Коли Лео спостерігав за двома дітьми, які бігали довкола, то зрозумів, що заблукав. Минулої ночі він випадково відчув могутнього духу і захотів перевірити його. Але попри свою надзвичайну силу цей дух був такий спокійний і заспокійливий, він завжди виявляв доброту та турботу.
Коли його дух сприймався з ним, він не міг не згадати свою сім'ю, з цього життя і з попереднього. Хто б це не був, вони любили його і дбали про нього.
- Старший брат, пограй з нами.
Незрілий голос вирвав його з роздумів. Подивившись вниз, він побачив маленьку дівчинку з чорним волоссям і персиковими очима, яка дивилася на нього несвідомо посміхаючись.
Він підняв її і посадив собі на плечі. Дівчинка була збуджена і замахала руками. Лео від душі розсміявся, подивився на іншого хлопця і побачив його чистою незапеленою посмішкою.
- Як можна бути таким добрим?
- Схоже, ти подобаєшся Незуко.
Почувши цей голос, Лео обернувся, Танджуро вийшов з чашкою чаю і сів. Він з усмішкою спостерігав за двома своїми дітьми, маленькою дівчинкою Незуко та Танджіро.
- Тобі пощастило.
Танджуро просто посміхнувся і запитав: - Схоже, ти подбав про село.
Лео кивнув, вагався подивився на Танджуро і сказав: "Ти міг би подбати про це.
Танджуро зітхнув, він відчував провину в цих словах: - Моя хвороба... Ти, мабуть, знаєш, так? - Зрештою, ти особлива людина.
Лео кивнув. Завдяки його здібностям він міг розуміти стан свого здоров’я. Здорова людина мала б оволодіти своїм духом. Стан цієї сфери представляє їхнє здоров'я.
Хоча душа Танджуро була сильна, але сфера розсипалася. Він підрахував, що Танджуро прожив ще п’ять років.
На обличчі Танджуро була вибачлива усмішка, коли він сказав: - Будь-який напружений рух псує моє тіло, а також демона в укритті важко знайти, якщо у людини немає особливих здібностей, таких як у тебе. - Моє перебування там нічого не значитиме, якщо я не зможу його знайти.
Лео почувався ніяково.
Танджуро посміхнувся: - Все гаразд, тепер все добре. - Ходімо в будинок, пора снідати.
Перед ним поставили просту їжу, вид якої чомусь зігрів його серце.
Танджіро і Незуко сіли поруч з ним і почали їсти. Обидва вони були милими і чарівними, Лео не міг не любити їх ще сильніше.
- Випий ще трохи, Лео.
Навпаки, він був простою жінкою, гарною і доброю. Це була дружина Танджуро, Камадо Кіе.
- Все гаразд, тітко, я не дуже-то люблю поїсти.
- Так не піде, випий ще.
Вона відмовилася і поклала йому в миску ще трохи їжі. Лео було важко відмовити їй, він злегка усміхався і їв з блаженством.
Після сніданку Танджуро взяв кошик і вирушив у дорогу. Лео теж пішов за ним, уважно спостерігаючи за Танджуро. Він не знав, чому Танджуро такий сильний, але з цікавості хотів запитати його про це.
- Ти щось задумав? - не обертаючись, запитав Танджуро, збираючи гілки і суки.
- Так. - Як ти став таким сильним?
Танджуро засміявся.
- Ха-ха, так ось воно що, я думав, це щось інше, бачачи, наскільки ти серйозний.
З’єднуючи гілки дерева в пучок, Танджуро пояснив: - Дихальні технології сьогодні є похідними від оригінального дихань. - Те, що я практикую, називається танцем бога вогню, який є оригінальним диханням, воно передавалося через мою сім'ю з покоління в покоління, у нього також має іншу назву Дихання Сонця.
Дихання сонця...
Лео ретельно обдумав його слова і не перебив.
- Дихальні технології використовуються для поліпшення резервуара легенів і постачання кисню всього нашого організму. - Але Дихання Сонця набагато перевищує інші дихання, його поріг вище, а вибухна сила кожного руху значно вища норми, — сказав він подивився на Лео і сказав з посмішкою: - У тебе теж є оригінальне подих, хоча я не знаю, який саме, я знаю що воно на одному рівні з танцем бога вогню, ні, це навіть сильніше. - Такий молодий, і все ж ти вже можеш зрівнятися зі мною.
Лео похитав головою і серйозно сказав:
- Ні. - Хоча я сильний, але все одно не можу зрівнятися з тобою.
Танджуро тільки посміхнувся у відповідь. Він продовжував підбирати дерев’яні палиці і зв’язувати їх. Лео теж допомагав йому.
- Чому ти не тренуєш Танджіро і Незуко?
Рух Танджуро тремтіло, він на мить задумався і сказав: - Хм, я ніколи не думав навчати їх, хоча Танзіро вже може виконувати танець бога вогню.
Лео кивнув і сказав серйозним тоном: - Ти повинен тренувати їх, майбутнє невизначене, і все може трапитися. - Завжди добре бути готовим.
Коли вони закінчили розмову, то вже повернулися. Поклавши в'язку дров на підлогу, Танджуро потягнувся і відкрив двері. Танджіро і Незуко грали з якимись дерев'яними фігурками. Побачивши Лео і Танджо, вони підбігли до них.
Лео навіть захотів, щоб цей день ніколи не закінчувався. Минуло багато років відтоді, як він відчував таке тепло, він дійсно нудьгував за своєю сім'єю, особливо по своїй молодшій сестрі з цього життя. Це були найщасливіші дні його життя.
Він зм’якшився під впливом своїх дітей і став гратися з ними. Час повільно тягався. Коли сонце зрушилося з найвищої точки, Лео вирішив піти.
З любов’ю дивлячись на Танджіро та Незуко, які вже спали після гри, Лео встав і вийшов. Танджуро і Кіе стояли зовні та усміхалися.
- Відвідуй нас часто.
- Я так і зроблю. - Дякую за їжу і всю вашу турботу.
Лео низько вклонився і вийшов. Коли він спускався з гори, на його обличчі розцвіла легка усмішка. Лео не помітив в ньому змін, він вже не був тією людиною, якою був до вчора ввечері. Він щось придбав, щось втратив...
https://literna.net/uk/books/400-sorozhitel-demoniv-zavrshenii