Десь у засніженій горі.
Тьху...
Застонавши від болю, хлопець років 10 намагався відкрити очі. Його очі стали важкими, як метал. Намагаючись з усіх сил, він відкрив очі, але побачив тільки труп.
ААА!
Невольний крик зірвався з його губ. Він виповз з грудей трупів і озирнувся. Чомусь він плакав. Він плакав, коли побачив мертве тіло жінки.
Біль. Біль, якого він ніколи не зазнав раніше, обрушився на його розум, наче бурхливі хвилі. Спогади, що не належать йому самому, накинулися на нього і почали кричати з усіх сил.
На той час біль вщухав, і тепер залишається тільки розпач. Дивлячись на купу трупів, сльози ринули рікою, але ..., його обличчя залишалося безстрастним і непроникним. У цю темну ніч його серце померло. Він тупо витріщився на свою сім'ю... Люди, які любили його... Люди, які захищали його ...
Ушли... Все... Пішли...
Чому? Чому я народився знову? Щоб випробувати це пекло? Рай... Що я тобі такого зробив? Навіщо ти мене мучитьш?
У якийсь момент його сльози висихали, і по обличчю стікала кров. Зрештою те, що залишилося, було болем, який завдає болю.
З закривавленим обличчям він почав рухатися. Як божевільний ідіот, він втупився на землю. Ніч тягнулася дуже повільно, дихаючи вітром без кінця.
Сніг і земля під ним були випаровані його кров'ю. Не знаючи болю, він продовжував копати закривавленою рукою. Коли перші промені сонця впали на сніг, в одній частині гори вже було кілька могил.
Тупо дивлячись на ці могили, він пішов геть. У нього не було мети... Немає вдома, куди б можна було повернутися...
Він не знав, як довго йшов. Його тіло було виснажене, руки горіли від болю і ноги падали з втоми, але він не зупинився. Він не розумів, з якою метою йому слід зупинитися.
Сам того не помічаючи, він уже йшов серед натовпу людей.
- Що з цією дитиною? - Він... Він весь у крові.
- Він спустився з гори... Щось сталося.
Усе ж він ще більше засмутився через те, що в нього з’явилися ідеї коментарів. Жаль, співчуття, презирство... Він бачив усе це в їхніх очах.
Глухий звук.
Нарешті, його тіло досягло свого кінця і впало. Люди почали збиратися, обговорюючи між собою його нещастя. Він падав півприкриті віки і не міг відрізнити кольори від інших. Відчувши вагу в тілі, він закрив очі.
Я думаю... Не так вже погано просто померти.
- Эй, малюк, держись!
Перш ніж його розум встиг вислизнути, голос повернув його назад. Він з усіх сил намагався відкрити очі, але не міг цього зробити, він міг тільки відрізнити невиразний силует. Зрештою він знепритомнів.
Коли він опритомнів, то відчув біль у всьому тілі. Слабкість наповнювала його тіло, але він був живий. Повільно розплющивши очі, він озирнувся.
Проста кімната, з письмовим столом і лампою з кількома книжками зустріла його погляд. Подивившись вниз, він побачив, що його руки загорнуті, а ноги вкриті грубим хутром, який захищає його від холоду.
Де я перебуваю?
Як тільки це питання виникло в його голові, двері до кімнати відкрилися. Увійшов старий з міскою в руках. Побачивши, що немовля прокинувся, старий полегшено зітхнув і посміхнувся.
- Ти налякав мене, малюк. - Я думав, ти помреш у мене.
Дивлячись на старого чоловіка, він не знаходив слів. Старик підійшов до нього і поставив чашу на стіл. Він присунув стілець і сів.
- Пей. - Це допоможе тобі швидше зцілитися.
Побачивши усмішку старого, він мовчки запитав:
- Але чому?
- Хм... Заживуть швидше.
- Чому ти врятував мене?
Старик був приголомшений. Він подивився на нього з хвилини і сказав посміхаючись: - Навіщо мені причина, щоб допомогти комусь?
- Мені краще померти.
Усмішка зникла з обличчя старого. Він з добротою подивився на нього і сказав: « Нікому не ліпше померти. Якби всі так думали, цей світ був би темним місцем. - Народитися в цьому світі саме по собі благословення.
З ним, він сказав: "Мамія померла. - Всі, кого я знаю мертві, чому я повинен жити?
Старець відчував біль у цих словах, але обличчя хлопчика не задовольняло його. Сказати це так легко...
- Це ще одна причина, чому ти повинен жити. - Малюк, не треба так поспішати вмирати, цей світ прекрасне місце, тут стільки всього можна побачити і відчути. - Я впевнений, що твоя сім'я теж хотіла б цього, вони хотіли б, щоб ти жив не тільки для себе, але й для них. - Хлопчик, ніхто по-справжньому не вмирає, вони живуть інакше. - Хіба ти не тут, не носиш з собою ці дорогоцінні спогади?
Слухаючи старого чоловіка, він подумки повертався до тих щасливих днів з матір’ю, цього і останнього життя. Його серце, яке, здавалося, було заморожено минулої ночі, відтаяло, спогади про матір і братів та сестер спалахнули в його очах.
Вперше після вчорашнього вечора він плакав по-справжньому. Старик залишив його розбиратися з думками. Старець випадково згадав про свою сім’ю, коли зачинив за собою двері.
Коли закінчиться цей жах?
Очистився від непотрібних думок, старий дістав з маленької шафки якісь трави і почав щось варити. Поганий запах ліків почав поширюватися по кімнаті. Коли старий закінчив свої справи, він вилив ліки в маленьку чашу.
Він взяв ліки і підійшов до хлопця. Відчинивши двері, він побачив, що хлопчик дивиться на вулицю. Почувши, як відчинилися двері, він озирнувся і сказав: - Дякую.
Старик був здивований.
Він заспокоївся швидше, ніж я очікував.
Старець сказав, що коли ти ставиш ліки на стіл, то тіло не може перетравлювати твердої їжі. - Випий це і відпочинь, через два дні ти будеш як новенький. - О, я ж не представився, хіба ні? - Мене звати Акіра. - Можеш звати мене просто старий Акіра.
- Лео, Ліо Хат.
https://literna.net/uk/books/400-sorozhitel-demoniv-zavrshenii