона спритно маніпулювала своєю магією, щоб створити вихору, наче магія Іфріна та її власну проблему. Фактично, ця пастка була створена так, щоб реагувати тільки на магічну силу Іфрін.
Звичайно, вона не була б на тому рівні, щоб це призвело до численних жертв, і навіть якщо б це сталося, то могла б зробити всю необхідну допомогу завдяки фінансам сім'ї Іліаде.
Жертва мала бути лише одна.
Ірин Луна.
- Він знав.
Деклейн, очевидно, знав. Він зрозумів її хитрість.
Тому замість того, щоб сказати, що це справа рук Сильвії, він обернув її на свою користь і хитро натякнув: « Сила не зупинилася, хоча й могла».
Деклейн просив її підкоритися.
Це була очевидна загроза.
— Как...
Єдине запитання Сильвії таке: « Як? »
Вона могла з упевненістю сказати, що ніякого магічного спостереження не вілося.
У цьому випадку на думку приходить лише одна абсурдна думка про те, що Деклейн побудував всю свою теорію тільки на основі власних припущень і інтелекту...
Бип! Бип!
Раптом її думки були перервані. Сильвія подивилася в сторону джерела звуку і побачила машину, що зупинилася на узбіччі дороги.
Вікно опустилося і з'явилося знайоме обличчя.
- Люба, ось ти де.
Це був чоловік з світлим волоссям і золотими очима, які нагадували очі Сильвії. Голова благородної сім'ї Іліаде, високопоставлений маг рангу "Еспирит" і гордий батько Сильвія.
Гільтеон фон Людвіг Іліаде.
- Я вже чув всю історію. Залезай.
— Да...
Сильвія кивнула і плюхнулась в машину батька.