Президентка Тан дивилася на цей вимпел, на ці пафосні золоті ієрогліфи, і не знала — сміятися їй чи плакати.
Чи це незабутньо? Безперечно.
За все її життя — хто б наважився подарувати їй таке? Та й навряд чи хтось інший зміг би бодай уявити такий химерний подарунок.
Хід думок цієї Ю Бужубін — це справді щось поза межами розуміння простих смертних.
Хань Вей, тримаючи цей «величний» вимпел, турботливо додала: «Президентко, не хвилюйтеся. Я розпитала в магазині: усі матеріали абсолютно безпечні для здоров'я. До того ж Ю Жубін купила найдорожчий варіант, там найкраща якість і сервіс, тож жодних проблем не буде».
«Найдорожчий варіант? — президентка Тан схрестила руки на грудях. — І скільки це коштує?»
Їй стало цікаво, скільки така економна людина, як вона, витратить на подарунок на день народження.
Хань Вей чесно відповіла: «Шістсот юанів».
Президентка Тан: «...»
Вона була спантеличена. Невже щось справді може коштувати стільки?
Тан Ханьцьов знову роздратовано засміялася.
Ця Ю Бужубін знає, як економити гроші компанії, але чому не знає, як економити свої? Замовити вимпел за шістсот юанів — це був справді вагомий жест із її боку.
Це викликало посмішку, але й зворушувало. Коли людина, схильна до ощадливості, вирішує виявити таку неординарну щедрість — це цінується набагато вище за звичні підношення.
Щороку вона отримувала коштовні аксесуари та прикраси, які вже давно перестали її дивувати. Оскільки вона мала змогу придбати будь-яку з цих речей самостійно, вони не несли в собі жодної унікальності.
Але цей банер — інший. Вона теж може собі його дозволити, але ніколи б не хотіла купити собі такий. Навіть не чекаючи завтрашніх урочистостей, можна було впевнено сказати: подарунок Ю Жубін уже затьмарив усі інші та став найяскравішою подією свята.
Вона мусила визнати: дружба з такою особистістю привносить у життя неабиякий інтерес. Ю Жубін була наче невичерпне джерело несподіванок.
Хань Вей вагалася, не знаючи намірів керівниці: чи варто зберегти цей атрибут, чи краще його позбутися?
Невже вона перша багата спадкоємиця, яка отримала банер на день народження? Якби чутка поширилася, у її світському колі з неї могли б посміятися…
Хань Вей запитала прямо: «Президентко, що робити з цим вимпелом?»
Тан Ханьцьов відповіла: «Сховай. Поклади мені в шафу».
Хань Вей подивилася на неї, намагаючись поглядом вивідати причину.
Президентка Тан зрозуміла натяк і посміхнулася: «Це прояв її уваги, тож з поваги до почуттів я маю зберегти цей дар. До того ж цей вимпел коштував шістсот юанів; якщо я знехтую ним, вона буде нещаслива».
Зазвичай ощадлива артистка цього разу виявила неабияку щедрість, і відхилити такий жест було б вкрай нечемно. Більше того, сперечальниця точно була б незадоволена тим, що вона не цінувала шістсот юанів, хоча вона справді не цінувала шістсот юанів. Враховуючи багатство її родини, навіть шістдесят тисяч юанів були б не такою великою сумою в її очах.
Хань Вей, виконуючи розпорядження, обережно згорнула вимпел, помістила його у футляр та сховала до шафи.
Тан Ханьцьов дістала телефон і невимушено запитала: «Сьогодні у них заплановані зйомки спільного рекламного ролика?»
Хань Вей, зачиняючи дверцята, ствердно відповіла.
Отже, вона має доступ до телефону, — подумала Тан Ханьцьов. Вона надіслала повідомлення у месенджер, але відповіді не було. Вирішивши не турбувати дівчину під час роботи, вона завершила справи й разом із помічницею вийшла з офісу.
Проте біля виходу президентка раптом зупинилася, повернулася до кабінету і витягла вимпел: «Я все ж таки заберу його з собою».
Тримати його в офісі здавалося неповагою. Вона могла б засмутитися, якби дізналася.
Справжня дружба вимагає делікатності в таких питаннях.
На її здивування, у приймальні на неї чекав увесь колектив секретаріату разом із керівниками підрозділів. Усі вони з надією та усмішками спостерігали за її появою.
Секретарка Лінь Лінь дала знак до початку привітання: «Три, два, один…».
«Президентко Тан, вітаємо з днем народження!» — пролунав злагоджений хор голосів.
Спочатку вони планували влаштувати пишне святкування, проте пані Тан, дізнавшись про це, суворо заборонила будь-які витрати, наполягаючи на звичайному робочому дні. Тож співробітникам залишалося лише особисто висловити свої найтепліші побажання після закінчення зміни.
«Дякую вам усім», — лагідно відповіла Тан Ханьцьов.
«Робочий час вичерпано, тож поспішайте до своїх домівок. Ваша безпека та добробут — це найкращий подарунок, який я можу отримати від вас сьогодні».
Кожен, хто стояв тут, був її здібним помічником, зіницею ока її батьків, і вона щиро сподівалася, що кожен з них буде здоровим і проживе довге життя.
У її думках знову промайнули слова з вимпела Ю Жубін: «Смачно їсти, солодко пити і довіку не старіти».
У приймальні панувала атмосфера щирої радості.
Раптом один зі співробітників вигукнув: «Бажаю вам зустріти справжнє кохання у новому році! А якщо серце залишиться вільним — я завжди до ваших послуг!»
Ці слова були як камінь, кинутий у воду, миттєво створюючи сплеск і чистий булькаючий звук. Різні голоси піднімалися та стихали, луною перегукуючись один з одним своїми небезпечними заявами.
«Я також готовий скласти вам компанію!»
«Пані президентко, жінки теж гаразд, подивіться на мене!»
«Заради вашої прихильності я готова змінити свої вподобання!»
«Я мрію стати вашою надійною опорою вдома!»
«Не вірте йому, він лише обіцяє, його дівчина стоїть поруч!»
Дівчина згаданого співробітника весело додала: «Я готова на мить стати його суперницею, адже сама не можу встояти перед вашою чарівністю!»
Стримані начальники відділів подумали: Ваш секретаріат жахливий…
Тан Ханьцьов спокійно всміхалася, не втручаючись у веселощі. З моменту своєї останньої прямої трансляції вона звикла до коментарів на кшталт «Я хочу бути твоїм хлопцем/дівчиною», і навіть до небезпечного про бажання мати від неї дитину.
Президентка Тан: Я не розумію вашого світу.
Після нетривалих дружніх веселощів усі почали розходитися. Хань Вей, як і зазвичай, мала супроводжувати Тан Ханьцьов додому. Вони разом спустилися до підземного паркінгу; поки помічниця йшла за автомобілем, президентка залишилася чекати на неї.
Відходячи, Хань Вей забрала подарунок від Ю Жубін, аби заздалегідь покласти його в салон та віддати Тан Ханьцьов вже після прибуття.
За кілька хвилин після її відходу з темряви почала обережно наближатися чиясь постать.
Сон Дженьджень була вкрай схвильована, її серце калатало так сильно, що, здавалося, от-от вирветься з грудей. Вона то стискала долоні, то розслаблювала їх, марно намагаючись заспокоїти тремтіння.
Що меншою ставала відстань до знайомої високої постаті, то сильнішим ставало хвилювання. Дівчина побоювалася, що може знепритомніти від надміру емоцій — і тоді Тан Ханьцьов знову доведеться рятувати її.
Раптом за спиною почулося шурхотіння, що здалося Тан Ханьцьов підозрілим. Вона злегка насупилася й обернулася.
Сон Дженьджень несподівано зустрілася з нею поглядом. Побачивши божественну вроду настільки близько, вона відчула, як серце завмерло — наче Тан Ханьцьов одним лише поглядом заволоділа її душею.
Президентка Тан пильно подивилася на неї. Обличчя дівчини видалося їй знайомим. «Хто ви?» — запитала вона.
Сон Дженьджень зупинилася, нервово стискаючи свою рожеву сумку. Її великі очі сяяли від незрозумілого піднесення. «Пані президентко, я... це моя річ! — вона підняла сумку. — Ви врятували мене від грабіжника того дня і повернули мені її».
Сказавши це, вона низько вклонилася: «Я щиро вам дякую!!!»
Тан Ханьцьов поглянула на рожевий аксесуар і згадала той випадок: «А, це ви. Не варто вдячності, це була лише дрібниця».
Сон Дженьджень випросталася: «І ще одне...»
Тан Ханьцьов невимушено прошепотіла «хм» з ноткою сумніву.
Навіть це просте «хм» було сповнене чарівності, настільки приємне на слух, що у Сон Дженьджень перехопило подих, а обличчя вкрилося ніжним рум'янцем. «Вітаю вас із днем народження!» — промовила вона.
Оскільки всі керівники підрозділів знали про свято, ця звістка дійшла і до підлеглих, хоча вони й не мали змоги приєднатися до офіційних привітань у секретаріаті.
Тан Ханьцьов ввічливо відповіла: «Дякую». Помітивши, що дівчина перебуває тут наодинці, вона додала: «Ви чекали тут лише для того, аби переказати ці слова?»
Сон Дженьджень енергійно кивнула — зазвичай вона не мала жодної нагоди зустріти очільницю, тож вирішила випробувати долю саме сьогодні.
І їй справді поталанило.
«Не варто було витрачати на це стільки зусиль», — зауважила Тан Ханьцьов.
Сон Дженьджень зробила паузу, а потім сором’язливо торкнулася голови: «...В робочий час я не маю змоги побачити вас, тому висловити подяку особисто було вкрай складно. Це був мій єдиний шанс».
Насправді вона понад усе прагнула цієї зустрічі.
Здалеку наблизився автомобіль під керуванням Хань Вей. Тан Ханьцьов поглянула на авто, а потім знову звернулася до дівчини: «Ви співробітниця "Хваяо"?»
«Так! — сяючи усмішкою, відповіла Сонь Дженьджень. — Я стажуюся у відділі просування».
Президентка Тан коротко кивнула і підбадьорила її: «Успіхів у роботі».
Більше вона не промовила ні слова. Лише коли автомобіль зупинився поруч, вона ще раз пильно подивилася на дівчину.
Перед нею була тендітна, на вигляд зовсім беззахисна й ніжна особа.
«Де ви мешкаєте? — запитала Тан Ханьцьов. — Ми супроводимо вас додому».
Очі Сонь Дженьджень миттєво сповнилися невимовного захоплення.
Сідаючи в салон, дівчина мало не сіла на довгастий футляр, проте встигла вчасно зреагувати, аби не пошкодити його.
Помітивши це, Тан Ханьцьов рішуче забрала коробку, нагадавши: «Будьте пильні».
Сонь Дженьджень уже була готова висловити вдячність за турботу, проте наступна фраза її зупинила: «Не пошкодьте пакунок».
Тан Ханьцьов переклала футляр на переднє сидіння, відвівши йому почесне окреме місце.
Сонь Дженьджень: «...»
Її зворушення виявилося передчасним.
...
Вони їхали на задньому сидінні. Тан Ханьцьов у притаманній їй вишуканій манері споглядала засніжений краєвид за вікном, спершись обличчям на долоню.
Сонь Дженьджень поводилася надзвичайно тихо. Вона не наважувалася розпочати розмову, не знаходячи належної теми для бесіди.
Вони були не на одному рівні. Чи то за статусом, чи за освітою, Тан Ханьцьов була набагато вищою за неї, що несвідомо створювало дистанцію між ними.
Крім того, розуміючи, що робочий день закінчено, дівчина не хотіла докучати керівниці зайвою балаканиною.
Сонь Дженьджень вирішила проявити себе як тактовна підлегла і зберігала мовчання.
Раптом пролунав телефонний дзвінок. Тан Ханьцьов одразу відповіла на виклик, проте випадково натиснула на гучний зв'язок. У салоні пролунав грайливий голос:
«Привіт, моя люба, красива та багата пані! Ти сьогодні за мною сумувала?»
Впізнавши голос Ю Жубін, Сонь Дженьджень мимоволі закашлялася. Цей звук не залишився непоміченим на іншому кінці лінії.
«Чому з тобою ще одна жінка?!» — почувся розгніваний вигук.
Ситуація нагадувала класичну сцену з’ясування стосунків.
Сонь Дженьджень: «???»
Ніхто мені не казав, що у вас такі стосунки!
------(Перекладач має що сказати)------
Хее, вже сімейна драма) В них досить швидкий прогрес…