Оскільки хаттовці відкинули його, їм не слід було залишатися у в’язниці. Хан Сяо висловив свій намір піти. Вольман кілька разів просив його затриматися довше, але зупинився в підхожому місці. Вони завантажилися в паряюче авто і попрямували до причалу.
У машині було тихо, ніхто не розмовляв. Хан Сяо закрив очі і розслабився. Рейнольдс сидів збоку, хотів щось сказати, але замовк.
Вольман украдкою глянув на вираз обличчя Хан Сяо. Він відчував, що Блекстар напевно почуває себе погано з тих пір як його відкинули. Але його не хвилювали почуття Блекстара. Зрештою все, що він зробив - передав повідомлення від вищого керівництва. Якщо Блекстар був незадоволений цим, то це не мало до нього ніякого відношення.
Крім того, Вольман зовсім не думав, що засмутити Блекстара є великою справою. Цівілізація контролювала всесвіт; хоч би якою була сила Блекстара, він не був частиною уряду.
Як дипломат, він відчував, що розуміє владу; цивілізація Хатт не мала наміру доглядати за Блекстаром. Пурпуровий Крістал був вже далеко попереду них, і у них не було шансів конкурувати з цивілізацією зоряного скупчення.
Так багато цивілізацій зоряної системи хотіли подружитися з Блекстаром, і вони були лише однією із них. Годора мала найприємніші стосунки з Блекстаром серед цивілізацій зоряної системи, в той час як цивілізація Хатт була конкурентом року. Хоч би як вони це дивились, Блекстар не матиме тісних стосунків з цивілізацією Хатт.
Отже, Вольман вважав, що найвищий посібник знає про те, чого вони не можуть досягти. Тому він не хотів витрачати жодних зусиль на служіння у Блекстару. Вони все одно нічого не зможуть отримати замість Росселллін, так чому ж вони повинні опускати голови і виконувати прохання Блекстара? Як і інші цивілізації зоряної системи, вони просто повинні були вимовити Блекстару достатньо поваги та розглядати підрозділ армії Блек Стар як зв'язок для поверхневих відносин. Ось і все.
В очах Вольмана бажання Блекстара забрати в них одного речення було явним проявом надмірної самовпевненості.
"Цивілізація зоряної системи Хатт дійсно виявить до тебе повагу, але ми не будемо підкорятися кожній твоїй вимозі."
Поки Вольман намагався розгадати наміри свого роботодавця, машина нарешті прибула на пристань.
Хан Сяо та Рейнольдс вийшли з машини і сіли у свій космічний корабель, який супроводжував Вольмана.
Хан Сяо ступив на трап і вже збирався увійти в люк. Раптом він обернувся і подивився на Вольмана, який стояв на причалі.
- Ми зустрінемося дуже скоро.
— З нетерпінням чекаю вашого наступного візиту, — Вольмана мала брехливу усмішку на обличчі.
Космічний корабель затрясся і швидко завівся. Він прослідкував за тунелем дока, згорнув у швидкісний потік світла і зник.
Коли космічний корабель пішов, Вольман стер усмішку з обличчя, напружив м’язи і повернувся, щоб помахати членами своєї команди.
- Йдемо.
...
П'ять днів пройшли мирно.
У цей день витончений Вольман як зазвичай проводив свої дні в підрозділі армії Блекстара зірної системи Скайуоккер, коли термінове повідомлення було відправлено на його електронну пошту. Команда з Міністерства Іноземних Дел от-ось повинна була прибути в підрозділ армії Блекстара. Лист повинен був повідомити його, щоб він приготував вітання.
- Дивно, що мене не повідомили заздалегідь. Чому вони раптом посилають людей в підрозділ армії Блекстара?
Це повідомлення не узгоджувалося з звичайною процедурою і не повідомляло про мету візиту колег із Міністерства Іноземних Дель. Вольман був збитий з пантелику, але оскільки це була місія зверху, йому нічого не залишалося, крім як виконати вказівки.
Вольман привів членів команди, організував прийом і прибув на причал.
Ця суб-база армії Блекстара була побудована і розташована на шляху слідування до ресурсної планети, щоб було зручніше стежити за командою збору врожаю на планеті. Док був паровою галактичною бухтою, побудованою поруч з суб-базою. Це була незалежна космічна станція.
Після того як Вольман прочекав понад півгодини, урядовий космічний корабель з емблемою цивілізації Хатт наблизився і зупинився на причалі.
Корабель стабілізувався, і люк повільно відкрився. Група людей в одязі дипломатів супроводжувала кількох чоловіків Пурпурного Кристала вниз по трапу, базікаючи і сміючись.
Вольман швидко підійшов і представився.
- Це людина, яка відповідає за дипломатичні питання в підрозділи армії Блекстара, Вольман. Це цивілізації Пурпурного Крістала. Ми щойно закінчили передачу і плануємо відпочити тут протягом дня, елегантно представили обидві сторони дипломата.
"Емісари цивілізації Пурпурного Крісталу!" - Вольман був вражений. Пурпуровий Крістал був панівною цивілізацією Колтона, а Хатт — просто цивілізованістю зоряної системи під ними. Те, що Пурпуровий Крістал спеціально направив сюди послівів, означало важливу дипломатичну справу.
Вольман не міг заздрити своїм колегам з Міністерства Іноземних Дел, які розмовляли і сміялися з емісарами Пурпурного Крісталу. Вони мали можливість приєднатися до послів цивілізацій зоряного скупчення, і вони активно брали участь у політичній сцені між цивілізаціями. Їхня праця була більш витонченою та елегантнішою, тоді як його посилали доглядати за збройними силами.
"Рано або пізно мене переведуть назад." - Втішався Вольман. Коли його начальство відіслало його командувати підрозділом армії Блекстара, це було очевидно тому, що вони вірили в нього. Така дипломатична еліта, як він, безсумнівно повернеться в штаб-квартиру Міністерства Іноземних Дел у майбутньому.
Коли він збирався запросити емісарів Пурпурного Кристалу залишитися, кілька озброєних офіцерів вивели когось з корабля. Вольман обернувся, щоб подивитися і відразу був приголомшений.
Жінка, яку вони супроводжували була та сама, котру він нещодавно зустрів разом з Блекстаром кілька днів тому, Росселле!
Вольман був приголомшений. Він підштовхнув ліктем одного зі своїх колег, що супроводжували емісарів Пурпурного Крісталу, і тихо запитав:
- Навіщо її сюди привели?
- Ти її знаєш? Пурпуровий Крістал спеціально послав людей, щоб взяти на себе відповідальність за цього полоненого. Її звати Росселін.
Вольман відразу подумав про Блекстар.
"Чи можливо..."
У цей час приземлився ще один космічний корабель. Вольман впізнав його - це був корабель Блекстара.
Люк відкрився, і Хан Сяо з Рейнольдсом спустилися вниз. Емісари Пурпурного Крістала миттєво усміхнулися і підійшли до них.
Після кількох розмов на обличчях посол Пурпурного Крістала махав рукою. Кілька озброєних чоловіків під’їхали до Гана Сяо, зняли різні обмеження і відпустили її на місце.
Росселллін потерла зап'ястя, глянула на Рейнольдса і подивилася на Хан Сяо глибоким поглядом, нічого не кажучи. Потім Рейнольдс забрав її на борт стелса Чорне світло.
Хан Сяо обернувся і помітив приголомшеного Вольмана, який стояв на краю натовпу, тому він посміхнувся й підійшов.
- Як я вже казав, ми знову зустрілися.
– Вы... - Вольман не знав, що сказати і як справитися з цією ситуацією.
- Насправді це не так і важливо. Оскільки ваша цивілізація Хатт не дозволяє заставі, у мене не було іншого вибору, окрім як дозволити цивілізації, яка допускає завдаток, — повідомив Хан Сяо.
Губи Вольмана здригнулися, і він видав із себе виразну усмішку. У його серці звучали тисячі проклять, але він не наважився вимовити ні один з них.
Він бачив, що його колеги радісно посміхаються, наче вони всі вже давно знали і він був єдиним, хто не знав.
У цей момент він відчув, що його найдорожче почуття вищості було розбито вдребезги урядом цивілізації Хатт, яке ж йому спочатку і віддала.
Хан Сяо більше не дивився на нього. Він повернувся, обмінявся рукостисканням з емісарами Пурпурного Крістала, трохи поболтів, сів на свій космічний корабель і відлетів разом із Росселл.
Вольман стиснув кулаки і видавив з себе посмішку, дивлячись на емісара Пурпурного Крістала, тому що його робота була важливішою.
Після того, як усі ці еміссари нарешті розійшлися, Вольман повернувся в кабінет. Він був там один.
Сидячи в кріслі, Вольман глибоко зітхнув. Він хотів придушити свої думки і продовжити читати книжку, але зрозумів, що не може на ній зосереджуватися.
Кожного разу, коли Вольман думав про Блекстара, йому ставало не по собі. Він потішав себе тим, що не має до нього ніякого відношення.
Між ним і Блекстаром не було жодних конфліктів. На щастя, він зберіг дипломатичний етикет. Ніхто не знав, як він висміював його в думках і що йому було ніяково.
Біп-біпе!
Раптом задзвонив комунікатор Вольмана. Він відкрив його і, на своє здивування, знайшов послання від свого начальника.
- Його Величність Блекстар сказав нам, що він дуже задоволений вашими послугами і йому комфортно працювати з вами. Він також сподівається, що наступного разу знову вас побачить. Тому ваш запит на переклад тимчасово відкладається. Ви продовжуватимете відповідати за дипломатичні завдання з підрозділом армії Блекстара...
*Дзинь!
Кілька членів команди зовні якраз збиралися відкрити двері, коли раптом почули звуки розбійних речей з офісу.
Кілька чоловік поспішно відчинили двері і побачили спокійне обличчя Вольмана, повне люті. Пол біля його столу був у безладді. Хрустальна чашка, яку він завжди використовував, розлетілася по підлозі, а зелений напій пролив на книжки з фізики, які він постійно дуже дбав.
...
У головній залі стелса Чорний Світ на кутовому дивані сиділи три людини. Россельлін переклала погляд з Хан Сяо на Рейнольдса. Рейнольдс сидів рівно і дивився прямо перед собою. Хан Сяо відкинувся назад, поклавши одну руку на спинку дивана, а в іншому тримаючи келих з вином, оцінюючи Росселллін із цікавим виразом на обличчі.
- Що ви хочете, щоб я зробила для вас за те, що Ви врятували мене? Ну ж бо, не соромтесь, скажіть мені.
Росселін перша порушила мовчання.
Рейнольдс зморщився.
- Я просто хотів врятувати тебе...
- Досить. Залишити цю брехню при собі, - Росселллін перервала Рейнольдса, схрестила ноги і з насмішкою сказала: - Я не знаю хто цей "Його Величність Блекстар". Щоб витягнути мене, Ви хлопці, навіть зв'язалися з Пурпурним Кристалом, так що ціна, ймовірно, досить висока. Я не вірю, що така велика ціна була б сплачена тільки за те, щоб виконати бажання ідіота-підпорядного. Хе-хе, ти, напевно, виклав цьому Блеку всі про мої здібності ... Вибач, твоє прізвисько занадто дурне. Мені занадто лести його вимовляти.
« Чи ця жінка є зодіакульною твариною? Так колоти всіх підряд ..."
Хан Сяо згадав, що характер Росселллін не був таким в епоху Сереляційної Революційній Армії у його попередньому житті.
- Я попросив Його Величність Блекстара врятувати тебе в обмін на себе, — сказав Рейнольдс глибоким голосом. - Знай своє місце!
— О, - Росселліна скривела губи і підвищила голос: — То ти думав, що я буду тобі вдячна?
- Ти! - Рейнольдс був роздратований.
- Мені дуже цікаво, що змусило цього Блека прийняти таке прохання? Яка частина тебе така важлива для нього? - Россельлін померла Рейнольдса поглядом.
- Я тепер клас катастрофа!
- О, ясно, а ти подорослішав, — Росселллін перебільшувала свою рот перед тим, як кілька разів плескати в долоні без жодних ознак щирості. Вона потиснула плечима і сказала: « Так ти говориш, що для нього дуже важливий?
Рейнольдс не міг відповісти. Хан Сяо був поряд з ним. Він не міг похвалити себе і сказати, що він важливий.
— Кхм, - Хан Сяо перервав розмову між ними і сказав: « Зв'язатися з цивілізацією Пурпурного Крісталу для мене не важко. Ти занадто довго сиділа у в'язниці, тому ніколи про мене не чула.
Безсумнівно, він не збирався застосовувати силу. Навіть тепер, якщо він дійсно нападе на цивілізацію, то отримає покарання.
Він міг би погіршити свою репутацію через свій склад розуму. Інші галактичні цивілізації-партнери відчували б, що він змушує уряд. Він ще не вийшов за межі класу А, так що не повинен бути занадто владним. Це було б неможливо для підтримки стабільних партнерів.
Це було дуже легко вирішити. Оскільки цивілізація Хатт могла забрати Россельлін у Сесіріса, то в них також була можливість відібрати її. Це була просто передача повноважень.
Пурпуровий Крістал ставився до нього набагато серйозніше, ніж Хатт. Він був партнером пурпирного Кристала. Однак, знаючи, що вони не мають нагоди посперечатися перед ним, то не хотіли виявляти надмірної поваги.
Але довести свою відданість Пурпурному Кристалу було набагато вигідно. Тому, коли Пурпуровий Кристал взяв справу в свої руки, цивілізація Хатт негайно погодилася.
Рішення Хана Сяо було ефективним і дієвим. Якби гравець мав виконати цю місію, йому довелося б вриватися у тюрму силою.
- Я бачу, ти виглядаєш кимось дуже важливим, — Росселллін підняла брови. - Схоже, мені потрібно вивчити історію останнього десятиліття.
Росселін встала і підійшла до Хан Сяо. Вона схопила його келих з вином і залпом його спустошила. Потім вона недбало відкинула порожній посуд. Вона знову сіла, гаргнула і замахала руками й сказала: « Я хочу пити, тому трохи випила. Думаю, така важлива людина не буде заперечувати.
Хан Сяо повернувся і подивився на Рейнольдса.
- У твоєї сестри досить цікавий характер, як у мошенниці.
- Ще з дитинства вона була свавільною, гострою та злобною і ніколи не вважалася із почуттями інших! - Рейнольдс більше не міг контролюватися і почав скаржитися. - Тому, коли вона стала кар'єрісткою, яка грала з цілою цивілізацією, я навіть не здивувався!
- Так, я кар'єра, виразна нікчемна. Після того, як ви мене звільнили, безліч людей страждатиме. Ти ж жалієш, що врятував мене, мій дорогий маленький брат? - Россельлін розчленувала смішну гримасу.
- Ні, Рейнольдс зневажав її.
- Тц, я трохи зворушена. Це правда, що незалежно від того, як ви нашкодите своїй сім’ї, ваша родина все одно буде готова до її застосування — ліниво простягнула Росселллін. - Оскільки ви, хлопці, не збираєтеся мене використовувати, чи це означає, що я можу піти в будь-який час, коли захочу? Якщо ви відкажитеся, це означатиме, що ви збираєтеся використовувати мене. Звичайно, вам не потрібно соромитися свого лицемірства, я занадто часто стикалася з подібними речами.
Рейнольдс повернувся до Хана Сяо. Він тільки хотів врятувати Росселллін. Що ж стосується того, куди Росселллін відреагує в майбутньому, то його це зовсім не цікавило. Саме Хан Сяо той, хто міг прийняти рішення відпустити її.
Хан Сяо погладив свій підборіддя і раптом сказав:
- Ти створила нову релігію на своїй батьківщині і промила мозок безліччю людей, змушуючи їх поклонятися тобі. Будь-хто подумає, що ти кар'єраристка.
- Гм, твій погляд такий же гострий, як у всіх звичайних людей світу, і ти любиш повторювати очевидні речі — на обличчі Росселллін відобразилася насмішка. - Ти що, збираєшся судити про мої дії? Тільки скажи. Я з усіх сил намагаюся покаятися протягом однієї хвилини.
- Я не думаю, що ти кар'єраристка, ти реформатор, — Хан Сяо нахилився вперед і подивився в очі Росселллін, говорячи спокійним та нормальним тоном.
Як тільки він заговорив, обличчя Росселллін напружилося, і в її очах промельнула тривога. Вона була приголомшена.