***
Щороку в час осені й весни у військовій академії Семі Тайн проводяться вступні випробування. Цей день був найважливішою подією в житті кожного молодого майстра країни Небесної удачі. Для них академія була неначе легендарний Ворота Дракона, бо треба було тільки переступати цей поріг і незабаром зійти до неба.
Послідовність в академіці вважалася не такою великою через доступ до ресурсів, скільки тому що можливість вивчати набуті технології. Ці методи вдосконалення були плідним досвідом багатьох стародавніх попередників, нагромаджених за тисячі років. Намагаючись зрозуміти, як бойові мистецтва самотужки ведуть до війни, не спираючись на ці знання, було лише мрією. Техніки, що продавалися на ринках, були звичайним широтабом; правдиві скарби зберігались лише у великих сектах і підлеглих їм академіях.
Це сталося з двох причин. По-перше, секти дуже суворо контролювали свої секрети: якщо учню повідомили про те, що він передав техніку стороннім, його в кращому випадку позбавляли культивації, а на гірше - стратили на місці. По-друге, високорівневі технології було неймовірно важко копіювати. Шлях бойових мистецтв сповнений таємниць і містичних осяй, багато з яких — маршрути руху енергії, способи концентрації істинної сутності — просто неможливо описати словами. Справжні перлини майстерності ніколи не записували в звичайні книги, тому їх неможливо було просто переписати.
Носити таких знань зазвичай служили нефритові сувої. У крихітному злитці нефриту були складні інформаційні потоки; навіть простий малюнок руху міг передати ідею, яку можна було зрозуміти лише серцем, але неможливо висловити словами. Для того щоб закарбувати в нефриті суть технічної техніки, майстер мав не лише володіти нею, але й досягнути її досконалості і витратити багато часу та емоційних сил. Ті ж, хто не розуміє техніки, не змогли б скопіювати сувій навіть тоді, коли б він потрапив до них у руки. Це було схоже на золоті векселі, випущені банками: на вигляд звичайний папірець, але ніхто не міг намалювати точно так само, щоб їм розрахуватися.
З цієї причини нефритові сувої з елітними технологіями були найбільшою рідкістю, яка практично зникла з вільної продажу. Саме тому молоді воїни, які хотіли поступити в Військову академію Семі Тайн, були численні, як ікра у річці, але через суворе відбору більшість з них щороку зазнавали невдачі.
Лінь Мін, маючи техніку загарбання тіла вищого рангу - « Канон Хаоса і Боєвих зірок» — звичайно не потребував академії. Але він все одно прагнув туди потрапити, і зовсім не заради Лан Юнь. З того часу як Ліню Мін поставив собі за мету досягти піку бойових мистецтв, думки про колишню кохану перестали викликати в його серце щось очевидне хвилювання.
Головною причиною були ресурси. Це не були пілюлі чи лікарські трави, а особливі місця для тренування. Завдяки масивам чи природним аномалії у таких зонах утворилися унікальні умови, завдяки яким тренуватись легше. Крім того, йому були потрібні бойові навики — технології, які безпосередньо вказують на силу майстра.
Лінь Мін не володів жодним бойовим умінням. Цей фрагмент пам’яті, який він поглинав, містив лише крихти спогадів великого майстра з Божественного Царства. Пам’ять про те, що там залишилось лише три - чотири кораблі бою, і ті були обривчастими. Але навіть пошкоджені Богом технології були незрівнянно вищими від усього, що могла запропонувати країна Небесної удачі. Біда була в іншому: Лінь Мін не мав поняття, якого рівня досягти, щоб почати їх практикувати. Сяньтя тут було замало, навіть найслабша з тих технік могла легко крушити гори. Вона була створена не для того, щоб вбивати окремих людей, а для знищення цілих країн.
Очевидно, що тепер для нього ці вміння були нічого не варті. Лінь Міну довелося пройти випробування, поступити в академію і тоді показати надзвичайний результат. Пілюлі, магічні артефакти - все це часто безпосередньо відводилась до Септи Семи Тайн, організації третього рангу. Такі речі в місті Небесної удачі не можна було купити за жодні гроші. Навіть діти з відомих родин пускали слини, коли бачили їх. Раніше, коли Лінь Мін був слабкий, він міг лише мріяти про те, щоб просто здати іспит. Але тепер він був сповнений рішучості забрати головний приз!
У день початку осені перед військовими академіями Семі Тайн була забита до відмови. Через велику кількість претендентів іспит повинен був тривати від світанку до самого заходу сонця. Лінь Мін і Лінь Сяодун, не бажаючи штовхнутися в натовпі, залишились біля краю дороги. І хоча тут було вільніше, до вух Лінь Міна все одно літали обривки розмов.
- Кажуть, цього разу сильні претенденти хоч відбавляй. Один з них - переможець елітних змагань у місті Юєлу. Йому всього п'ятнадцять, четвертий ранг таланту, а вже досяг початкового етапу третьої стадії Закалки Тела.
— Да ладно? Монстр якийсь. З такими даними йому гарантовано. Чому ж він не прийшов навесні?
— Думаю, він мітить відразу в Небесну Обитель. Уявіть собі, як круто зачислюватися і того ж дня потрапити в еліту!
— В Небесну Обитель? Виключено. За останні роки тільки Цінь Сінсуань змогла потрапити туди відразу після прибуття. Мінімальна вимога є піком третьої стадії, а більшість — четвертою. Цей Ван Янфен ще не дотягується. Мабуть, він чекав на перше місце в іспиті і забирав нагороди.
"Небесна Обитель, значить ..." - задумливо пробурмотів Лінні Мін. Півроку тому Чжу Янь потрапив туди, маючи культивацію на піку третьої стадії Закалки Тела. Я був переконаний, що Чжу Ян є одним з найліпших серед ровесників і його ніяк не можна порівнювати до таких нікчемних речей, як Ван Ігао.
Роздумуючи про це, Лінь Мін раптом відчув на собі пристойний погляд. Хтось за ним спостерігав? У такому натовпі на кожну людину дивляться сотні очей, і звичайна людина ніколи б не помічала чужої уваги. Але після практики "Техніки істинної Сущності Хаоса" почуття Лінь Міни стали надзвичайно гострими. Навіть у цьому хаосі він помітив холодну і ворожу.
Він ніби невпізнаний обернувся. У тому боці стояла запряжена карета, обтята синім сукном. Коли Линь Міну побачила, як завіса у вікні поспішно опустилася. Хлопець холодно посміхнувся про себе. Екзамен ще не розпочався, а хтось вже почав плести інтриги...
У кареті сиділи двоє: багато вбраний юнак і похмура молода людина — Ван Ігао та Чжу Янь.
— Він... Він нас помітив? — Ван Ігао, якого Лінь Мін минулий раз пригрозив, був дуже нервовим. Хоча він прагнув помсти, його довір’я вилікувалось. Поразка у трьох ударах стала великим ударом за його егоїзм.
Чжу Янь холодно відповів:
- Не будь параноїком. Тут стільки людей - у нього що, очі на потилиці? Цей сопляк... Він умудрився прорватися на другу стадію Закалки Тела!
Різниця між першою і другою стадіями є істотною. Це було в 15 років, і це неабияке досягнення, особливо для людини з нормальною сім’єю із талантом третього рангу.
— Може, він загнав себе тренуваннями, інакше як би так швидко додав? Навіть я досяг другої стадії тільки в шістнадцять. Він точно витрачає потенціал тіла, не турбуючись прихованими травмами. Через кілька років він уже був калікою, і зчинився злорадісний крик.
Чжу Янь в душі лише зневажав свого супутника. Маючи стільки еліксирів та підтримки, досягти другої стадії лише у шістнадцяти років і водночас бути настільки слабким в бою — ганьба. Якби не батько Ван Ігао, який керує міською вартою, Чжу Янь і слова б з ним не сказав.
— Він не міг досягти такого рівня, як звичайно. Виснаження тіла рано чи пізно призведе до інвалідності, це вірно. Але якщо у нього раптом знайшлися тисячі золотих на підтримку ... Тоді все можливо, - сказав Чжу Янь.
При цих словах обличчя Ван Ігао густо почервоніло. Він сподівався, що Чжу Янь не знає про переможеного хлопця, але насправді вона випливла назовні. « Проклятье! Як же ганебно...»
Чжу Янь не звертав на нього уваги. Його обличчя було похмурим. Зазвичай молодше 16 осіб, які досягли другої стадії Закалки Тела, мали непогані шанси на вступ. Для дітей з великих кланів, які були на рідких травах і еліксирах, це було не так вже й важко. Академія закривала на це очі: походження вважалося таким же талантом і частиною сили воїна. Немає значення, чи майстер досяг своєї мети або лікувався за допомогою ліків — він має силу і може прибільшити славу академії.
Оскільки навіть "лекарні" генії мали шанси, то Лінь Мін, чиї бойові сили явно переважала його рівень, майже напевно повинен був поступити. Чжу Янь категорично цього не хотів. Він не боявся, що Лінь Мін обжене його як справжній геній, він був абсолютно впевнений у собі. Те, що Ліню Мін здолав нікчемного Ван Ігао, для нього нічого не означало. Він був упевнений, що завжди зможе втаптувати цього вискочку у бруд. Проте крок Лінні Міна неминуче засмутив би Лан Юньюе.
Вона і так все ще тримала почуття до колишнього коханого, а що буде, якщо він стане учнем академії? Чжу Янь любив Лан Юньюе - частково через її красу і грацію, почасти через бажання мати все найкраще. Він не міг дозволити, щоб його жінки вкоренилися у серці іншого чоловіка.
Хоча родина Чжу Яня була споріднена з імператорським домом, він мав певний вплив на академію, але вступні випробування були публічними. Просто заборонити Ліню Міну здавати іспит було неможливо. Залишився тільки один шлях — зробити так, щоб він не зміг на нього з'явитися.