Розділ 2163*. Військовий училище Криту.
.......
Оскільки ворог дозволив йому піти, Баббіт не став зволікати.
Головне піти від цього монстра як можна далі. А іншим він займеться як прибуде в військовому училищі.
Бабіт постійно озирався на Бабет. Він боявся, що Мо Фань атакує його зі спини.
Але Мо Фань стояв не рухаючись і спостерігав, як він віддаляється. Бабіт вже відбився на пристойну відстань, але він так і не збирався переслідувати його. Неподалік Юлі з подивом подивилася на Мо Фаня.
- Можливо він так і залишиться непокараним, - сказала дівчина.
- Можливо він помре. Товариство розбещених магів, у мене з ними старі рахунки, - сказав Мо Фань.
- А ти кумедний, - Юлі підійшла ближче до Мо Фаню і подивилася йому в очі, – ем ... Ну так я можу піти?
- Ти з товариства розбещених магів?
- Ні.
- Тоді йди.
......
Стая вовків підчистила місце події. Їм це не було впервою. Невдовзі в торговій палаті не було нічого, окрім незначних збитків.
Голод вовків з веселим виглядом і круглими боками повертався у призовний простір. Після такого підкріплення деякі з них, мабуть, трохи підвищать свій рівень.
У торговій палаті залишилися тільки Мо Фань і чорношкірий чоловік.
Цього разу Мо Фань не сказав йому йти. Він витягнув телефон з кишені і подивився на час.
- Твій час вичерпано. Очевидно, з тобою максимум з ким ти можеш зв'язатися це з Бабетом. Але він теж дрібна соска, - Мо Фань звернувся до чорного.
Чорний вже не міг стояти на ногах. Він не хотів вмирати. Він вступив у товариство чорних магів саме тому, що так він міг швидко досягти того, чого не зміг би досягнути сам за все своє життя. Він навіть не встиг налагодиться цим, як зустрівся з цим монстром!
- Я... Я... Будь ласка, пробач мені. Я не хочу вмирати. Я не хотів вбивати того хлопця, це Кагаза наказала мені, напевно це було розпорядження Бабітта. Ми навіть не знали, за що вбили Сабу - чорношкірий так злякався, що обмочив штани.
Коли він вперше побачив силу Мо Фаня, чорношкірий не був настільки наляканим.
Але згодом він зрозумів, що зустрівся з людиною в багато-багато разів сильніше її. Він завжди вважав Бабітта неймовірним магом, але і той зазнав краху.
Якщо хлопець вирішить вбити його, він розчавить його як мурашку!
У цьому вся суть людей. Якщо одного дня людина дізнається, що внаслідок війни з лиця землі зникло ціла держава, то це важко уявити і вона подумає про це лише на кілька хвилин. Але коли об’єкт раптом впаде до його ніг, реакція буде іншою. Він злякається так, що в нього підсмажуються ноги. Він заплатить, як переляканий маленька дитина ...
Те саме сталося з чорношкірим. Коли він вперше побачив магію Мо Фаня, то подумав, що в крайньому випадку той просто вб'є його. Але, проживши останні 24 години, він зрозумів, наскільки безглуздим був цей чоловік і що сам копав собі могилу!
Зустрівшись зі смертю знову, якби він у десять разів хоробріший, то не наважився б сказати погрози Мо Фаню!
- Умоляю... Я не хочу вмирати... - Чорний став на коліна і почав битися лобом об землю.
- Ти покаявся? — запитав Мо Фань.
- Так! Я так шкодую! - Сказав чоловік.
- Ти ж жалієш, що вступив у суспільство аморальних магів? - Знову запитав Мо Фань.
- Дай мені її один шанс, і я ніколи не порушу закон! - соромливо вигукнув чоловік. Він був наляканий до смерті.
- Якщо ти жалкуєш, ти помреш без мук, - сказав Мо Фань.
Чоловік випукованим очима дивився на Мо Фаня. Його охопив жах.
Ззаду він відчув холодне дихання. Чоловік різко обернувся і побачив чорне обличчя.
Це було точно його обличчя, але тільки з дивною посмішкою. Ніби він дивився у диявольське дзеркало!
- Хоча ти виглядаєш як звичайна людина, твоя душа стала такою. Бачиш, ти навіть сам злякався, - пролунав голос Мо Фаня.
Чоловік не міг поворухнутися. У наступну мить чорна тінь простягнула руку і схопила його за горло.
Чорний почав відчайдушно чинити опір, але, звичайно, він не міг позбутися рук тіні, яка здувала його горло все сильніше.
Дихати ставало дедалі важче. Все, що він міг робити - це тарощуватися на своєму тіневі відображення.
В результаті він помер, дивлячись на свою потворну душу.
.......
На південному боці острова Крит має військове навчання.
Навчене лежить приблизно за п’ять кілометрів від укріпленого гординя Біхай. Зі спіральної дороги до вершини гори можна було побачити не тільки ціле місто Біхай, але й усе узбережжя Тулан.
По гірській дорозі спускалися декілька вантажівок. Очевидно, вони переправляли товар, який потрібно було підтримувати у свіжому вигляді, оскільки в машинах були встановлені холодильні відсіки.
Молодша командуюча Джессіка стояла біля головних воріт училища. Вона швидко попрямувала до караулі.
- Що це таке? Хто віддав наказ? Хто дозволив їм поїхати? – запитала Джессіка.
Караульні підняли голови і подивилися на Джессіку. Вони навіть не віддали честі.
- Це наказ згори. У вас немає права питати.
- У мене немає права? Це ми привезли титана сталевої гори з поля битви! - Розгнівалася дівчина.
- Командуюча, це військова частина. Ми лише слухаємося наказів. Що й вам слід робити! - Повчально сказав один їх караульних.
Джессіка була дуже зла.
Вона зобов'язана з'ясувати в чому тут справа.
Зараз йде війна. Титани блакитної зірки з'являються тут, то там, у тому числі в інших частинах Греції.
Усюди, де з’являвся титан, починались і військові. Але Джессіка не розуміла одного. Вони вбили так багато титанів синьої зірки, але куди діваються всі їхні дорогі органи?
Вона не звертала уваги на інших титанів. Але й органи титану сталевої гори зникли без слідів!
- Цей офіцер... Дик на місці? - Там був чоловік у ідеальному костюмі.
- Вы... Ви пан Бабіт? - запитав караульний.
https://literna.net/uk/books/386-profesiya-mahistr-mah-na-povnu-stavku