***
У аукціонному будинку діяла надзвичайно строга система перевірки, особливо для товарів від приватних осіб. Найменша помилка могла довести до продажу підробки, що миттєво зруйнувало б репутацію цього закладу.
Лінь Міна зустрів чоловіка середнього віку, який, точніше кажучи, закрив йому шлях.
— Пане, чим можу бути корисним?
Хоча Лінь Мін одягав простий плащ, його зріст був відчутним менше від дорослого чоловіка, ніж до кінця огрузлий голос не залишав шансів обдурити досвідченого майстра аукціону. Той відразу зрозумів, що перед ним 15 -16 років.
Тому Лінь Мін відповів своїм звичайним голосом:
— Я прийшов, щоб оцінити символи знамена.
— Ось як? — Чоловік сумнівався, що оглянув гостя. - Можна поглянути на ваші символи?
Насправді він поводився досить ввічливо. Коли шістнадцятирічний хлопець приходить оцінювати річ, ціна якої зазвичай вимірюється тисячами золотих, це найчастіше скидається на чиюсь дурну жарт.
Ліній Мін дістав символ. Побачивши низькоякісний папір, який майже не відрізняється від обгортової паперу, старець злегка нахмурився. Це був найдешевший папір, проданий по десятку аркушів за один золотий. Хоча сама основа не впливала на якість письма, майстри такого рівня мали певний статус і ніколи б не спустилися до використання подібного сміття. Зазвичай вони вибирали дорогий папір за десятки золотих листків, щоб підкреслити цінність своєї праці.
Однак, відчувши слабкі еманації енергії від символів, чоловік підтвердив, що це дійсно повноцінне письмо, а не розіграш. Він подивився на Лінь Міна і спитав:
— Чи є у вас супровідні документи з Гільдії Майстра Начерттанія?
Ліню Мін похитав головою.
— Ну, ідіть за мною.
Чоловік провів Лінь Міна в сценку, де за столом сидів старий чоловік у чорних одязі років 60 на вигляд. Лінь Мін помітив на його грудях табличку з написом: « Найстаріший оценщик».
Старик у чорному, прийнявши символ, також помітив дешевизну паперу, але не виказав ні тіні зневага. Він спокійно одягнув білі рукавички і занурився в роботу, демонструючи високий професіоналізм. Через деякий час він з подивом підняв погляд, подивився на Лінь Міна, потім знову на символ і, нарешті, сказав:
— Якщо я не помиляюся, творець цього символу знаходиться не вище третього етапу закалічення Тела, вірно?
На символі завжди залишаються сліди істинної сутності творця. Досвідчений оцінювач може визначити, який рівень розвитку майстра. Справжня сутність Лінь Міна була на низькому рівні, і старий визначив її як третій етап тільки тому, що завдяки « Канону істинної Сущності Хаосу» вона була набагато щільнішою, ніж у звичайних практиках того ж рівня. Якби він дізнався, що цей символ намалював п’ятнадцятирічного хлопчика, який ледве досяг першого етапу, його щелепа напевно торкнулася б підлоги.
Ліню Мін розумів, що не варто сваритися і кивнув. Старик глибоко зітхнув і захоплено прицмокнув:
— Час породжує таланти! Знаходити символи з тексту, маючи лише третій етап закалічення Тела... Неймовірно!
Як правило, майстри писання — це люди віком до певної стадії Закалки Костей. Багато з них є на етапі Конденсації Каналів, а деякі навіть у фазі Гоутян. Той, хто перебуває лише на третьому етапі загарбання Телу, вважається підмайстром. Для учня може бути зроблено один кінцевий символ, але чотири абсолютно однакові — це вже викликало відроп’я.
Лінь Мін почув похвалу і вирішив, що справа майже в капелюсі, але старий несподівано змінив тон:
- Символ дійсно завершено, але оскільки його створив підмайстер, ми не можемо гарантувати ефект посилення. Ви повинні розуміти, що у учнів запас справжньої сутності обмежений, їм важко виконати по-справжньому складний візерунок. Якщо ефект виявиться нижче 10%, такий символ не має цінності. Ми не можемо виставити його на аукціон. Якщо якість виявиться незадовільно, це завдасть шкоди нашій репутації.
Символи писання можна використовувати тільки на тих предметах, які мають певний ранг, оскільки лише в них може додавати свою енергію для бою. Проте нарис змінює і поліпшує спосіб циркуляції істинної сутності, що збільшує бойові сили скарбів. Мінімальний рівень знаку — низький щабель ранги людей, а вартість таких речей починається від кількох тисяч золотих!
Не кожен міг собі таке дозволити. Навіть у великих кланах можна було сподіватися такого скарбу, тільки коли б вони почали змінювати стадію або ж загарбати Костей. І хоча Ван Ігао був заможним, він використовував лише меч Зеленого Піка - як зброю, але не артефакт. Він коштував всього 200 золотих доларів задля власної вигоди.
Кількість знімків на скарб обмежено, і це може бути лише один раз. Подумайте: хто купуватиме річ за тисячі золотих, а потім ризикуватиме нею, використовуючи символ сумнівної якості від невідомого учня? Тому підмайстрів не задовольняв попит.
Лінь Мін передбачав такий результат і запропонував:
— Я виставлю на продаж лише три символи, а четвертий можна використовувати для перевірки.
Без нанесення на предмет неможливо точно визначити результат. Навіть сам винахідник може лише припускати, скільки він отримає від своєї роботи. Оскільки часто купування символів було своєрідним лотерейним товаром, то великі майстри дуже цінували таку репутацію. А писання невістних майстрів нікого не цікавило: ніхто не хотів підставляти свій скарб у удар заради кота в мішку.
Оценщик відповів:
- Це розумно. Але цей скарб для експерименту вам слід надати самі.
Лінь Мін втратив дар мови. Існує тисячі золотих, і аукціонний будинок не буде просто так ризикувати такими грошима заради перевірки. Звичайно, якби Лінь Мін був визнаним майстром, все було б по-іншому: майстер вірив на слово, і аукціонний будинок сам би хотів піти назустріч, щоб зав'язати корисне спілкування.
Навіть у кращі часи Лінь Міна мала 800 золотих золотавих. Де йому взяти скарб для тестів? Він не сперечався і не доводив, що його робота не зашкодить предмету. Йому не повірять, адже коливання справжньої сутності в його символах були занадто слабкими.
Забравши свої чотири листки, Лінь Мін залишив офіційний аукціонний будинок.
***
- Вибачте, нам потрібно підтвердження від Гільдії Майстра Начертання або рекомендаційного листа від схваленого майстра...
На ярмарку міста Небесної Вдачі, побачивши підлітка, не помітивши перед собою і відразу відповів на його відмову.
Це був ще ввічливий прийом. У приватних крамницях до нього ставилися набагато гірше. Магазини, які торгували сувою, належали до великих торговельних угод. Це були величні п'ять- чи шестиповерхові будівлі з розкішною відділкою. Там ціни кусалися — сотні і тисячі золотих. Приказники та керівники таких закладів відрізнялися від спаму: заможного клієнта вони обблизували з ніг до голови, пропонуючи кращий чай, а тих хто прийшов щось пропонувати або просто виглядав бідною, навряд чи не виставляли взашей.
Дехто просто ігнорував Лінь Міна, інші махали руками.
- Звідки взявся цей бурванець? Не заважай, не бачиш — люди зайняті!
— Уходи швидше, тут не місце для дітей. О, шановний гість, проходьте! Що вас цікавить? Загляньте до нас...
- Хлопче, не сміши мене. Ти це на обгорткового папері малював? Гадав полум'я і думаєш, що це рукопис? Ха-ха-хо!