Глава 209 - знати правду. Частина - 1
Маккенна підвів брови і запитав:
- Вона впізнала все? "
Хейнлі похитав головою і відповів:
- Я не знаю..."
Але здогадатися було нескладно. Особливо коли вона запитала його про особистість Королеви після того, як спитала про характер Маккенни. Мабуть, наяві думала, що Королева один з підчинених Гейнлі. Але Гейнлі був тоді так здивований, що відреагував на це дивно, і це викликало ще більшу підозру.
Він думав, що вона не помітить, тому що він майже нічого не сказав, але вона раптом похолола до нього і відмовляється дивитися йому в очі. Це була велика ймовірність, що вона розлютилась і дізналася правду.
- Якщо тебе це так турбувало, чому ти не сказав їй?
- Ти завжди такий? Якщо тебе щось турбує, ти просто дієш згідно з цим?
МакКенна на мить задумався над питанням Хейнлі, а потім відповів:
- Я лише раджу його Величності.
- Тоді як мені їй зізнатися? Що я повинен сказати?" - запитав Хейнлі.
- Просто говоріть правду, від усього серця.."
- Ну що ж, перш ніж йти до неї я повинен попрактикуватися у своїх словах.»,- сказавши це Хейнлі зітхнув і встав.
У будь-якому випадку, це було лише питання часу, коли йому довелося б зізнатися їй.
- Я лише хотів, щоб ми разом вибрали сукню ..."- сказав Хейнлі.
- Ох, Ви прийшли допомогти у виборі одягу, а вас безжалісно вигнали?- запитав МакКеннеєвим тоном.
Хэйнли фиркнув і повільно схопився за диванну подушку. Маккенна поспішно поклав папери, які тримав у руках на стіл, і вибіг з кімнати.
***
Після того як Генлі пішла, я розбігалася по кімнаті і шкодувала про свій вчинок.
Звичайно, я зробила це ненавмисне, але тільки з мого погляду. З точки зору Гейнлі, я навмисно штовхала його про причини йому залишається тільки гадати.
Мабуть, він був вражений і збентежений. Крім того, навколо нас були й інші люди...
Я стиснула щоки обома руками і глибоко зітхнув.
Я повинна вибачитися.
Міс Роза.
- Так, Ваша Величносте.
- ...Я збираюся побачитися з Його Величністю, не могли б Ви принести мені що-небудь із одягу?"
Роза, здавалося, відчула полегшення, почувши моє прохання, і негайно принесла мені жовтий плащ. Вона здавалася стурбованою тим, що ми з Гайнлі сваримося.
Але коли я вже збиралася йти, біля моїх дверей з'явився Гайнлі.
Коли бачив його, моє серце здавалося стиснене, мабуть він теж хоче все прояснити. Я попросила двох моїх фрейлін піти і зробила серйозне обличчя.
Незважаючи на пізній вечір, він усе ще був одягнений в той самий одяг, що й вдень. Мабуть, він був настільки вражений, що навіть не подумав переодягнутися.
Ми спостерігали одне за одним.
Хейнлі першим порушив мовчання:
- Я повинен тобі дещо зізнатися..."
- ...!?» На обличчі Найві з'явилося легке здивування.
Що він мав на увазі?
Якщо він прийшов до мене в такий пізніше час, значить, мова піде про щось серйозне, чи не так?
Трепет всередині мене зростав.
Я й гадки не мала, як він відреагує на те, що я зробила з ним раніше, та ще і людово.
Але те, що вирвалося з уст Хейнлі, було зовсім не тим, чого я очікувала почути.
- Я Королева.."
- ...!" хоча Навіе вже все знала, вона трохи здивувалася почути це раптове визнання.
Я думала, що він прийшов щоб прояснити ту безглузду ситуацію. Я не думаю, що він через це розірвав би наш шлюб, але принаймні, до деякої міри я шкодувала про те, щоб ми одружилися.
Я не могла повірити, що він щойно розкрив мені свою особистість.
Хейнлі ніяковіє посміхнувся і пробурмотів:
- Судячи з виразу твого обличчя, схоже, ти вже знала про це, чи не так? "
- ...!»,- Нав'я забула зобразити сильне подиву на своєму обличчі, і зрозуміла свою обладунок тільки зараз.
- Мені дуже шкода, моя королева. Я не хотів тебе дурити, вибач мені.
Гейнлі кілька разів вибачився, щиро дивлячись на мене. Ніби очі його намагалися дати мені зрозуміти, наскільки він щиро шкодує про це.
- Нувай, в нашому племені нам не дозволено відкривати свою особистість нікому, крім членів нашої сім'ї. Ось чому я не міг сказати тобі, але я більше не збираюся тебе дурити. Повір мені.
***
https://literna.net/uk/books/334-imperatritsya-znovu-vikhodit-zamizh-kr