Останнім часом дедалі більше відвідувачів приходило в магазин відеоіграми Чен Мо. У вихідні комп'ютерна зона на першому поверсі завжди була заповнена понад 90%.
У мобільній та віртуальній зоні було менше людей, але в основному ці дві зони завжди були заповнені як мінімум на половину.
Вестибюль магазинів Відео Чен Мо.
Так як сьогодні був четвер, людям було не так вже й багато.
Чен Мо сидів на дивані і переглядав пачку нових книжок, які нещодавно прибули в його магазин.
У коридорі першого поверху стіни стояли дві великі книжкові полиці. У них, звичайно ж, стояло багато книжок про ігри, але там стояли і звичайні романи, комікси та різні класичні твори, а також професійні книжки про геймдізайну, проте їх майже ніхто не читав.
- Управитель, - двадцятирічний офісний працівник в костюмі відсканував своє посвідчення на стоянці реєстрації і привітався з Чен Мо.
Чен Мо кивнув на знак вітання. - Хіба сьогодні не четвер? Не ходив на роботу?
Працівник кивнув. - Верно.
Цей офісний працівник звали Чжао Лей, і він регулярно відвідував магазин відеоігор Чен Мо. Він працював у фінансовій компанії і мав досить високу зарплату, але й роботу не було цукру.
На відміну від інших відвідувачів, він приходив у магазин відеоігор не тільки для того, щоб погратися, але й щоб просто посидіти в вестибюлі і побалакати з кимось.
На жаль, Чжао Лайя не мав близьких друзів, з якими міг би провести час, але в магазині відеоігор Чен Мо він зміг знайти собі пару цілком добрих друзів.
Через це Чжао Лай часто приїздив сюди на вихідні, і з часом він познайомився майже всіма заходами магазину відеоігор Чен Мо.
Чжао Лай сів на диван поруч з Чен Мо, перед тим взявши каву з молоком і коміксом.
Чен Мо подивився на Чжао Лея, який зараз виглядав не дуже добре, і запитав: - Останнім часом все йде погано?
Чжао Лэй кивнув. Я завжди стикаюся з поганими клієнтами. Крім того, бос все частіше і частіше дає на мене. На минулі вихідні я міг трохи відволіктися, але на ці вихідних мені доведеться працювати понаднормово. Сьогодні ж мені стало погано, через що я вирішив піти додому.
- Найважливіше в нашому житті – здоров'я. Знайди час і сходи в лікарню.
Чжао Лей розсміявся, а потім сумував і сказав: - У лікарню? Я не хочу робити медичний огляд через те, що я боюся, ніби у мене знайдуть щось серйозне, щось таке, чого я не зможу вилікувати через брак грошей.
Чен Мо похитав головою і сказав: - Не варто так думати, це погано вплине на твій психічний стан.
Чжао Лэй кивнув. - Я знаю, але нічого не можу з собою вдіяти. Останнім часом у вас на ігровій платформі не вийшло ніяких нових ігор, це через те, що тобі і твоїй команді потрібно переглядати купу гри?
- Це одна з багатьох причин, але оскільки ми тільки два місяці тому випустили гру, я не бачу сенсу торопити своїх хлопців.
Чий чоловік, на ім'я Лей, раптом сказав: Мені здавалося, що минуло шість місяців.
Чен Мо нахмурився, після чого сказав: - Ти занадто завантажений, через що тобі здається, що час йде набагато швидше. Тобі також потрібно час від часу знімати стрес, інакше нічого доброго з цього не вийде.
Чжао Лей сумно посміхнувся. - Я не знаю ніякого хорошого способу. У мене немає друзів і нема хобі. Я не маю нічого робити, і тільки вмію заробляти гроші.
Чен Мо подумав трохи, після чого сказав: - Насправді у мене є одна нова гра, яка допоможе тобі. Хочеш пограти в неї?
Чжао Лей був трохи здивований. - Нова гра? Хіба не ти щойно сказав, що не хочеш квапити своїх хлопців?
Чен Мо встав і розсміявся. - Хіба ти не знаєш мене? Хоч вона ще й не готова, це не означає, що в неї неможливо пограти. За мною.
Чжао Лей швидко встав і пішов за Чен Мо до зону комп’ютерів.
Засунувши Чжао Лая за комп'ютер, Чен Мо увійшов в систему управління і скачав на його комп"ютер ще не вища гра.
Чжао Лей подивився на назву, після чого запитав: - П-притча про Стенлі?
Чен Мо кивнув. - Так, у тебе непоганої англійської.
Чжао Лей був спантеличений. - Яка дивна назва гри, і чому ти вирішив, що ця гра підійде мені? Що це за гра? Гра-головка?
Чен Мо похитав головою. - Краще раз побачити самому, ніж десять разів почути.
Чжао Лей з підозрою клацнув два рази по піктограмі гри на стільниці.
Він не побачив жодного унікального завантаження або чудового головного меню.
У верхньому лівому куті екрана була назва гри « The Stanley Parable», а зліва — чотири кнопки [Почати гру], [Параметри], [Творці] і [Вийти] Головне меню було лаконічним і не мало нічого зайвого.
Однак Чжао Лей невдовзі помітив одну дивну річ.
На картинці у головному меню були зображені деякі дуже звичайні речі: письмовий стіл, телефон і старий пузаний комп’ютер, шафа для тек була зліва від комп'ютера, а на стіні над комп"ютером висіла досить звичайна картина. Загалом все це створювало образ типового офісу.
Але те, що ви бачите на екрані, було абсолютно ідентичним тому що він бачив, включаючи розташування курсора миші.
І все, що він робив, чи те відкриття параметрів або зміни будь-яких параметрів, це відбувалося і в комп'ютері.
Чжао Лей перемістив мишу, щоб натиснути кнопку [Почати гру] і те ж саме відобразилося в пузатом моніторі.
Це змусило Чжао Лея відчути себе трохи дивно, але він не почав замислюватися про це. Він просто подумав, що це була маленька пасха, яку Чен Мо вирішив виставити на загальний огляд.
Коли він натиснув на кнопку, екран став повністю чорним. На чорному екрані знизу з’явився серійний рядок тексту англійською: «THE END IS NEVER TFE ІНД»
Цей рядок з англійським текстом створив петлі, яка простягалася від крайньої лівої частини екрана до правої частини. І значення цієї фрази означало або « Кінець ніколи не прийде », або "Конець" - це кінець.
Просто в лівій частині екрана декілька літер було накладено один на одного, через що не було зрозуміло, як почалася ця фраза.
Це спантеличило Чжао Лея. Що це за гра?
Невдовзі Чжао Лей почув голос якогось чоловіка.
Говорив хтось з низьким, чоловічим голосом з помірною швидкістю і хорошим ритмом. Він не чув не єдиної емоції в його голосі, як ніби йому на вухо говорив якийсь робот.
- Це історія про чоловіка на ім'я Стенлі.
Стенлі працював в компанії, у великому будинку і був там робочий номер чотириста двадцять сім.
Камера показала вхід в офіс з номером 427, після чого опинилася всередині цього приміщення. Чоловік сидів спиною до камери, і стіл був тим самим, точною копією того, що знаходився у головному меню.
- Робочий номер чотириста двадцять сім була проста: він сидів за столом у кімнаті чотири сотні і натискав кнопки на клавіатурі.
- Накази йшли з екрану на його столі, і в них вказувалося, які кнопки треба натиснути, як довго їх потрібно жувати, та в якому порядку.
Камера переключилася на камеру відеоспостереження, яка великою планом показувала рухи рук клею.
Стенлі дивився на екран комп'ютера, а його права рука монотонно натискала кнопки на клавіатурі, і час від часу він поглянув то вниз, то вгору.
https://literna.net/uk/books/337-vsemohutnii-hei-mdizai-nerha