Щойно контракт був підписаний, Тан Ханьцьов дістала свій телефон і помітила, що Ю Жубін сім хвилин тому надіслала їй повідомлення.
Ю Жубін писала, що люди з корпорації Тан уже прибули, і що Тан Моюань спеціально відправив за нею супровід, аби доставити прямо в офіс Тан.
Тан Ханьцьов насупилася.
Чому Тан Моюань особисто взявся за цю справу? Хіба питання з офіційним амбасадором бренду не було повністю передане під контроль Хво Ляньгао?
До того ж, коли Хво Ляньгао отримав ці повноваження, Тан Ханьцьов окремо наголосила йому: перш ніж представники Тан звернуться до «Ґванїн» щодо амбасадорства, він обов'язково має заздалегідь попередити її.
І Хво Ляньгао тоді чітко погодився.
Проте зараз від Хво Ляньгао не надійшло жодного сповіщення. Зважаючи на його характер та професійний стиль роботи, він ніколи в житті не забув би про таке прохання, яке за важливістю прирівнювалося до прямого наказу керівництва.
Тоді залишалася лише одна відповідь — хтось прикривається іменем Тан, аби обдурити Ю Жубін!
Тан Ханьцьов поглянула на функцію відстеження геопозиції, яку їй надіслала Ю Жубін. Маршрут починався від будівлі «Ґванїн», швидкість пересування була шаленою, а сама траєкторія виглядала заплутаною — вони зовсім не їхали в бік «Корпорації Тан», це було більше схоже на хаотичні петлі, аби замести сліди.
Цілком імовірно, що... вони викрали Ю Жубін!
Обличчя Тан Ханьцьов миттю стало суворим. Вона різко підвелася й обернулася до Хань Вей: «Ю Жубін викрали. Негайно викликай поліцію. Потім зв'яжися з "Корпорацією Тан" і повідом, що хтось діє від їхнього імені. Нехай терміново перевірять, чи це не витік інформації всередині, чи хтось в індустрії намагається підставити Тан. Дій максимально швидко!»
Поки всі інші ще навіть не встигли оговтатися від шоку, Хань Вей миттю відгукнулася: «Зрозуміло!» — і вже на ходу дістала телефон, починаючи гарячково діяти.
Чи Нвань, яка сиділа поруч, вислухавши ці блискавичні розпорядження Тан Ханьцьов, спочатку застигла в заціпенінні, а потім приголомшено вигукнула: «Капітан... нашу капітанку викрали???»
Вона ж зовсім нещодавно розмовляла з нею в кімнаті гуртожитку?!
Як можна було в один момент потрапити в таку серйозну халепу з викраденням!
Тан Ханьцьов не мала часу на пояснення. Вона протягнула руку, забрала у Хань Вей ключі від машини й на своїх чорних коротких чоботях кулею вилетіла з конференцзалу.
Хоч би з Ю Жубін усе було гаразд.
Інакше вона жодного з них живцем не відпустить!
Тан Ханьцьов із максимальною швидкістю добігла до підземного паркінгу, знайшла автомобіль Хань Вей і заскочила на водійське сидіння.
Щойно її пальці торкнулися керма, почуття, яке вона не відчувала вже дуже давно, потужною хвилею накрило її серце. Вона завела двигун і плавно викрутила машину з підземного паркінгу назовні.
Біля виїзду з паркування кілька співробітників «Ґванїн» лише побачили, як повз них із диким свистом пролетіла чорна тінь — швидкість була такою шаленою, що в очах залишився лише розмитий чорний силует, і ніхто навіть не встиг розгледіти марку машини.
Ця чорна тінь, викрешуючи іскри й блискавки на поворотах, на шаленій швидкості вилетіла з поля зору людей, залишаючи за собою лише куряву.
Працівники так і залишилися стояти з розкритими ротами, взагалі не розуміючи, що щойно відбулося.
Це що, реаліті-версія «Форсажу»???
…
Автівка летіла по широкому шосе. Пейзаж за вікнами змінювався з космічною швидкістю: то миготіли хмарочоси, то дерева, на гілках яких уже пробивалися перші весняні бруньки. Загалом, маршрут був настільки хаотичним, що розгадати кінцеву точку цієї подорожі було абсолютно неможливо.
У салоні двоє здорованів міцної статури затисли Ю Жубін на задньому сидінні. Атмосфера була гнітючою й холодною.
Лезо ножа, що линуло похмурим металевим блиском, упиралося їй прямо в бік — навіть крізь одяг вона чітко відчувала цей крижаний дотик смерті.
Ю Жубін лише безпорадно й важко зітхнула. Якщо говорити про її нинішній стан — так, це дратувало. Але водночас викликало лише іронічну безсилість.
Хоча вона й гадки не мала, чиїх рук це справа, але, щиро кажучи... якби на її місці опинився хтось інший, то з поваги до ситуації хоч трохи б злякався. Проте для неї це було просто неможливо.
Якийсь нещасний ніж — і чого їй боятися? Боїться, що її заріжуть до смерті?
Та облиште. Хіба її славетна історія з двадцяти чотирьох завантажень збереженої гри була порожнім звуком?
Зараз вона навіть щиро сподівалася, що цей «брат» просто візьме й прикінчить її прямо тут — тоді час автоматично повернеться на тридцять хвилин назад, і проблема вирішиться сама собою.
Але оскільки цей товариш сидів непорушно, їй довелося взяти ініціативу у свої руки й почати свідомо нариватися на неприємності.
Ю Жубін повернула голову до здорованя з ножем: «Гей, брате, можна тебе дещо запитати?»
Бандит із ножем проігнорував її слова, але натомість сильніше притис лезо до її боку, усім своїм виглядом показуючи, що їй краще сидіти тихо.
Ю Жубін абсолютно знехтувала цим натяком і продовжила допитуватися: «Твій ніж узагалі гострий? Чи може він когось убити?»
Почувши це, двоє кремезних чоловіків погрозливо подивилися на неї. Чоловік з ножем холодно відповів: «Нісенітниця, звичайно, він гострий».
Вони взагалі-то професійні викрадачі, тож реквізит у них завжди найвищої якості!
Ю Жубін вигнула брову.
Питання: за яких обставин людина найшвидше втрачає самовладання й закипає від люті?
Відповідь: коли її нещадно тролять.
Аби прискорити власну смерть, Ю Жубін миттю активувала свій фірмовий дух сперечальниці. Вона вирішила використати класичні прийоми, щоб спровокувати опонента й довести його до сказу: «Ой, серйозно? А я от не вірю».
Здоровань із ножем на мить заціпенів.
Йому що, в біса, здалося?
Ця жінка насправді провокувала його?
Бандит прийшов до тями й люто проричав: «Хочеш перевірити це на власному досвіді?!»
Ю Жубін миттю з максимальною щирістю відповіла: «Дуже хочу». Після чого сама підставила шию: «Давай швидше! Якщо я не помру на місці від першого ж удару, це означатиме, що ваш професійний рівень — повне лайно. Тоді вам краще взагалі зав'язати з цим бізнесом і котитися в село пасти корів!»
Здоровань із ножем знову завис, розгублено перезирнувшись зі своїм напарником з іншого боку.
— Чорт забирай, невже ця жінка психічно неврівноважена? Чому вона так прагне померти?
— Без поняття. У будь-якому разі не чіпай її, бо бос чітко наказав доставити її в цілості та безпеці.
Ю Жубін, бачачи, що вони ніяк не наважуються пустити ніж у дію, просто взяла й сама різко рвонулася вперед прямо на лезо. Проте здоровань з іншого боку зреагував блискавично: він перехопив її й грубо вилаявся: «Твою ж, ти що, зовсім з’їхала з глузду?!»
Ю Жубін, яка всією душею прагнула смерті, увімкнула режим нещадного тролінгу на повну потужність: «Та це ви, кляті невдахи, з глузду з’їхали! Ви взагалі викрадачі чи хто? Чому ви над цим ножем труситеся, наче над кришталевим? Чи ви здатні тільки махати ним перед носом і лякати повітря?!»
Здоровань мертвою хваткою затис обидві її руки, позбавляючи можливості рухатися, і водночас скажено підмигував напарнику з ножем, аби той негайно сховав зброю. Дідько, та хто взагалі колись бачив настільки навіжену заручницю!
Бандит із ножем усе зрозумів і поспіхом сховав лезо.
Ю Жубін, побачивши, що зброю прибрали, остаточно вибухнула від люті. Шалена затялість миттю вдарила їй у голову, і вона на весь салон загорлала: «Нікчеми!!!»
А далі з неї суцільним потоком полетіли всі відомі слова — і цензурні, і нецензурні, без жодного розбору: «Ти нафіга ніж сховав, га? Ти, блін, викрадач чи баба базарна?! У тебе взагалі є хоч крапля професійної етики? Якщо немає — якого біса ти поплентався у кримінал?!»
«Чи ти насправді просто торгуєш ножами в переході? І зараз вирішив похизуватися переді мною, який твій ножик витончений та привабливий?! Чи ти так боїшся моєї смерті, бо лишишся круглим сиротою?!»
«Ану слухай мою команду! Діставай ніж назад! Прояви хоч трохи поваги до своєї професії!!»
«Та щоб вам пусто було! Чому ніж досі в кишені?! Дідько, ви просто ганьба всього кримінального світу! Якби інші викрадачі дізналися, які у них колеги, вони б від сорому втопилися в річці, зарізалися б власними ножами! А перед смертю ще й свічок за упокій наставили б, аби в наступному житті ніколи не перетинатися з такими сцикунами!»
Бандит із ножем: «...»
Здоровань поруч: «...»
Водій: «...»
...Що це взагалі за заручниця така?
Якби всі жертви були настільки шаленими, то їхній кримінальний бізнес давно б збанкрутів!
Бачачи, що вони заціпеніли й навіть поринули в глибокі екзистенційні роздуми, Ю Жубін зібрала всю свою лють і вигукнула фінальну фразу, яка так і випромінювала жагу до смерті: «Якщо ви справжні пацани — просто заріжте мене!!!»
Якщо ви мене не прикінчите, як я, в біса, продемонструю свій коронний номер із завантаженням збереженої гри? Моя кнопка перезапуску вже свербить від очікування, ворушіться!
Але вони все одно не рухалися й навіть не збиралися вирубати її ударом по голові. Було очевидно — замовнику вона потрібна в абсолютному ідеалі, де навіть легкий синець чи непритомність були неприпустимі.
Ю Жубін видихлася. Вона нарешті на власному досвіді збагнула, що таке «неможливість померти». Що ж, довелося змінювати тактику й повертатися до плану виживання.
Ю Жубін змусила себе заспокоїтися й промовила: «Гаразд, проїхали. Поговорімо спокійно».
Викрадачі: «...»
Ти єдина, хто не спокійна!
Ю Жубін запитала: «Брати, скажіть мені чесно: якийсь покидьок заплатив вам, аби ви мене викрали, так?»
Якби вони діяли самі по собі, хіба стримувалися б так сильно всю дорогу, обмежуючись лише жалюгідними погрозами?
Де це бачено таких заляканих викрадачів?
І судячи з того, як холоднокровно вони обдурили її біля входу до «Ґванїн», ці троє точно були досвідченими вовками — новачки б так не тримали себе в руках.
Бандити промовчали.
Ю Жубін: «Скільки він вам пообіцяв? Я заплачу вдесятеро більше».
Обидва здоровані нарешті кинули на неї швидкий погляд.
Вдесятеро більше? Вона впевнена, що зможе викласти таку суму одним махом?
Здоровань поруч із нею запитав: «І де ти візьмеш такі гроші? Хто за тебе заплатить? "Ґванїн"? Чи Тан? То ми тебе розчаруємо — фінанси цих двох компаній нас не цікавлять».
Ю Жубін на мить розгубилася, але впевнено відповіла: «Я сама заплачу».
Обидва бандити витріщилися на неї.
Ю Жубін серйозно додала: «Розстрочкою».
Бандит із ножем не витримав: «Ти що, знущаєшся?! Де ти бачила викрадачів, які приймають оплату частинами?!»
Ю Жубін абсолютно впевнено затролила його у відповідь: «А ти що, можеш гарантувати, що абсолютно всі викрадачі вимагають усю суму одразу? Ти можеш на сто відсотків стверджувати, що ніхто в історії не започаткував такий тренд, бажаючи виділитися з натовпу?! Будь ласка, припини судити про весь всесвіт суто по собі, дякую».
Чоловік із ножем ледь не збожеволів від її слів. Вени на його лобі набрякли й шалено пульсували — в цю саму хвилину йому понад усе на світі хотілося просто прикінчити цю заручницю, попри всі заборони.
Напарник поспіхом вхопив його за руку: «Усе, вгамуйся, тримай себе в руках, ще трохи потерпи».
Щойно вони отримають гроші, ця божевільна баба перестане бути їхньою проблемою.
Заради грошей вони мусили це терпіти. Замовник відсипав їм занадто щедру суму.
Переконавшись, що навіть фінансовий аргумент їх не зламав, Ю Жубін подумки прокляла власну бідність.
Якби я була достатньо багатою, хіба вони б сумнівалися в мені?!
Хіба мені довелося б заїкатися тут про якусь розстрочку?!
Тому їй залишалося лише замовкнути й тверезо проаналізувати, який саме виродок вирішив викласти купу грошей за її викрадення.
Якщо сюжетна лінія не зазнала кардинальних змін, то головним ляльководом стовідсотково мав бути Тан Шенхе.
В оригінальному сюжеті він через нерозділене кохання та власну психічну нестабільність на пізніх етапах теж викрадав оригінальну головну героїню, бажаючи повністю знищити її, аби вона не дісталася Цьов Юньлі.
Проте зараз головний герой Цьов Юньлі взагалі не мав до неї жодного стосунку, а сюжет перекрутило так, що рідна мати б не впізнала. То чи міг це досі бути Тан Шенхе?
Якраз коли вона збиралася подумки розпитати 008 про стан системи виправлення, автомобіль раптово різко загальмував. Якби здоровань не тримав її міцно, вона б просто вилетіла лобовим склом на вулицю.
Прямо перед ними з-за густих придорожніх кущів зненацька вилетіла чорна автівка. Водій продемонстрував просто божественні навички керування: машина буквально парила над дорогою й у філігранному заносі, викрешуючи колесами іскри з асфальту, розвернулася й по-бойовому перекрила їм шлях носом до носа, абсолютно блокуючи будь-яку можливість проїхати.
Бандит за кермом люто вилаявся: «Сука, це ще що за херня?!»
Ю Жубін придивилася уважніше — і в неї аж подих перехопило. Це ж машина помічниці Хань Вей! Вона приголомшено підняла голову й крізь лобове скло автомобіля помічниці Хань чітко розгледіла людину, яка сиділа за кермом.
— Тан Ханьцьов.
Дивлячись на цей ефектний, мегакрутий і пафосний вихід, Ю Жубін повністю заціпеніла.
Вона відчула, що Тан Ханьцьов зараз... ну просто один в один як класичний головний герой, який примчав рятувати свою кохану.
----------(Автор має що сказати)---------
Малеча Ю [червоніючи від сорому]: «Ех, заради того, щоб померти, мені довелося виплюнути стільки „парфумів“ (лайки), аж ніяково, що всі це бачили».
Малечі Ю просто не дозволили завантажити збережену гру й почати заново, що робить використання її суперздібності абсолютно невигідним!!!
Малеча Ю — жінка, яка прагне досягти унікальних вершин у будь-якій сфері! Навіть у ролі заручниці вона хотіла бути найефектнішою!
Малеча Ю: «Нічого-нічого, от якби гра таки перезавантажилася — я б розвернулася на повну!»
------(Перекладач має що сказати)------
Ситуація накаляється…