Глава 145 - Подозрюю синню пташку. Частина - 2
МакКенна або птах, чи ні. Чи це означає, що він і птах поранені одночасно? Зрештою, роздумуючи над цим питанням, я зламала кілька кінчиків пера.
- Ваша Величність, чи не слід вам сьогодні відпочити?
Судові чиновники, які знали про мою непритомність, постійно пропонували мені відпочити від роботи.
- Я в повному порядку.
Я знову змінила перо.
Я повинна бути щаслива, що МакКенна - та сама пташка, вірно?
Це означало, що Синя Пташка Хейнлі жива. Я була стурбована тим, що могла зробити щось непристойне в її присутності, але незабаром відкинула цю думку. Я ніколи не поплескала її по заду, не обіймала і не цілувала. Не перевдягалася перед ним. Тільки з Королевою, я ...
-!
Може бути, Королева - це ще один з підлеглих Хейнлі?
Я в жахі клацнула кінчиком пери.
- Справа не в тому, що вона слабка, а у тім, яка енергія.
Мої вуха вловили шепіт придворного чиновника, і я відірвалася від своїх думок.
- Я втомилася, тому піду відпочивати.
Я поспішно вийшла з кімнати. Думка про те, що Королева член клану пташиних голів була як шипи в моєму тілі.
Я потім запитаю у Хейнлі.
Якщо Королева один з підлеглих Хейнлі...
Я прийшла до Західного палацу, думаючи про багато жахливих думок, коли побачила одного з слуг Совішу, який стояв у коридорі перед моєю кімнатою. Слуга тримав у руках довгу, тривалу стоянку на колісницях, верх якої приховувала тканину. Мої фрейліни оточили його широко розкритими очима.
- Ваша Величність імператриця! - Слуга привітав мене, як тільки побачив.
- Що це?
Звук, який вирвався з мого рота, був не настільки впевненим, як мені хотілося б. Я все ще пам'ятала останній "подарок", який прислав мені Совешу.
Слуга з гордістю сказав:
- Це подарунок імператора її Величності.
- Подарунок?
- Так.
Тканина, що покривала підставку зняли, відкривши особу "подарка". Це була синя пташка в клітці.
Слава богу, цього разу вона жива.
Це чудовий і витончений подарунок, але я бачила в ньому тільки насмішку.
Чи він хоче, щоб я пригадувала собі смаженого птаха кожного разу, коли бачу його?
Незалежно від того, чи був птах Гейнлі справді мертвий чи ні, Совішу хотів завдати мені великого болю. Слуга пішов, і фрейліни перенесли клітину в вітальню. Птах видавався досить м'якою за характером, вона розумно дивилася на мене, а сльози щипали мені очі.
Кожного разу, коли я дивилася на пташку, я згадувала тільки вчорашнє шок. Я не могла змусити себе подбати про неї. Зрештою я покликала графиню Елізу і попросила повернути клітку.
***
Рашта нервувала. Минуло кілька днів відтоді, як Совешу пообіцяв зробити її імператрицею. Вона думала, що він вже повідомив імператрицю про розлучення, але все ще нічого не зробив.
- Про що він тільки думає?
Рашта обняла свою велику ляльку і нервово зайшла по кімнаті. Сьогодні вранці її тривога зросла ще більше, коли Совешу приготував чудову синю пташку в подарунок імператриці Нав’є.
Синя птиця. Елегантна синя пташка, яка заслуговує того, щоб бути вихованою дворянином. Як тільки Рашта захотіла завести свою власну пташку, вона вирішила подарувати її імператриці. Вона була готова вибухнути в приступі гніву.
Але Рашта зупинилася почувши, як щось тягають за її дверима. Вона поставила ляльку на підлогу і виглянула назовні. По коридору йшов чоловік, який простягав клітку на підставці.
- Що це?
Слуга відповів з досить стурбованим обличчям:
- Цей птах був подарований імператором імператриці.
- Але навіщо ти привів сюди цю пташку?
- Її Величність просила повернути її назад.
Слуга, здавалося, хвилювався, коли говорив, ніби боявся повернути подарунок імператору.
- У цей час дня Його Величності тут немає, так що вам доведеться залишити птаха в коридорі. Але якщо птаху залишити тут, вона може простудитися.
Слуга виглядав ще більш стурбованим. Рашта швидко вийшла і простягнула руку.
- Будь ласка, віддай її Раште. Її доставить Деліз.
***
У той же час Кошар їхав довгою дорогою. Він був дуже стурбований. Його не турбувало те, що він не може стати наступником сім’ї Тробі або ж його репутація різко впала. Йому не потрібно хвилюватися про їжу, нічліг і гроші та ювелірні вироби від марки Фаранга й імператриці Нав’є. Його думки були зовсім іншими.
Як він може помститися Совішу і Раште? Що він може зробити, аби його сестра могла спокійно царювати в ролі імператриці?
У цей момент ззаду його гукнув чийсь голос. Кошар натягнув поводи свого коня і озирнувся.
- Лорд Кошар! Лорд Кошар!
До нього втік чоловік з щетиною бородою.
Розбійник.
Рука Кошара потяглася до меча на поясі, але він не помітив ніякої зброї у бородатого чоловіка, коли той підійшов. Чоловік зупинився перед Кошаром, нахилився, щоб перевести дихання, і нарешті заговорив:
- Занадто ... занадто швидко, надто швидко... Я думав, що упустив тебе.
- Що?
- Я з Західного королівства. Мене послав Король Хейнлі.
- Західне королівство?
Тепер Кошар був на кордоні Північного Королівства. Навіщо комусь із Західного королівства приїжджати сюди?
- А чому саме західний король?
- Він наказав мені повернути тебе назад. Він хоче поговорити про твою сестру.
https://literna.net/uk/books/334-imperatritsya-znovu-vikhodit-zamizh-kr