Під керівництвом кількох чоловіків Лео дістався до дому, не надто великого і розкішного. Але оскільки тут жили люди, то вони були заможними.
- Сюди, сер.
Лео привели до людини середнього віку. Входячи в кімнату, він відчув сумну ауру, що виходила від його духа, і зітхнувши, сів та спитав:
- Прийміть мої співчуття, сер.
Чоловік видав усмішку, яка здавалася більш нещасною, ніж плач, і запитав:
- Що тобі потрібно знати?
Мешканці села вже присвятили мене в деталі, і якщо вас не затрудить, ви б не могли відвести мене до кімнати, де зник ваш дитина.
Страдівецьський вираз затьмарило обличчя чоловіка, він встав і попросив Лео слідувати за ним. Вони увійшли в кімнату, освітлену олійною лампою. Відчинивши двері, Лео побачив леді, що сиділа перед ліжком, як маріонетка.
- Це моя дружина. - З того моменту, як дочка зникла вона така.
Лео було сумно за цю пару, так раптово втратив свою дитину... Такий біль для батьків невимовний.
Лео обережно озирнувся і побачив у куті прядь духа, що викрикує криваве сморід.
Він пішов по Стренду і вийшов. Він обійшов будинок і вийшов з приміщення, бо не розумів поглядів інших селян. Він пішов за запахом пряди і обійшов село, мешканці якого були збиті з пантелику, чому Лео поводився як дебіл.
Під вечір Лео дістався до невеличкого будиночка, з якого здіймався дим. Він побачив людей, які рухалися по кухні і відчув запах теплої їжі. Місце було маленьким, але наповненим щастям.
Коли останній промінь сонця сховався за горизонтом, Лео зник разом з ним. Село поступово опускали у сон. Маленький будиночок теж засинав.
Після того, як невстановлений час у селі спустився в моторошне мовчазне. З кожного дому доносився ритм дихання, а біля мами спав маленький хлопчик віком три роки.
Раптом легкий вітерець пронісся по маленькому будиночку, дивне коливання — невидиме неозброєним оком; воно поширилось з усіх боків і тихо обернулось довкола хлопчика й зникло разом із ним.
Через деякий час жінка щось відчула і сонно відкрила очі. Однак її зустрів не дитина, а пустий ліжко.
...
Всередині села стояв незнайомий будинок, місячне світло тихо спускався в кімнату на другому поверсі через відкрите вікно. У світлі місяця з'явився нізвідки маленький хлопчик, закутий в одяг.
Перед хлопчиком сиділа жінка з блідою шкірою, червоними очима, гострими зубами і волоссям. Маленькі білі кістки валялися навколо неї, створюючи огидне видовище.
Її очі палали бажанням, коли вона дивилася на хлопчика. Протягнувши руку, вона вже збиралася схопити хлопчика за голову, коли холодок пробіг по її спині. Пот почав стікати по її обличчю, коли вона насилу повернула голову до вікна.
На краю вікна стояв молодий чоловік з чорним волоссям і голубими, як рубін, очима. Він був одягнений в чорне кімоно, яке, здавалося, зливається з темрявою.
У нього була дозріла аура навколо нього, і він виглядав красивим під місяцем. Але вона не могла оцінити таку красу, бо жах стиснув її серце.
Його очі були холодні і мали божевілля, яке здавалося поглинуло її дух. Він дуже повільно підійшов до хлопчика і перевірив його стан. Мила усмішка була на його невинному обличчі, коли він міцно спав.
Повертаючись до демона, він обвів поглядом кімнату. Коли він побачив те, що переховувалося за її спиною, його погляд став ще холоднішим.
- Твоя душа пахне кров'ю.
- Що ти таке...
Перед тим як демон зрозумів, що відбувається, її зір неприродно змінився і нерви наповнилися жменем. Коли вона зрозуміла, що сталося, то побачила, як її тіло перетворилось на попіл і зникло.
Лео взяв хлопчика на руки і вийшов. Коли він дістався дому хлопчика, там вже було багато народу. Одна жінка плакала від горя, а інші намагалися потішити її. Коли чоловік намагався заспокоїти її, вона не могла стримати сліз.
Пробираючись крізь натовп, Лео встав перед парою і посміхнувся.
- Все в порядке.
Пара підняла очі і побачила хлопця, який стояв перед ними, обіймаючи маленького хлопчика.
- Соута!
Жінка закричала. Вона обережно взяла дитину і розплакалась, усміхаючись. Інші селяни теж були щасливі і кричали. Оскільки немовля було повернене, то демон пішов геть і вони хотіли висловити свою вдячність, але нікого не знайшли.
...
Лео йшов через гору навпроти села і плакав. Якби хтось прийшов раніше, стільки дітей не загинуло б. Він ненавидів себе за запізнення, але це тільки зміцнило його переконання про необхідність знищення демонів.
Саме в той момент, коли він збирався знайти місце для ночівлі, його тіло здригнулося. Він обернувся, коли шок наповнив його очі, він відштовхнувся на ногах і швидко пішов у певному напрямку.
Невдовзі з’явився маленький дерев’яний будиночок. У будинку не було нічого особливого, кілька дерев'яних блоків були складені в стороні з великим кошиком.
Як тільки він ступив вперед, хтось відкрив двері і вийшов. Це був чоловік, який виглядав слабким, його щоки були впаленими, у нього було темно-червоні очі і волосся, на лобі був шрам.
Він носив сережки Ханафруда. Його присутність була спокійною, як стародавнє дерево без найменшого наміру. Але Лео відчував тиск тільки від того, що він стояв там.
- Чим я можу вам допомогти, хлопче? - запитав чоловік посміхнувшись.
Його усмішка була немов легкий вітерець, який заспокоював нерви.
- Хто ви такий?
Чоловік посміхнувся і запитав:
- Завжди блищивайся, перш ніж питати про когось ще.
Лео почувався так, ніби йому зараз читають нотацію, але він відповів:
- Лео Харт, я - Вбивця Демони.
Чоловік посміхнувся і сказав:
- Приємно познайомитися, Лео, мене звуть Камадо Танджіро.
https://literna.net/uk/books/400-sorozhitel-demoniv-zavrshenii