Розділ 396 - Карина. Частина - 4
Командувач лицарів поспішив до Соловешу, щоб допомогти йому.
- Не хвилюйся.
Совешу махав рукою, показавши, що з ним все гаразд, і намагався полегшити біль, трохи затамувавши подих.
Він намагався бути якомога більш зайнятим, щоб забути страждання у Західній Імперії.
« Чому я повинен був побачити цю картину тут...»
Він тремтів від нестерпного болю. Совішу розгорнувся і вийшов з магазину.
Але він не встиг зробити і трьох кроків на вулицю, як повернувся і сказав власнику магазину:
- Продай мені цю картину."
Хоча це був магазин, який продавав картини, власник спочатку не хотів продавати цю картину.
Він хотів залишити цю картину в магазині як талісман на удачу.
Однак сильно тиск, який спровадив Совешу, був занадто великим для того, щоб відмовитися від нього.
Власник магазину вагався сказав:
- Ця картина дуже дорога. "
- Це не має значення."
Сповнений рішучості, Совішу простягнув йому маленький мішечок з грошима. Потім він наказав одному лицарю накрити картину чорною тканиною і віднести її до своєї спальні.
Як тільки таємне розслідування було закінчено, Совішу швидко повернувся до палацу.
- А картина?
- Вона вже у спальні Вашого Величності. Я чекав, коли Ви скажете мені де ви хочете її повісити. "
Совішу попросив повісити картину так, щоб він міг бачити її в ліжку.
Як тільки лицар-командир пішов, Совешу сів на ліжко і уважно подивився на картину.
Це була дійсно яскравіша і красива картина.
Совішу вирубився і схопився за голову. Його очі почали горіти.
Тепер він був в порядку після стількох страждань у Західній Імперії. Чому ця картина раптом з'явилася ...
Але, незважаючи на біль, він не міг відірвати очей від картини.
Одного спекотного дня, коли вітер майже не дув, він вирушив з Навіе на пікнік у полі Імператорського палацу. Того дня, лежачи на колінах у Нав’є, він стиснув її підборіддя і розсміявся над нею. Нав’ята, яка прасувала Совішу по волоссі, потягла за ними, ніби зробила це випадково. Отже, Совішу повернувся і полоскотів її ноги.
Суму все ще чітко чув, як Навіе сміється над лоскочею...
- Чорт!"
Його очі знову звузилися, і його охопила глибока біль.
Коли він дихав, по його щоках котилися сльози.
« Що це означає? Чому зараз?»
Навіть картина виглядала розмитою від сліз.
Витираючи сльози руками, він виявив в картині щось, що йому не сподобалося.
Очі Навіжені. Замість того щоб дивитися на нього, її очі дивилися кудись в сторону.
- Куди ти дивишся?»
Совішу запитав у Нав’ята, ніби вона могла відповісти. Нав’єрі підняла очі.
- Чому вона не дивиться на мене? "
Це його дратувало, здавалося, що вона дивиться на когось іншого.
-Нав'яте..."
Безупинно ридаючи, Совешу підійшов до картини і притиснувся лобом до хутра Нав’є.
- Наяве. Не відводь погляд. Глянь на мене. "
Відповідь не пішла.
Совешу впав на коліна і, нарешті, сказав між схлипуванням:
- Ну, я сумую за тобою. Наяві, я хочу тебе бачити. Я сподіваюся, що ти повернешся.
***
https://literna.net/uk/books/334-imperatritsya-znovu-vikhodit-zamizh-kr