Глава 7. Професор II
Четвер, 20 березня 958 року за єврейським календарем.
[Рівень 9 пройден. Вітаємо. Найвищі рівні відсутні.]
Дякую.
Я був зосереджений на тренуваннях до самого дня лекції.
Я щойно пройшов усі рівні, використовуючи тільки "Базовий телекінез" і отримав бонусову особливість як винагороду.
[Мастер телекінеза]
• Ранг
: Звичайний
• Опис
В результаті інтенсивних тренувань продуктивність телекінезу зросла на 11%, а використання манів знизилось на 11, відсотків.
Опис був коротким, але я дуже радів. Особливо мені подобався показник « 11%». З моїм розвитком цінність цієї особливості також буде зростати.
Я сів на стілець у своєму офісі і подивився на годинник.
10 годин ранку.
Лекція починалася о 15 годині. У мене було багато часу, і мені не потрібно було рано йти в клас. Я міг чекати до 15:30 і з'явитися, коли Аллен подасть мені сигнал, ось і все.
Ми підготовили тактику, яка називалася « Першочергово навчання - самовченнє».
*
Третій поверх університетської Вежі Магії.
Ірин зітхнула, стоячи перед входом в кабінет.
— Тьфу-ух...
Там був Деклейн. Вона повинна буде перебувати в одному приміщенні з Деклейном і слухати його лекцію.
Це було болісно само по собі, але ... Чи він пам’ятатиме, що сталося на тій лекції місяць тому?
« Ні, пам’ятатиме моє прізвище? »
Луна.
Прізвище вбитого ним мага.
Якщо об’єкт її помсти навіть не запам’ятав цього імені, то вона напевно розізлиться ще більше.
То що ж робити? Чи їй доведеться нагадати йому про його жахливі вчинки? Напруження зводило її з розуму.
— Ифрин, чим ти тут займаєшся?
Почувши, що хтось її кличе, Ірин прокинулася від думок. Однокласниця в мантії дивилася на неї з ухміллями.
— О, я просто трохи нервую. Пошли.
- Розумію. Я теж. Я знайшла деяку інформацію про Деклейну. Схоже, він дуже суворий. Тим не менш, досить красивий.
Ірина, яка слухала бурмотіння своєї однокласниці, звернула увагу на іншу дівчину, що наближається до них по коридору.
І на мить вона втратила дар мови.
— Ох...
З кожним кроком її світле волосся переливалося, наче золото. Кожен її рух був повний виясненості.
Вона була наслідницею сім’ї, яка навіть у ієрархії палаців перебувала на особливо високому рівні.
Дівчина з сім’ї Іліаде, яка вважається однією з найвідоміших родин імперії.
Сильвія.
Сильвія фон Юзефін Іліаде.
—...
Вона вже знала, що ця піднесена молода пані була зразком для багатьох людей, але Іфріна зайняла прямо войовничу позу. Вона подивилася на неї і облизнулася губами мовою.
Іфрін не любила Сильвію. Це було не просто відчуття неповноцінності. У них були давні і важкі стосунки.
У давнину сім’я Місяця правила Джугаллі була частиною території Іліяда. Вони були наче давні родичі.
Але 10 років тому... коли їй ще не стукнуло 8 років.
Ірин добре запам’ятала погляд Гільтеона, голови родини Ілліда. Їхні територіальні війська влаштували особняки, щоб позбутися їх, як від бруду сміття.
Вона пам’ятала його голос, який звучав так, ніби він розмовляв з людьми низьчого слузі.
Тому що боялися таланту її родини.
Але тут була не їхня територія, це Башта Магії, і сама Іфріна вже була маленькою дівчинкою. Коли йдеться про таланти, то вона не поступиться цим ублюдкам, які прикидаються найвеличнішими дворахянами світу.
По-перше, сім'ї чарівників не мали значення у вежі. До них ставилися лише по імені і судили за талантами.
Отже...
Сильвія глянула на Іфрін і, не сповільнюючи крок, увійшла прямо всередину.
На її обличчі не було ніяких емоцій. Її погляд був абсолютно порожнім. Ніби вона взагалі не знала чоловіка на ім'я Іфрін.
Ірин була єдиною, на чиєму обличчі виявлялося нарікання. Вона ніяковіла затилок і увійшла всередину.
— Хм?
І потім розгубилася.
Це був не клас, а просторий спортзал. Поток був неймовірно високим, і всюди були розкладені відра з водою, шматки дерева, земля, пісок, гравій та груди металу.
— Ось це так. Це так професор Деклейн проводить заняття? Це цікаво.
— И не говори. Я не бачила нічого подібного в добутій інформації. Може, це наша перша справа?
На відміну від Іфрін, яка була в замішанні, інші маги виявили цікавість.
— Эй, парни. Подивіться на це.
Один з магів вказав в сторону. Там було розміщено оголошення.
[Професор хоче оцінити ваші навички на першому зайнятні.]
[Тут повно елементів. Ви можете робити з ними все, що захочете.]
— А?
Прочитавши оголошення, Іфрін нахмурилась.
- Що це?
Що треба робити? І чому ми повинні займатися цим самостійно?
Проте інші маги, здається, добре знали цю дивну ситуацію.
« Напевне, в академії було багато таких занять, так? Я не знала про це, тому що вчилася сама.
— А? Невже... - Пробурмотів маг поруч з нею, який ніби щось зрозумів.
Вона обернулася і побачила хлопця на ім'я Гехарон. Це був син відомого мага.
Іфріне відразу підкрадалася до нього.
— Що таке? Що ти зрозумів?
— Хм? Ох. Я думаю, щось на зразок цього.
Гехарон торкнувся землі. Після цього вода і земля почали обертатися навколо його руки, створюючи багнюку.
- Він хоче, щоб ми експериментували. Цей курс називається "Пойняття магії". Хіба це не означає, що ми повинні створювати щось з доступних елементів? Йдеться про « шлюб з чистими елементами».
— О, правда!
Більшість магів, у тому числі Іфрін, погодилися зі словами Гехарона. Це відповідало назві курсу.
— Тоді буде легко.
Ірин схрестила руки на грудях і посміхнулася.
« Чи варто робити статую? Чи зробити вежу?»
Вони могли робити все, що їм заманеться.
Іфрін поглянула на браслет, який висів у неї на зап'яссті.
Це був артефакт, який їй одного разу подарував батько. Він став "атрибутитом" мага на ім'я Іфрін.
Так званий "Сосуд".
Атрибут, який з одного боку обмежує мага, але в інший дає йому максимальні можливості.
Поки у неї був цей браслет, вона могла вільно маніпулювати « усіма елементами».
— Вирішено.
Іфрін, роздумуючи про те, який елемент вибрати, підійшла до купи металу. Коли вона присіла на коточки, щоб підготувати магію, хтось зачепив її, проходячи повз.
— Эй, что черту?
Майже впавши на груди металу, вона оглянулася — це була Сильвія.
Вона залишила Іфрін позаду, наче сміття на узбіччі дороги.
« Як смішно! Вона спеціально це зробила? У неї очей немає чи ходити розучилася?»
Іфріна надулася і проворчала подумки. Потім, шмигнувши носом, вона зібрала шматки металу і згребла їх ближче.
— Ух, важкі.
Вона затулила долоні до металу і глибоко вдихнула, щоб підготувати своє тіло.
Потім, закривши очі, вона звільнила ману.
Мана полетіла, наче іскри. Браслет на руці світився блакитним кольором.
Невелика потворна вежа почала підніматися над полом.
— Хм.
Лише через три роки після того, як вона знову стала магією, їй бракувало майстерності. Тим не менш, в якості демонстрації навичок цього було достатньо.
« Тепер, коли я створила базову конструкцію, треба зробити її якомога вище».
У цей момент розмір вежі, яку вона почала будувати, раптово почав зменшуватися.
- Що? Куда?
Вона спробувала заблокувати кусочки металу руками, але нічого не вийшло.
— Хм?
Сильвія. Вона поглинала її башту для матеріалів, щоб створити власну статуетку.
- Вибач, але що ти робиш? Я тільки-лише створила свою вежу, - сказала Іфрін, підійшовши до неї.
Сильвія просто подивилася на неї і кілька разів моргнула. Тоді вона відповіла тоном:
— Винена. Я прийняла її за грудку металу.
- Що?
Лоб Ифрин наморщився.
« Моя башта, хоч би як там було, не була схожа на купу металу... Стоп!»
Я думаю, що вона промайнула у неї в голові, тож вона посміхнулась перед тим, як запитати:
— Ох, Сильвия, так ти мене пам'ятаєш?
Сильвія не відповіла і просто подивилася на поставлену статую. З об'єктивної точки зору вона була набагато кращою, ніж конструкція Іфрін.
— Тук-тук. Є хто вдома? Ти ж мене знаєш. Так навіщо прикидаєшся, що це не так?
—...
Тільки тоді погляд Сильвії перемістився на Іфрін. За цими очима не було жодних емоцій. Ні, вона просто вдавала, що їх немає.
Іфрін посміхнулася, прикривши рот рукою. Її очі були подібні до очей лисиці.
— Ага~ тепер зрозуміло-- Ти боїшся, що я тебе догоню? Мені довелося виїхати 10 років тому, а навчання я розпочала лише 3 роки тому. А ти, мабуть, отримала кращу освіту від високопоставлених магів. Але тобі стало страшно?
Сильвія лише мовчки дивилася на Іфрін. Її погляд був ще важче, ніж раніше, хоча вона як і раніше не відкривала своїх емоцій.
Вологі губи Сильвії закричали, коли вона коротко сказала:
- Я тебе не знаю.
— Правда? Навіщо ти брешеш? Ти розмовляєш зі мною неформально. До чого ця зарозумілість, якщо ти мене не знаєш?
— Тебе я не знаю. Але я знаю твого батька.
- Що?
На мить Іфрін подумала, що вона очула.
"Твойого батька"?
— Цей високомірний, нікчемний палацянин.
—...
- Який помер.
Її голос навіть не тремтів, коли вона це сказала. Вона ніби говорила про щось неводушне, без значення.
У її голосі було щось більше, ніж зневагу. Байдужість.
Всередині Іфрін ніби щось обірвалося. Сильвія вже розвернулась, коли Іфріна зарядила браслет маною.
Іфрін з лютістю простягнула руку в сторону Сильвії, і мана зібралася у форму кільця.
— Эй! Позаду!
Почувши чийсь крик, Сильвія обернулася. У її бік вирвався потік магії, але Сильвія просто заблокувала його, звільнивши свою ману.
Дві магічні сили зіткнулися і нейтралізували один одного.
— Эй! Эй, сука. Що ти щойно сказала? Повтори ще раз!
Ифрин выругалась, бризза слиною. Це була найгірша поведінка, яку тільки можна було уявити в цьому світі. Сильвія подивилася на неї, ніби кажучи: « Що і слід було від тебе очікувати».
- Яка зухвалість.
— Наглысть? Хіба ти не знаєш, що в вежі чиясь родина не має значення? Хочеш, я покажу тобі щось більш наглухше?
Навіть Сильвія не очікувала того, що сталося пізніше. Іфрін підскочила до Сильвії і схопила її за волосся.
Схопившись руками за голову, Сильвія байдуже сказала:
- Відпусти, поки я не відрубила тобі руки.
- Спробуй.
—...
- Ти мене чула, сука?
Вони здійснили скандал, але як не дивно, люди навколо дивилися зовсім в іншому напрямку.
— Эй! Эй! Эй! Що це?
У залі піднявся шум.
Люди з криком почали розбігатися. Тільки тоді Сильвія та Іфріна озирнулися.
— А?
На місці зіткнення двох магічних сил з'явилася « опустелювання». Дера, в якій переплелися обидві магічні сили. І вона всмоктувала у себе землю, пісок, дерево, воду, гравій і метал, розкидані всюди.
- Що це?
Все, що потрапляло туди миттєво розтиралося. Тільки метал зберігав форму, але при цьому розжарявся до червоного кольору.
- Вибухне... Зараз вибухне!
— Біжіть!
Мана, фокусуючись на одній точці, в якийсь момент вибухне, розкинувши метал.
Це буде схоже на град куль, випущених у всі боки.
Магі, що передбачали цю катастрофу, швидко поставили бар’єри.
КРИРРЕРУС!
Роздався зловісний звук, ніби щось розривалося на частини.
Це був звук стиглого металу.
Потім стався вибух.
— Кх!
Іфрін щільно закрила очі. Бар’єр, який вона створила за допомогою браслета, вдягнув усе її тіло.
Вона молилася і тремтіла, як новонароджений курча.
ФШШШЕ...
Її окотила хвиля повітря.
А потім все припинилося.
1 секунда.
2 секунди.
3 секунды.
4 секунды.
Хоч би скільки вона чекала, удару, до якого вона готувалася, не сталося.
Тремтяча Іфрін повільно розплющила очі.
— Ах!
І застигла від шоку. Прямо перед її очима ширив гострий шматок металу.
Але це було дійсно дивно. Він просто завмер у повітрі.
— Що таке?
І так було не тільки з нею, а всюди.
Розорований метал ширяв у повітрі, ніби гравітація зникла. Як астероїди в космосі, вони просто пливли навколо.
Зітхання розірвалося по залу, аж поки маги, серця яких майже зупинилися, озиралися навколо.
Ніхто нічого не говорив.
Це був світ, в якому металеві уламки, що розліталися у результаті вибуху мани, ширяли навколо, наче хмари.
Це чудо, яке неможливо описати словами, було справді чарівним.
- Це ти зробила? — запитала Іфрін у Сильвії.
Проте, Сільвія вперше виявила емоції на обличчі з тих пір як Іфріна побачила її сьогодні.
Здивування і шок.
— Телекинез?
- Цього не може бути. Хто міг зупинити так багато об'єктів за допомогою звичайного телекінезу?
— Ну, я просто припустила.
Оскільки це було таке загадкове явище, всі маги намагалися розібратися в ситуації. Вони були настільки занурені в аналіз цієї магії, що швидко забули про ту жахливу ситуацію, у якій вони перебували раніше.
Вони намагалися перевірити метал, доторкнувшись до нього або вразивши його ману, але у цей момент...
— Не двигайтесь с місця. Ніхто.
Холодний голос відлупцюв по залу. Цей різкий тон змусив всіх магів застигнути.
Топ, Топе...
Після цього пролунав страшний звук кроків.
Магі сковтнули слину, злививши тиск. На їхніх спинах виступив холодний піт. Ніхто не рухався, наче коріння дерев обплутували їхні ноги.
— Увага.
Одне слово керувало відразу 150 магами.
Всі повертались в один бік.
Там був професор, який влаштував це заняття.
Це був Деклейн.
— Ви витворили щось справді дурне.
Він дивився на магів, наче хижий птах.
Ці проникливі блакитні очі, здавалося, зачаровували серця новачків.
І в цей момент...
Безчисленні металеві фрагменти гарно вишикувалися в ряд, наче танці перед тим, як впали на підлогу професора.
За весь цей час Деклейн не поворухнув ні пальцем.
— Ось це так.
— Ого!
Вони почули гучні вигуки. Навіть Іфрін, ненавидка Деклейна, була проти цього.
Його магія була граційною.
Ні, це було щось більше, ніж грація.
Звичайні люди могли подумати про це як про « красиву магію», думаючи, що він доклав трохи зусиль або щось у цьому роді. Однак маги, які навчалися цього уроку, чітко розуміли.
Це було жахливо ефективною і страхітливо красива магія управління.
Цього було достатньо, щоб вони задумалися: « Чи я коли-небудь такого рівня? »
- Доведеться перервати заняття. Залишиться тільки ті, хто викликав цей переполох, інші можуть йти.
Хвилювання швидко вщухло. Всі поклонилися перед Деклейном і вийшли з залу.
- Що? У чому справа? Я відчула великий викид магічної енергії!
Це був голова правління.
Вона прибігла, щоб дізнатися, що тут сталося.
У цей момент Іфрін зрозуміла, що їй кришка.
Ілюстрація: Сильвія Іліаде.
