Згідно з поточними даними, Ю Жубін у певні моменти відчувала страх, і кожного разу це було пов'язано з Тан Ханьцьов.
008 чітко бачив: вона панічно боїться втратити Тан Ханьцьов, тож сховала свої справжні почуття в найглибших куточках серця, не наважуючись показати їй хоч найменший натяк.
Проте саме це і було її слабкістю.
Тан Ханьцьов для неї була одночасно і бронею, і слабкістю — фактором, який міг принести їй як безмежну радість, так і глибокий неспокій.
Ю Жубін мовчала.
Слова 008 були абсолютно точними.
Вона справді боялася втратити Тан Ханьцьов, через що досі не наважувалася відкрито висловити свої почуття й змушена була шукати найрізноманітніші приводи, аби просто бути поруч.
На щастя, та була не проти цієї близькості, інакше вона б взагалі не знала, що робити.
Вона, яка все життя була самотньою й ні з ким не зустрічалася, й гадки не мала, що за першої ж закоханості її «зігне» по одностатевій траєкторії...
До того ж 008 казав, що вона має подолати всі фактори, які викликають у неї неспокій, інакше її слабкість перетвориться на меч у чужих руках, спрямований проти неї самої.
Це означало, що їй необхідно вирішити проблему цього страху втратити Тан Ханьцьов. А єдиним способом вирішення було зізнатися Тан Ханьцьов у своїх почуттях, і... аби Тан Ханьцьов прийняла її.
Чи то прийняла її як дівчину з гомосексуальною орієнтацією, чи то прийняла її кохання — головне, щоб не зненавиділа й не почала відсторонюватися.
Але їй було неймовірно важко про це заговорити, вона божевільно боялася, що між ними виникне незручність, і вони поступово віддаляться одна від одної, ставши чужими людьми на все життя.
008 знову мовив: [Ти маєш це подолати.]
Богиня зараз перебувала в іншому світі й тимчасово не зважала на них, але ніхто не міг знати напевно, коли вона з'явиться, коли згадає про цей всесвіт зі зламаним сюжетом та бунтарською носійкою, і коли забажає покарати Ю Жубін.
Дії пані Богині були непередбачуваними й непідвладними логіці.
Єдине, що могла зробити Ю Жубін до того моменту — це підготуватися до всього, здолати всі внутрішні тривоги й позбавитися будь-яких слабкостей.
Ю Жубін усе ще зберігала мовчання.
Їй треба було добре поміркувати над тим, як це подолати.
…
Перший концерт гурту «Дівчат першої мрії» проходив у місті Лань, проте Цінь Їн не з'явився на виступі особисто, відправивши замість себе свого заступника — віцепрезидента Ґов.
Звісно ж, саме віцепрезидент Ґов й вийшов на зустріч із Тан Ханьцьов.
Віцепрезидент Ґов був худорлявим чоловіком років тридцяти з постійно прижмуреними очима; коли він посміхався, його очі перетворювалися на тоненькі щілинки.
Коли він побачив Тан Ханьцьов на власні очі, його очі нарешті помітно розплющилися, а в душі виникло невимовне захоплення її зовнішністю. Справді шедевр цього світу, наче божество, що зійшло з небес.
Тан Ханьцьов раніше вже особисто приїжджала до «Гванїн», але тоді його не було на місці, тому він її не застав. Пізніше, чуючи, як колеги нахвалили її красу, він у душі мав певні сумніви.
Чи справді людина може бути настільки красивою?
Зараз, коли технології обробки фотографій настільки розвинені, невже Тан Ханьцьов взагалі не використовує фільтри й виглядає так від природи?
Він не вірив.
Проте зараз він повірив і подумки попросив вибачення за свою наївність.
У цьому світі дійсно існувала краса, яку варто було б виставити в національному музеї як цінний експонат.
Побачивши, як Тан Ханьцьов заходить до кімнати, віцепрезидент Ґов підвівся, ввічливо простягнув руку й посміхнувся так, що очі знову перетворилися на вузькі щілинки: — «Президентко Тан, багато чув про вас, це велика честь».
Тан Ханьцьов глянула на його руку, але не потиснула. Натомість вона просто заштовхнула блузу з відкритими плечима прямо йому в руки, після чого на її обличчі з'явилася посмішка, і вона промовила: «Віцепрезиденте Ґов, не бажаєте мені дещо пояснити?»
Хоча вона посміхалася, її посмішка зовсім не торкалася очей. Погляд, навпаки, був холодним, наче лід, і ця удавана привітність змушувала мимоволі здригнутися.
Вона була лише початківцем, яка пропрацювала в цій сфері менше року, але вже мала таку потужну ауру — невже це спадковість великого роду?
Тан Хетянь передав їй у спадок і власну імператорську велич у діловому світі?
Проте віцепрезидент Ґов був досвідченим ветераном, якого нелегко залякати. Зберігаючи посмішку на обличчі, він без найменшого бентеження прийняв блузу й спокійно мовив: «Це сценічний костюм Ю Жубін, а що таке?»
Тан Ханьцьов підійшла до дивана й сіла, відкинувшись на спинку. Схрестивши свої довгі ноги й спираючись головою на руку, вона, не кліпаючи, упиралася поглядом у віцепрезидента Ґов: «М-м? Віцепрезиденте Ґов, ви справді вважаєте, що я хочу слухати цю нісенітницю?»
Віцепрезидент Ґов також сів на диван, зберігаючи повний спокій: «Це цілком нормальний сценічний костюм. Пані Тан, чим саме ви незадоволені?»
«Нормальний?» — Тан Ханьцьов повторила це слово, опустивши очі й тихо засміявшись, а коли знову підняла голову, у її погляді спалахнула нищівна лють: «Тоді надягніть цей одяг на себе й від початку до кінця станцюйте під цю пісню для мене!»
Обличчя віцепрезидента Ґов вмить зблідло, а блуза в його руках стала джерелом дикого ніяковіння.
Це ж звичайний спосіб привернути увагу публіки, хіба вони колись стикалися з тими, хто сприймає все настільки буквально?!
Віцепрезидент Ґов відклав блузу вбік і з удаваною посмішкою спробував пом'якшити ситуацію: «Та ні, пані Тан, я переконаний, що ви дещо неправильно зрозуміли. Це звичайна практика, усе робилося лише для того, аби привернути до Ю Жубін якомога більше уваги».
Вона подалася вперед, спираючись підборіддям на долоню, й зловісно кажучи: «І ваша увага полягає в тому, аби змусити її носити такий одяг і терпіти образи?»
Обличчя віцепрезидента Ґов вже ледь утримувало вираз ввічливості: «Президентко Тан, зараз вони перебувають під управлінням "Гванїн", і саме "Гванїн" має право визначати їхні сценічні костюми».
Прихований підтекст цих слів був прозорим: він нагадував їй знати своє місце й не простягати руки «Хваяо» занадто далеко, адже попереду ще цілих два роки.
Тан Ханьцьов злегка підняла брову й нагадала у відповідь: «Ви, часом, не забули, що саме "Хваяо" позичила вам цих дівчат на два роки, а не ви купили їх на цей термін?»
Позичити й купити — це зовсім різні речі.
Якби «Гванїн» заплатила гроші й повністю викупила права на їхню діяльність на ці два роки, то «Хваяо», отримавши кошти, дійсно не мала б права втручатися. Проте зараз ішлося лише про оренду, і права власності на них досі належали «Хваяо», тож це «Гванїн» варто було б прояснити свою логіку.
Тан Ханьцьов продовжила: «Мене не хвилює, які брудні методи ви використовували раніше, але до людей з "Хваяо" компанія "Гванїн" зобов'язана ставитися чесно й справедливо».
«Ви можете використовувати їх для заробітку грошей — це їхній обов'язок, і "Хваяо" проти цього нічого не має. Але якщо ви знову змусите їх надягати неналежне вбрання чи коїти дурниці...»
«Для "Хваяо" не буде проблемою забрати їх назад і виростити самостійно».
Це було попередженням.
Попередженням про розірвання контракту.
«Зі мною другого шансу немає», — Тан Ханьцьов поглянула на віцепрезидента Ґов й ледь помітно посміхнулася: «Зрозуміли, віцепрезиденте Ґов?»
Якщо це повториться вдруге, вона негайно задіє юридичні механізми, аби примусово розірвати контракт із «Гванїн» і забрати дівчат геть.
Вона погодилася віддати своїх людей зовсім не для того, аби над ними знущалися й принижували їх.
Існує стільки способів підвищити рейтинг, і цей брудний шлях — далеко не єдиний.
Побачивши її небезпечну посмішку, віцепрезидент Ґов відчув, як усі заготовлені аргументи застрягли у нього в горлі. Йому залишалося лише натягнути посмішку й відповісти: «Добре-добре, ми обіцяємо президентці Тан, що подібного більше ніколи не станеться. Будь ласка, будьте спокійні, гаразд?»
Тан Ханьцьов востаннє важко поглянула на нього, не сказавши ні «добре», ні «погано». Вона просто піднялася й вийшла разом із Хань Вей — пішла без найменшого жалю, навіть не озирнувшись.
Віцепрезидент Ґов дивився, як її струнка постать зникає за дверима, і його напружене тіло вмить розслабилося. Він смикнув краватку, аби полегшити дихання, після чого набрав номер Цінь Їна й чесно виклав усе, про що йшлося під час розмови.
Чоловік на іншому кінці дроту видав легкий смішок, за яким послідувало тихе клацання запальнички. Цінь Їн, затиснувши в зубах цигарку, з посмішкою промовив: «Дівчисько занадто гаряче й імпульсивне, любить демонструвати свій характер».
«Роби, як вона хоче».
Це ж усього лише якась артистка, що в ній такого особливого?
Сучасну молодь справді не зрозуміти.
…
Ю Жубін уже встигла переодягнутися у власний одяг та змити яскравий макіяж. Користуючись ідеальною від природи шкірою, вона із чистим, свіжим обличчям невимушено теревенила з дівчатами в гримерці.
Чи Нвань дістала заздалегідь підготовлені маленькі подарунки й роздала їх кожній із учасниць.
Це були браслети з дзвониками: крихітний золотий дзвоник на червоній шовковій нитці, який під час руху видавав ніжне й миле дзеленчання.
Усі ці одинадцять браслетів вона сплела власноруч, бажаючи подарувати їх саме в день концерту.
Це був їхній перший концерт, і вона була щиро вдячна за те, що він пройшов так успішно: кожна з дівчат неушкодженою стояла тут, і ніхто не травмувався.
Ю Жубін підняла своє білосніжне зап'ястя, спостерігаючи, як маленький дзвоник на ньому видає ніжне «дзінь-дзінь», таке ж миле, як і сама Чи Нвань. Дивлячись на це, її очі засяяли теплом, і вона мовила: «Дуже мило, дякую нашій крихітці Чи!»
Лу Дзіньці струснула браслетом: «У тебе такі золоті руки!»
Інші дівчата також почали навперебій хвалити подарунок.
Очі Чи Нвань засяяли, і вона радісно промовила: «Головне, щоб вам подобалося!»
Наступної миті в дверях раптово з'явилася головна помічниця Хань і викликала Ю Жубін. Оскільки хтось приніс до гримерки квіти, Тан Ханьцьов через алергію на пилок не могла зайти всередину.
Ю Жубін усе зрозуміла й під дзвін дзвіночка на руці вибігла надвір.
Тан Ханьцьов чекала на неї неподалік. Побачивши, що дівчина підійшла, вона запитала: «Ви ж завтра відпочиваєте?»
Ю Жубін кивнула.
Тан Ханьцьов мовила: «Тоді віддай цей час мені, добре? Я повезу тебе святкувати».
Завтра була неділя, у «Хваяо» теж був вихідний день — ідеальний збіг.
Ю Жубін злегка нахилила голову набік: «М-м? А що святкувати?»
Тан Ханьцьов відповіла: «Святкувати грандіозний успіх твого концерту».
Очі Ю Жубін вигнулися дугою: «Звісно, з радістю!» — після чого вона блискавично повернулася за своєю сумкою й без вагань кинула колектив заради коханої, наостанок лише попросивши дівчат добре відпочити.
Тань Сі, побачивши, що вона й справді пішла з Тан Ханьцьов, із задоволенням кивнула.
Ех, «Кисло-солодка рибка» справді справжня!
…
Хань Вей закінчила робочий день і пішла геть, відмовившись бути водієм.
Ю Жубін поглянула на розкішний спорткар Тан Ханьцьов, на мить оніміла від подиву, а потім випалила: «Хіба ми не домовлялися, що тобі не можна самостійно сідати за кермо?»
Після того випадку з викраденням вона на все життя запам'ятала, наскільки жахливо Тан Ханьцьов водить авто, а та, виявляється, досі наважується самостійно вести машину!
Ю Жубін негайно додала: «Давай краще викличемо тверезого водія».
Тан Ханьцьов стояла біля дверей водія й із посмішкою дивилася на неї: «Не хвилюйся, я повністю контролюю ситуацію».
Ю Жубін поглянула на неї з недовірою.
Тан Ханьцьов відчинила двері: «Я просто більше не хочу бачити, як ти знову здійснюєш самогубство».
Відтоді вона дуже добре пам'ятала, як Ю Жубін використала власне життя, аби врятувати її.
Вона не хотіла, аби та знову відчула біль смерті; вона хотіла, аби дівчина була в повній безпеці.
Заради цього бажання їй вдалося приборкати свою жагу до божевільної швидкості, і тепер, торкаючись керма, вона більше не перетворювалася на диявола.
Ю Жубін кліпнула очима й незрозуміло чому щиро розсміялася.
Тан Ханьцьов більше не ганяла — і зробила це заради неї.
Вона справді неймовірно цінувала її.
Ю Жубін відчинила двері пасажирського сидіння й довірливо сіла всередину.
Тан Ханьцьов запитала, що б вона хотіла з'їсти, на що дівчина відповіла, що хоче повернутися додому й відпочити, а їжу вони можуть приготувати самі. Тан Ханьцьов погодилася, завела мотор і зрештою дійсно плавно та спокійно довезла їх до житлового комплексу «Дзиї».
Посмішка Ю Жубін стала ще глибшою.
Те, що Тан Ханьцьов пішла на такі величезні зміни заради неї, неймовірно зворушило її серце, змусивши його тріпотіти від безмежного кохання.
Тільки так вона могла відчути свою винятковість — відчути, що посідає особливе місце в її душі.
Вона любила це відчуття.
Повернувшись додому, Тан Ханьцьов помітила, що дівчина все ще посміхається, і куточки її губ ні на мить не опускалися, тож із цікавістю запитала: «Чому ти постійно посміхаєшся?»
Ю Жубін відповіла: «Мені здається, що Цьовцьов просто найкраща».
Настільки прекрасна, що неможливо знайти жодної вади; настільки прекрасна, що хочеться віддати їй усе своє тіло й душу.
А ще... отримати її всю.
Проте Ю Жубін не знала чому, але саме в цю мить згадала слова 008.
— Ти маєш це подолати.
Подолати страх утратити її, подолати страх того, що вона дізнається про її справжні почуття.
Вона подумала: "Можливо, мені варто дати собі хоч маленьку надію?"
Раптовий порив емоцій охопив її, а слова, які вона так довго тримала в собі, почали відчайдушно битися в серці, змушуючи й підганяючи її висловити їх уголос.
Вона не змогла придушити цей імпульс і зрештою здалася йому, обережно й трепетно промовивши: «Тому я хочу зробити замовлення заздалегідь».
«Коли ти в майбутньому захочеш знайти собі дівчину, розглянь мою кандидатуру першою, добре?»
------(Перекладач має що сказати)------
По-перше, я хочу побачити реакцію цього прид… пана, коли він у майбутньому дізнається про їхні стосунки!)
По-друге, невже зізнання?!