***
На Континенті Тяньань існує безліч заборонених зон, які здатні знищити майстрів стадії Сьянтя. Острів Іньмін не вважався настільки небезпечним місцем, адже він був головним чинником ризику для майстрів стадія Хоуття. Якщо сюди прибував справжній майстер Сяньтян, то він перебував у відносному безпеці, уникаючи зустрічей з королями Привидаків. Навіть якщо зіткнення з Королем Привидков траплялося, він не квапився йти в бій: битви двох сильних противників неминуче вело до поранень і без великого зиску ніхто не хотів би битися на смерть.
Для сьогоднішнього Лінні Міна подорож на острів Іньмін була небезпечною, але завдяки секретній технології Секти Ланьюе, яка ховає ауру, шанси привернути увагу короля Привидів були вкрай маленькими. По дорозі Лінь Мін вирішив зазирнути в небесний Пруд Холоу. На цей візит він мав право на парі, яка програла голову філіалу військової академії Семі Тайн у Голоу (штат Лан). Через постійну зайнятість у Лінні Міна ніяк не доходили руки до цієї поїздки, але острів Іньмін був саме по дорозі.
Побачивши Лінь Міна, майстер Лян, хоч і був в душі дуже незадоволений, поспішив зобразити теплий прийом, його обличчя виражало смиренність і трепет. У нього не було вибору: статус Лінні Міна став завеликим. Майстер Леян розумів, що не тільки він сам, але й його покровительи повинні виявляти глибоку пошану до юнака.
Небесний Пруд Холоу і справді виявився незвичайним місцем. Вода в ньому нагадувала дорогоцінний нектар — прозорий, але густий і зв’язок. Зачерпнувши пригоршню, Лінь Мін побачив, що вона навіть не просочується крізь пальці. Стрибнувши у ставок, він відчув неймовірну свіжість. Набравши повітря, Лінь Мін занурився на дно і перекрив усі шість відчуттів, наче немовля в утробі матері.
Церемонісь він не збирався. Лінь Мін жадібно ковтала таку ж воду, як нектар, яка виходила через його тіло і змивала хмари мутної енергії. Водночас, чиста юань-ці влилася у меридіани, осідаючи всередині. Поступово він усвідомив справжню цінність ставка. Порівняно з вищими пилюками, концентрація енергії тут була невелика, але ця юань-ци мала унікальну властивість очищати тіло від домішок - саме це і було потрібно Ліні Міну. Він відразу ж активував на дні Запиши Божествного Заборону Судзаку, скеровуючи духовне полум’я на поступове випалювання токсинів пилюкою.
Лінь Мін провів у ставку цілий день, майже повністю виснаживши запаси енергії, накопичені за півроку. Серце майстра Левана обливалося кров’ю від такої марнотратства, але йому залишалося лише з усмішкою чекати. Тільки на світанку Лінь Мін вийшов з води. Коли він витирав волосся, майстер Лян видав посмішку і наказав служницям подати гостю фрукти. Оскільки майстер Лян був ввічливим, Лінь Мін вирішив покинути їхню колишню ворожість.
Після того, як Линь Міна відвідав небесний Пруд розвиток, він все ще був на пізньому етапі згущування Пульсом, але його тіло значно очистилось від токсинів. Ефект був хороший, але ставок накопичував енергію 6 місяців заради одного купання, що робило його досить марним у довгостроковій перспективі. Тож не дивно, що Секта Семі Тайн дозволила філіалу в Голоу дбати про це.
У ці дні Чжоу Сіньюй була незвичайно мовчазною. Навіть коли вони жили у маєтку Лінь, вона майже весь час проводила в своїй кімнаті, не виходячи назовні.
У міру того, як вони поглиблювалися в океанах, вода ставала темнішою. Лінь Мін намагався проковтувати дно сприйняттям, але глибина вже перевищила 1000 м, досягнувши його межі. Кажуть, що в найглибших частинах Південного Моря безодня йде на десятки тисяч жанців вниз. У таких моторошних глибинах живуть жахливі бабаки, такі як Священний Звір Куня — Святе Письмо.
- Попереду острів Іньмін? — Лінь Мін стояв на спині Летучого Дракона, і вказав на сіру тінь попереду.
— Так, — кивнула Чжоу Сіньюй.
Коли Лінь Мін побачив острів, то зрозумів, наскільки великим був цей острів. Літучий Дракон промчав над поверхнею Доброго сотню, але погляду все одно відкривався лише багрова земля, вкрита щільним шаром чорного примарного туману, який приховує все що було внизу.
— Наскільки великим є цей острів?
— Кілька тисяч завдовжки і завширшки, не знаю точно, — спокійно відповіла дівчина.
Линь Мін мимовільно вдихнув холодне повітря. Територія в кілька тисяч була не меншою від земель всієї країни Небесної удачі. Якщо острів Іньмін вважався лише клаптиком суші у Південному Море, то яка площа головних островів Божественного Фенікса чи Південного Моря Демонічної Області? Десятки тисяч? Це вже були не просто острови, а справжні маленькі континенти. Але це логічно, бо крихітний клаптик землі до 100 років не міг би прогодувати й зростити такі могутні сили.
— Спускаю, вхід повинен бути десь тут, - Чжоу Сіньюй дістала з кільця Сумі два листка паперу і простягла один Линь Міну. — Наповни його справжнім суттю. Цей талісман закриє твою життєву силу, щоб примари тебе не помітили.
Лінь Мін взяв жовтий листочок, в центрі якого був викарбувлений дивний червоний знак, схожий на криваве прокляття. Цей предмет явно належав до тієї ж області, що і символи знамена - ще одна сфера знань, поки не доступна Лінь Міну. Як тільки справжня сутність увійшла в папір, та спалахнула і звернулася у кривавий візерунок, що заполонив його тіло. У той же момент життєва енергія Ліну Міни сховалася, шкіра побледеніла і придбала сіро-синій відтінок, температура тіла впала, і від нього повіяло холодом смерті. У мить він став немов мертвий.
— Вражає, — похвалив він. Ходили легенди, що примари живляться життєвою силою і можуть вчути живу людину за десятки років. Якщо приховати цю енергію, ти станеш для них менш цікавою трупою і вони не нападуть.
— Дрібний трюк, — зітхнула Чжоу Сіньюй. Секта Ланьюе не сильна в ковке артефактах або виготовленні масивів, але ми ремісники виготовлення талісманів: атакуючих, захисних і символів.
Коли вона згадує про спадок своєї зруйнованої секти, то знову потьмяніла.
— О? Ви розбираєтеся і в символах знамена?
— Так, моя наставниця, майстер Шуйюе, була великим магистом знамена, — коротко відповіла вона і замовкла. Активувавши свій талісман, вона теж втратила ознаки життя, її обличчя стало блідим, як папір, придавши їй хворобливий вигляд тендітної красуні.
Коли вони ступили на острів Іньмін, їх відразу обдурив крижаний вітер. Скрізь був густий чорний туман. Зазвичай, коли людина вдихнула його, вона могла б загинути від трупної отрути і через кілька днів перетворилася би на зомбі — безвільну маріонетку цих земель. Навіть майстер Пульс довгий час був у тумані без додаткових пільг, який погрожував б смертю, коли б його захистили від небезпеки.
Оскільки Чжоу Сіньюй була тут вперше, то рухалась дуже обережно і постійно складалася з нефритовою платівкою. Окрім туману, що доносять з нього завушливі примарні стони, страх наводив і сама земля - темно-червона, немов кров'яна. Лінь Мін намагався використовувати сприйняття, але духовна енергія не могла проникнути в ґрунт: каміння засмоктували її, як губка води. Уся поверхня була вкрита гострими сталагмітами заввишки півфута. Вони походили на багри демонів; якби звичайна людина впала тут, він би неминуче розпорив собі живіт.
Вони не зустріли жодного живого створіння протягом всієї подорожі. Тільки деколи на землі з’явилися обглучені кості, які росли без жодного листка. Їхні яскраво-червоні вінчики немов стікали кров'ю, а густі корені входили глибоко до кісток і висмоктували з них поживні речовини. В повітрі стояв важкий запах крові і сірки, що збільшився в міру просування вглиб острова. Здавалося, що в льодовому морі проникло тіло і полоскав душу.
Лінь Мін не відчував дискомфорту, але Чжоу Сіньюй почала здавати. Вона використала кілька захисних талісманів, але все одно тремтіла всім тілом, обхопивши себе руками, ніби роздягнулася дівчина на лютому морозі. Лінь Міні зітхнув і клацанням пальців направив в її тіло кілька потоків Лазурної істинної Сущності. Могутня життєва сила миттєво прогнала холод. Чжоу Сіньюй відчула, як по тілу розливається тепло і витісняє примарну метушню. Вона здивовано озирнулася на Ліню Міна, він вже прибрав руку, але його енергія всередині неї навіть не думала розсіятися.
Це вразило її. Зазвичай справжній характер майстра швидко втрачає контроль і зникає, коли залишає тіло та позбавляється підтримки духовної енергії. Щоб зігріти іншого в такому місці, потрібно було постійно тримати руку на його спині і виливати енергію. Але Ліню Міну це було не потрібно. Його дивна лазурна енергія мала свою життєву силу — вона пожирала примарний холод, майже не виснажуючись. Тільки коли її запас зменшився наполовину, Лінь Мін додавав нову порцію, повністю захищаючи супутницю.
— Дякую, — тихо прошепотіла вона.
— Пустяки. Далеко ще? — Вони йшли майже годину, плютаючи в тумані. Навіть з картою орієнтуватися тут було нелегко, враховуючи те, що сприйняття не мало сенсу.
— Якщо я не помиляюся, то нам на скелі попереду, — відповіла Чжоу Сіньюй.
Линь Мін підняв погляд. Вона говорила про неї кілька десятків жанців. Чорний туман нагадував велетенську багрову звірину.
— Вхід повинен бути прямо в скелі, — впевнено підтвердила дівчина, ще раз повірившись з картою.