Розділ 31102. Вам потрібен працівник?
Наївши, всі сіли ближче побалакати. Того часу тітками стали в садку.
Час від часу перехожі заглядали всередину. Мо Цзя Сін кожного разу вставав і ввічливо говорив, що магазин закритий.
- Ви закриваєтеся? - Він був допитливим.
- Ні, у нас сімейний вечір.
- О, тоді гарного часу!
- Дякую.
Коли відвідувач пішов, Мо Цзя Сін сів на місце і повернувся до теми розмови.
- Тату, завтра я повертаюсь в Китай. Ти не хочеш повернутися з нами? — запитав Мо Фань.
Після обіду приходило багато людей. Дехто добирався спеціально з іншого району міста. Очевидно, справи і правда йшли непогано, і Мо Цзя Син не збирався кидати його.
- Ні, яка різниця де жити. Тим більше торгове представництво Фань-Сюе по сусідству. Тут досить жваво і вже багато знайомих. Я приїду з ними на Новий рік, - посміхнувся Мо Цзя Син.
- Добре, - Мо Фань кивнув.
Якщо ти займаєшся улюбленою справою, це теж щастя. Мо Фань не хотів заважати своєму старому. У своєму житті він розумів набагато більше, ніж сам.
.......... ......
Мо Цзя Сін не дозволив дітям допомогти у прибиранні. Провівши двох невісток і сина, він включив легку музику й почав прибиратися в садочок.
До півночі повітря стало значно холоднішим, але Мо Цзя Сін не поспішає. Він заварив собі червоного чаю, а потім почав обрізати квіти і вибиті гілки.
Лондонське нічне небо було замасковане густим туманом. У тьмяному світлі місяця місто, що цвіте, здавалося сплячим.
Кльово-цзінь...
Роздався дверний дзвінок. Мо Цзя Син в замішанні подивився на двері.
- Зачинено.
Йому ніхто не відповів, але звуку віддалених кроків теж не було чутно.
Мо Цзя Сін подумав, що його не почули. Він опустив гуак, витер руки від бруду і попрямував до дверей.
У проемі видався тонкий силует. Хитотичні лосі звисали на плечі. Дівчина виглядала виснаженою.
Коли вона побачила Мо Цзя Сіна, її очі забилися.
- Привіт... - сказала вона китайською.
- Привіт, - ввічливо відповів Мо Цзян Сін.
Він помітив на її плечах пиляний чоловічий піджак.
Дівчина тремтіла від холоду, ховаючи руки в рукавах.
Повагавшись, вона запитала:
- Вам не потрібні працівники?
Мо Цзя Сін навіть не думав про пошуки працівників. У маленькому магазині його сили було достатньо. Але останнім часом кількість відвідувачів зросла.
- Входи, з наручай такий сильний вітер, - Мо Цзя Син запросив її в двір, де було помітно тепліше.
- Дякую.
Мо Цзя Сін вирішив заварити їй чай, але тоді подумав: « Не всі люблять таку густу каву ».
- Що ти хочеш пити? У мене є квіткові чаї.
- А є жасміновий?
Чоловік на секунду завмер:
- Так, є... Тобто...
Смачний чайник повільно поширювався запах жасмину.
Мо Цзя Сін почекав, коли вона трохи зігріться.
- Чому ти хочеш працювати в моєму магазині?
- Я й сама не знаю, це місце здається таким рідним...
- Тут потрібно багато працювати. Я нікого не наймав, робив все сам, - сказав Мо Цзя Син.
- Я дуже працьовита. Ось тільки у мене проблеми з пам'яттю, я іноді забуваю якісь речі. Доктор сказав, що якщо я продовжу забувати знайомих людей і те що мене оточує, то мені доведеться повернутися в лікарню, щоб бути під наглядом. Але мені не подобається там жити... и... у мене немає грошей платити доглядальниці, - тихо сказала дівчина.
Мо Цзя Сін подивився на дівчину, а потім переклав погляд на старий піджак.
- Гаразд, завтра можеш приступити до роботи.
- Правда?
- Ага. Де ти живеш? Краще жити поруч.
- Дуже близько. У лікарні, її видно навіть звідси.
- ...
Чоловік подумав, що йому варто відвідати лікарню і переконатися, чи вона не втекла.
Вона дала йому номер телефону, і він набрав його для перевірки.
Це була лікарня. Доктор розповів йому про ситуацію, запевнивши, що за останні кілька місяців дівчина нічого не забувала. Її можна виписувати. Якщо вона буде працювати постійно, лікарня спокійно відпустить її.
- Я все дізнався. Завтра можеш виходити на роботу. Я попрошу знайомих знайти тобі житло, добре? - запитав Мо Цзя Сін.
- Добре.
- Щось ще?
- Ні.
- Тоді побачимося завтра.
- До завтра, дівчина з радістю посміхнулась.
https://literna.net/uk/books/386-profesiya-mahistr-mah-na-povnu-stavku