Розділ 291 - Перша ніч. Частина - 4
Совішу повернувся туди, де він зупинився, як тільки Нав’є покинула зал для вечірок.
Провівши деякий час, сидячи на ліжку в заціпенінні, він підійшов до вікна і притулився головою до віконної рами.
Він відчував запаморочення і розбитість. Навіть зараз він відчував нудоту, і як ніби його серце ось-ось розрветься на шматки.
Образ Нав'ята, посміхаючись, коли вона тримала за руку цього проклятого Короля, з"явився перед його очима.
Він з силою стиснув кулак, його пальці побіліли.
"Чи буде вона зараз знаходитись у кімнаті, де повинна відбутися їхня шлюбна ніч?" - задався цим питанням Совешу.
Коли ця думка прийшла йому в голову, він збліднув наче полотно.
Йому було огидно бачити, як Нав’ята посміхається поруч з Гайнлі, а не те, що Західне Королівство стало Імперією.
Йому було зненавиджено бачити, як вони танцюють разом, і йому був ненавистен той факт, що ця чортова дитина продовжував триматися за Нав'язі, наче вони були дійсно близькі.
- Аррр.»,- розлютився Совешу.
Суму схопився за груди і зігнувся від болю в серці. Йому було дуже боляче.
Біль був достатньо сильний, щоб придушити його гнів.
Його дружина, яка колись усміхалася поруч з ним, тепер стояла поряд з іншим чоловіком.
Один цей факт змусив кров в його голові закидати. Йому здалося, що кров зараз хлине у нього з очей.
Зрештою кров хлинула в нього не з очей, а з носа.
Свешу дістав хусточок і витер ніс, з якого капала кров.
- Наяве... Нав'яже, Навоте..." ... з сказом у голосі повторював Совешу.
Несподівано він почав запитувати, чи вона відчувала те саме, коли він привів Рашту.
"А якщо вона злилася так само, як і я зараз, але не показувала цього, чи стримувала вона свої почуття?" - подумав Совешу.
- Ні за що...»,- відразу ж пробурмотів Совешу, скрипаючи зубами.
« Якби це було так, я б помітив це в якийсь момент, але Нав'яте, схоже, це не сподобалось. Я її не цікавився. Ось чому вона поводилася так байдуже до мене...»,- подумав Совешу.
Але він подумав, що це і на краще. Тому що, якби Вів'є відчула ті самі почуття, це було б жахливо.
Його ноги ослабли.
Солешу сів на підлогу спиною до вікна. Він притулився головою до стіни і опустив носовичок.
- Я що, п'яний?
Тепер він бачив перед собою Нав’ясу в день коронації.
Тоді Нав'ята натягнула руку Совешу.
[Ми повинні йти швидко, Ваше Величність.] - сказала Навіє.
Нахмурившись, вона продовжувала вкорененим тоном:
[Все вже тут.]
- Навi..."- Cевешу говорив несвідомо, він був у марині.
- Я не можу встати, Нав'є..." пробурмотів Совешу, його розум похитнувся.
[Що ти хочеш цим сказати?] - запитала Навіє.
Вона прикидається, що строго дивиться на нього, а потім знову простягнула руку і сказала:
[Давай поквапимося.]
- Правда, я не можу йти ...",- сказав Совешу.
[Просто візьми мене за руку.],- знову сказала Навіє парким тоном.
Це було не те, що він пам’ятав з того дня.
Він від самого початку з гідністю готувався до коронації і ніколи не скаржився, що не може встати.
« Що, чорт візьми, відбувається? Чому Вівце раптом з'явилася мені? Що зі мною? "... що з ним відбувається.
Коли він подумав про це, то згадав, що це сталося незадовго до дня коронації.
« Це був, мабуть, перший раз, коли я сильно напився і забув про це. Тепер це має хоч якесь значення?»,- подумав Совешу.
- Навi...»,- пробурмотів Совешу.
Совешу спробував дотягнутися до руки дружини. Але коли їхні руки торкнулися, ілюзія Нав’є зникла.
Він уже збирався встати, але знову впав на спину і вдарився головою об віконну раму.
Але його більше турбувало ілюзія, яка зникла в нього на очах, ніж біль від удару.
- Наяві! Навіле!» кликав Совішу втраченим голосом.
Свіжу у замішанні викрикував її ім'я і махав руками в повітрі.
- Наяві! Куди ти пішла?
- Вона була прямо переді мною... Куди вона поділася? - Куди вона щойно пішла?
- Навiть!»- знов вигукнув Совішу.
Він пробурмотів щось нев'язане і все ж зумів піднятися. Він був шокований від жахливого впливу на свій розум.
Злякавшись, Совішу кинувся до дверей і з криком вийшов:
- Наяві! Маркиз Карл? Знайдіть Нав'яте!»
- Ваша Величносте!»,- здивовано вигукнув Карл.
Маркіз Карл, здивований, підтримав Совешу за руку і сказав:
- Ваше Високосте, Ви п'яні? "
- Карле, Нав'яви, Навот пішла! Нав'яже!»,- кричав Совешу.
- Ваша Величність!» Карл був дуже здивований.
Маркиз Карл швидко відвіз Совешу назад до його кімнати, підтримуючи його.
- Принеси мені якийсь ліки для голови...», Карл негайно проінструктував одного з охоронців, потім допоміг Совішу лягти на ліжко.
Рашта, яка прийшла, щоб змусити Совешу заспівати їй колиску, приголомшено стояла в коридорі, перш ніж поспішно розвернутися і втекти.
***
https://literna.net/uk/books/334-imperatritsya-znovu-vikhodit-zamizh-kr