Шш-ш! Тук!
- Ой!
Тандзіро схопився за голову і присів на кісточки від болю, потираючи голову, він подивився на Лео і сказав:
- Старший брат, чому ти вдарив мене?
Лео тримав дерев'яний меч, він ткнув Танджіро в голову і серйозно сказав: - Твоя голова як камінь, якщо я не ударю тебе сильніше, ти не відчуєш цього.
- Але це ж боляче, - пробурмотів Танджіро.
Лео злегка постукав себе по голові і сказав посміхаючись: - Вся мета нашої вправності в тому, щоб ти зміг ефективно ухилятися. - Якщо ти добре увіришся, то не пострадиш, просто, вірно?
- Угу.
Танджіро замахнувся на Лео, тримаючи дерев’яний меч. Лео відскочив убік і похлопав його по плечу. Коли Танджіро побачив атаку, то зігнув талію і вдарив ногою.
- Не погано.
Лео помахнув рукою, відкидаючи удар. Потім він рушив уперед, вдаривши Танджіро по талії. Поспішно піднявши меч для захисту, Танджіро зробив кілька кроків назад від цього удару.
- Що я тобі казав, Танджіро, з'єднай руху, яким тебе навчив дядько, - проінструктував Лео, готуючись завдати ще один удар. - Спочатку воно може прийти з силою, але з практикою він буде гладко як вода.
- Добре, старший брат!
Шш-ш! Тук!
- Ой!
Тук!
- Ой!
Сабіто та інші відпочивали в тіні дерев, і всім їм було весело спостерігати за їх спаррингом.
- Танджіро робить успіхи.
- У нього нульовий бойовий досвід.
- Так. - Хоча я повинен сказати, що у нього дійсно тверда голова.
- Я згоден.
Усі троє погодилися без жодного сумніву. Саме в цей час Танюро підійшов до них. На його обличчі все ще була та ж привітна усмішка.
- Вони все ще займаються?
- Так, Лео здається особливо невблаганним у навчанні Танджіро, він не занадто жорсткий і не надто м'який, просто правильний рівень складності в його навчання.
- Хм...
Танджуро щось промивав і сів. Він спостерігав за їх спарінгом з боку, поки не настав час обіду. Танджіро задихався і час від часу тремтів, але на його обличчі гралася виразна усмішка.
- Пішли, обід готовий.
- Ага! - Ходімо.
Сабіно взяв ініціативу і рушив вперед. Лео та інші закрили лакдонами обличчя, коли побачили цього дурня. Але вони повинні визнати, що їжа тітки Кей була чарівною.
Для них була приготовлена ситна їжа, і всі вони були зручної їжі. Раптом Незуко щось запитала.
- Старший брат, ти дійсно йдеш?
Її слова викликали смуток. Лео гладить її по голові і каже з усмішкою: - Та добре, я не хочу бачити запливу Незуко, коли піду. - Не хвилюйся, я буду часто відвідувати тебе, як завжди, добре?
- Незбагненна, вона виглядала мило з її роздутими щоками: - Це обіцянка!
Лео злегка розсміявся, побачивши її таку серйозну.
Побачивши це, Сабіто та інші заусміхнулися. Тільки коли він був з цими дітьми, Лео був настільки безпорадним. Йому довелося вмовляти їх усіх вчора і сьогодні, щоб вони не чіплялися за нього, коли він піде.
- Незуко, ти не сумуватимеш за старшим братом Сабіно?
- Буду, але не так сильно, як по старшому братові Лео.
Кряк...
У цей момент всі почули, як щось зламалося, Сабіно забився в кут і надувся. Танджіро та інші діти підійшли до нього і сказали:
- Ми сумуватимемо за тобою, старший брат.
Сабіно розридався, тренув малюків по голівці і запитав:
- Більше, ніж Лео?
Діти замовкли, Танджіро дістав рисову кульку і простягнув її Сабіто.
Кряк...
І знову всі почули, як щось зламалося. Сабито з'їв рисову кульку, розриваючи її на частини, цього разу з іншої причини.
Ґію вхопився за живіт і вдарився об землю, сміючись від усього серця. Макомо також тремтіла, намагаючись стримати сміх. Лео презирливо посміхнувся і проігнорував його.
Незабаром усі четверо вирушили в подорож за кілька годин до заходу сонця.
- Навещай нас часто.
- Так і зробимо.
Лео та інші поклонилися Танджуро і Кей, почали спускатися з гори, діти махали їм доти, доки не побачили тіні.
...
- Ти все ще дякуєш на Сабіто?
- Хто це дме?
Гю дразнила Сабіто, який підстрибнув, як кішка, якій наступили на хвіст. Макомо помітив його реакцію і сказав:
- Ти можеш поводитися так, ніби тобі байдуже? - Ідіот.
- Макомо, я твій брат!
- Ну і що?
- Хіба ти не повинна завжди бути на моєму боці?
Замість того щоб відповісти на її обличчя, з’явився зневажливий вираз і вона продовжувала свій шлях. Лео також кинув на нього швидкий погляд і вирішив мовчати. Однак Ґійя відчував хвилювання, тому ставив запитання знову і знов, змушуючи Сабіно не знати, сміятися йому чи плакати.
Лео подивився на Ґю і сказав собі:
- Цей хлопець... У нього ніколи не буде іншого друга.
Макомо теж так думала.
Усі четверо продовжили свій шлях до місця призначення, де стоїть кінцевий вибір — гори Фудзікасани. Макомо мала скласти іспит через два місяці. Але перед цим Сабіно та інші погодилися дати їй деяке практичне навчання.
Звичайно, практичні заняття мали на увазі полювання на демонів. Тепер усі четверо йшли туди, де було помічено демон.
Невдовзі всі четверо прибули до покинутого села. Будинки були витіснені та обвіткіші, в повітрі пролився запах розкладання. Лео розвернув своє маленьке і знайшов їх мету.
- Добре. - Макомо, пам'ятай, що б не сталося, завжди зберігайте спокій.
Макомо серйозно кивнула і пішла вперед. Сабіто, Ґю і Лео роздягнулися й розійшлися в різні сторони на випадок, коли демон втече.
Ідучи вперед, Макомо міцно стискала свій меч. Хоч би якою спокійною і зрілою вона була, то все ще є молодою дівчиною без досвіду у боротьбі з демонами. Саме в той момент, коли вона збиралася зробити поворот, вітер зависнув праворуч від неї. Відчуття небезпеки охопило її тіло.
Вона інстинктивно ухилилася. Побачивши це, вона побачила демона з довгими руками вкритими чорним волоссям. Його очі були повні душогубного наміру, слина стекла з кутка рота, коли він дивився на Макомо.
На секунду вона завмерла, її серцебиття збільшувалось, тіло, здавалося, тремтіло, коли вона потрапляла цьому гострому вбивству намірі. Сабито, Ґю і Лео спостерігали здалека. Ґію занепокоїв страх і дивився на Сабіто та Лео за порадою.
Однак обидва виглядали невимушено і уважно. Ґію заспокоївся і почала спостерігати.
Макомо, здавалося, зрозуміла свій стан і дуже зітхнула. Її напружене тіло розслабилося, очі запанували і заспокоїлися. Її аура зазнала мало помітних змін, наче вода осідає і відбиває все навколо.
Лео і Сабіто зітхнули з полегшенням, обидва подивилися один на одного та посміхалися.
Нехай починає полювання.
https://literna.net/uk/books/400-sorozhitel-demoniv-zavrshenii