- Око Аргенса. Віддайте мені його.
Коли священик почув його слова, він так широко розкрив рот, що туди спокійно вмістилося б яйце. Хоча перед тим він вже був рішучим, щоб задовольнити свої вимоги.
Око Аргуса.
Це була найцінніша річ, яка існувала в сучасному домі столиці.
Як видно з назви, це була могутня реліквія, яка могла знайти те, що ви хочете в радіусі кількох тисяч кілометрів. Вона використовувалася лише в виняткових випадках найвидатніших урядовців.
- Навіть якщо ви мене втратите, ти не зможеш його дістати! Неважливо, скільки святинь ви ограбуєте герцог Півночі, ви не зможете його знайти ...
- Хіба я сказав, що я пограбую вас? Я лише позичу його на деякий час.
- А?
Священик запідозрив, що надто рано здався і згадав свою шию. Тільки зараз він зрозумів, що все тепер звулося до того, чого міг втратити голови.
Однак коли герцог Карлайл знову спокійно заговорив, обличчя священика стало задумливим.
- Але я також професіонал у вбивствах і пограбуваннях. І я не вирізняюся особливим терпінням.
- Хі-і!
Молодий священик, який мовчав біля голови храму, злякався і закричав.
- Так що ви збираєтеся робити?
- Ні, я все ж не можу позичити реліквію храму вам...
- Взамін я поверну храми на Північ.
Якщо я позичу вам Око Аргуса, ви повернете храми на Півночі?
Це була незвичайна пропозиція.
Священик швидко почав вилаштовувати різні варіанти у своїй голові.
Може бути, для нього це була дуже гарна нагода.
Той факт, що герцог Карлайл хотів дістати Око Аргуса означало щось шукав. Але він не знав, людина це або річ.
Священик дивувався, кого ж герцог Карлайл хотів знайти в такому поспіху одночасно роздумуючи у новому напрямку.
У всякому разі, він подумав, що раз герцог Карлайл так поспішає, тоді він міг би підвищити ставки.
Він сподівався, що йому вдасться витягнути більше грошей з герцога. При такому розкладі його можна було б навіть підвищити до високого рангу.
Після того як розрахунки в його голові були проведені, голова храму урочисто подивився на нього.
- Але герцог, ви не можете використовувати священні реліквії в своїх інтересах ...
- Схоже, ви глибоко помиляєтесь, священик.
Проте герцог Карлайл, як один з них, зруйнував честолюбний план священика.
Чоловік злегка схилив голову в сторону і провів рукою по волосах, наче йому набриднув цей розмову.
- Хіба я говорив, що ми будемо вести переговори?
Його високомірні червоні очі яскраво сяяли в темряві.
***
Станція в передмісті столиці була спустошена.
Я змогла це зробити.
Було вже далеко за північ.
Ті, хто був у захваті від святкових веселощів, тепер були зайняті їжею, напоями та іншими розвагами. І це триватиме цілу ніч.
Джульєтта якийсь час тому дивилася, як у небо піднімалися феєрверки, в той бік палацу.
Темне небо від них стало таким яскравим, що їх навіть було видно за межами столиці.
Коли Джульєтта бачить у повітрі спалахи вогняних квітів феєрверків, то підняла комірка.
У наш час було настільки холодно, що навіть видихене повітря могло статись з уст у пари.
Трепетання.
Раптом з'являлося кілька метеликів із голубовими крильцями і закрутилися навколо неї.
Джульєтта злегка нахмурила брови.
Метелики зі світними крилами були занадто помітні в темряві.
Її контроль, здається, значно послабився з огляду на те, що вона навіть не викликала їх.
Що ж, це було передбачалося, оскільки сьогодні Джульєтта використовувала занадто багато мани.
Метелики, здавалося, протестували проти тієї частини себе, яка нещодавно загинула від рук герцога.
Хоча на перший погляд ці метелики здаються окремими, насправді вони були частиною однієї свідомості, розділеної на групу.
Одна з них сіла на тильний бік долоні Джульєтти і тепер розповідала їй про те, що сталося після її вдалого втечі.
Це дозволило Джульєтті почути і побачити все так, ніби вона сама бачила, що сталося в особняку після її втечі.
Схоже, він зміг розвіяти її ілюзію.
- Так, я чую тебе.
Демон у формі метелика видавався небажаними звуковими хвилями, які чула тільки вона.
Тепер він поводився як маленький ображений син.
Вона думала, що він розсердиться на неї за те, щоб вона змусила його занадто багато працювати, але це було зовсім не тим, на що Він скаржився зараз.
Він розповів своїй господині, яким безжалісним був той чоловік, що знищив частину його дому.
< Ти навіть не уявляєш, як мені було боляче, коли він проколов моє тіло кинджалом! - Пожалкувався він.
- Ти зміг щось дізнатися про нього?
Звичайно ж, його скарги були блефом.
Тіло цього демона було гігантським і могутнім богом, який існував за межами такого виміру. Він ніяк не міг відчувати біль.
< Це дуже боляче. >
< Цей зухвалий чоловік дуже сильний. >
Господиня. Цей чоловік. Вбив частину мене. Але я в порядку. Можеш не хвилюватися. >
<Цей чоловік. Він переслідує тебе. Цей чоловік. Я ненавиджу його. >
Тим не менш, Джульєтта мовчки слухала його, оскільки вже добре була знайома з усіма його криками і скаргами.
Незабаром цей підступний, хитрий маленький демон, мабуть, задовольнявся тим, що зміг привітатися їй і зник. Можливо, він просто втомився розмовляти з нею недорозвиненою мовою.
Джульєтта знову залишилася сама.
Вона не дуже турбувалася про те, що її буде переслідувати ця людина, про яку попереджав демон-бабочка.
Незабаром вона буде далеко від столиці. Хоч би якими компетентними були його люди, знайти її за такий короткий час було просто неможливо.
Джульєтта сиділа одна на тихій платформі і думала, коли прибуде поїзд.
Усередині вокзалу були місця для тих, хто чекав, але Джульєтта навмисно вийшла на платформу і почала чекати поїзд.
Вона була одягнена в неприємну просту одежу, завдяки якій нікому не спало на думку, що всього кілька годин тому вона прийшла на новорічному прийомі у імператорському палаці.
Темний плащ, біла блузка і довга спідниця до найщиколоток. Вона також не забула надіти капелюха з чорною вуалью, щоб приховати своє обличчя.
Джульєтта подивилася на свої ноги, намагаючись зрозуміти, скільки часу залишилося до прибуття поїзда.
Замість красивих туфель на високих підборах, в яких вона ходила по бальному залу, зараз на ній були шкіряні чоботи без будь-яких оздоблень і прикрас.
Сапоги, які досягали щиколоток, були найліпшим засобом для подорожей.
Їй здавалося, що тоді, коли вона з гордістю підняла голову і легкою ходкою ходила по бенкетному залі імператорського палацу в вишуканих срібних туфельках на високому каблуку, це був лише чудовий сон.
Хоча минуло лише кілька годин з того часу.
Раптом Джульєтта згадала стару казку. Вона була про чудову дівчину, яка поспішно втекла з балу опівночі, коли магія розвіялася.
- Мабуть, було б не дуже зручно бігти в кришталевих туфельках.
Проте, я ніколи не була головною героїнєю цієї історії.
Все, що було у Джульєтта в домі герцога, більше схоже на ті кришталеві туфелки, які були у дівчини з казки.
Тому вона замість гарної срібної туфель на високому підборі вибрала міцні шкіряні чоботи.
Але раптом Джульєтта зрозуміла, що вона не перестає думати про срібні черевики.
Ця думка здавалася їй настільки веселою, що вона злегка розсміялася про себе.
Вона ніколи б не подумала, що в такий момент вона буде згадувати про красиву пару взуття, яку залишила у особняку, а не про свого безжалісного, байдужим до всього коханця.
Леннокс Карлайл був щедрим коханцем. Він умудрявся давати їй розкішні подарунки, навіть не питаючи чи вони потрібні. Чи були це гарні сукні, чи розкішні коштовності, це ніколи не мало значення. Їй було достатньо сказати, чого вона хотіла, і він це купив.
Але насправді, йому було просто наплювати на ці речі. Він ніколи не цікавився жодною з цих речей.
І коли ви звикаєте до такого життя, то звичайно відчуваєте спокусу здобути разом з ними і його серце, помилково приймаючи таке ставлення, як за ніжне почуття до вас.
Але Джульєтта з самого початку не почала помилково сприймати це, бо знала, що колись її викинуть і забудуть про те, як непотрібна річ.
Ці розкішні екстравагантні подарунки не мали нічого спільного з його любов’ю.
Любов.
Леннокс Карлайл був далеко від такого ніжного почуття.
"Я вас не турбуватиму."
Насправді, ці слова були призначені не для нього, вона говорила їх собі.
Це була присяга ніколи не помилятися і нічого не бажати.
Одного разу Джульєтта зіткнулася з загадковою жінкою на одній із банків. Джульєтта не знала її і ніколи раніше не зустрічалася з нею, але коли та побачила її, то заговорила до неї так, ніби вона давно чекала.
- Вам краще насолоджуватися цим, поки можете.
Це було очевидним.
- Герцогу дуже легко стає нудно.
Якби її тон говорив вороже, Джульєтта легко б проігнорувала ці слова, перерахувавши це банальною ревнивістю, але вона не відчула цього.
Але перш ніж Джульєтта встигла щось сказати, жінка поспішно покинула банкет.
Вона хотіла сказати їй, що це була марна порада, оскільки вона краще за всіх знала, якою людиною був Леннокс Карлайл.
Проте Джульєтта чомусь продовжувала роздумувати над радою жінки, навіть коли банкет закінчився, і вона їхала назад в особняок герцога.
"Ох, це так безсоромно!"
« Я не думаю, що їй відомо слово — сором! »
« Ім'я шанованого графа Монтегю зганьблено назавжди!»
Люди зневажали її і насміхалися з неї: « Навіть жінки нижчого статусу більш гідні, ніж ця аристократка, яка п'яна своєю честю такий брудний зв"язок. Таким чином, вона ніколи не зможе піднятися вище нас. "
Всі вони були незнайомі з нею, але після того, як вона стала коханкою герцога, ця ворожість стала звичною для неї.
Джульєтта тихо розсміялася.
Можливо, вони сподівалися, що вона робитиме вигляд, ніби не чує їх або заплатить.
"Так, ні за що!"
Джульєтта була не настільки слабка, як вони думали. Джульєтта воліла не сидіти і витерти гіркі сльози носовою хусткою, а приймати « зрошену рукавичку ».
Внаслідок цього репутація герцога Карлайла стала ще гіршою, ніж раніше.
Але на відміну від цих людей, які глузували з неї і вважали її надзвичайною жінкою, Джульєтта навіть не задумувалася про щось більше, коли була поруч. Вона просто нічого не очікувала з самого початку.
Бути коханкою Леннокса Карлайла було досить легко.
Але, на жаль, було не так вже й легко зберегти своє серце біля нього.
Для герцога Карлайла це не обов'язково має бути вона. Неважливо, хто це буде, йому підійде будь-яка жінка. Хтось, хто зможе зігрівати його ліжко і не плакати.
Кап.
Джульєтта намагалась не звертати уваги на маленьку краплинку води, яка впала на тильний бік її долоні.