Перше січня було днем народження не лише Ю Жубін, а й Вень Юлань.
Хань Вей завжди пам’ятала про це дуже чітко.
Проте, якщо про день народження Ю Жубін вона пам’ятала через роботу, то про дату Вень Юлань — тому що та їй подобалася.
Цю коробку з товарами Ю Жубін пообіцяла їй ще під час зйомок «Трьох днів і трьох ночей». Тоді Ю Жубін хотіла дізнатися адресу тієї самої «подруги», щоб відправити посилку напряму, але Хань Вей відмовилася.
Та сама подруга зараз жила прямо у неї вдома, тож відправити посилку подрузі означало б відправити її собі.
Вона не хотіла, щоб Ю Жубін якось не так зрозуміла Вень Юлань, тому попросила надіслати все на адресу «Хваяо», аби вона потім сама забрала коробку додому й передала дівчині.
Вона навіть спеціально попросила Ю Жубін написати особливі побажання під час підпису. Ю Жубін, цінуючи її невтомну працю в «Хваяо», погодилася, через що відправка затрималася на кілька днів. У результаті, коли посилка прибула до компанії, Хань Вей уже була вдома на лікарняному.
Через гарячку вона мало що пам’ятала, і лише коли їй стало краще, спогади почали повертатися. Так сталося, що про коробку з мерчем вона згадала лише сьогодні.
Якраз у самий день народження Вень Юлань.
Тому вона сьогодні, попри все, мусила поїхати до «Хваяо» й забрати ту коробку, аби порадувати Вень Юлань. Та так любить Ю Жубін — отримавши цілу коробку мерчу з особливими підписами, вона точно буде в захваті.
Зараз Хань Вей почувалася так, ніби підносить комусь скарб; вона нервувала й водночас сподівалася: «Цей подарунок... він тобі подобається?»
Вень Юлань оговталася, подивилася на вщент забиту коробку, а потім повільно присіла й навмання взяла одне горнятко. На ньому було написано: «Нехай твої мрії збуваються, моя люба! ВІД Ю Жубін».
Вона поставила горнятко й взяла іншу річ.
Кожен підпис був інакшим, кожен був вигадливим. На одній склянці взагалі було написано: «Вітаю з прийдешнім Новим роком!».
А на дні маленькими літерами було додано: «Чому в мене так багато мерчу?? Помічнице Хань, пробачте, у мене закінчилася фантазія!!!»
Побачивши це, вона не втрималася й розсміялася — на її обличчі засяяла неймовірно ніжна усмішка.
Побачивши цю усмішку, Хань Вей відчула задоволення. Поїздка була не марною, як і вмовляння Ю Жубін щодо особливих підписів.
Поки це подобається Вень Юлань, усе інше не мало значення.
Але тут Вень Юлань обережно й дбайливо поклала те кумедне горнятко назад у коробку й тихо мовила: «Він мені не подобається».
Хань Вей завмерла: «Що?»
Вень Юлань миттю приховала ніжну посмішку, підвелася й, пильно дивлячись їй в очі, вимовила кожне слово окремо: «Він. Мені. Не подобається».
Хань Вей не могла в це повірити: «...Але чому?»
Вона ж щойно так радісно сміялася?
Вень Юлань вказала на коробку: «Якщо Сяо Хань через поїздку за цією коробкою знову переохолоне й захворіє, то такий подарунок мені не потрібен».
Вона промовила це дуже серйозно: «Твоє здоров’я для мене важливіше за будь-які подарунки».
Так, їй подобалися особливі автографи Ю Жубін. І так, вона була зворушена тим, що Хань Вей спеціально поїхала за мерчем. Але все це не могло зрівнятися з самою Хань Вей.
Вона сама була їй дорожчою.
Якщо Хань Вей сьогодні захворіє через цей подарунок, то і її любов до цієї коробки на цьому закінчиться.
Кумир — це чудово, але людиною, що залишається поруч і займає все її серце, була саме Хань Вей...
Хань Вей зовсім не очікувала таких слів. Зазвичай м’яка Вень Юлань зараз виглядала напрочуд рішучою та впертою.
Вона справді турбувалася про неї... навіть ставила її здоров’я вище за Ю Жубін.
Вона була важливішою за Ю Жубін.
Хань Вей сама не знала чому, але в цю мить у неї в душі з’явилася якась незрозуміла гордість, наче вона виграла невидиму битву.
«Пробач, — щиро поступилася вона. — Я обов’язково питиму ліки, стежитиму за собою і не змушуватиму тебе хвилюватися».
Її погляд став таким м’яким, яким вона ніколи не дивилася на інших: «Тож, будь ласка, пані Вень, не сердься на мене, добре?»
Обличчя Вень Юлань залишалося суворим. Вона веліла їй іти в кімнату грітися, а сама понесла коробку з мерчем до кабінету, продовжуючи невдоволено бурчати: — «Якщо в тебе сьогодні знову підніметься температура, я викину всю цю коробку».
Хоча їй було б шкода речей, але заради того, щоб попередити Хань Вей і не дати цьому повторитися, вона була готова на таку жертву.
Поставивши коробку в кутку кабінету, вона постояла там трохи, а потім мимоволі всміхнулася.
Ну добре, раз вона так старалася... я поїду трохи пізніше.
Коли вона вийшла з кабінету, Хань Вей запитала: «Пані Вень, чи маєте ви якесь бажання на свій день народження?»
Вень Юлань зупинилася й мовчки подивилася на неї. Час ніби завмер у цю мить.
Очі Хань Вей блищали, її вигляд був таким серйозним і щирим, що відмовити було неможливо.
За хвилину Вень Юлань нарешті промовила: «Моє єдине бажання цього року — щоб Сяо Хань називала мене на ім’я».
Аби вона перестала так офіційно звертатися до неї «пані Вень».
Їй не подобалася ця дистанція у звертанні.
Вона могла й не бути для Хань Вей найособливішою, але принаймні хотіла стати однією з найближчих, і почати варто було саме зі звертання.
Хань Вей пильно подивилася в її чисті очі, помовчала мить, а тоді ледь усміхнулася й тихо та ніжно промовила: «Юлань».
Дякую, що в твоєму цьогорічному бажанні знайшлося місце для мене.
Лагідні очі Вень Юлань трішки звузилися в усмішці, теплій, наче весняні води: «Так, я тут».
…
Щойно минув Новий рік, «Хваяо» повернулася до звичного робочого ритму. Ю Жубін також возз'єдналася з основним складом «Перших дівчат мрії», аби разом готуватися до наступних виступів.
Тан Ханьцьов передала підготовлені документи Лінь Лінь, наказавши розіслати їх відповідним відділам і виставити вимоги щодо реструктуризації; решті ж підрозділів — подвоїти зусилля.
Потім вона спеціально відправила людей додому до Хань Вей, аби дізнатися про її стан.
Хань Вей була їй дуже потрібна, але якби вона запитала її напряму, та зі своїм характером неодмінно відповіла б, що готова негайно стати до лав. Адже навіть у день сильної лихоманки Хань Вей марила незавершеною роботою, явно ставлячи справи вище за власне здоров'я.
Тому Тан Ханьцьов вирішила перевірити все на ділі: якщо та справді одужала — нехай виходить, а якщо ні — силоміць тримати її вдома. Оплачувана відпустка для відновлення не була проблемою.
Посланці повернулися з доповіддю: гарячка у помічниці Хань минула, але вона ще кашляє і виглядає дещо хворобливою.
Тож Тан Ханьцьов наказала їй залишатися вдома, а невдовзі отримала повідомлення від Тан Моюаня. Той писав, що вже відрядив із головного офісу досвідченого фахівця на посаду тимчасового заступника віцепрезидента, аби розвантажити сестру.
Це була дуже вчасна допомога.
[Тан Ханьцьов]: Дякую, брате.
[Брат]: Нема за що, не треба бути таким ввічливою. У «Тан» повно людей, яких можна залучити.
Величезна «Корпорація Тан», звісно, мала значно більший кадровий резерв, ніж маленька «Хваяо», тож тимчасова відсутність одного фахівця не була відчутною втратою.
[Тан Ханьцьов]: Зрозуміла, пане заступнику голови правління.
Саме так: кілька днів тому на зборах акціонерів Тан Хетянь та Льов Веньцін передали частину своїх часток Тан Моюаню. Його частка в капіталі суттєво зросла, і він офіційно став «молодшим головою» (заступником).
Старшим головою правління, звісно, залишався сам Тан Хетянь. За кілька років Тан Моюань мав стати повноправним господарем і єдиним Головою Тан.
Раптом «молодший голова» надіслав їй фото. На знімку була лише витончена ліва рука з довгими пальцями, на безіменному пальці якої красувалася вишукана, стримана й водночас розкішна обручка.
Цю каблучку Дзян Їняо обирала особисто. Проте стиль фото був суто «чоловічим»: жахливе освітлення, знімок тримався лише на красі самої руки.
[Брат]: Твоя невістка нарешті дозволила мені її носити! [Емодзі з широкою усмішкою]
Тан Ханьцьов, побачивши цей усміхнений жовтий смайлик, ледь нахмурилася. Звідкись узялося дивне відчуття, ніби це «пенсіонер в інтернеті». Раніше вона не звертала уваги на такі емодзі, але відколи очолила «Хваяо» й почала моніторити соцмережі по роботі, сприйняття змінилося. Батьки багатьох нетізенів обожнюють такі смайли, через що їх часто висміюють як «бумерські».
Тож тепер, дивлячись на смайлик брата, вона мимоволі згадала літніх людей у мережі. Хоча за віком він та Ю Жубін — ровесники, обом за тридцять, але Ю Жубін у спілкуванні випромінює енергію та молодість, а брат виглядає як старий, що щойно відкрив для себе інтернет.
Це і є різниця між тими, хто «в темі», і тими, хто ні?
З іншого боку, у «молодшого голови» стільки справ, де йому знайти час на скролінг стрічки?
Тан Ханьцьов відігнала це дивне відчуття й щиро привітала брата з тим, що він нарешті вдягнув обручку. Це було непросто. Справді непросто. Стільки років у шлюбі — і нарешті законна каблучка на пальці.
[Брат]: Твоя порада спрацювала.
Він зробив так, як казала Тан Ханьцьов: просто, наче між іншим, розповів Дзян Їняо про зазіхання «сторонніх квіточок». У результаті Дзян Їняо особисто приїхала в офіс «Тан» з домашнім обідом — мовляв, підтримати видимість подружніх стосунків, — і сама звеліла йому вдягнути обручку. Хоча обід був, м'яко кажучи, неїстівним (майже як біологічна зброя), він з'їв усе до останньої крихти й навіть вимучив комплімент. Хіба він їв їжу? Ні, він споживав любов дружини!
[Тан Ханьцьов]: Це добре. Частіше спілкуйся з невісткою, шукай будь-який привід для розмови.
Шанс завжди треба тримати у власних руках.
[Брат]: Добре, я зрозумів.
Поки Тан Ханьцьов листувалася з братом, у двері кабінету постукали. Після дозволу увійшов Лон Йов із планшетом у руках; вигляд у нього був вкрай стурбований.
Тан Ханьцьов відклала телефон і запитала: «Що сталося?»
Чому в нього таке похмуре обличчя?
Лон Йов протягнув їй планшет: «Подивіться на цей тренд».
Тан Ханьцьов підозріло взяла пристрій. На екрані красувався заголовок: #Ю Жубін та спадкоємець корпорації Тан: підозріло близькі стосунки#
Тан Ханьцьов мовчки дивилася на заголовок.
Чи це їй спало на думку?
Чому вона подумала, що назва натякає на роман , що Ю Жубін крутить роман із її рідним братом?
------(Перекладач має що сказати)------
Зрада прийшла звідти, звідки її не чекали)